Збірна України на футбольних чемпіонатах світу: і знову плейоф

Чемпіонати світу з футболу проводяться, як відомо, з 1930 року. І в шість перших десятиліть імена українських футболістів час від часу з’являлися у складах команд-учасниць, але команд інших країн: Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, США, Угорщини і, звісно, найчастіше, – у збірній СРСР (наприклад, на ЧС 1990 року в Італії радянська збірна на половину складалася з вихованців українського футболу, а за чотири роки до цього в Мексиці 12 з 22 футболістів радянської команди представляли один клуб – київське «Динамо»).

У 1992-му був проведений перший чемпіонат незалежної України і створена національна збірна. Здавалось, ніщо не заважало додати її в змагання кваліфікаційного раунду чемпіонату світу 1994 року, який мали приймати США. Але в результаті «підкилимових ігор», в яких головна роль належала В’ячеславу Колоскову, що був спочатку очільником Федерації футболу СРСР, а потім Російського футбольного союзу і водночас віцепрезидентом ФІФА, на чемпіонат у Сполучені Штати була допущена збірна Росії, в якій грала група вихідців з України: Юран, Никифоров, Саленко, Онопко, Тарнавський, Цимбаларь, Радченко.

На посаду головного тренера претендував колишній киянин Анатолій Бишовець. Але тут запротестував Російський футбольний союз, пропонуючи на цю посаду Павла Садиріна. Між гравцями і керівництвом РФС назрівав конфлікт. Його вдалося погасити дипломатією Колоскова і передовсім обіцянкою солідних преміальних: по 150 тисяч доларів кожному футболістові в разі перемоги. Правда, перемогти не вдалося: Росія навіть з групи не вийшла…

ПЛЕЙОФ З МАЙБУТНІМ БРОНЗОВИМ ПРИЗЕРОМ ЧС

Чемпіонат 1998 року приймала Франція. Для нас, українських уболівальників, він запам’ятався тим, що в ньому вперше на ЧС самостійною командою виступила національна збірна України. Їй у кваліфікації дісталися непрості суперники: Німеччина, Португалія, Північна Ірландія, Албанія, Вірменія. Старт дебютантів був цілком успішний. Уже в першому матчі в Белфасті завдяки влучному ударові Сергія Реброва підопічні Йожефа Сабо перемогли північноірландців. Потім відбувся «джентльменський обмін» перемогами з португальцями: 5 жовтня 1996 р. в Києві наша збірна виграла 2:1, а через місяць у Порту поступилася 0:1. Знову ж таки: завдяки точному виїзному ударові Реброва збірна України здобула дуже важливу перемогу над албанцями. Ще три очки виграли наші футболісти у домашньому матчі з командою Північної Ірландії – 2:1. Завдяки цьому українська збірна гарантувала собі друге місце у 9-й групі.

Але ж претендувала і на перше. Для цього потрібно було хоча б в одному з двох матчів обіграти збірну Німеччини, що мала на той час вісім очок, або виграти на своєму полі у вірмен. На жаль, цього не сталося. Німецька збірна у Бремені перемогла нашу команду 2:0, а в Києві була зафіксована нульова нічия. Та найприкрішою стала нічия на НСК «Олімпійський» зі збірною Вірменії.

У результаті – лише плейоф з хорватами. Поступившись у Загребі 0:2, українці у грі-відповіді уже на четвертій хвилині повели в рахунку (Андрій Шевченко). Через чотири хвилини з подачі Шевченка Віталій Косовський подвоює рахунок. Але норвезький арбітр Р. Педерсен гол не зарахував, пославшись на офсайд. Численні телеповтори засвідчили: гол був чистий.

Що ж, якби не ця прикра підніжка Педерсона і не осічка в домашній грі з командою Вірменії, збірна України уже в першому своєму кваліфікаційному відборі могла вийти у фінальну частину світової першості. Не забуваймо, що хорвати, яким вона поступилася путівкою, стали бронзовими призерами чемпіонату світу 1998 року (перемогла Франція, яка у фіналі впевнено переграла Бразилію, – 3:0).

ЦЬОГО РАЗУ В ПЛЕЙОФІ НАС ЧЕКАВ МАЙБУТНІЙ СРІБНИЙ ПРИЗЕР ЧС

На шляху до Південної Кореї та Японії наша збірна стартувала невдало, програвши в Києві полякам 1:3. У підсумку саме збірна Польщі стала переможницею п’ятої групи, в якій змагалися також команди Білорусі, Вірменії, Норвегії та Уельсу. Після осічки в грі з поляками нас чекала «незапланована» втрата очок на своєму полі з білорусами (лише нічия). Після цього українські футболісти начебто реабілітовуються, виграючи виїзні матчі спочатку в Єревані (3:2), а невдовзі в Осло (1:0). Але потім нічийні рахунки в іграх з Уельсом (у Києві й Кардіффі на табло – одиниці) та з Норвегією на своєму полі – 0:0. І тільки першого вересня в Мінську нарешті перемога 2:0. Як і через чотири дні у Львові над командою Вірменії – 3:0. Нічия з Польщею (1:1) вже нічого не вирішує. Ми займаємо в групі друге місце, відставши від переможців на чотири очки. В Азію їдуть поляки, а нас чекають у плейофі недавні знайомі з попередньої кваліфікації. Збірна Німеччини «фіксує» виграшну для себе нічию в Києві (1:1) і впевнено перемагає нашу команду в Дортмунді 4:1 (уже на 15-й хвилині цього матчу німці вели з рахунком 3:0).

Німецька збірна і в Кореї та Японії зіграла потужно, поступившись у фіналі лише бразильцям. На цьому першому азійському чемпіонаті і який вперше в історії світових мундіалів приймали дві країни, сюрпризів не бракувало. Хто б міг до фінального турніру уявити, що чинні чемпіони світу французи займуть останнє місце в групі, не забивши жодного м’яча. Або згадаймо несподіване третє місце збірної Туреччини чи вихід у півфінал корейців.

Фіналісти попередньої першості бразильці та їхній лідер Роналдо цього разу були на висоті. Якби перемогла Німеччина, то вона б учетверте стала чемпіоном світу і зрівнялася за цим показником з бразильцями. Але виграла Бразилія 2:0, уп’яте ставши найсильнішою в світі.

НАЙУСПІШНІШИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ ЧЕМПІОНАТ

Його приймала в 2006 році Німеччина. Національна збірна України за результатами жеребкування потрапила в другу кваліфікаційну європейську групу, яку футбольні фахівці відразу віднесли до найсильніших, адже суперниками українців стали чинні чемпіони Європи греки, бронзові призери попередньої світової першості турки, ексчемпіони Європи датчани. Та й грузини, албанці й казахи були здатні на сюрпризи. Але головний тренер нашої команди Олег Блохін перед змаганнями заявив, що бере курс тільки на перше місце в групі. І цієї мети було в прекрасному стилі досягнуто. З двадцятьма п’ятьма очками українська команда фінішувала першою.

Однак фінальну частину наші футболісти почали з прикрої поразки в Лейпцигу від іспанців 0:4. Це був для них «холодний душ» у немилосердну спеку, яка дошкуляла навіть нам на трибунах, а що вже казати про футбольне поле, що нагадувало розпечену сковорідку. На післяматчевій пресконференції очільник команди заявив, що його не так гнітить великий рахунок, як безвольна гра наших футболістів. Блохін усю вину за програш узяв на себе. «Трагедії з цієї поразки ми не робимо, – сказав він. – Уже хоча б з тієї причини, що за успішної гри з двома іншими командами групи, Саудівською Аравією і Тунісом, ми можемо і здатні виправити становище. На це й налаштовуємо гравців збірної».

Так, власне, і сталося. Українці після цього в Гамбургу обіграли збірну Саудівської Аравії 4:0, а в Берліні – Тунісу 1:0 і вийшли в одну восьму фіналу на Швейцарію. У Кельні і в основний, і в додатковий час жодна з команд голів не забила. А серія пенальті стала бенефісом для нашого голкіпера Олександра Шовковського, який не пропустив жодного м’яча. Цей рекорд можна повторити, але не побити! Отже, 3:0, і Україна – серед восьми найсильніших команд планети.

Далі нашим суперником була Італія. У Гамбургу вона виявилася сильнішою – 3:0. Завдяки чому? У неї роками відшліфована тактика, витоки якої беруть початок з відомого ще із шістдесятих років чисто італійського витвору – катеначо. І що немаловажно, її наставники завжди мали довгу лаву висококласних гравців, більшість яких проходила вишкіл у гостроконкурентному чемпіонаті італійської серії «А». Мав їх на чемпіонаті в Німеччині й тодішній головний тренер збірної Марчелло Ліппі.

У нашої збірної були, звісна річ, інші умови підбору і підготовки гравців. Але під час довготривалого виснажливого марафону – від першого матчу кваліфікаційного раунду з датчанами і до чвертьфінального матчу з італійцями – вони довели, що й українці здатні скласти гідну конкуренцію найсильнішим командам Європи і світу.

Італія, як відомо, стала у Німеччині чемпіоном, обігравши у фіналі по пенальті Францію (в основний і додатковий час – 1:1). Можливо, цей фінал міг би скластися для французів і по-іншому, якби не видалення з їхніх рядів плеймейкера Зінедіна Зідана.

ГРЕЦЬКА «ПІДНІЖКА» НА УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІ

Чемпіонат світу 2010 року прийшов на Африканський континент, у найбагатшу його країну. Українська збірна, яку очолював Олексій Михайличенко, була близька, щоб поїхати у Південну Африку. Перед кваліфікаційним турніром головний тренер узяв курс на омолодження, не поспішаючи, однак, позбавлятися досвідчених гравців, які становили кістяк збірної-2006. Підходи Михайличенка можна назвати скоріше еволюційними, ніж революційними.

Першим суперником української збірної у груповому турнірі стала команда Білорусі. Гра у Львові видалась важкою, результат неможливо було передбачити до останньої хвилини. Саме на 90-й, вийшовши перед цим на заміну, Андрій Шевченко чітко реалізував переможне пенальті. Фаворитом у групі була англійська збірна. Вона й захопила лідерство з перших турів і достроково здобула путівку в Африку. Друге місце давало право на плейоф. За нього розгорнулася боротьба між збірними України і Хорватії. В останньому матчі турніру, щоб фінішувати другою, нашій команді потрібно було перемагати на своєму полі англійців. Єдиний гол, який забив наш півзахисник Сергій Назаренко, вивів українську збірну у «традиційний» плейоф.

Наш суперник цього разу – Греція. Перша гра – в Афінах, і в ній українці домагаються задовільного для двораундового змагання результату – нічия 0:0. На жаль, у матчі на своєму полі, у Донецьку, наші футболісти не продемонстрували належних вольових якостей. Через грубу помилку захисту наша команда пропустила гол вже на 31-й хвилині. Греки явно грали на утримання переможного для себе рахунку, їхній футбол виглядав старомодно (що й підтвердилося під час їхніх виступів у ПАР). Та нам від того – не легше.

У Південній Африці була дев’ятнадцята світова першість, і одна з її інтриг полягала в тому, хто ж вирветься вперед: Європа чи Південна Америка. До ігор у ПАР рахунок між ними був нічийний – 9:9. Водночас спостерігалась одна закономірність: європейці перемагали тільки на своїй «континентальній території». За межами Європи – жодного разу. Але тепер традиція була зламана. І зробили це іспанці, які були на піднесенні, упевнено вигравши за два роки до цього чемпіонат Європи. І на полях Південної Африки вони домінували, перемігши в додатковий час фінальної гри нідерландців 1:0.

ФРАНЦУЗЬКУ ЗБІРНУ ТЕЖ МОЖНА ПЕРЕМАГАТИ

На чемпіонат світу 2014 року нашу команду готував Михайло Фоменко, у минулому – титулований, досвідчений гравець захисту київського «Динамо». І знову українські шляхи на кваліфікаційному етапі перетнулися зі збірною Англії. Цього разу наші футболісти були дуже близькі до того, щоб створити сенсацію, – випередити англійців. В усякому разі два матчі з ними наша збірна зіграла внічию – 1:1 у Лондоні й 0:0 у Києві. Нам також вдалося двічі обіграти неслабку збірну Польщі (3:1 у гостях та 1:0 на своєму полі). Але все зіпсувала втрата «незапланованих очок». У Києві наші футболісти несподівано поступаються 0:1 збірній Чорногорії, а в Кишиневі «розписують» нульову нічию зі збірною Молдови. У підсумку англійці випереджають нас лише на одне очко, і нас знову чекає плейоф. І не з ким-небудь, а з французами.

І, як виявилось, їх теж можна обігрувати. Що й довела у першому матчі збірна під керівництвом Фоменка (Дідьє Дешам тоді вже стояв на тренерському місткові збірної Франції). Перший стиковий матч у Києві українці переконливо виграють і за грою, і за рахунком. Два «сухих» м’ячі Зозулі та Ярмоленка давали Україні прекрасні шанси на поїздку в Бразилію. Але гра в Парижі на утримання цієї переваги обернулася для нас прикрою поразкою – 0:3.

Бразилія в 2014 році вдруге приймала світовий чемпіонат. І знову, як і в 1950-му, її вважали фаворитом турніру. І знову – осічка. Особливо всіх вразив приголомшливий рахунок, з яким господарі чемпіонату поступились у півфіналі Німеччині, – 1:7. Німці й виграли цю першість. У напруженому фіналі вони здолали аргентинців завдяки єдиному в цій грі голу Гетце на 113-й хвилині. Третє місце посіла команда Нідерландів, розгромивши Бразилію з рахунком 3:0.

СКАНДАЛ ІЗ ПРИСВЯТОЮ ПЕРЕМОГИ

Як тільки стало відомо, що чемпіонат світу 2018 року відбудеться в Росії, в інформаційному просторі з’явилися публікації про наявність доказів підкупу чиновників ФІФА, що віддали голоси за цю країну.

Скандалом з боку організаторів турніру закінчився й епізод після матчу росіян з хорватами (у серії пенальті перемогла Хорватія), коли ексгравці «Динамо» (Київ) хорватський захисник Домагой Віда і член тренерського штабу збірної Хорватії Огнєн Вукоєвич заявили на відео, що присвятили цю перемогу своїй колишній київській команді й загалом Україні, прокричавши «Слава Україні!», і це спричинило дивні, невмотивовані протести російських функціонерів. Щодо самого чемпіонату, то Хорватія в ньому дійшла до фіналу, поступившись збірній Франції 2:4. У матчі за третє місце Бельгія обіграла Англію – 2:0.

Збірна України у кваліфікаційному раунді грала в європейській групі «І», де її суперниками були збірні Ісландії, Хорватії, Туреччини, Фінляндії та Косово. Українці посіли третє місце, слідом за ісландцями і хорватами. Ключовим для нашої збірної став останній матч з Хорватією в Києві, в якому Україна поступилася 0:2. Як виявилося, поступилася майбутнім срібним призерам світового чемпіонату.

ДО КАТАРУ МИ ТАК І НЕ ДОЇХАЛИ

Черговий плейоф чекав нашу збірну і в змаганні за право поїхати на чемпіонат світу 2022 року в Катарі. Після першості Європи-2020, на якому українці під керівництвом Андрія Шевченка дійшли до чвертьфіналу, ми могли сподіватися на успішний виступ цього покоління збірної, яку очолив Олександр Петраков, і в кваліфікаційному турнірі за путівку на фінальний турнір ЧС. 

На цьому етапі найсерйознішим суперником наших футболістів були французи, і українська збірна зіграла з ними достойно – у Парижі й Києві нічиї з однаковим рахунком 1:1. Але як прикро було задовольнятися нічийними результатами в домашній грі з Фінляндією і в двох поєдинках з Казахстаном. Поширена думка, що в сучасному футболі слабких суперників немає, сюрприз може піднести будь-яка збірна. Це так, але в цьому разі доречна й інша думка: про мимовільну недооцінку суперника, втрату належної мотивації, брак концентрації, особливо на останніх хвилинах матчів. Адже коли на фініші групового турніру потрібно було рятувати становище, наші футболісти мобілізувалися і здобули перемоги у виїзних матчах з Боснією і Герцеговиною та Фінляндією. Щодо французів, то вони виграли кваліфікацію, на шість очок випередивши українську збірну: Франція – 18 очок, Україна – 12, Фінляндія – 11, Боснія і Герцеговина – 7, Казахстан – 3.

Отже, знову плейоф. Але цього разу ускладнений, бо на Україну в лютому 2022 року пішла повномасштабною війною Росія, і нашій збірній довелося готуватися до нього в екстремальних умовах та грати на полях суперників. Першого з них, збірну Шотландії, команда України перемогла в Глазго 3:1.

А на матч з невтомленою збірною Уельсу на її полі вже, мабуть, не вистачило сил. Єдиний гол у цьому поєдинку забив Андрій Ярмоленко, але, на жаль, у свої ворота. Так під дощовим небом Кардіффа й розтанули наші надії побачити українську збірну в Катарі.

Варто нагадати, що ФІФА намагалася допустити до змагань у плейофі і збірну країни-агресора, але футбольні асоціації Польщі, Швеції і Польщі, з якими перетиналися шляхи збірної РФ, виступили із спільною заявою з відмовою грати проти росіян. 28 лютого 2022 року ФІФА ухвалила рішення про виключення збірної Росії зі змагань, у результаті чого команда Польщі отримала автоматичну перемогу й потрапила до фіналу Шляху В. Російський футбольний союз оскаржив це рішення у Спортивному арбітражному суді, але суд відмовив у задоволенні скарги.

Чемпіонат у Катарі відбувся в незвичну для подібних турнірів пору, з 20 листопада до 18 грудня 2022 року, через високі температури в цій країні у літню пору. Його виграла збірна Аргентини, перемігши після нічиєї в додатковий час (3:3) у серії пенальті (4:2) команду Франції. Фінал у Катарі запам’ятався насамперед грою двох суперзірок сучасного футболу: тридцятип’ятирічного на той час Ліонеля Мессі, володаря найвищих нагород, звань і відзнак футбольного світу, і Кіліана Мбаппе, на десять років молодшого від нього, чия слава росте буквально на очах. Якщо рахувати забиті голи, з рахунком 3:2 переміг француз (він же став найкращим бомбардиром чемпіонату в Катарі). Саме Мбаппе переломив хід фінальної гри, яка до 78-ї хвилини проходила за переваги аргентинців і котилася до їхньої перемоги. Перевтілення французів, яких повів на вирішальний штурм Мбаппе, було разючим. Завдяки цьому фінал почав відповідати своєму статусові вирішальної гри головного змагання футбольного чотириріччя.

СТАВКА НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ ІСЛАНДЦІВ

Збірна Франції завжди належала до топових команд Європи і світу. Але особливо вона проявила себе і виділилася потужною грою в останні три десятиліття. За цей час збірна Франції не пропустила жодної фінальної частини світових чемпіонатів. Так, у неї були серед них провальні, як, скажімо, у 2002 та 2010 роках, але водночас вона двічі вигравала світові першості (1998 і 2018) і двічі завойовувала срібні нагороди (2006 і 2022).

І чомусь із найсильніших європейських збірних саме Франція найчастіше поставала на нашому шляху до фінальних раундів світових і континентальних чемпіонатів. Так трапилося й цього разу. І вже в першому матчі, який відбувся 5 вересня цього року у Вроцлаві, французи не залишили нашій збірній жодних надій на успішну контргру. Той же Кіліан Мбаппе був у складі наших суперників головним організатором і завершувачем атакувальних дій, забивши один з двох переможних голів своєї команди. Ще більш болісною була наша поразка на «Парк-де-Пренс» у Парижі – 0:4. Мбаппе в цій грі став автором двох забитих м’ячів.

Після того як українська збірна зіграла внічию 1:1 в Баку і з трудами перемогла збірну Азербайджану в повторному матчі 2:1, стало ясно: друге місце, а отже, і традиційний плейоф світять їй лише в разі перемог в обох зустрічах з командою Ісландії. Зрештою, те, що головною метою для нашої збірної в цій кваліфікації стане випередження ісландців, було зрозуміло ще до початку ігор в європейській групі «D». Хто із суперників команди Ісландії недооцінював її, за це поплатився. Уже багато останніх років вона грає зі збірними європейського континенту нарівні й навіть їх перемагає. Що її футболістам допомагає? На мою думку, насамперед – твердий, стійкий, наполегливий характер, який формували і шліфували непрості обставини життя на цьому оточеному океаном нордичному острові з населенням менше ніж чотириста тисяч чоловік.

До поїздки на цей острів, зокрема на матч Ісландія – Україна в рамках кваліфікаційного раунду Євро-2000, я уявляв мешканців острова людьми стриманими, небагатослівними, без бурхливих проявів емоцій. І помилився. Бо як тільки почався матч, трибуни ожили і підтримували своїх футболістів не менш гаряче, ніж уболівальники «південних» країн Європи. Власне, усі ми могли бачити це під час фінальної частини Євро-2016 у Франції, де збірна Ісландії несподівано для всіх дійшла до чвертьфіналу, в якому поступилася господарці чемпіонату – французькій збірній.

Сергієві Реброву, нинішньому головному тренерові української команди, добре відомі сила і характер ісландських гравців. До речі, у згаданому матчі в Рейк’явіку у вересні 1999 року саме він заробив і реалізував пенальті, і українці виграли 1:0. У цьогорічній грі в столиці Ісландії перевага збірної України була ще більш переконливою – 5:3. Але, певна річ, вирішальним для нашої команди (як і для ісландців) став повторний матч цих команд у Варшаві. Українців влаштовувала тільки перемога. І вони її здобули з рахунком 2:0, проявивши твердий характер, вольові якості й переможний командний дух.

* * *

Що ж, нашу збірну знову чекає плейоф, ушосте (!) за вісім спроб пробитися у фінальну частину чемпіонатів світу. Днями жеребкування визначило нам суперника, з яким поміряється 26 березня наступного року наша збірна за право продовжити шлях на Мундіаль-2026, що відбудеться в Північній Америці. Дуже непростого суперника, з яким до цього українці зустрічалися в п’яти поєдинках. В офіційних перемагали українці (на Євро-2012 – 2:1 і на Євро-2020 – 2:1 у додатковий час) і в трьох товариських, в яких зафіксовані по одній перемозі кожної з команд та нічия.

Як буде цього разу? Футбольні фахівці не дають категоричних прогнозів щодо підсумків цього протистояння. До того ж більшість із них вважають, що останнє місце Швеції у кваліфікаційних змаганнях в європейській групі ще нічого не означає. Бо шведи ще до їхнього початку знали, що як переможці в одній із груп «С» Ліги націй можуть (незалежно від місця у групі) претендувати принаймні на плейоф, що в підсумку й сталося.

До матчу Україна – Швеція ще майже чотири місяці, і за цей час у футбольній пресі не бракуватиме коментарів, оцінок, прогнозів щодо сил і перспектив обох команд в їхньому майбутньому двоборстві. Але добре вже те, що наша збірна залишилась у грі. А якщо вона належно підготується до неї і проявить у ній свої максимальні можливості (не менші, ніж це було в матчі з Ісландією), то й, віриться, шведський бар’єр, передостанній перед перельотом через Атлантику, нашій збірній вдасться подолати.

Михайло Сорока, заслужений журналіст України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства