ЛГБТ-паради: світовий досвід сприйняття нетрадиційності

ЛГБТ-паради: світовий досвід сприйняття нетрадиційності

Аналітика
2884
Ukrinform
Прайд-паради стали виявом поваги й сприйняття, виразом свободи та відкритості суспільства

Проведення ЛГБТ-параду в Києві викликало дуже неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Здебільшого українці традиційно негативно реагують на такі речі, навіть ті, хто вважають себе людьми з прогресивними поглядами. Але нічого нового ні в подібній реакції, ні у ставленні суспільства, ні у неминучості змін немає. Провідні країни світу давно пройшли і етапи відторгнення, і критики, і несприйняття. Це не значить, що прайди стали національними святами - ні, вони стали виявами поваги й сприйняття, виразом свободи та відкритості суспільства.

США: ВІД РЕЙДУ В ГЕЙ-БАРІ ДО ФЕДЕРАЛЬНИХ ЗАКОНІВ

ЛГБТ-спільнота у США почала активно відстоювати свої права з 1960-х років. Найвідомішим в історії є Стоунвольське повстання з демонстраціями проти поліцейського рейду в гей-барі Стоунволл-Інн у Нью-Йорку 28 червня 1969 року, з якого почався масовий рух за права людей - представників ЛГБТ по всьому світу.

Через рік, 28 червня 1970 року, на згадку про ці події відбулися перші маніфестації та гей-прайди в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Чикаго, Сан-Франциско, Атланті, а також у Торонто. З того часу гей-паради - це щорічне явище в багатьох країнах, які проводяться переважно в червні. Їх основна мета - заявити суспільству про те, що ЛГБТ-спільнота має такі ж права людини, як і інші.

Зараз ситуація в США значно змінилася. Звичайно, тут залишається чимало противників цього руху, особливо на півдні - в так званих штатах "біблейського поясу". Втім, у останні роки в країні було прийнято три федеральних закони на захист права представників ЛГБТ бути вільними у самовираженні. Адміністрація Обами зробила рекордну кількість призначень представників ЛГБТ на державні посади, у тому числі одного губернатора, кількох суддів та дипломатів високого рангу, а також керівників Пентагону. Усього, за офіційною статистикою, налічується понад 250 таких призначень лише у федеральному уряді США. 

Зараз Штати продовжують забезпечувати далекосяжні адміністративні та нормативні зміни в політиці, що значно сприяють свободі людей, які ідентифікують себе як ЛГБТ. 

ЛГБТ-паради проводяться у багатьох великих містах країни. В американській столиці він традиційно збирає мільйони людей, на час його проведення перекривають рух автотранспорту у кількох районах. На яскраве дійство приїздять з усіх куточків країни, і не лише люди нетрадиційної орієнтації. Прайд-парад у Вашингтоні давно перетворився на марш свободи, підкреслюючи те, що в американському суспільстві більше не потрібно приховувати свої відмінності та боятися переслідування. 

КАНАДА: ПРАПОР ПАРАДУ ЛГБТ ПІДНЯВ ПРЕМ`ЄР

По всій Канаді щорічно проходять прайд паради. У 2014-ому Торонто навіть прийняло так званий WorldPride, на кілька днів перетворившись у світову столицю ЛГБТ. Участь у заходах, присвячених різним аспектам ЛГБТ, взяло тоді близько 1 млн осіб.

Прем'єр-міністр Джастін Трюдо минулого тижня особисто підняв прапор ЛГБТ навпроти федерального парламенту та пообіцяв взяти участь у торонтійському прайд-параді влітку. Свою передвиборну кампанію влітку 2015-ого він теж почав на прайд параді у Ванкувері, де перебував разом із главами ще двох партій.

Із канадських високопосадовців відкритими представниками сексуальних меншин є Кеслін Він, прем'єр-міністр найбільш заселеної провінції Онтаріо, президент державного казначейства Канади Скот Брісон та кілька депутатів різних рівнів.

Гомосексуальні стосунки були декриміналізовані у Канаді в 1969 році, у 1992 році геям та лесбіянкам дозволили служити в армії, у 2005 були легалізовані одностатеві шлюби. Одностатеві пари також мають право на усиновлення.

У Канаді заборонена дискримінація за будь-якою ознакою, але у прагненні ще більше захистити меншини, канадський уряд весною подав до парламенту законопроект, направлений на підвищення захисту транссексуалів.

АВСТРАЛІЯ: ПІДТРИМКА ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ ЯК АРГУМЕНТ НА ВИБОРАХ

Щорічний Сіднейський «Марді Гра» (Sydney Mardi Gras) - фестиваль ЛГБТ-культури, що проходить у лютому-березні, - цьогоріч відбувся 38-й раз та відзначився тим, що прем'єр Австралії Малколм Тернбулл став першим главою уряду країни, який відвідав фестиваль. При цьому він, однак, не взяв участі у самій ході. Прем'єр виступає за проведення референдуму про одностатеві шлюби. Голова опозиційної Партії лейбористів Білл Шортен також був на заході і взяв участь в процесії. Однією з його передвиборних обіцянок було законодавчо визнати одностатеві шлюби впродовж 100 днів після перемоги на виборах.

Фестиваль проводиться з 1978 року, є одним з найвідоміших у світі та привертає масу туристів. Він включає в себе різні заходи, зокрема спортивні змагання, пляжні вечірки, лекції, кінофестиваль та закінчується одним із найбільших у світі прайд-парадом і вечіркою. Фестиваль транслює австралійське телебачення.

Захід користується підтримкою цілої низки місцевих і державних політичних діячів, але швидше з огляду на те, що має велику популярність, як культурна подія та джерело прибутків, завдяки великому напливу туристів.

Разом з тим захід піддають критиці різні релігійні організації з причини часу його проведення (припадає на Великий піст у католиків) та підриву традиційних християнських цінностей. Так колишній міністр та член Законодавчої Ради штату Новий Південний Велс, представник Об'єднаної церкви Австралії Фред Ніл відомий тим, що він щорічно молиться про дощ в день ходи.

За останній час громадська підтримка легалізації одностатевих шлюбів значно зросла і становить за даними опитування Fairfax-Ipsos 68% на користь і 25% проти легалізації.

БЕЛЬГІЯ: PRIDE ЯК ПЛАТФОРМА ДЛЯ ПОЛІТИЧНОЇ АГІТАЦІЇ

Щорічна маніфестація представників нетрадиційних сексуальних орієнтацій відбувається у бельгійській столиці щороку у травні. Парад, який проходить у центральній, історичній частині Брюсселя привертає, значну увагу бельгійців та туристів, які дотримуються традиційних канонів. Ставлення до таких заходів і загалом до сексменшин у Бельгії та Євросоюзі є толерантним, що відображає європейські цінності поваги до прав людини, демократії, недискримінації та рівності.

Більше того, існує таке поняття, як велике європейське політичне лобі ЛГБТ. Відкритими геями є колишні прем'єр-міністри Бельгії Еліо Ді Рупо (нині бургомістр столиці регіону Валонії), Гі Верховстадт, що очолює впливову політичну групу у Європарламенті Альянсу лібералів та демократів за Європу.

Геєм, який також офіційно одружений на чоловікові, є прем'єр-міністр Люксембургу Ксав'є Бетель. Політик навіть не зміг взяти участь у Ризькому саміті Східного партнерства у травні 2015 року, адже проводив на той час медовий місяць із партнером по шлюбу.

Велику увагу в роботі із нетрадиційним електоратом також приділяють європейські політичні партії. І проведення прайдів вже стало слушною нагодою для політичної агітації європейських ліберально-демократичних сил.

ФРАНЦІЯ: ЛІБЕРАЛЬНА КРАЇНА НА ЗАХИСТІ СВОБОД

Французька столиця приймає PRIDE в кінці червня. Так званий Marche де Fiertes відомий своєю  масовою ходою, вечірками, дискотеками і збирає до півмільйона людей. Власники готелів, пабів, кафе і ресторанів використовують цей «зірковий час» для додаткового прибутку. 

Загалом Франція належить до країн найбільш ліберальних у сенсі захисту ЛГБТ-спільнот. В країні одностатеві стосунки декриміналізовані ще з 1791 року. З 1985 року у Франції заборонена будь-яка дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації.  Одностатеві пари з 28 травня 2013 року мають право вільно вступати в шлюб і усиновляти дітей. Такий подарунок сексуальним меншинам зробив чинний президент Франсуа Олланд, який вважав легалізацію одностатевих шлюбів одним з найважливіших пунктів своєї програми соціальних реформ, яка лягла в основу президентської кампанії і додала йому голосів виборців. 

Згідно з опитуваннями громадської думки, легалізацію одностатевих шлюбів у Франції підтримує близько 60% населення країни, а усиновлення дітей одностатевими парами - близько половини мешканців. Внесений на розгляд парламенту 3 роки тому закон категорично не підтримувала опозиція та Католицька церква,. Проте він був ухвалений більшістю і діє досі. Наступного, після ухвалення закону, дня, у суботу 29 червня вулицями Парижа пройшов найбільший в історії Франції гей-парад. У ньому взяло участь півмільйона людей та близько 90 організацій та ЛГБТ - спільнот. Відтоді їхні представники вимагають дозволу на штучне запліднення та борються проти дискримінації і гомофобії.

Представники сексуальних меншин у Франції роблять успішні кар'єри, як у модельному бізнесі, комерції, кіно, мистецтві, так і в політиці та управлінні містами. Зокрема, попереднім мером Парижа був відомий представник ЛГБТ - спільноти, соціаліст Бертран Беланое. Він обіймав посаду міського голови упродовж 13 років. Сексуальна орієнтація мало не вартувала мерові життя. У жовтні 2002 року під час одного з гей-парадів він став жертвою збочинця-гомофоба, що завдав йому поранень. Мер вижив і через 11 років святкував ухвалення, прогресивного, на його думку, закону.

Улюбленим місцем паризьких геїв, як зрештою й інтелектуалів, є популярний квартал Маре (фр. Marais - «болото»), розташований на правом березі Сени між площею Республіки та площею Бастилії. Болото в XIII столітті висушили тамплієри, на його місці виріс квартал, який через шість століть переживши містобудівну лихоманку барона Османа, залишився майже недоторканим. Власне як і свобода у Франції. Свобода слова, свобода висловлювання, свобода зібрання та сексуальної орієнтації.

ФРН: ЛГБД-ПАРАД У КОЖНОМУ ВЕЛИКОМУ МІСТІ

У Німеччині ставлення до ЛГБТ в останні роки толерантне, прийнято антидискримінаційне законодавство, хоча і тут зустрічається чимало прояв гомофобії. Не випадково саме у ФРН, а саме в Кельні проводиться один з найбільших гей-парадів у Європі. У 2014 році він став наймасовішим на континенті. Традиція проведення гей-парадів у Німеччині, які тут називають Christopher Street Day (CSD), бере початок в 1979 році, коли такі відбулися у Берліні та Бремені. Сьогодні чи не кожне велике німецький місто проводить свій CSD. Найбільші проходять в кінці червня на початку липня в Берліні і Кельні, які навіть називають «негласними гей-столицями Німеччини». Представники різних політичних партій офіційно беруть участь у щорічних фестивалях і заходах спiльноти. Взагалі подивитися на яскраве свято, а до того ж попити пива і поїсти традиційних сосисок збирається десятки, а часом і сотні тисяч громадян цілком традиційної орієнтації. Все проходить, як правило мирно і без ексцесів. 

В країні, де ще чверть століття тому приналежність до нетрадиційної сексуальної орієнтації ретельно приховувалася, оскільки вступала в протиріччя з законом. Сьогодні діє ряд нормативних актів, що забезпечують рівноправність одностатевих пар і сімей та захищають від дискримінації гомосексуалів. Хоча в Німеччині поки офіційно немає дозволу на одностатеві шлюби, c 2001 року легалізовані одностатеві союзи. За ці роки в Німеччині зареєстровано близько 40 тисяч таких союзiв. 

Найвідомішими політиками ФРН, якi відкрито визнали свою нетрадиційну орієнтацію, були правлячий бургомістр Берліна Клаус Воверайт, член бундестагу від партії «зелених» та перший керуючий бундестагу Фолькер Бек Фолькер Бек, міністр закордонних справ Німеччини в 2009-2013 рр. Гідо Вестервалле (помер навесні від лейкемії), перший бургомістр Гамбурга Оле фон Бойст.

ПОЛЬЩА: МАЛЕНЬКІ, АЛЕ ПРОГРЕСИВНІ КРОКИ

Щороку представники ЛГБТ-спільноти проводять у червні у Варшаві великий “Парад Рівності”, який охороняє значна кількість поліцейських для уникнення провокацій з боку радикальних націоналістичних організацій. Символом ЛГБТ-спільноти у Варшаві була інсталяція у вигляді веселки, прикрашеної різнокольоровими квітами. Проте, після того як її щороку підпалювали націоналістично налаштовані радикали, торік у серпні її розібрали і після реставрації передали у столичний Центр сучасного мистецтва. 

У католицькій Польщі ЛГБТ-спільнота фактично не має жодних прав. У минулому складі польського парламенту, де були представники лівих сил, які активно підтримували секс-меншини, велася дискусія про надання їм певних прав на законодавчому рівні. Зокрема, йшлося про узаконення майнових прав одностатевих пар. Однак після впевненої перемоги у парламентських виборах восени минулого року правоконсервативних сил і нищівна поразка сил лівого спрямування, які вперше за 25 років не потрапили до Сейму, дискусії про права сексменшин у публічній площині майже припинилися. 

У парламенті минулого скликання в угрупованні лівого спрямування “Рух Палікота” було відразу двоє депутатів, які представляли ЛГБТ-спільноту: Роберт Бєдронь, який не приховував, що є геєм, та депутат-транссексуал Анна Гродська. Жінка, яка в 2010 році у Тайланді пройшла операцію по зміні статі, в 2011 році стала першим депутатом-транссексуалом не лише в Польщі, але й усій Європі. Зараз Бєдронь є мером міста Слупськ на півночі Польщі, а Гродська займається громадською діяльністю.

ЕСТОНІЯ, ЛИТВА, ЛАТВІЯ: ТРИ ШЛЯХИ, ЄДИНИЙ ПІДХІД  

Країна вважається найліберальнішої у визнанні прав ЛГБТ-спільноти. Це має давні традиції. У незалежній Естонській Республіці гомосексуалісти законом не переслідувалися. Цей статус-кво було відновлено в 1992 році. У 2004 році зі вступом країни до Євросоюзу була заборонена дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації. З 2006 року збудження ненависті по відношенню до ЛГБТ стало в Естонії кримінальним злочином. Ведеться системна робота для протидії гомофобську інцидентів.

У 2014 році після обговорень і поправок був прийнятий закон про статус одностатевих пар, який набув чинності 1 січня 2016 року. Тепер ЛГБТ-партнери можуть укладати угоду про спільне проживання, що дає правовий захист, багато в чому ідентичну шлюбів різностатевих пар.

Перший гей-прайд відбувся в 2004 році в Таллінні. Останній Baltic Pride Естонія приймала в 2014-му.

В Латвії декриміналізація одностатевих сексуальних відносин відбулася в 1992 році. У 2006 року після довгих дебатів було прийнято закон, що забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації (його прийняття було обумовлено і вступом в Євросоюз). Однак щоб пом'якшити ставлення політиків та електорату до цієї теми роком раніше була прийнята спеціальна поправка до конституції, яка вказує, що шлюб - це «союз між чоловіком і жінкою». При цьому, скажімо, лесбійських парам за фактом дозволено штучне запліднення.

За висновками цілого ряду латвійських діячів відкрито заявили про свою «інакшість». Глава МЗС Латвії Едгар Ринкевич 6 листопада 2014 року зізнався в Твіттері в гомосексуальної орієнтації. Популярні в суспільстві відкриті гомосексуали латвійський американський журналіст Карліс Стрепйс, колишній проректор Ризької вищої юридичної школи Лінда Фрейману.

Перший Riga Pride пройшов в 2005 році та був проблемним, з публічними заворушеннями. У наступному році церемонію скасували. Але вже в 2007 році вона пройшла мирно. В 2015 році на Evropride/Baltic Pride в Ризі було 5 тисяч учасників.

Литва у ставленні до ЛГБТ - найбільш консервативна з країн Балтії. Кримінальне переслідування за мужолозтво скасували лише в 1993-му. А заборона на донорство діє до сих пір. У 2010 році був прийнятий закон «Про захист неповнолітніх від впливу негативної публічної інформації», багато в чому передбачають схожий, але більш жорсткий анти-ЛГБТ закон в РФ. Однак після вступу країни до Євросоюзу з 2005 року в Литві діє Закон про рівне ставлення, що забороняє будь-яку дискримінацію. Незабаром в нього були прийняті поправки, які забороняють публічне підбурювання насильства по відношенню до предстваників ЛГБТ. На засуджених накладається штраф (іноді конфіскують оргтехніку).

У зв'язку із забороною на проведення парадів (через «неможливість забезпечити безпеку»), з 2008 року гей-прайду Балтії об'єдналися в Baltic Pride. Так литовське ЛГБТ змогло легалізуватися в Ризі й Таллінні.

Ряд політиків спробувало і далі розігрувати гомофобську карту. Цьому рішуче протидіяла президент Даля Грібаускайте. Завдяки їй, Baltic Pride в 2010 році пройшов у Вільнюсі, але без інцидентів не обійшлося. У 2013 році Литва головувала в ЄС, для проведення гей-прайду залучили великі поліцейські сили, обійшлося без сутичок. Підготовка до швидкого Baltic Pride в Вільнюсі (18 червня, по ходу центральним проспектом Гедиміна, мітинг в Бернардинському саду) проходить вже в конструктивній атмосфері. Гасло заходу - «Ми люди, а не пропаганда!»

РОСІЯ: ГОНІННЯ І СТРАХ ЯК ТРАДИЦІЯ

Гомосексуалізм був злочином, як Російської імперії, так і СРСР (з 1934 року). Тому гомофобські традиції мають давнє коріння, які оживляють зараз цілеспрямованою архаїзацією суспільної свідомості...

У 1993 році гомосексуалізм в РФ був декриміналізований. У великих містах «райдужні» отримували можливість відкрито брати участь в різних акціях. Однак перша ж спроба в 2006 році провести в столиці гей-парад натрапила на заборону (не подолану досі). Останнім успіхом у відстоюванні прав став прийнятий у 2008 році закон, що дозволяє донорство для геїв.

Після цього ситуація тільки погіршувалася. У 2013 році був прийнятий федеральний закон про заборону на «пропаганду гомосексуалізму». Довільне його застосування допомагає дискримінувати ЛГБТ-спільноту. А роздування гомофобських настроїв у все більш авторитарною Росії дозволяє досягти згуртування мас перед образом спільного ворога - «підар», «гейропой», «піндос». З початком війни одним із розхожих образів російської пропаганди став захист «молодших братів» українців від розбещеного Заходу, який, нібито, мріє загнати їх у гей-рабство. Створюючи в 2015 році свій Антимайдан, «Хірург» Залдостанов запропонував йому друге ім'я - «Смерть підарасам!»

При цьому, за словами експертів, у верхах РФ є досить великий прошарок таємних представників ЛГБТ. Але імена їх не називаються через страх кримінальної або позасудового переслідування.

Ярослав Довгопол (Вашингтон), Максим Наливайко (Оттава), Іван Юсип'юк (Канберра), Ольга Танасійчук (Берлін), Роман Сущенко (Париж), Андрій Лавренюк (Брюссель), Юрій Банахевич (Варшава), Олег Кудрін (Естонія, Литва, Латвія, Росія).


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-