Спортивна складова матчу на виживання

Підопічні Олександр Петракова мінімально поступилися Вельсу(0:1) у Кардіффі. Поразка означає, що національна команда залишається вдома на період листопад-грудень 2022 року і дивитиметься Мундіаль по телевізору. Чи заслуговували ми туди поїхати? Було не до цього.

Перший болючий чинник нашої поразки - це відсутність ігрової практики. Чемпіонат України пішов на зимову паузу. Потім сталося повномасштабне вторгення росії в Україну. Як наслідок, футболісти «Динамо» і «Шахтаря» на півроку зійшли з рейок постійних тренувань. Навіть якщо більшість з них перебувало за кордоном, було не до футболу.

Поряд з гордістю за державу й емоційним піднесенням була шалена напруга через відповідальність за результат. Футболісти повинні були перемогти. І вони це розуміли. Кожна пресконференція починалася й закінчувалася героїчним українським народом і збройними силами. Зінченко, Караваєв, Забарний, Петраков й інші в один голос кричали світу про війну. Сам матч явно відходив на другий план. 

Для хеппі-енду потрібен був позитивний результат. Українські футболісти йшли до цього протягом всього матчу. Без особливих зусиль можна згадати щонайменше 4 моменти, коли «синьо-жовті» мали вражати ворота Вельсу. Зінченко ледь не закрутив в дальній кут, Ярмоленко розстрілював ворота суперника з вигідної позиції, Довбик впритул завдав удару головою, а Циганкову не вистачило везіння. 24 проти 10(9:2 у площину воріт) на нашу користь - красномовна статистика ударів в матчі. Нам не пощастило, а голкіпер Вельсу Хеннессі зловив кураж.

Навіть хронічна проблема збірної з занепадом сил у другому таймі не була занадто помітною. Обидві команди грали на межі можливостей, влаштувавши на газоні гладіаторські бої. Іспанський суддя Лаос поставив планку дозволеного високо. Додаймо до цього дощ і вогкий газон. В такому матчі організувати якісну атаку складно. Навіть попри це, ми йшли вперед і зупинялися прямо біля цілі.

Чи потрібно критикувати збірну за програш? Справа ваша. Їм можна подякувати за самовідданість і за емоції для наших захисників. Хороший результат чи поганий, але нерв матчу дозволяє хоч на секунду відволіктися від страшної реальності. В спорті, на противагу війні, не завжди перемагає сильніший. Тут є момент випадковості. Війна ж - це ланцюг послідовних дій. Представляти свою країну на міжнародній арені, говорити про незламний дух українців - це теж один з чинників майбутньої звитяги над ворогом і найважливішої перемоги України. І наші футболісти свою справу виконали, пожертвувавши при цьому спортивною складовою.

Попереду в національної команди початок Ліги націй, 11-го і 14-го червня матчі проти Вірменії й Ірландії. У нас попереду багато роботи. Ресурсу на це вистачає, як і бажання перемогти.  

Фото: УАФ