Історія Ярослава Ажнюка – це певною мірою Ukrainian Dream, українська мрія. Вона про те, як власним хистом та розумом досягти успіху й визнання у світі.

Ярослав народився 1989 року в Києві. З 11 до 18 років був у “Пласті”. Вступив до Київського політехнічного інституту на прикладну математику. Ще під час навчання почав займатися громадською та підприємницькою діяльністю. Заснував компанію з інтернет-маркетингу та громадську організацію для популяризації можливостей Мережі, яка згодом втілилася у серію конференцій.

2012 року друг Ярослава Олександр Нескін створив простий, на перший погляд, пристрій. Сусіди скаржилися на гавкіт його собаки, Роккі, що він нудьгував удома, допоки Олександр був на роботі. Тому він сконструював камеру з лазерною указкою, завдяки якій міг дистанційно, через Інтернет, гратися зі своїм домашнім улюбленцем. Пристрій настільки сподобався всім друзям та колегам, що хлопці вирішили перетворити ідею на бізнес. Разом з головним дизайнером Андрієм Кленом вони започаткували компанію і почали роботу над створенням прототипу для серійного виробництва.

На розробку пішло чотирнадцять місяців, включно з навчанням у Китаї, за підсумком яких вони розмістили свою ідею на Кікстартері – американському сайті для збору коштів за принципом краудфандингу. Вже невдовзі проект набрав більше необхідних 250 тисяч доларів – і бізнес розпочався.

Petcube, як будь-яка гарна ідея, почав набирати оберти шаленими темпами. Вже 2013-го він був визнаний найкращим українським стартапом, 2014-го – найкращим hardware-стартапом Європи за версією The Europas. На сьогодні Petcube – це успішний бренд, який пропонує користувачам кілька типів пристроїв, соціальну платформу, розробляє алгоритм аналізу поведінки тварин з елементами штучного інтелекту. Ярослав увійшов до списку найуспішніших молодих українців за версією Форбс “30 до 30-ти”. За цей час компанія зібрала понад 14 мільйонів доларів інвестицій, продала сотні тисяч пристроїв у 18-ти країнах. Нині їх можна купити у понад трьох тисячах магазинів, і у США про них знають, мабуть, більшість власників тварин. Офіси компанії знаходяться у Києві, Сан-Франциско та Шеньчжені, а маркування на самих продуктах зазначає “Розроблено в Україні, зібрано у Китаї”.

Ми поспілкувалися з Ярославом Ажнюком не лише про те, як вивести котів та собак в онлайн, але й про цінності, моделі економічного розвитку, Майдан, багатовимірні фронти сучасної України та майбутнє.

ВИВЕСТИ ДОМАШНІХ ТВАРИН В ІНТЕРНЕТ

- Чого вдалося досягти за ці роки після створення Petcube, і чим він є нині?

- Коли ми засновували компанію, перед нами постало питання: “О’кей, ми маємо ідею продукту, камери з лазером, але чи можна з цього зробити бізнес?” Ми витратили тоді певний час, аби дослідити питання і з’ясувати, чи є тут справді можливість для великого бізнесу.

2011 року в The Wall Street Journal вийшла відома стаття Марка Андріссена (американський інженер, інвестор, підприємець, співавтор першого популярного браузера “NCSA Mosaic” – ред.), яка називалася “Why software eats the world” (англ. “Чому програмне забезпечення з’їдає світ” – ред.). У ній Андріссен дуже влучно сформулював тренди глобальних змін, які приходять із технологічною революцією. Його ідея полягала у тому, що весь світ буде перевинайдений, індустрія за індустрією, із використанням нових можливостей програмного забезпечення, інтернету, мобільних технологій.

Ми бачили, що у сфері мобільних товарів для тварин немає ані інновацій, які стали можливими завдяки цій технологічній революції, ані сильного бренду, який би мав таку довіру і безумовну любов людей, як, наприклад, Nike у сфері одягу чи Apple у сфері електроніки. І ми побачили величезну можливість у цьому простому пристрої, камері для віддаленого спілкування із домашньою твариною. Важливо, що це інтерактивне спілкування, яке дає змогу взаємодіяти, а не лише односторонньо користуватися камерою. За нашим задумом, пристрій мав стати таким собі смартфоном для домашньої тварини, з якого вона може виходити онлайн.

Наша концепція з 2012-го року полягала саме у підключенні домашніх тварин до інтернету. Коли мільйони тварин будуть онлайн і до них щомиті буде доступ, коли можна буде поділитися ними зі своїми друзями, а ми будемо отримувати постійну інформацію про тварин, з’являється підґрунтя для створення платформи. На її основі вже інші гравці, інші бізнеси зможуть взаємодіяти з цими тваринами. Вони зможуть створювати додаткову цінність – це випливає з досвіду Facebook, Google, пізніше – Uber та Airbnb. Такою була гіпотеза, і вона, на диво, потроху справджується.

Зараз наша місія – під’єднати тварин до інтернету і дати їм голос. Під словосполученням “дати голос” мається на увазі те, щоби зрозуміти тварин. Ми, власне, вже почали це робити. Торік ми запустили функцію, яку називаємо “поведінкова діагностика”. Завдяки ній ми аналізуємо поведінку тварин, яких бачимо. Адже ми продали вже сотні тисяч камер, які збирають достатньо багато інформації. Наші алгоритми її аналізують і вже здатні “бачити” котів, собак, людей, розрізняти гавкання, нявкання. Нині ми прагнемо розпізнавати аномалії у поведінці. Це дасть нам змогу рекомендувати людям піти до ветеринара, частіше вигулювати собаку, або, наприклад, якщо у тварини недостатньо активності, підвищувати її.

У майбутньому ми прагнемо створити три шари взаємодії. Перший – фізичні пристрої: камери, розумні годівнички, розумні нашийники, які відслідковують GPS, місцеперебування і активність тварини. Окрім очевидної цінності, яку вони дають людям, вони також збирають інформацію про тварин. Другий шар – аналіз даних, який дозволяє, власне, розуміти мову тварин. Ну, не мову, але розуміти тварин. Третій шар – конкретні послуги та продукти, які ми можемо рекомендувати власникам тварин, базуючись на розумінні їхніх домашніх улюбленців.

Саме у такій собі операційній системі для тварин ми бачимо майбутнє цієї індустрії, і ми її потроху будуємо. Ми вже маємо фізичні пристрої Petcube Bites та Petcube Play. З першим ми працюємо у партнерстві з низкою виробників їжі для тварин. Ми вже вийшли й на рівень алгоритмів і вміємо розрізняти комп’ютерним баченням тварин, записувати їхню активність, незабаром зможемо бачити аномальні патерни поведінки. Насамкінець, ми вже маємо платформу Petcube Care, де співпрацюємо з більш ніж 30 компаніями, які продають різні класні продукти для домашніх тварин: страховки, ветеринарні послуги, їжу, і навіть менш поширені – наприклад, ДНК-тести для котів і собак. По суті, це такий собі App Store для домашніх тварин.

Ми бачимо себе рушійною силою, яка мусить привести цю індустрію у ХХІ сторіччя, там де їй і належить бути.

- Чи буває, що у процесі розробки та масштабування бізнесу винаходите цікаві побічні технології? Наприклад, розробляючи алгоритми, я передбачаю, що ви також розробляєте елементи розпізнавання?

- Так, саме те, що називається штучним інтелектом. Ми вже маємо розпізнавання образів, computer vision (англ. “комп’ютерне бачення” – ред.), задля якого використовуємо нейронні мережі. Визначення аномалій, яке ми нині розробляємо, – це теж штучний інтелект.

ВІЙСЬКОВИЙ, ДИПЛОМАТИЧНИЙ, ЕКОНОМІЧНИЙ ФРОНТИ УКРАЇНИ

- Petcube був заснований 2012-го року. А вже за рік почалася Революція Гідності. Ти брав у ній участь?

- Я був на Майдані фізично лише дуже короткий час – у грудні 2013-го, після того, як побили студентів, але до основних подій. На початку січня 2014-го я поїхав у Сполучені Штати створювати офіс Petcube. Саме тоді я переїхав і з тих пір більшу частину свого часу проводжу тут.

- Чи не складно було спостерігати за подіями здалеку?

- Звісно. Я дуже добре пам’ятаю ці дні, коли сидів буквально приклеєний до стрічок “Української правди”, Твіттеру, Фейсбуку, постійно оновлював їх, не міг спати, не міг працювати, не міг ні про що інше думати.

Для мене, як і для багатьох із нас, тоді відбувалося щось найважливіше. У мене були дивні відчуття. З одного боку, думаєш: “Що я роблю тут, в Америці? Мені треба валити назад і бути з усіма”. Там сидить твоя команда, людей п’ятнадцять, і вони теж: вдень в офісі, вночі – на Майдані.

А з іншого боку, розумієш, що гаразд, тобі випала нагода створити компанію, яка стане проривною для України. Прикладом для багатьох. Прикладом того, як троє хлопців із Києва можуть створити цінність для світу, не крадучи, не приватизуючи щось, а саме створюючи.

Для багатьох людей у країні наш досвід може бути моделлю для наслідування. Замість переконання “не вкрадеш – не проживеш”, що, на жаль, досі слугує дороговказом для багатьох українців, які дивляться на корумпованих депутатів, чиновників, крадіїв. Якось я їхав потягом у звичайному українському плацкартному вагоні, й одна бабця мені сказала: “От якби ти, синку, був депутатом, ти б теж крав”. Це, насправді, ілюструє – що в людей у головах. Бо вони не бачать інших прикладів. Саме тому настільки важливо, щоб у сучасній Україні підприємці створювали класні цінні бізнеси. Показували, як досягати успіху в житті, бути задоволеним тим, що робиш, мати повагу, гроші та бути щасливим.

Наша команда час від часу звертається до цієї ідеї. У нашій країні є економічний фронт, є дипломатичний фронт, є юридичний фронт. Кожен має робити своє задля загального успіху. Є люди, які нині перебувають на справжньому військовому фронті – задля того, аби інші люди закладали фундамент майбутньої України. Події 2014-го року вплинули не лише на мене, а на всю команду. Тепер ми маємо довести нашу частину до кінця й показати, що все це – не даремно.

- Дехто каже, що з часів Майдану за п’ять років нічого не змінилося, а є ще й такі, які кажуть, що стало лише гірше. Цікаво, яка твоя оцінка?

- Не можна оцінювати ці події з точки зору ціни хліба в магазині. І казати, мовляв, хліб подорожчав після Майдану, стало лише гірше. Звісно, економічне становище великої частини людей у країні погіршилося. Цим фактом не можна нехтувати або ставитися до нього зверхньо і казати, мовляв, ці люди нічого не розуміють. Але питання полягає у тому, де причина, а де наслідок. Чи саме Майдан став причиною? Чи радше труднощі, з якими зіткнулася Україна, – війна, Крим, економічний спад – є наслідком того, що корумпована влада Януковича системно розвалювала країну? Я так на це дивлюся.

З історичної перспективи, Україна вчергове показала собі й усьому світові, що вона є країною вільних людей. От деякі мої друзі-росіяни – а точніше, російські ліберали, які вже й самі перетворилися на такий собі архетип, – говорять: “Україна взагалі супер, але ми ж то, в принципі, – один народ, чи не так?” Коли мені таке говорять, я наводжу кілька прикладів, які змушують замислитися. Українці історично завжди критично ставилися до центральної влади і намагалися тримати її під контролем. Це приводило до ліпших чи гірших наслідків, але така традиція тягнеться ще від древлян, яким княгиня Ольга мстилася, спалюючи їхні селища, до Гетьманщини, коли говорили, що “де два українці, там три гетьмани”, до Центральної Ради, і до трьох Майданів за останні тридцять років. Безсумнівно, українці йдуть шляхом глибинних демократичних перетворень. Від Конституції Пилипа Орлика і до подій останніх років. У цьому ми принципово відмінні від росіян, які, натомість, традиційно схильні визнавати владу. Царя, комуністів, Путіна й так далі.

Чи у довгостроковій перспективі ця модель держави є більш виграшною? Я вважаю, що так.

Я переконаний, що кожен українець, який хоче добра своїй країні, має мислити стратегічно та довгостроково. У такому масштабі мислення, звісно ж, Революція Гідності – важливий крок уперед. Неможливо ігнорувати, що у країні йдуть реформи, що країна отримала безвіз. Звісно ж, є багато труднощів. Але, знаєш, люди хочуть, щоб за порухом магічної палички все змінилося за кілька років. Так не буває. У той же час, нормально, коли у масах є розчарування. Це природно.

ЯК ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ УКРАЇНІ ВДАЛОСЯ?

- З книжок, які ти читаєш, очевидно, що ти поділяєш західні цінності, й зокрема, капіталістичні цінності. На твою думку, капіталізм – це найліпша модель для нашої держави?

- Ти знаєш, це, насправді, дуже важлива дискусія, якої в Україні трохи бракує. Дискусія про моделі економіки та соціального устрою. Де ми знаходимося з точки зору свобод людини чи економічних свобод – зліва чи справа.

Я не можу сказати, що абсолютно поділяю праві економічні погляди. Безумовно, капіталізм – це економічна модель, яка перемогла. Тут можна багато чого навчитися й у Сполучених Штатів, й у Китаю. Але, по-перше, кожна країна індивідуальна і має адаптувати будь-яку модель під себе. По-друге, коли ми говоримо, що капіталізм переміг, виникає питання – у чому? Китай і США, безумовно, дві найпотужніші економіки у світі, що забезпечує їхню військову потужність. Але за рівнем щастя населення, середньою зарплатою, рівнем бідності – вони не серед лідерів. Є також дуже цікава модель скандинавського соціалізму. Хоча поки не зрозуміло, виправдає вона себе у довгостроковій перспективі чи у військовому плані в масштабі сотень чи тисяч років.

Необхідно мати сильну економіку в Україні. І один із найбільш очевидних кроків, який лежить на поверхні – зняти нарешті цей нещасний мораторій на продаж землі. Є чудова книга, про яку ми нещодавно згадували на події в Нью-Йорку, “How Asia works” (англ. “Чому Азії вдалося” – ред.), у якій йдеться про стрибок “Азійських тигрів”, порівнюються такі країни як Індонезія чи Таїланд, яким не дуже вдалося, із, наприклад, Південною Кореєю та Японією. Саме ринок продажу землі був одним із основних драйверів їхнього росту, разом із важкою промисловістю, регульованою і дисциплінованою банківською сферою. Саме ці фактори відрізняють успішних “Азійських тигрів” від менш успішних країн Південно-Східної Азії. Як на мене, це найнагальніша економічна потреба України. Очевидно, що потрібні й верховенство права та справедливі суди.

Ще одна особливість України полягає в тому, що у нас чи не у ДНК закладений потенціал для розвитку малого і середнього бізнесу. Оця фраза, “Де два українці, там три гетьмани”, насправді, свідчить про те, що українці хочуть робити свою справу. Якщо створити нормальні умови, чи просто не заважати, прибрати бар’єри, ми можемо отримати дуже цікаві результати.

Водночас, у ряді сфер необхідний протекціонізм. Інша розумна приказка наголошує: “Роби не те, що британці кажуть тобі робити, а те, що вони робили до того, як почали казати, що тобі робити”. Не можна бездумно бігти і виконувати всі вказівки.

- Із досвіду, наскільки поліпшилися чи погіршилися умови для ведення бізнесу в Україні з 2014-го й донині?

- Наскільки поліпшилися чи погіршилися умови для Petcube в Україні?

- Так, із ваших власних спостережень. Середовище. Можливості. Корупція. Ви стикаєтеся з корупцією?

- Абсолютно ні. Нуль випадків. Ну, дуже рідкісні. На митниці були якісь затримки. Але ми сказали залізобетонно, що нічого платити не будемо, – і обійшлися без будь-яких хабарів.

- А частина людей каже, що в Україні просто-таки неможливо працювати, бо всюди корупція і перепони. На вашому досвіді це не так?

- У нас такого не було. Безумовно, деякі бізнеси стикаються з корупцією частіше, аніж ми.

Може бути, звісно, позиція «борця за справедливість»: “Досить, тут хабарництво, я не буду працювати, я не буду розвивати бізнес, я тікаю з цієї країни”. Як на мене, це позиція слабких людей. Позиція сильних полягає у пошуку можливостей – навіть розуміючи, що деколи доведеться йти на компроміси. Але йти на них можна лише з метою, щоб у результаті все одно перемогло добро. Я вважаю, що добро має бути з мечем і щитом, агресивне. Тоді воно стоятиме з кривавим мечем на тілі переможеного зла. Інакше не може бути. Якщо цього не станеться, то буде навпаки. Зло буде з тим самим кривавим мечем на тілі переможеного добра. Розумію, що моя позиція може бути непопулярною серед деяких борців за справедливість. Але я переконаний, що треба боротися за кінцевий результат.

СТВОРЮВАТИ ЩОСЬ ЦІННЕ ДЛЯ СВІТУ

- Які цінності ти вважаєш головними для себе, та які – для України?

- Людство думало про цінності тисячами років, і вони лягли, зокрема, в основу всіх світових релігій. Я християнин за народженням та вихованням. Мені близькі християнські цінності й заповіді. Я зважаю на десять заповідей і сім смертних гріхів, коли думаю, як працює світ, або що спонукає мене до дій, які спокуси можуть на мене чатувати.

Гадаю, це гарний ціннісний дороговказ і те, що синхронізує всю країну. Позаяк вона у нас, переважно, християнська. Є й кримські татари – але мусульманські цінності, загалом, теж не надто далекі від християнського вчення.

Людині, щоб бути щасливою, треба створювати щось цінне для світу. Йдеться про дещо ширше, аніж “цінності”. Створення чогось цінного для світу тягне за собою низку прекрасних побічних ефектів. Це приносить людині щастя і задоволення від життя. Це приносить іншим людям користь та щастя. Це, як правило, приносить гроші людині, яка створила цінність для світу. Це приносить їй повагу інших людей. Мені здається, що коли люди живуть, прагнучи робити щось цінне і хороше для світу, вони стають щасливими. Як сказав один мій гарний приятель, “Гроші, слава та влада – це три речі, які ніколи не зроблять тебе щасливим”. Всі вони мають бути побічним ефектом створення чогось цінного для світу. А створюючи це цінне, треба пам’ятати, що – “не убий”, “не вкради” і так далі.

- Яку книжку ти можеш порадити нашим читачам?

- “High Output Management” (англ. “Високоефективний менеджмент” – ред.) Ендрю Гроува. Це найкраща книжка з менеджменту серед тих, які я читав. Гадаю, її має прочитати кожен менеджер, не залежно від рівня. Ендрю Гроув – це генеральний директор компанії Intel, угорський емігрант, який у 19 років приїхав до Нью-Йорка. Не знаючи мови, він вивчився на складному фізичному факультеті. Потрапив до Силіконової долини, став одним із засновників Intel, був керівником цієї компанії у часи її розквіту, коли вона була однією з найпотужніших світових корпорацій, і роблячи це – знайшов ще час написати книжку. Видатна людина. Ідеал і ментор для багатьох підприємців Силіконової долини. У тому числі, Марка Цукерберга. Коли дружина спитала його, яку одну книжку він може їй порадити, Цукерберг вказав саме на цю.

Також для тих, хто не читав – особливо в Україні буде корисно прочитати – Айн Ренд “Атлант розправив плечі” та “Джерело”. Знайдеться, напевно, багато охочих кидати у мене камінням за цю рекомендацію. Це контраверсійна книжка. Я закликаю людей також почитати всю критику на неї. Але лише після того, як прочитаєте сам твір. Для людей, які виросли у постсоціалістичній, посткомуністичній країні, це просто-таки обов’язково. Таке читання має бути включене до шкільної програми. Як пігулка від радянської спадщини.

- Ти допускаєш, що колись займатимешся політикою в Україні?

- Не виключав би. Можливо. Гадаю, я буду займатися тим, з чого буде більше користі. Мене, безумовно, цікавить суспільно-політичне життя в Україні. Нині я просто можу принести Україні більше користі, займаючись бізнесом.

Георгій Тихий, Нью-Йорк

Фото автора та надані Ярославом Ажнюком