75-річчя нападу на СРСР: скорбота нарізно

75-річчя нападу на СРСР: скорбота нарізно

2066
Ukrinform
Помітно прагнення РФ поглибити в німцях почуття історичної провини, спонукати до думки про те, що Німеччина, як і раніше, винна - і виключно самій Росії

22 червня рівно о 4 годині Німеччина та її союзники в Європі - Фінляндія, Румунія та Угорщина, зібравши 182 дивізії і 20 бригад загальною кількістю до 5 млн осіб, 47,2 тисячі гармат і мінометів, майже 4,4 тисячі бойових літаків і таку ж кількість танків і штурмових гармат, 250 кораблів, почали наступ на Радянський Союз. Це було 75 років тому.

Сьогодні дату згадують не тільки у колишньому СРСР, а й у Німеччині. Згадують, як повелося в останні пару десятиліть, з покаянням і обіцянкою не допустити більше ніколи.

На відміну від масштабних святкувань, влаштованих в ФРН з нагоди 70-річчя перемоги над фашизмом у травні минулого року за участю перших осіб, нинішній скорботний ювілей пройде без особливого шуму. По-перше, пишатися німцям тут зовсім нічим, навіть з урахуванням того, що давно якби повністю усвідомили. По-друге, політична обстановка на схід від Німеччини сьогодні більш ніж неспокійна, і аж ніяк не всі схильні зливатися в обіймах у спільній оцінці подій кінця 1930 - початку 1940 років.

У кількох камерних заходах у німецькій столиці не братимуть участь ні президент, ні канцлер, ні глава парламенту. Втім, в екуменічній службі в Берлінському соборі, який організовує Посольство РФ у ФРН, виступить президент бундесрату (представництва всіх 16 федеральних земель Німеччини) Станіслав Тіллих. За ранжиром - четверта людина в державі.

Крім того, на Потсдамерплатц міністр культури Моніка Грюттерс відкриє напередодні виставку "Війна на знищення: 1941 - 1945". А біля Пам'ятника радянському воїну в Тіргартені, що поруч з Бранденбурзькими воротами, відбудеться невеликий мітинг. На все про все МЗС ФРН виділив 10 тисяч євро.

КОЛИ ТИРАН ПРИКИДАЄТЬСЯ ЖЕРТВОЮ

Українські дипломати запрошення в Берлінер Будинок отримали. Але, як і слід було очікувати, на поминальну службу не підуть (замість цього українська громада планує організувати перед собором пікет). Так само як не підуть колеги з Грузії і трьох країн Балтії - Латвії, Литви та Естонії. Мотиви всіх цілком зрозумілі.

За Україну причину відмови прокоментував посол Андрій Мельник (Надзвичайний і Повноважний Посол України в Німеччині - ред.). «Не уявляю, як я міг би стояти поруч з послом країни, що напала на мою», - сказав він. «Лицемірством в чистому вигляді» вважає посол те, що  держава, яка веде підступну війну проти сусіда, виставляє себе жертвою, нехай і давно минулих діянь.

Не беруть участі представники дипмісії і в інших акціях, пов'язаних зі спільною історією. Україна, як постійно наголошується, переосмислює своє ставлення до подібних речей. У Росії ж простежується прагнення вкотре закликати до історичної відповідальності і поглибити в німцях почуття історичної провини, а заодно спонукати до думки про те, що Німеччина, як і раніше, Росії винна. Причому, що характерно, саме Росії. Тобто випускається з уваги, що у тій війні основний удар на себе взяли Білорусія й Україна, на теренах яких війна пройшла спочатку із заходу на схід, а потім зі сходу на захід. Ось і колишній канцлер ФРН Герхард Шредер в опублікованому днями інтерв'ю теж заявив, що Німеччина несе особливу відповідальність перед Росією. "В СРСР у період між 1941 і 1945 роками загинули понад 20 млн осіб. Цього ми, німці, не повинні ніколи забувати. Тому ми несемо особливу відповідальність перед Росією", - закликав співвітчизників великий друг Володимира Путіна.

Українцям така "монополізація", що перемоги, що страждань незрозуміла і образлива.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ЖЕРТВАМИ НАЦИЗМУ НЕ ВВАЖАЮТЬ

Напередодні річниці нападу гітлерівської Німеччини на СРСР у Берліні пройшла прес-конференція, на якій німецький журналіст запитав президента Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями Маркуса Мекеля, чи непокоїть його той факт, що німецькі солдати в рамках планів НАТО будуть розміщені прямо біля кордонів Росії, чи не бачить він у цьому загрози, як це співвідноситься з тією самою історичною виною. "Що мене особливо непокоїть, так це те, що в результаті анексії Криму і таємної війни на сході України сталося те, що ми в Європі вважали неможливим і з чим не стикалися: те, що країна-диктатор, що грає важливу роль в ООН, що підписала Будапештський меморандум, держава-гарант свого сусіда - України - поставила під сумнів її суверенітет, в тому числі за допомогою зброї", - відповів на це політик, який займав кілька місяців у 1990 році посаду міністра закордонних справ НДР.

В цілому ж учасники прес-конференції основний акцент зробили на необхідності не забувати про військовополонених та вивезених на примусові роботи, жертв репресій і цілеспрямованого знищення.

Жертвами такого абсолютного цілеспрямованого знищення були не тільки євреї (їх загинуло 6 мільйонів), а й слов'яни, яких Гітлер розглядав як «недолюдей». Красномовний факт: в той час як серед британських військовослужбовців, які потрапили у фашистський полон, не дожили до Перемоги близько трьох відсотків, то серед радянських військовополонених загинули більш як половина. "Більш як три мільйони солдатів і офіцерів Червоної Армії померли у полоні", - нагадав Маркус Мекель. Він закликав бундестаг визнати колишніх радянських військовополонених жертвами нацизму. Поки що такого статусу замучені в таборах не мають.

Зокрема, немає навіть пам'ятника радянським громадянам, загиблим у фашистському полоні. Воїнам-визволителям від нацизму є, а його жертвам - немає. Що не дивно ще й з іншої причини: створювали такі пам'ятники в основному радянські скульптори, а яке ставлення у колишньому СРСР було до тих, хто потрапляв у полон, всім відомо - "зрадники". Це переможцям слава і шана - і за життя, і посмертно.

Між тим, у самій Німеччині до пам'яті колишніх радянських військовополонених і підневільних робітників, а також солдатів Червоної Армії, які загинули в 1945 році в боях на території країни, ставляться дбайливо. У німецько-російському музеї "Карлсхорст" (місце, де в ніч з 8 на 9 травня 1945 року був підписаний Акт про беззастережну капітуляцію) створено банк даних, який зібрав відомості про місця поховань. За словами директора музею Йорга Морре, в Німеччині існує 3,5 тисячі місць, де поховані жертви тієї війни, з яких 3,1 тисячі - на звичайних міських і сільських кладовищах по всій країні. За оцінками німецьких істориків, на території Німеччини поховано від 650 до 800 тисяч радянських громадян, які загинули тут.

Робота зі встановлення місць поховань і по можливості осіб, похованих там, велася силами не тільки німецьких експертів, а й за сприянні їхніх колег з колишнього Радянського Союзу, в першу чергу, Росії, України та Білорусі.

Однак останнім часом велика політика позначилася і на пошуковій роботі, а також на діяльності музею, співзасновниками якого свого часу стали військово-історичні музеї Москви, Києва і Мінська. "На робочому рівні контакти тривають, а от під час організації великих заходів доводиться йти на значні компроміси", - нарікає Морре. Це, зокрема, означає, що Україна не приймає тепер участі в тих, які проводяться за ініціативою або спільно з російською стороною. Хоча співпрацю не відкидає. Так, в червні минулого року, наприклад, у музеї пройшла виставка військових фотографій з колекції на ту пору ще Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (сьогодні він носить назву «Національний музей історії України в Другій світовій війні»).

Крім того, німецькі та українські військовослужбовці пару років тому проводили спільні пошукові роботи в Україні, на правому березі Дніпра в районі Аскольдової могили і Парку Вічної Слави. Німеччина після багатьох років відмов отримала доступ до останків близько 700 солдатів вермахту, похованих в центрі Києва (були перепоховані недалеко від столиці). Всього відомо про п'ять великих кладовищ в Україні, де поховані німецькі солдати часів Другої світової війни. На території України в роки тієї війни загинуло близько 400 тисяч німецьких солдат, ідентифіковані та перепоховані з них останки близько 100 тисяч. У Німеччині впевнені, що ця робота є примиренням народів.

Німці кажуть, що у тій війні загинуло близько 27 мільйонів громадян СРСР, з них 9 мільйонів військових.

Україна заплатила надзвичайно високу ціну за те, щоб нацизм було переможено. Як заявив напередодні 70-річчя Перемоги над нацизмом Президент Петро Порошенко, у роки Другої світової війни загинуло від 8 до 10 мільйонів людей (йдеться про українців, які загинули у 1939-му в Польщі, про мирних жителів УРСР, убитих під час бомбардувань та інших військових дій, про розстріляних євреїв під час окупації України нацистами, про померлих від голоду та поневірянь після визволення від фашизму, про полеглих бійців Червоної Армії та УПА). З них 5 мільйонів - цивільні люди. Практично кожна 6-я жертва Другої світової війни - українець. В Німеччину на примусові роботи були вивезені майже 2,5 млн наших співвітчизників, багато з яких загинули. У лавах Червоної армії проти нацистів воювали 6 мільйонів українців, з них половина не повернулися додому живими. Тільки на одній німецькій землі поклали голови понад 200 тисяч українців. Всього за час війни втратила близько 19% свого населення, 700 міст і 2800 сіл були повністю знищені.

Сьогодні, через понад 7 десятиліть після закінчення найбільш кривавої бійні ХХ століття, в Україні знову йде війна. Майже 9,5 тисячі осіб за ці 2 роки, і понад 21,5 тисячі поранених, за статистикою ООН. І знову гинуть люди - і військові, і мирні. А той, хто більш як 70 років тому стояв з українцями пліч-о-пліч, захищаючи українську землю від загарбників, ним же й виявився.

Ольга Танасійчук, Берлін


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-