У жовтні 24-річна Єлизавета Моренко на чемпіонаті світу з сумо в Баку виборола золоті нагороди в особистій першості (абсолютній ваговій категорії) та разом із подругами по збірній – у командних змаганнях.

Вона є володаркою багатьох спортивних трофеїв національних та міжнародних турнірів не лише з сумо. Уродженка Бахмута сходила на п'єдестали чемпіонатів світу та Європи з пляжної боротьби, вигравала міжнародні турніри з боротьби на поясах алиш, показувала високі результати у самбо.

Єлизавета Моренко розповіла Укрінформу про свій шлях у спорт, враження від недавнього чемпіонату світу та особисті вподобання.

«ВДАЛОСЯ ВЗЯТИ РЕВАНШ У АМЕРИКАНОК ЗА МИНУЛОРІЧНУ ПОРАЗКУ»

- Коли і де ви почали свій шлях у спорті?

- У себе вдома, в Бахмуті. Мені було 13 років. Причому, до того спортом я взагалі не займалася. Мала інші інтереси. Якось гуляли з татом і зустріли його товариша – Олега Реву. Він побачив, якої я комплекції, і запропонував моїм батькам віддати мене до нього у секцію з сумо. Мама тоді казала: «Дивись, доцю – на твій розсуд». Я десь із тиждень думала і вирішила спробувати. Але про все це варто розпитати мого наставника. Він краще пам’ятає. Олег Борисович для мене не просто тренер, а й наставник по життю. Завжди відчуваю його підтримку, яка мені необхідна.

До речі, з 2022 року я живу в Києві і займаюся у того ж тренера.

- Які попередні змагання вам довелося пройти, щоб потрапити на чемпіонат світу?

- Щодо системи відбору… Він починається з чемпіонату України. Два кращих спортсмена національної першості – у кожної ваговій категорії – їдуть на чемпіонат Європи. Той, хто з цих двох виступив на континенті краще, потім прямує на чемпіонат світу.

Я виграла першість країни, потім посіла перше місце на чемпіонаті Європи в абсолютній ваговій категорії і, таким чином, відібралася на чемпіонат світу. У тій же категорії.

- Це був ваш перший чемпіонат світу? Хто вам протистояв у фіналі? Чим запам’яталася ця сутичка?

- Уперше брала участь в особистих змаганнях дорослого чемпіонату світу. Тобто, це був мій дебют. Дуже вдалий дебют, оскільки виступила зі стовідсотковим результатом.

У вирішальній боротьбі за «золото» зустрілася зі спортсменкою з Узбекистану. Чесно кажучи, до початку фіналу не дуже уявляла, як до неї налаштовуватися. Ми з нею ніколи не боролися. Вона була для мене, як кажуть, «темною конячкою». Не знала особливостей суперниці, не розуміла, чого можна від неї очікувати.

Яку саме тактику проти опонентки використовувати, стала розуміти по ходу боротьби. Але, зізнаюся, було нелегко – і фізично, й морально. До того ж, за попередні сутички накопичилася втома. Варто додати, що узбекистанська спортсменка неймовірно сильна, має велику вагу. Таку виштовхнути за межі кола майже неможливо. Залишалося одне – перевершити суперницю технікою. І це, на щастя, мені вдалося.

Десь за 10 секунд до кінця поєдинку провела результативну технічну дію, яка виявилася вирішальною. Таким чином, завоювала золоту медаль.

- За рахунок чого вдалося добитися успіху в командних змагання?

- Тому що наша четвірка – Ірина Пасічник, Дарья Константинова, Олена Нікітинська і я – виступила відмінно. Кожна доклала максимум зусиль, щоб перемогти. «Золотий» підсумок абсолютно справедливий.

У фіналі боролися проти сумоїсток зі США. Торік у попередньому раунді чемпіонату світу американки у нас виграли. Наша команда тоді посіла третє місце. Цього разу у вирішальній зустрічі ми у них взяли реванш. Дуже задоволена тим, що в Баку перемогла американську спортсменку, якій минулого року програла. Для мене це має велике значення. До речі, на цій світовій першості мені вдалося перемогти усіх своїх суперниць.

- Чи встигали спостерігати за атмосферою у залі під час змагань?

- Атмосфера, як на будь-якому чемпіонаті світу – неймовірне видовище, яскраве. Відчуваєш, що це дійсно велике спортивне свято. Найбільше сподобалося, що глядачі на трибунах нас, українців, всіляко підтримували – аплодували, скандували, підбадьорювали.

Але ми майже не звертали уваги на те, що відбувалося навколо нас – настільки були зайняті змаганнями. Тому повз мене пройшло навіть обрання нового президента Міжнародної федерації сумо. Про це дізналася лише після завершення турніру. Головою МФС тепер став 69-й Йокодзуна професіонального сумо Хакухо М. Даваажаргал.

Ще почули дуже приємну новину – наш вид спорту знову включили до програми Всесвітніх ігор.

- До яких стартів тепер готуєтеся?

- Поки трохи відпочину. Був дуже напружений змагальний період, тому втомилася. Треба відновитися. Але пауза не буде довгою. Готуватимуся до завершального старту року – Кубка України. За ним – досить спокійний період міжсезоння. Потім почнемо звичайну підготовку згідно з планом – до першості України, чемпіонатів Європи та світу.

«МОЯ ВАГОВА КАТЕГОРІЯ ДОЗВОЛЯЄ НЕ ОБМЕЖУВАТИ СЕБЕ У ХАРЧУВАННІ»

- У чому полягає специфіка підготовки сумоїстів у порівнянні, наприклад, із борцями вільного та греко-римського стилів?

- Напевно, в усіх видах боротьби підготовка схожа: планові тренування, навчально-тренувальні збори, збори безпосередньо перед виїздом на важливі старти. І, звичайно, крапку у цьому процесі ставлять змагання.

Але саме для мене після тренувальних зборів потрібен деякий час на відновлення. В останні дні перед від’їздом на змагання можу трохи розслабитися – ходжу на масаж, плаваю в басейні, займаюся медитаційними практиками. Це теж допомагає мені напередодні стартів налаштовуватися на боротьбу.

- Сумо зазвичай у багатьох асоціюється з дуже калорійною їжею, із певним режимом харчування. Це невід’ємна складова підготовки у цьому виді боротьби?

- У всіх спортсменів узагалі харчування має бути правильним. Щодо нашого виду, тут є різниця між професіоналами й аматорами. У сумоїстів-профі дійсно є певний режим харчування, багато висококалорійної їжі – для того, щоб набирати вагу.

Інша справа – аматорське сумо, в якому є вагові категорії. Перш за все, є обмеження для спортсменів, які борються у легких категоріях. Їм не можна перевищувати змагальну вагу. Якщо перебрав кілограмів, перед стартами доводиться їх зганяти. Мені у цьому відношенні легше. Я виступаю у найважчий, для жінок, категорії – «80 плюс». Тобто, дотримуватися дієт не треба, можна не обмежувати себе в харчуванні. Тому що цей «плюс» означає і 85, і 90, і більше 100 кілограмів.

Що стосується абсолютної категорії, то у ній змагаються спортсменки будь-якої ваги. У колі суперницею 50-кілограмовій може стати спортсменка, удвічі важча.

- Яким стравам віддаєте перевагу, тим паче, що у вас немає необхідності обмежувати свій раціон?

- Мені багато чого подобається. Про кулінарні уподобання можу довго говорити. По-перше, дуже люблю м’ясо, у тому числі шашлик, гриль. Також подобаються овочі. Іноді із задоволенням їм суші. Не проти риби, якщо вона є інгредієнтом японських страв.

- Ви часто буваєте на змаганнях за кордоном і, напевно, там запитують про Україну? Що зазвичай кажуть?

- Так, запитань ставлять багато. Зрозуміло, що, насамперед, про війну, обстріли, про наше життя у таких умовах. Дивуються, як нам вдається ще й тренуватися, готуватися до змагань. Я розповідаю все, як воно є. Зокрема, про Бахмут – на що агресори його перетворили. Люди дуже вражені цим. Нам усі співчувають, підтримують, знаходять слова, щоб підбадьорити.

- Чи потрапляли вам на очі, у ході змагань, російські та білоруські спортсмени?

- Жодного разу. У сумо, після початку повномасштабної війни, представників країн-агресорів виключили геть зі змагань. Хоча дехто йде на хитрість – терміново приймає громадянство іншої країни і виступає під її прапором. Знаю такі випадки. Але у чоловіків. У жіночому сумо про таке мені невідомо. Проте можу запевнити, що з російською символікою нікого на наших турнірах не зустрінете. Міжнародна федерація сумо тримає принципову позицію в цьому плані.

«АНКЕТА СПОРТСМЕНА»

- Ваше хобі...

- З дитинства любила займатися якоюсь творчістю – малювати, щось ліпити з глини… Пізніше захопилася дизайнерською роботою. Подобається, наприклад, оформлювати сторінку сайту Федерації сумо України. Обробляю і монтую фото, відео. Зокрема, створюю для наших спортсменів-сумоїстів особливі фотографії на сайті. Люблю вигадувати якісь дизайнерські речі, втілювати їх у життя.

- Ставлення до тварин...

- Є таке поняття – зооволонтерство. Це про мене. Беру до себе, так скажімо, на перетримку собачок, годую, займаюся ними. Хочу ще пройти кінологічні курси – треба удосконалюватися у спілкуванні з собаками, дресурі.

Коли була дитиною, у нас удома був англійський кокер-спанієль. У мене дві улюблені породи – спанієль і той-пудель.

Можна сказати, що я належу до категорії «собачників». Але й кішки мені теж до душі.

- Улюблені фільми...

- Чесно кажучи, кіно – це не моє. Фільми дивлюся вкрай рідко. Більш подобаються деякі телевізійні передачі. Наприклад, «Сніданок з 1+1». Але, все ж таки, частіше «сиджу» в Ютубі. Дивлюся спортивні сюжети, моменти зі змагань.

Я в захваті від стрибків у висоту у легкій атлетиці. Постійно стежу за виступами Ярослави Магучіх. Подобається дивитися не лише саме стрибки, а й спостерігати за емоціями спортсменок, за тим, як вони налаштовуються до своїх спроб. Мабуть, сумо дивлюся менше, аніж цю легкоатлетичну дисципліну.

Спостерігаю також за змаганнями у видах боротьби, близьких до сумо, в яких теж довелося виступати – пляжна, алиш, самбо, дзюдо.

- Музичні вподобання...

- Меломанка. Люблю будь-яку музику, якщо вона хороша, якісна – незалежно від жанру. Можу слухати Бетховена, потім рок-виконавців або джаз.

У мене є особистий плей-лист з музичними композиціями, який використовую тільки на змаганнях. Такий собі ритмічний рок, двогодинна добірка. Це мене добре налаштовує на боротьбу.

- Якості, які найбільше цінуєте в людях...

- Чесність. Відвертість. Щоб ішло від серця. Найбільш не подобається – підлість.

«ЗАЛИШИЛОСЯ ПІДКОРИТИ П’ЄДЕСТАЛ ВСЕСВІТНІХ ІГОР»

До розповіді спортсменки також приєднався її тренер Олег Рева, який додав багато цікавого про підопічну та висловив свої особисті враження від сумоїстського мундіалю у столиці Азербайджану.

- Коли познайомилися з Єлизаветою Моренко, у вас було внутрішнє відчуття, що вона у перспективі здатна підкорити найвищі п’єдестали світового сумо?

О.Р.: - Коли мене запитують, звідки взяв цю талановиту дівчинку, зазвичай відповідаю: «З вулиці». Власне, так воно й було. Йшов вулицею, побачив свого товариша, з яким разом захоплювалися туризмом. Біля нього була донька. Дивлюся, її антропометрія просто ідеальна для занять боротьбою. Тут же запропонував татові Лізи віддати її у спортивну секцію на сумо. Тим паче, що у мене займаються діти багатьох моїх знайомих, друзів.

Незабаром мама привела її на перше тренування. У свої 13 років з фізичного розвитку Ліза значно обганяла однолітків. Одразу взяв її у старшу групу. Їй таке теж було до вподоби, тренуватися з дорослими. Певною мірою стимулювало, змушувало тягнутися за більш досвідченими, не відставати від них.

Ще порадувала дуже важлива для спортсменів риса – дівчина виявилася, як то кажуть, трудоголіком. Була готовою займатися у залі з ранку до вечора. З твердим характером, дисциплінована – це теж про неї.

Вже за півроку на чемпіонаті України вона просто змітала суперниць. Стало зрозуміло, що це справжній діамант, якому потрібне лише добре шліфування.

Потім виступала і добивалася успіху в різних видах – самбо, пляжній боротьбі, алиш. Але зрештою вирішили зосередитися лише на сумо.

Ліза тут показує себе справжнім бійцем. Вона вигравала у найважчих сумоїсток Європи. У порівнянні з нею спортсменки вагою під 180 кг виглядають велетнями. Проте Ліза їх перемагає. Може поступатися у фізичній силі, але за рахунок техніки, руху, волі до перемоги добивається успіху.

- Як оцінюєте виступ на чемпіонаті світу в Баку жіночої команди і вашій підопічної?

- Блискуче. Наші дівчата у командних змаганнях просто не залишили жодних шансів суперницям.

Щодо Єлизавети Моренко, її дебют на дорослому чемпіонаті світу заслуговує на найвищу оцінку. І в командному, і в особистому турнірі виграла усі сутички.

Особисті змагання проходили за олімпійською системою, тобто програв – вибув. Чесно кажучи, ми були впевнені, що у фіналі Лізі протистоятиме японська атлетка. Але вона у попередньому поєдинку несподівано програла дівчині з Узбекистану, яка і стала суперницею Моренко у вирішальній зустрічі за «золото». Сильна, за комплекцією не зручна для своїх опоненток. Проте Лізі вдалося її перемогти, знову ж таки за рахунок технічної майстерності.

Цій перемозі раділи усі – наша команда, вболівальники і, що дуже дивно, суперники. Тренерка однієї з німецьких сумоїсток надіслала Лізі душевне повідомлення із привітаннями.

- Що вам найбільше запам’яталося на цьому чемпіонаті в Баку, окрім змагань?

- Ставлення до нас азербайджанської публіки, бакинців. Як тільки дізнавалися, звідки ми, одразу голосно скандували: «Слава Україні! Ми вас підтримуємо!». Було дуже приємно.

- Єлизавета Моренко є володаркою майже всіх титулів аматорського сумо. Що залишилося? Чого тепер прагнути?

- Для олімпійців головна мета – Олімпійські ігри. Для представників неолімпійських видів, у тому числі сумоїстів, найзаповітніша мрія – взяти участь у Всесвітніх іграх. Найближчі відбудуться в 2029 році в Німеччині. Сумо на деякий час було виключено із програми цих найпрестижніших стартів. Під час чемпіонату світу в Баку було ухвалено рішення повернути нас до участі у цьому величезному спортивному форумі.

Будемо наполегливо працювати, щоб завоювати ліцензію на Всесвітні ігри. Чемпіони світу та Європи потрапляють туди автоматично. Інший варіант здобути ліцензію – набрати необхідну кількість очок у рейтингових турнірах.

- Нам відомо, що значну частину вашого життя займає волонтерська, громадська діяльність. У чому особливості вашої роботи?

- Вже чотири роки я у лавах добровольчого формування №42 «Легіон Оболонь» у Києві. Там до мене звернулися з пропозицією розвивати в районі боротьбу самбо. Це мені близьке за фахом – я закінчив Національний університет фізичного виховання та спорту.

Вибрав напрямок реабілітації військових. Причому, реабілітації через самбо, адаптивне самбо.

За підтримки «Легіону Оболонь» плануємо створити спеціальний центр, де за допомогою фізкультури і спорту можна буде проводити реабілітацію для тих, хто повернувся з фронту. А також для їхніх дітей, сімей. Поки це мій головний напрямок роботи.

Ігор Чемерис

Фото Павла Багмута та надане Федерацією сумо України