Шимон Моджеєвський, голова громадської організації «Магурич» (Польща)
Помста на померлих - це виняткова підлість
27.02.2017 09:00 6501

- Це робота, яка ніколи не завершиться. У нас вже були випадки, коли ми поверталися на кладовища, які ремонтували наприкінці 80-х років. Причиною є те, що ними або ніхто не опікувався після ремонтів, або матеріали у той час були не такими досконалими, як зараз. 

У період комуністичної Польщі ми уникали відносин з будь-якою владою. Зараз діємо з точністю до навпаки: після ремонтів просимо місцеву владу і людей, аби вони продовжували опікуватися цими кладовищами. 

Займаюся цим вже 30 років, крім нас це роблять ще кілька організацій, які періодично займаються українськими кладовищами, наприклад, товариство "Спадщина карпатських меншин" або "Товариство для природи і людини". Тобто ми не самі. Але навіть, якщо б ми усі разом розподілили всю роботу, то потрібно було б понад 50 років, шоб відремонтувати пам'ятники. Тому, це робота, яка ніколи не завершиться. 

- А які регіональні відмінності між українськими кладовищами, адже територія їх розміщення є доволі значною?

- У Старому Брусно на Розточчі був найбільший в передвоєнній Польщі регіональний центр каменярства, там все село цим займалося. Вироби каменярів цього села з XVIII століття  ще спокійно можуть постояти 200-300 років. Але є каменярі з інших районів, які виконували надгробки з набагато гіршого каменю, який легше обробляти, і на який більший вплив мають атмосферні умови. Часто ці новіші надгробки, які вже робилися у великій кількості, виконано гірше, ніж старіші, яких було виконано набагато менше.

- А що тобі найбільше запам'яталося за ці 30 років на українських кладовищах?

Найстаріший надгробний пам'ятник, який мені зустрічався, був на Бойківщині - 1644 рік

- Найстаріші надгробки з Розточчя із згаданого села Старе Брусно, у більшості випадків, без дат. Ми їх зараховуємо до XVII, інколи навіть XVI століття, з огляду на форму - надгробні хрести мають нерівну форму. Хрести з XVIII століття вже є рівнішими і мають платформу, оскільки старіші просто вкопувалися в землю і часто, згодом, повністю западали під землю. Найстарший надгробний пам'ятник, який мені зустрічався, був на Бойківщині. Його поставлено для Февронії Орлицької, яка померла в 1644 році. При цьому, цей пам'ятник є унікальним, оскільки це велика надгробна плита з епітафією кирилицею, шляхетським гербом, датою. 

За багато років ми бачили дуже багато різних цікавих й оригінальних елементів. Але особисто у мене викликає захоплення роботи каменяра Гриця Бухвака з колишнього села Береги Горішні в Бескидах, який помер в 1939 році. Він за життя зробив надгробок ще й собі, в 1926 році, але серед каменярів це не було чимось незвичним. Надзвичайним є те, що він ніде не вчився, але був непересічною постаттю. Він виконав загалом п'ять надгробних пам'ятників і один придорожній хрест. Цей хрест зараз не існує, але у нас є його фото і ми хочемо поставити його копію приблизно в тому ж місці, де він стояв перед війною. Його надгробки були неповторними і не мають аналогів серед інших майстрів. 

- Чесно кажучи, мене ще ніхто і ніколи про це не питав. Не думаю, що хтось з осіб, які зі мною працюють, роблять це для якоїсь нагороди. Увага до нашої роботи матиме сенс, якщо завдяки розголосу до нас долучиться більше осіб. Адже те, що ми зробили, є лише доброю волею кількох сотень людей, які віддали багато свого часу і зусиль. Бажання працювати на громадських засадах не залежить від національності чи релігії, а більше від самої людини.

- Результати вашої роботи варто було продемонструвати в якихось фотоекспозиціях...

- Ми хотіли б організувати виставку про церкви, які після акції "Вісла" в 1947 році було знищено, спалено або розібрано. Під час експедицій ми весь час знаходимо якісь елементи - цеглу, цвяхи, частини бляхи, фрагменти підсвічників тощо. Йдеться про те, щоб розмістити поряд старі фотографії вже неіснуючих церков, які загалом можна знайти, і порівняти з нинішньою ситуацією, де на цьому місці знайдено цвях чи елемент бляхи. Ми сподіваємося організувати таку виставку в співпраці з головою Інституту національної пам'яті України Володимиром В'ятровичем. Таку виставку можна було б організувати і в Польщі. Але цього року жодна з українських організацій у Польщі не отримала коштів на відзначення чергової річниці операції "Вісла".

- Упродовж останніх двох років на півдні Польщі знищено близько десяти українських пам'ятників, а в цьому році пошкоджено два польські пам'ятники в Україні. Як ти це оцінюєш?

Найгіршим є те, що нас і вас дуже зручно використовує «великий сусід», який вміло подає антиукраїнські настрої в Польщі

- Саме товариство однозначно висловилося з цього приводу, підписавши торік у жовтні відкритий лист - "Заклик з Верхрати", тобто ми абсолютно проти таких дій. Помста на померлих - це виняткова підлість. Хоча ми самі ще задовго до цієї проблеми вирішили в товаристві, що не займатимемося військовими похованнями, особливо якщо брати до уваги, наскільки багато роботи є на звичайних парафіяльних кладовищах. 

Дуже погано, коли якась маргінальна група такими ганебними вчинками викликає значний суспільний резонанс. Піти і вдарити молотом - це питання хвилини чи двох і не потребує значних зусиль. Суто з технічної точки зору вони не напрацювалися, а результат є жахливим. Те, що в польському суспільстві є певна частина людей, які негативно налаштовані до українців, не є жодною новиною. Натомість, найгіршим є те, що нас і вас дуже зручно використовує "великий сусід", який вміло подає антиукраїнські настрої в Польщі. І тут не потрібно бути великим слідчим: якщо фільм про знищення пам'ятника в Польщі перше з'являється на російських інтернет-сайтах, то відомо, кому це потрібно. Росіяни ідеально б'ють по чутливих пунктах і старанно підігрівають усе те, що якимось чином може вдарити по українцях. Тобто несуттєва, або й брехлива інформація може тиражуватися сотні разів у різних російських ЗМІ і робити свою справу. Наприклад, вони розповсюджували інформацію, що українські студенти забирають у поляків навчальні місця в Польщі. Але це повна нісенітниця. Навпаки, якщо б не українські студенти, то деякі навчальні заклади Польщі взагалі не могли б існувати. І таких прикладів є чимало.

*     *     *

Довідково. Товариство “Магурич” - неурядова громадська організація Польщі, заснована в 1987 році. Основним завданням, яке ставить перед собою товариство, є ремонт надгробних пам'ятників на кладовищах у південно-східній Польщі, які залишилися без опіки в результаті примусових переселень українців і Голокосту євреїв. Члени товариства діють на волонтерських засадах і не отримують винагороди за свою роботу. Організація є аполітичною, не працює в інтересах жодних публічних інституцій. Свою місію вона вбачає у відновленні культурної спадщини регіону.

За час свого існування товариство відновило понад 100 кладовищ і близько 1 тис. надгробних пам’ятників. 

Назва товариства походить від гори Магурич, розташованої поблизу села Бортне на польсько-українському прикордонні. Поблизу нього упродовж багатьох віків добувався піщаник — необхідний елемент для виготовлення матеріалу з каменю.

Юрій Банахевич, Варшава

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-