Друге побачення Сущенка з рідними: що змінилося?

Друге побачення Сущенка з рідними: що змінилося?

Укрінформ
Як пройшло триденне побачення українського політв’язня Романа Сущенка з рідними

Дружина й донька українського журналіста та бранця Кремля Романа Сущенка вдруге через чотири місяці після попереднього побачення відвідали його у російській колонії у Кіровській області. Укрінформ публікує враження доньки Романа про поїздку.

- Наше триденне побачення на території колонії суворого режиму № 11 (ВК-11) в селі Утробіно розпочалося 29 травня. Поїздка видалася важкою, попри те, що погодні умови наприкінці весни були значно сприятливішими за суворий січень, коли ми з мамою приїжджали до батька вперше.

Сам Кіров зустрів густим туманом, крізь який ледь-ледь виднілися дороги, та температурою повітря в +9 градусів за Цельсієм. У регіоні в цю пору року тільки починають квітнути кульбаби та бузок. Про полуницю та черешню, якими ми хотіли порадувати батька, можна взагалі не згадувати, оскільки там був не сезон на ці ягоди.

Як і минулого разу, зустріч родини проходила у спеціальному блоці для тривалих побачень. В ньому розташовані десять кімнат для проживання ув’язнених з їхніми близькими, спільні кухня і ванна кімната та окремі чоловіча й жіноча вбиральні. Нашими цього разу непривітними сусідами по кімнатах були ще п’ять родин. Серед них ми знову були єдиними іноземцями.  

Кімната, яку нам виділили для тривалого побачення, за розмірами більше була схожа на коридор – вузька й довга. Вона мала вікно з гратами, що впиралося у цегляну прибудовану стіну, були в ній двомісне ліжко та лавка, що перетворювалася на ще одне спальне місце, стіл, стільці, шафка, телевізор та холодильник. Як нам розповіли, усі меблі змайстровані ув’язненими.

Деякі наші з мамою особисті речі вилучили співробітники колонії – це гроші, документи, годинники, телефон та навіть дезодорант (бо він був рідким). Також забрали й листи та листівки зі словами підтримки від друзів і колег батька, які ми привезли з собою.

Нам пояснили, що їх віддадуть трохи пізніше – після того, як із текстами ознайомляться оперативники. Однак цього так і не сталося – й нам повернули листи вже після побачення, коли ми покидали колонію. Таке враження, що адміністрація колонії робить усе можливе, аби батько не контактував із зовнішнім світом.

З головного – батько почуває себе більш-менш нормально. Більш-менш – тому, що він періодично має стоматологічні проблеми, які до кінця не можна вирішити в тюремних умовах. Також іноді його турбує підвищений тиск. Ліки, відправлені у бандеролі, він досі не отримав.

Загалом батько виглядав трохи краще, аніж чотири місяці тому. Здивувало те, що він зайшов до нас у кімнату дуже тепло вдягнений – кілька светрів та куртка, стільки ж штанів, високі черевики. Коли ми запитали – чому так, він відповів, що у кам’яних стінах камери прохолодно, рухатися там особливо немає де, а сонце в Утробіно виглядає нечасто, тому не здатне нагріти будівлю в’язниці.

Настрій у нього був радісний, адже ми нарешті мали змогу побачитися, обійнятися й поговорити. Батько розповів, що досі знаходиться у так званому «безпечному місці», у камері разом із сусідом, окремо від інших в’язнів.

Інформаційний вакуум, в якому він весь час перебуває, пригнічує його. Батько не має можливості отримувати актуальні адекватні новини про Україну.

Ситуація з розетками у камері не зрушила з мертвої точки – їх там досі немає та й не передбачається. Розклад дня теж не змінився: підйом о 5 ранку, зарядка, сніданок, годинна прогулянка на вулиці, обід, вечеря та відбій о 21:00. Раз на місяць, якщо поталанить, його відводять у магазин, аби придбати якусь їжу та необхідні побутові речі.

Через те, що колонія має суворий режим, існує ліміт на передачі – одна на три місяці. З початку перебування у колонії він отримав лише дві посилки. Стільки ж разів його відвідав консул. Щомісяця до батька приїжджає адвокат, щоб передати актуальні новини з України та підтримати морально.

До речі, виявилося, що один із листів, який батько відправив ще у березні, безслідно зник й так і не дійшов до нас. Особливий він був тому, що в ньому містився малюнок турецького міста Стамбул. Батько дуже шкодував про його зникнення, оскільки вклав у роботу багато сил і часу.

Загалом нічого кардинально в його житті не змінилося, оскільки перебування у колонії – це як день бабака, щодня одне й те саме. Батько живе від зустрічі до зустрічі з нами, консулом та адвокатом, від дзвінка до дзвінка, від листа до листа та чекає на своє повернення додому.

Просив передати привіт і подяку за підтримку усім небайдужим. Окремо дякував за організацію виставки його робіт у Нью-Йорку, яка пройшла 28 травня. У нього ця новина викликала неабиякий подив та радість. Сказав, що не міг навіть уявити, що його малюнки побачать за океаном.

Також батько анонсував чимало нових робіт, не розкривши подробиць, аби не зіпсувати нам ефект першого враження. Лише додав, що далі буде ще цікавіше.

*   *   *

Сьогодні виповнився вже рік від дня, коли Московський міський суд засудив Романа Сущенка до 12 років ув'язнення в колонії суворого режиму.

А 27 червня мине рівно тисяча днів із дня арешту батька.

Хочеться ще раз закликати всіх небайдужих витратити трохи свого часу та написати листа українському політв’язню Сущенку. Адже кожен рядок та добре слово дарують йому радість і прикрашають дні, проведені в ув’язненні.

Ось адреса, за якою йому можна писати:

Сущенко Роману Владимировичу
ФКУ ИК-11 УФСИН России по Кировской обл.,
деревня Утробино, Кировская область,
Россия 613043

Усі листи необхідно надсилати російською мовою, інакше цензура їх не пропустить.

Юлія Сущенко, Київ

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-