На китайські гроші і в американській ракеті наш супутник полетів у космос

Укрінформ зацікавився: що це таке, - наносупутник? І виявилося, що стоїть за тим дуже цікава історія, ледве не детектив. Чого вартий лише епізод з «нелегальним» запуском попередника нинішнього апарату – з російського космодрому, в червні 2014 року, тобто уже під час війни…

Але про все по порядку. Україну впевнено можна назвати космічною державою: за час після здобуття незалежності нею запущено 29 супутників. Зараз на орбіті Україна має всього лиш два апарати, але – унікальні. Першу версію електронної платформи серії наноспутників PolyITAN команда КПІ ім. Ігоря Сікорського вивела на навколоземну орбіту три роки тому, а другу — наносупутник «PolyITAN-2-SAU» - 26 травня 2017 року.

“Наносупутник київських політехніків разом з ще 27 наносупутниками, створеними в університетах 19 країн і розміщеними у двох спеціальних контейнерах на вантажному космічному кораблі «Cygnus CRS OA-7», ще 18 квітня успішно запустили в космос з космодрому на мисі Канаверал (США) на борту американської ракети-носія «Atlas V». А 22 квітня космічний корабель зістикувався з Міжнародною космічною станцією, звідки всі супутники було поступово виведено у задані точки навколоземної орбіти”, - повідомляється на офіційному сайті КПІ.

З огляду на це, Укрінформ підготував добірку інформації про український наносупутник «PolyITAN-2-SAU» і його попередника “PolyITAN-1”, розроблених київськими дослідниками космосу.

PolyITAN-1 полетів на радянській «Сатані» з російського космодрому

Перший наносупутник КПІ “PolyITAN-1” (вдвічі менший за PolyITAN-2) дослідники КПІ запустили 19 червня 2014 року. Апарат вивели на орбіту за допомогою ракети-носія «Дніпро» - українсько-радянська ракета-носій космічного призначення, створена на базі балістичних ракет, що підлягають ліквідації (міжконтинентальні балістичні ракети РС-20 (15А18) (У класифікації країн НАТО — SS-18 «Сатана»)). Старт ракети був здійснений з пускової бази «Ясна» (Оренбурзька область, Росія).

Дослідники та інженери запевняють, що отримана за допомогою апарату інформація є надзвичайно корисною, адже, по-перше, використовувалася при проектуванні “PolyITAN-2”, а по-друге, допоможе розробити наступний космічний апарат цієї ж серії - наносупутник “PolyITAN-3”.

Очевидно, в багатьох виникнуть питання: як це влітку 2014 року, тобто під час активної фази бойових дій на Донбасі український супутник відправили в космос росіяни? Не маючи власного космодрому, Україна має шукати варіанти… В коментарі Facenews генеральний директор наукового парку “Київська політехніка”, керівник “T-shaped Technologies” Ярослав Кологривов заявив: “В умовах військових дій ми його запускали разом з голландськими партнерами (нідерландська компанія ISL запропонувала нашому PolyITAN-1 місце в своєму пусковому контейнері. - Ред.). Росіяни не знали, що це наш супутник”. Але, напевно, коли все ж таки дізналися, то не подали жодного вигляду. Мабуть, на той момент їм було «дешевше» цього «не побачити».

Основні характеристики наносупутника “PolyITAN-2-SAU”

Наноспутники – а що це таке, власне? Це клас малих штучних супутників Землі, створення яких стало можливим завдяки розвитку нанотехнологій. Це колись супутники важили ледве не тонни, а тепер – все мініатюрне. Наш новий наносупутник розробила група молодих вчених та інженерів теплоенергетичного і радіотехнічного факультетів, факультету електроніки, а також Інституту телекомунікаційних систем НТУУ КПІ під керівництвом кандидата технічних наук Бориса Рассамакіна.

PolyITAN-2 - наносупутник стандарту 2U CubeSat (2U означає, що супутник складено з двох блоків-кубиків 10x10x20 см) вагою в 1,9 кг. Свою назву він отримав з комбінації слова «політехнічний» (розробник Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») і абревіатури «технологічний автоматичний наносупутник». У рамному каркасі апарату розміщено електронні плати. Це підсистема обробки даних, підсистема навігації, орієнтації та стабілізації, підсистема комунікації, підсистема управління корисним навантаженням та підсистема електроживлення. Все це живиться від 4 сонячних батарей, що складаються з 16 арсенід-галієвих фотоелектричних перетворювачів.

Точна вартість наносупутника не повідомляється. Утім відомо, що його створення стало можливим завдяки спонсорській підтримці Шеньянського аерокосмічного університету (м. Шеньян, Китайська Народна Республіка), Фонду ім. Калініна, ТОВ «Діона» та компанії «Boeing-Ukraine Ltd». Крім того, грошенят підкинуло і Міносвіти, яке виділило розробникам 300 тис. гривень на рік. Проте, на думку розробників, цього недостатньо, адже команда вчених КПІ складається з 12-18 спеціалістів.

Що вивчатиме український космічний апарат?

Наносупутник проводитиме наукові дослідження нижньої термосфери Землі на висотах 90-420 км (вона є найменш дослідженою) для уточнення глобальної іоно-термосферної моделі (модель GITM). Подібні моделі використовуються як інструмент для прогнозування атмосферних явищ і аномалій. У рамках проекту QB50 (європейської ініціативи з дослідження атмосфери) наносупутник несе на борту корисне навантаження – експериментальний датчик аналізу зустрічного потоку газу, здатний розрізняти і вимірювати характеристики атомарного і молекулярного кисню (атомарний кисень є основним елементом на висоті 90-420 км від земної поверхні, тому вимірювання його характеристик є дуже важливим для оцінки моделей термосфери). Вся отримана інформація буде записуватися в архів бортового процесора, передаватися на Землю і розсилатися в банки даних декількох університетів, що беруть участь в проекті.

Дослідники з КПІ запевняють, що київський «PolyITAN-2-SAU», має стати частиною наукової космічної мережі, призначеної для дослідження термосфери.

Утім, діапазон використання подібних апаратів цим далеко не вичерпуються. Наносупутники можуть бути затребувані і службами безпеки, і в для потреб розвідки. Керівник лабораторії теплових труб і наноспутникових технологій при КПІ Борис Рассамакін вважає, що це, по суті, функціонально можливо.

Наразі на орбіті працюють лише два супутники серії “PolyITAN”. Але дослідники розробляють ще третій. Та чи буде цього достатньо? Очевидно, що ні.

Замість висновку: де гроші на космос?

Плани — космічні, але цілком реальні. І, звичайно, найкраща подяка нашим розробникам — фінансова допомога від держави. Втім, у нинішньому році уряд фактично повністю припинив фінансування наукової космічної програми України, виділивши на неї символічну, як для таких галузей, суму - 29 млн гривень, трохи більше $1 млн...

Директор Інституту космічних досліджень, член-кореспондент НАН України Олег Федоров у своїй статті для DT.UA пише таке: “...проблеми не вирішаться самі собою, а нинішні досягнення без фінансування можуть зійти нанівець. У той же час, від збереження і розвитку сьогоднішніх розробок українських вчених залежить здатність країни в перспективі забезпечити свою безпеку та модернізацію”. З автором важко не погодитися, адже майбутнє будь-якої держави — за сучасними технологіями.

Мирослав Ліскович, за інформацією ЗМІ