Андрій Мельник, посол України у ФРН

Я рекомендую німцям книгу про те, як "проспали" Україну

21.07.2016 11:07

Робота в країні, яка є найважливішим партнером нашої держави в Європі, вимагає від керівника українського дипломатичного представництва максимальної самовідданості, високого професіоналізму та ...сміливості. Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН Андрій Мельник за півтора роки служби в Берліні зарекомендував себе як один із найбільш активних дипломатів, який не боїться, якщо цього потребує справа, вступити в публічну дискусію навіть із деякими німецькими високопосадовцями.

Про просування двостороннього українсько-німецького діалогу, мінського процесу, візового режиму Мельник розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту Укрінформу в ФРН.

КАНЦЛЕР МЕРКЕЛЬ УКРАЇНУ В ПИТАННІ БЕЗВІЗУ НЕ КИНЕ

- Пане Посол, зараз середина липня, давайте підіб''ємо підсумки першого півріччя для українсько-німецьких відносин.

- Головний здобуток - те, що нам вдалося утримати українське питання серед зовнішньополітичних пріоритетів німецького уряду, на порядку денному особисто канцлера - попри зовнішні та внутрішні фактори.

Цьому, зокрема, сприяла низка візитів до Німеччині: Президент двічі був, Прем'єр-міністр Гройсман із першим європейським візитом. Була човникова дипломатія глави МЗС Павла Клімкіна, візити інших міністрів.

Нам вдалося забезпечити справжній прогрес за трьома ключовими напрямками. Перше: санкції попри численні дискусії вдалося продовжити. Щодо безвізового режиму ми маємо чітку політичну заяву канцлера про те, що цей режим буде як тільки завершаться в рамках ЄС механізми Snap Back (призупинення). І ми маємо, хоча й дуже незначне, але просування по Мінському процесу, попри те, що його вже 100 разів поховали.

- Які цілі ставить наш уряд, зовнішньополітичне відомство у розвитку двосторонніх відносин до кінця цього року?

- Ключова мета - далі утримати цей запас довіри та безпрецедентний рівень політичної підтримки з боку вищого керівництва ФРН.

Зокрема, ми будемо продовжувати працювати над пролонгацією санкційного режиму в грудні. Я сподіваюся, що ми все ж станемо свідками запровадження безвізового режиму для України. Хоча тут є ще дуже багато "підводних каменів". Але моє особисте відчуття, що керівництво Німеччини й особисто канцлер Меркель нас у цьому питанні не кинуть і не підведуть.

- Які це "підводні камені"? Адже Німеччина несподівано виявилася однією з найбільш "впертих" країн, яка гальмує процес...

- Ми спілкуємося - особисто я, міністр Павло Клімкін, а також під час усіх візитів - на всіх рівнях у МВС, з керівництвом відомства канцлера, відомства кримінальної поліції, федеральної поліції, представниками, які курують спецслужби, МЗС.

У результаті на сьогодні ми маємо таку ситуацію, що політичне рішення про підтримку на рівні канцлера є, політичне рішення про підтримку на рівні МЗС є. Слабкі місця залишаються у нас у МВС, яке намагається мінімізувати ризики. Адже балканський фактор є дуже відчутним, він став для них "холодним душем".

Ще їх турбує той факт, що є зловживання з депортацією, реадмісією. Хоча українці мають невеликі шанси на отримання статусу біженця, є різні механізми тут залишитися і відтягти процес повернення на Батьківщину. Це теж змушує німецьку сторону шукати механізми, як цьому запобігти. Адже кожен місяць, який людина проводить тут, це кошти, які витрачає німецька держава.

Ще елемент, який не стосується безпосередньо нас, але враховується, - це питання злочинності. Згадували про грузинську мафію, зараз ми бачимо дискусію про російську мафію і не тільки. Тому цією темою почали серйозно займатися, раніше не так звертали на неї увагу.

Є фактор Баварії. Тут попри те, що я за останні півроку разів п'ять туди їздив, спілкувався з міністром внутрішніх справ, керівництвом земельного уряду, парламенту, нам не вдалося, на жаль, і треба це визнати, переконати чи змінити їх позицію. Я думаю, це швидше пов'язане не стільки з тим, що стосовно України є застереження, а з тим, що дуже жорстко йде боротьба між двома партіями - ХДС і ХСС. Це питання у міжпартійному діалозі посідає певне місце і вони його будуть продовжувати порушувати й під час виборчої кампанії, яка цього року вже почалася.

Усе це коло питань, звичайно, ускладнює прийняття остаточного рішення. Але останні запевнення з боку канцлера Меркель, зокрема, під час візиту Прем'єр-міністра, є досить чіткими і не підлягають додатковому тлумаченню.

НІМЕЦЬКИЙ ЕКСПОРТ В УКРАЇНУ СТРІМКО ЗРОСТАЄ

- Україна на відміну від Росії демонструє позитивну динаміку товарообігу в останні місяці. За рахунок чого це стало можливим? Які великі двосторонні проекти були розпочаті або плануються?

- Питання надання поштовху економічному зростанню, яке в нас зараз спостерігається, це наша дуже конкретна практична мета.

За перші 4 місяці маємо понад 20% зростання двостороннього товарообігу (за німецькою статистикою), майже 1,8 млрд евро. Це дає оптимізм.

Зростання спирається, насамперед на галопуючий ріст німецького експорту в Україну після понад 30 місяців падіння або стагнації, коли в нас не було попиту. Для Німеччини це є дуже чітким сигналом: зростає платоспроможність, компанії-інвестори бачать світло в кінці тунелю. Важливо, що закуповується все потрібне для модернізації української економіки - машини, технічні промислові установки.

Хоча й незначне зростання нашого експорту - це гарні перші ластівки. Воно є невеличким - за 4 місяці близько 3%, - але, якщо брати в абсолютному кількісному еквіваленті, то це набагато більше, через те, що відбулося падіння цін на цілу низку видів продукції.

На цей рік у нас основний пріоритет - середина жовтня. Ми вже почали готувати з різними відомствами під координацією відомства Федерального канцлера другу інвестиційну конференцію, продовження тої, яка була в жовтні минулого року в Берліні. Це буде конференція, засідання робочої групи високого рівня, відкриття представництва ТПП. І ми дуже розраховуємо на те, що канцлер, хоча вона поки не пообіцяла, приїде до Києва.

Ми зі свого боку почали серію заходів тут. Днями в посольстві відбулася цікава конференція з питань харчової промисловості. Ми продовжимо поширювати цей досвід в інших напрямах.

Ми запланували низку Днів економіки, які проводили впродовж минулого та цього року у федеральних землях. Останні пройшли в Баварії, було понад 120 учасників з німецького боку.

На днях я був у Баден-Вюртемберзі. Ми домовилися, що проведемо такий захід у 20-их числах жовтня в Штутгарті разом із Баварією і Північним Рейн-Вестфалією. Це три кити, на яких тримаються фактично дві третини всього нашого товарообігу, а також інвестицій.

Якщо говорити про економічні проекти, то найкращий приклад - відкриття нового заводу компанії Kromberg & Schubert у Житомірі з початку цього року. На ньому вже працює тисяча робітників, і компанія планує довести їхню кількість десь до 2,5 тис. Перший завод вони збудували в Луцьку років 10 тому, там працюють 5 тисяч працівників. Виробляють кабельні системи для німецького автопрому. Тут, мабуть, немає жодного автомобіля, на якому не були б встановлені наші кабельні системи.

Це свідчить про те, що попит на розміщення виробничих потужностей в Україні починає поступово набирати обертів. І дай Бог, нам вдасться до кінця року переконати ще не одну німецьку компанію відкрити виробництво в Україні.

- Скільки зараз в Україні компаній з німецьким капіталом?

- За офіційною статистикою, понад 4 тисяч підприємств. Німецька сторона виходить з того, що реально діючих - більше 2 тисяч.

З РЕАЛІЗАЦІЄЮ "КРЕДИТУ МЕРКЕЛЬ" БУЛИ НА КЛАДКИ

- З'явилась інформація про, начебто, готовність відкрити другу частину "кредиту Меркель», це 300 мільйонів євро. Куди і на які саме проекти підуть кошти?

- На жаль, доводиться сказати, що попри реально інтенсивний переговорний процес, незважаючи на зусилля з обох боків, ми лише зараз, через півтора роки після підписання відповідної угоди, виходимо на практичні конкретні проекти. Це було пов'язано з низкою бюрократичних перешкод, причому як з українського, так і з німецького боку.

На сьогодні з тих 500 млн, про які було домовлено під час візиту Меркель і формалізованих під час візиту Яценюка, ми маємо 200 млн, на які ще торік було підписано відповідні домовленості. Ці кошти пішли на підтримку Фонду гарантування вкладів.

На сьогодні ми маємо конкретні розписані домовленості на 290 млн із тих 300, що залишилися. Йдеться про 3 блоки.

Перше - енергетика, десь 150 млн, які підуть на модернізацію низки об'єктів, в основному на східних територіях. Тут ми просунулися більше всього. Ми виходимо з того, що десь у вересні-жовтні банк KfW, який безпосередньо веде переговори щодо цих проектів, укладе домовленості та з початку року вони вже почнуть реально реалізовуватися.

Другий блок - це реформування соціальної інфраструктури на місцях, у комунах. На з десяток проектів піде близько 80 млн євро. Йдеться про низку міст, у тому числі на Сході, зокрема, Маріуполь. Проекти фактично погоджені, але є технічні нюанси, які узгоджуються. Вони, зокрема, стосуються надання державних гарантій.

Останній блок - це модернізація по лінії Міністерства інфраструктури, зокрема, "Укрзалізниці". Мова про оновлення рухомого складу, придбання машин для ремонту інфраструктури. Ці речі теж були погоджені, але виникла певна затримка через зміну керівництва "Укрзалізниці". Нове готове працювати по цій лінії 100-відсотково, але потреби, про які йшла мова, щодо придбання техніки, можуть бути переглянуті.

Адже було стільки технічних накладок з обох боків, що довелося, на жаль, втратити стільки часу. Тому зараз, якщо продовжувати цю допомогу, то, швидше за все, це буде вже в якомусь іншому вигляді, а не в формі кредитних гарантій. Тому що це, з точки зору практичної реалізації, не найкращим чином себе зарекомендувало.

Можливо, це буде збільшення фінансування по лінії Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН (BMZ). Про це йшла мова під час візиту Володимира Гройсмана з міністром Гердом Мюллером.

ДАНИХ ПРО ЗБИТКИ НІМЕЦЬКОЇ ЕКОНОМІКИ ВІД САНКЦІЙ НЕМАЄ

- Андрію Ярославовичу, чимало німецьких бізнес-структур дедалі частіше закликають до зняття або хоча б послаблення санкцій проти Росії. Хоча Німеччина, як відомо, одна з найбільш «стійких» країн ЄС, яка не допустила цього досі. Ви у спілкуванні з вашими німецькими співрозмовниками відчуваєте якусь зміну настроїв, готовність здати позиції?

- Коли ми говоримо про бізнесменів, то насправді (якщо не брати до уваги сільськогосподарську асоціацію, яка, як на мене, з незрозумілих причин питання скасування санкцій визначила одним із своїх пріоритетів) єдиною бізнес-асоціацією, яка в публічній площині працює активно, можна сказати, проти нас, є Східний комітет німецької економіки (Ost-Ausschuss). Його новий президент пан Вольфганг Бюхеле приходив сюди в посольство і намагався пояснити свої аргументи. Зрозуміти їх важко, бо немає реальних підстав. Очевидно, що їх позиція - це не стільки позиція бізнесу, який страждає, кричить і плаче, і просить за нього заступитися, а суто політична позиція, яка має виключно політичне підгрунтя.

Під час своїх відряджень я постійно запитую голів земельних урядів, керівництво ТПП про те, яка атмосфера, які настрої, чи відчувають вони тиск санкцій? Питання знаходиться у них "на радарі", але жодна палата економіки (а я об'їздив майже всі федеральні землі) не підтвердила мені, що їх члени несуть збитки та просять про допомогу. Немає такого. Я зустрічався з керівництвом Міністерства економіки, запитував, чи є в них дані, обрахунки? Цих даних про реальні збитки, які несе економіка Німеччини в макроекономічному масштабі, та навіть і в масштабі окремих компаній, немає.

Тому очевидно, що йдеться про політику, політичну спрямованість, на жаль, з якою ми не можемо погодитися. Тому ми й надалі будемо зі Східним комітетом працювати дуже жорстко. В тому числі й медійно, казати, що їх політика введення в оману громадськості є абсолютно очевидною. Коли зростання експорту Німеччини торік становило 6,5%, в абсолютному вимірі це понад 70 млрд євро, то виникає питання: що сталося, хто страждає?

- А як нам розмовляти з віце-міністром, міністром економіки Зігмаром Габріелєм і главою МЗС Франком-Вальтером Штайнмайєром? З боку шеф-дипломата останнім часом звучать дедалі частіше заклики, принаймні, до поетапного зняття або пом'якшення санкцій.

- Ми всі з реальним занепокоєнням відчули цю зміну тональності, відмінність у розстановці акцентів. Ми намагаємося з'ясувати глибинну причину: чому така риторика, чому соціал-демократи почали саме так формулювати це питання? Стосовно України попри всі нюанси, які були, голос канцлера та Штайнмайєра завжди звучали в унісон.

Але, я думаю, що тут не йдеться про якусь здачу позицій, або про те, що Україна раптом стала для когось більмом на оці і хтось вирішив зробити розворот на 180 градусів. Таке відчуття, що йдеться більше про внутрішньополітичний чинник. Адже напередодні виборів (в бундестаг восени наступного року - ред.) мати зовнішньополітичний профіль двом партіям у правлячій коаліції, які є конкурентами, дуже важко. Відрізнити, в чому є особливість соціал-демократів (до яких належить Штайнмайєр - ред.) у порівнянні з християнськими демократами (якими керує Меркель - ред.), буде важко.

Не можна також виключати, що на тлі падіння підтримки СДПН у суспільстві шанси на посаду канцлера у будь-якого кандидата від цієї партії не є значними. Таким чином, єдиний шанс у соціал-демократів взяти на себе лідируючу роль у цій майбутній коаліції - це шукати партнерів із лівого сектору політикуму - у Зелених і Лівих. І ми бачимо, що після цих висловлювань власне такою динаміка й була, почалася політична дискусія.

З перших днів, коли були перші заяви, ми на ці речі реагували, не мовчали.

ЧЕТВЕРТА ГІЛКА ВЛАДИ ТУТ – НАША «ТАЄМНА ЗБРОЯ»

- Не так давно був "наїзд" Штайнмайєра на НАТО, критика з його боку дій Альянсу на східних кордонах. Тут ви точно не промовчали та буквально вдалися через ЗМІ до дискусії з міністром. Німецький МЗС відреагував на цю пікіровку?

- З Києва жодних нагінок мені ніхто не висловив. Я за це вдячний і колегам, і керівництву МЗС, і Адміністрації Президента. Що це не сприймається як якийсь дисонанс чи моветон. Ми живемо в час, коли стандартні підвалини дипломатії зберігають чинність, але іноді відходять на другий план і не є такими ефективними. Зараз не той час, коли ми можемо писати ноти та чекати біля моря погоди.

Сказати, що з німецької сторони не має ніякої реакції, було б не щиро. Розмови дуже непрості вже відбувалися, і не один раз. І в МЗС, і у відомстві Канцлера. Але для мене найкращий комплімент за останній час був, коли один із держсекретарів МЗС, коли я його запитав, як він почувається після операції, саркастично відповів: "пане Посол, кожного разу, коли я читаю Ваші інтерв'ю чи коментар у ЗМІ, то моє коліно знову прострілює..." Ця фраза засвідчила, що я на правильному шляху. Якщо так на це реагують, значить ми загалом правильно рухаємося.

Коли нас вчили політології та казали, що ЗМІ - четверта гілка влади. Я до мого приїзду в Німеччину сприймав це дуже умовно. Але тут без перебільшення вплив ЗМІ на громадську думку, а значить на формування політики, є колосальним. І цей інструментарій настільки потужний, що ми їм не можемо нехтувати. Тому ця четверта гілка влади - це наша тут "таємна зброя", наш козир, який ми завжди використовуємо, за допомогою якого можемо розставляти акценти, навіть якщо не можемо змінити позицію кардинально.

- Ви дуже часто знаходитися в медійному просторі, активно спілкуєтеся з медіа і ваші коментарі регулярно з'являються на сторінках провідних німецьких ЗМІ. Чи важко працювати з німецькими журналістами, доносити через них позицію країни? Чи були перекручування?

- Я розумів, що спілкування з пресою - частина роботи. Але те, що це буде фактично ледь не одним з головних практичних інструментаріїв, я не очікував. Досвід спілкування з німецькими журналістами відсотків на 95 був позитивним, а я дав за минулий рік понад 100 інтерв'ю і в цьому - вже 41.

За весь цей час у мене було всього кілька випадків, коли мало місце реальне перекручування того, що було сказано. Це для мене був гіркий досвід. Приклад: на наступний день після підписання Мінських домовленостей я десь о 06.45 ранку дав коментар для "Німецького радіо", де виклав дуже скептичне бачення: що немає ейфорії, що українці досить обережно ставляться, що надто часто для українців документи з росіянами залишалися шматком паперу... Не встиг я доїхати до роботи, вже отримую злі СМС і дзвінки, не хочу говорити від кого, але на дуже високому рівні. Тому що з'явилися новина: "Посол України назвав Мінські домовленості шматком паперу!" Я подзвонив, сказав, що такого не говорив, може якось скоригувати, поміняти заголовок? - "Ні, воно вже пішло, не можемо. Вибачаємося. Хочете спростувати, є механізми - пишіть скаргу, ми розглянемо". Я цього звичайно робити не став. Це було через місяць після початку моєї роботи тут.

Але це швидше був поодинокий випадок. І урок.

Загалом про німецьких журналістів можна сказати, що це люди дуже професійні, вони готуються до інтерв'ю як до випускного іспиту. Тому й ти маєш бути готовим, у тому числі, до критичних запитань. Половина з них, іноді дві третини - це коли вони копають там, де боляче.

Для мене спілкування з журналістами - не скажу, що море задоволення та одні позитивні емоції, але це для мене збагачення.

КОНТАКТИ ПО МІНСЬКОМУ ПРОЦЕСУ ВІДБУВАЮТЬСЯ НОН-СТОП

- Отже ваш негативний досвід був пов'язаний з Мінським процесом, найактивнішим учасником якого можна по праву назвати Німеччину. Чи можете ви розповісти, що відбувається «за лаштунками» на робочому рівні, в Берліні?

- Відверто скажу, у мене не було напевно жодного дня за півтора роки, що я тут працюю, щоби я в СМС-ному режимі, або телефонному не контактував з колегами на відповідному рівні в міністерстві, у відомстві канцлера, де б не йшлося про координацію якоїсь позиції, узгодження телефонної розмови чи президентів, чи на рівні міністрів, радників. Оскільки результати змушують на себе чекати, то іноді складається враження, що є якийсь вакуум, що воно десь там провисло, та всі не знають, що робити... Але цей процес триває реально нон-стоп.

Зараз йдеться про виконання Україною політичних зобов'язань, створення основи для виборів. Для цього має бути прийнято закон. За останні 4 місяці відбувся просто колосальний процес експертних зустрічей на всіх можливих рівнях, де готувався текст цього закону, який міг би бути прийнятним для ОБСЄ, для Ради Європи, для нас; який міг би потім стати основою для того, щоб вийти на переговори з росіянами.

Інше, про що днями йшлося у Мінську, це про точки розмежування. За останні тижні йшли щоденні телефонні розмови, які тривали не 10 хвилин і не півгодини, а по 2-3 години. Постійні розмови в трикутнику Німеччина-Україна-Франція, або Німеччина-Україна, де йшлося про підготовку цього документу.

Тут багато чого робиться зараз, оскільки раніше це було віддано на відкуп Мінській групі, яка вже провела понад 30 засідань без видимого результату через те, що там не було зеленого світла з боку росіян щодо виходу на будь-які рішення. Тому певною мірою німці взяли ініціативу на себе. На канцлера є тиск, оскільки вона на себе взяла роль гаранта цих розмов. Немає такого тижня, коли б не було розмов у двосторонньому, трьох- чи чотиристоронньому форматі. За минулий рік ми нарахували 34 телефонних розмови. Цього року, думаю, що половина кількості таких розмов уже теж відбулася.

В УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ В БЕРЛІНІ ПРАЦЮЮТЬ "РОСІЙСЬКІ ДРУЗІ"

- Пане Посол, як би ви оцінили українську громаду? Наскільки події останніх двох із половиною років згуртували її? Чи є вона зараз структурованою?

- У нас громада не те щоби річ у собі, це ділянка, де треба ще дуже багато працювати. В тому числі й нам, і мені особисто, я це відчуваю.

У нас класна громада, нормальні люди. Але подекуди починається якась конкуренція нездорова, починаються якісь сварки на якомусь рівні хуторянства. І це речі, з якими я миритися не хочу і не буду.

Останнім часом ми спілкувалися в різних форматах. Моя позиція дуже проста: ми зараз будемо намагатися зміцнювати здорові сили та ініціативи, і кожному, хто щось хоче зробити, допомагати всіма засобами. А з іншого боку, я буду намагатися боротися з тими, хто прагне вносити розбрат у цю громаду. У мене враження, що тут, у Берліні, це робиться невипадково. Раніше я думав, що воно якось само собою врегулюється, адже люди розумні, деякі пройшли Майдан. Що вони зрозуміють, що боротьба тільки почалася і не можна складати руки. Є сили, я в цьому вже зараз переконаний, які, можливо, шляхом проникнення в цю громаду та маніпулювання свідомо чи несвідомо, це вже інше питання, намагаються будь-що гарне і цікаве, що в цій громаді є, душити у корені. Це для мене неприємне відкриття, яке я змушений був зробити впродовж останніх місяців, навіть тижнів. Я переконався, на жаль, у тому, що в цій громаді, особливо берлінській, наші "російські друзі" працюють. Думаю, вони всюди з нею працюють, але особливо тут цей слід є.

Не знаю, наскільки мені вдасться щось зробити, але принаймні я розумію, що треба буде більш уважно та більш індивідуально працювати, переконувати, просити.

Я РЕКОМЕНДУЮ НІМЦЯМ КНИГУ ПРО ТЕ, ЯК ПРОСПАЛИ УКРАЇНУ

- Зустрічі, відрядження, переговори, громада... Чи є вільний час у Надзвичайного та Повноважного Посла України у ФРН і чому він його присвячує?

- Вільного часу дуже мало насправді. Режим роботи - 24 години 7 днів на тиждень. Якщо навіть подивитися, скільки в нас було візитів: 6 разів був Президент, 4 рази Прем'єр, міністр закордонних справ - 16 разів, керівники інших міністерств...Якщо порахувати кількість делегацій за мої півтора роки роботи, то я нарахував, що десь третину мого часу я проводив поруч з кимось з наших політиків.

Отже вільний час, це такий "люксус", як кажуть німці, який трапляється рідко. Але якщо він є, то я намагаюся приділити час родині.

А якщо є час для себе особисто, то намагаюся читати. Історію, міжнародне право, видання на мистецькі теми. Але це трапляється дуже рідко і дуже пізно вночі.

- Що останнє прочитали?

- Книгу Карла Шльогеля "Рішення в Києві" (Entscheidung in Kiew), яка вийшла торік. Автор особисто мені її подарував.

Це для мене стало реальним відкриттям. Я її німцям рекомендую, бо книжка написана людиною, яка все життя займалася Радянським Союзом, потім Росією і є одним із провідних експертів-істориків із Росії. Людина, яка в передмові до цієї книжки визнає, яким він був сліпим, що займаючись десятки років русологією, пропустив, вони всі пропустили та проспали Україну як таку, що заслуговує на окреме вивчення.

Ольга Танасійчук, Берлін.

Фото автора