22-річна санкарка Юліанна Туницька на зимових Олімпійських іграх 2026 року в Мілані–Кортіні показала найкращий результат збірної України за останні 16 років, посівши 18-те місце в одиночних змаганнях. Також здобула золото на Кубку націй у Сент-Моріці. У 2023 році дівчина стала чемпіонкою світу з санного спорту серед юніорів.

У розмові з кореспонденткою Укрінформу Юліанна поділилася враженнями від Олімпіади, розповіла про найзворушливіші моменти змагань, як ставиться до невдач і чому перед стартом слухає музику.

“ЦЕЙ СЕЗОН – ОДИН ІЗ НАЙДОВШИХ ЗА ОСТАННІ РОКИ”

- Юліанно, яким був для тебе міжнародний змагальний сезон 2025/2026?

- Перш за все, цей сезон видався складним через те, що були й відбіркові змагання для участі в Олімпійських іграх, і сама Олімпіада. Це було важче емоційно, адже фізично я була повністю підготовлена. До того ж, цей сезон – один із найдовших за останні роки. У вересні ми поїхали в Латвію на тренування, повернулися на чотири дні на Різдво, щоб побачити рідних, і знову вирушили за кордон. Було багато тренувань, заїздів, змагань практично без відпочинку.

- Який старт був для тебе найвідповідальніший в цьому сезоні?

- Звичайно, це Олімпіада. Було дуже багато очікувань, чотири роки підготовки. Я докладала максимум зусиль, щоб не підвести ні себе, ні команду. Хотілося виступити якнайкраще, щоб нагадати світу, що в нашій країні триває війна, але попри це ми – сильні й беремо участь в Олімпіаді.

- Чи великою була конкуренція у твоїй категорії?

- Так, було дуже багато сильних спортсменок. Особливо це відчувалося під час відбіркових змагань. Всі хотіли отримати ліцензію і потрапити на Олімпіаду. Вже на самих змаганнях виступали найкращі санкарки з усього світу. Багато країн представляли по кілька спортсменок. Зокрема, за Німеччину та Австрію виступали по троє дівчат.

- Як ти оцінюєш свій виступ на Олімпіаді?

- Я виконала все, що собі планувала, зробила все можливе, щоб гідно представити Україну. Моєю метою було потрапити в фінал. Мені вдалося посісти 18-те місце із 20-ти, які були прохідними. За підсумками чотирьох заїздів у фіналі залишилася на 18 позиції. Це доволі гарний результат.

- Ти програла переможниці змагань лише 4,198 секунди?

- Так, наш спорт максимально точний і 4,198 секунди – насправді, великий відрізок часу для санкарів на Олімпіаді. Адже у фіналі було чотири заїзди, і якщо в кожному ти програєш лідеру по пів секунди, то разом – такий результат. На інших змаганнях – кубках світу, чемпіонатах – є лише два заїзди. І, звичайно, там різниця в часі між учасниками ще менша.

- Тобі вдалося показати гарний результат у командній естафеті нашої збірної з санного спорту. Розкажеш детальніше?

- Це один із найкращих результатів Олімпіади, досі у цій дисципліні наша збірна не фінішувала в ТОП-10. Я дуже пишаюся людьми, які були в команді і рада, що я серед них. Мені вдалося фінішувати на своєму етапі шостою, подолавши дистанцію за 56.392 секунди.

“БРАТ-ВІЙСЬКОВИЙ ДИВИТЬСЯ ВСІ МОЇ ВИСТУПИ І ВБОЛІВАЄ”

- Після одного із заїздів на Олімпіаді ти передала вітання бійцям 44-ї артилерійської бригади, у якій служить твій брат.

- Максим у ЗСУ з 2020 року. Під час минулої Олімпіади, яка відбувалася у Пекіні, він із побратимами практично всією бригадою дивилися мій виступ. Коли Максим розповів про це, я дуже розчулилась. І хоч зараз брат на Сході, я розуміла, що в будь-якому випадку знайде можливість подивитися мій виступ. Тому під час одного із заїздів після фінішу я показала дві четвірки – номер їхньої бригади.

- Чи побачили вони твоє послання?

- Так, звісно. Після командної гонки, коли ми були в роздягальні, записали для них відео, подякували за підтримку і за те, що завдяки їхньому захисту й мужності можемо виступати на Олімпіаді. Частина артилеристів була на позиціях, то згодом ми відзняли ще одне звернення для них.

- Можливо, під час змагань були ще якісь зворушливі моменти?

- Під час старту я говорила: "Слава Україні!". Мені запам'ятався коментар у соцмережах однієї українки, яка живе в Італії. Вона розповіла, що дивилася італійську трансляцію змагань. І коли я на старті вимовила ці слова, то коментатор сказав: "Вона так привіталася до своєї країни". Мені стало так приємно, що за кордоном люди розуміють, що це за слова, чому вони важливі.

- Чи відчувала ти підтримку українців під час змагань? Часто читаєш коментарі у соцмережах у цей період?

- Так, я відчувала велику підтримку. Дуже багато українців дивилися цю олімпіаду, вболівали. Тішить, що є речі, які нас можуть об'єднувати і чудово, що це спорт. В деякі соцмережі я не заходила, щоб уникнути негативу, але в більшості писали багато хорошого. Також писали абсолютно незнайомі люди з інших країн, що їм шкода, що в Україні зараз війна, висловлювали підтримку нашій країні.

ПРО ШЛЯХ ДО УСПІХУ, НАЙБІЛЬШІ ПЕРЕМОГИ І НЕВДАЧІ

- Коли ти почала займатися санним спортом? Чому обрала саме цю дисципліну?

- У школі я завжди була найвищою в класі й мала гарну фізичну форму. Можливо, це генетика, або ж активний спосіб життя. Коли ми були малі, то не мали мобільних телефонів і весь вільний час проводили на вулиці – бігали, каталися на велосипедах. У моєму рідному місті Кременець діяли різні спортивні секції із зимових видів спорту. Зокрема, у нас розташована єдина в Україні дерев'яна санна траса. У початкових класах до школи прийшов тренер і відбирав хлопців для стрибків на лижах із трампліна. Я підійшла до нього і кажу: "Теж хочу на трампліни". Він глянув на мене і сказав, що дівчат зараз не набирають. Можливо, він побачив, що я не підійду для цього спорту,  не знаю. Але так мене "оминули" трампліни. І вже у 5 класі почали відбирати дівчат для занять із санного спорту. До нас у клас прийшла тренерка Світлана Кравчук і запропонувала мені спробувати свої сили.

- Чи одразу тобі сподобався санний спорт?

- На перше тренування я не прийшла, тому що запізнилася на автобус, який їхав щогодини від нашої школи до санної траси. А вже наступного дня таки потрапила на заняття. Спершу ми не каталися, а лише знайомилися з санним спортом. Коли зробили перші спуски, мені сподобалася швидкість та екстрим, я не відчувала страху.

- Яка з медалей у кар'єрі для тебе найцінніша?

- Найбільшим досягненням вважаю "золото" чемпіонату світу з санного спорту серед юніорів у 2023 році. Адже до того часу українці не ставали чемпіонами світу в цьому виді спорту ані серед юніорів, ані серед дорослих. Беручи до уваги мою фізичну підготовку в той період, я вважаю, що це був чудовий результат. Пишаюся й третім місцем у змішаній естафеті нашої  збірної під час Кубка світу із санного спорту в Латвії в 2025 році. Ну і, звичайно, цьогорічний Кубок Націй – це також класно!

- Як ти справляєшся з невдачами під час змагань? У одному з інтерв'ю ти сказала, що належиш до спортсменів, які не шкодують про те, що вже сталося.

- Я дійсно так думаю. Адже сум не змінить того, що сталося. На жаль, я не маю суперздібностей, аби повернути час назад. Але такі події дають можливість проаналізувати свої дії та зробити висновки. До прикладу, під час виступу в фіналі Олімпіади третій заїзд вийшов невдалим із мінімальним бортом. Можливо, саме цей спуск дав мені поштовх краще зібратися на четвертий заїзд. Я зрозуміла, як можна покращити старт і більше контролювати сани. І мені вдалося здобути місце у ТОП-20 найсильніших санкарок Олімпійських ігор.

ЗІБРАТИСЯ І ЗАСПОКОЇТИСЯ ПЕРЕД СТАРТОМ ДОПОМАГАЄ МУЗИКА

- Розкажи про тренування і підготовку до змагань у санному спорті.

- Улітку в міжсезоння я тренуюся у рідному Кременці з моєю першою тренеркою Світланою Кравчук. Санна траса, на якій я починала свій спортивний шлях, зараз не працює, тому ми займаємося фізичною  підготовкою, відпрацьовуємо старт на естакаді. Далі їдемо за кордон. До початку змагань у нас щодня відбуваються по три тренування. А під час Кубків – по два. Це льодове тренування, яке триває 1,5-2 години, крос, загальна фізична підготовка або тренажерний зал для підтримки фізичної форми. Для нас також дуже важливий якісний сон, аби відновлювати сили.

- Чи існують якісь обмеження у харчуванні для санкарів? Чи повинні ви тримати форму?

- У санному спорті діють закони фізики. До прикладу, чим більша вага, тим швидше розганяєшся на трасі. Але, звичайно, є допустимі норми для спортсмена та його інвентаря. Якщо ти важиш понад 100 кілограмів, то не зможеш вдало стартувати. Звісно, є винятки, коли спортсмен уміє добре працювати зі своєю вагою. Я зараз катаюся з додатковою – ми називаємо це "тяжик". Його виготовляють із будь-якого заліза, зазвичай, свинцю. Ми надягаємо його під комбінезон і так додатково добираємо вагу, яка необхідна згідно з правилами. Це допомагає додати швидкості під час розгону. А щодо харчування, то, зазвичай, мешкаємо у готелях із апартаментами і готуємо собі самі. На Олімпіаді була їдальня зі стравами італійської кухні. Попри те, що я багато подорожувала і куштувала їжу в різних країнах світу, найбільше люблю українські страви, особливо борщ і вареники.

- Щоденні тренування – це, мабуть, виснажливо. Як ти борешся зі втомою і вигорянням? Чи є час на захоплення? Пам'ятаю, у минулому ти займалася фотографією.

- Зараз я фотографую рідше, але роблю це. Адже більшість трас розташовані в горах, і там дуже красиві краєвиди, особливо ввечері, тому фотографую на пам'ять. Ще люблю читати книжки, вчу іспанську мову – вона мені подобається, вдома граю на укулеле. Також ми з дівчатами любимо шопінг. Їхати у торговельні центри, зазвичай, не маємо часу. Але неподалік тренувальних баз є невеликі магазинчики для туристів. Там купуємо косметику, різні дрібнички і так відпочиваємо.

Для мене дуже важлива підтримка рідних. Це мій тато і брат, з якими ми завжди на зв'язку, а також найкраща подруга Маша. Я завжди списуюся і зідзвонююся з ними. Завдяки цьому відчуваю, що не одна. Вони вміють підібрати правильні слова, допомогти порадами у ситуаціях, де не можу впоратися сама. Для мене це дуже цінно.

- Як ти готуєшся до виступів на змаганнях? Чи маєш якісь традиції?

- Перед стартом я намагаюся зберігати спокій, щоб нерви не взяли верх. Адже дуже важливо, в якому стані ти виступаєш. Зібратися і заспокоїтися мені дуже допомагає музика. Я слухаю на повторі композицію "Merry-go-Round of Life". Це може тривати кілька годин поспіль. Ну і, звичайно, перед кожним заїздом молюся.

- Про що ти мрієш, які твої найближчі плани?

- Як і у всіх українців, у мене єдина мрія – про перемогу України і закінчення війни. Також дуже хочу обійняти рідних і друзів, яких не бачила вже кілька місяців. А особливо мрію зустрітися з братом, з яким не бачилися понад два роки.

Юля Томчишин, Тернопіль

Фото надані Юліанною Туницькою та НОК