Максим Розенко зателефонував у Грецію легендарному нападнику Васілісу Хадзипанагісу, який народився в СРСР, визнаний найкращим футболістом Еллади за 50 років і виступав за збірну світу.
У вищій лізі чемпіонату СРСР він провів 77 матчів і забив 18 голів. Справжнє визнання форвард здобув на своїй історичній батьківщині, куди вирушив із Ташкенту в 1975 році. У 2003-му Васіліс Хадзипанагіс був визнаний найкращим футболістом Греції за останні... 50 років! Унікальне досягнення, якщо враховувати, що Васіліс жодного разу так і не став чемпіоном Греції й лише двічі виходив у футболці національної збірної цієї країни. Причому вперше – у 1976 році, вдруге – у… 1999-му!
У відвертій чоловічій розмові Васіліс Хадзипанагіс згадав, як його «Пахтакор» громив київське «Динамо» 5:0, відтворив свій матч за збірну світу й божевільну з фінансової точки зору пропозицію від американського «Космосу» у 1970-х.
«ЦЕ БУЛА СЕНСАЦІЯ СЕЗОНУ»
- Васіліс, як ви опинилися в СРСР?
- Мої батьки – політичні іммігранти. Переїхали з Салонік у Ташкент в 1949 році. Там через п'ять років і народився. У столиці Узбекистану на той час жила велика грецька діаспора.
- У 17 років ви потрапили в головну команду республіки. Як вас називали вболівальники «Пахтакора»?
- Представники грецької діаспори називали мене Лакіс – зменшувальне від Васіліс. Узбеки – Ходжа, тобто, шанована людина. Пригадую футбольні роки, які провів у Ташкенті, з ностальгією. «Пахтакор» був міцним середняком елітного дивізіону чемпіонату СРСР – могли попсувати нерви будь-якому гранду.
- Пам'ятаєте свій дебют у вищій лізі?
- Звичайно. Грали, до речі, проти української команди – донецького «Шахтаря». Їм тоді свій перший гол забив. Пам'ятаю, як у 1974 році ще у однієї української команди, «Зорі», чемпіонів країни-1972, виграли 4:2, а забитий мною м'яч визнали найкращим голом місяця. На п'ятачку накрутив чотирьох і забив. Потім ще в журналі «Фізкультура і Спорт» поруч з моїм профілем поставили фото лижника. Написали, що мій дриблінг нагадує рух лижника. Мовляв, лижники, вчіться маневрувати у Хадзипанагіса.
- Напевно, окремим рядком у цьому списку проходить перемога у 1975 році над київським «Динамо» – 5:0.
- Це найбільш сенсаційний результат усього сезону. 17 жовтня «Динамо» приїхало до нас у ранзі чинного володаря Суперкубка Європи. Незадовго до цього українці ефектно обіграли в двох матчах мюнхенську «Баварію». Але ми завжди були незручною командою для «Динамо».
Перші 20 хвилин кияни взагалі не могли зачепитися за м'яч. Я забив перший гол, потім настала черга Ісакова і Ана. Ісаков зробив дубль за 6 хвилин, Ан – за 11. «Пахтакор» тоді став єдиною командою чемпіонату, яка змогла двічі обіграти киян – і вдома, й у гостях. У Києві ми обіграли підопічних Лобановського і Базилевича – 1:0.
Потім ще над Буряком і Трошкіним, з якими ми разом за олімпійську збірну СРСР грали, посміювався стосовно цього. Мовляв, добре, що в Суперкубку УЄФА «Динамо» протистояла «Баварія», а не «Пахтакор». Втім, це був сміх крізь сльози, адже у тому сезоні ми вилетіли з вищої ліги. Хоча роком раніше фінішували восьмими.
- Хто до моменту вашого приходу в «Пахтакор» був головним авторитетом команди?
- Берадор Абдураїмов – він був старший від нас, забив 95 голів у вищій лізі чемпіонату СРСР. Потім вже ми взяли команду під свій контроль – Міша Ан, я, Володя Федоров. Дуже перспективна у нас була лінія нападу. У 1974 році я дев'ять м'ячів у чемпіонаті забив, стільки ж – Володя Федоров. А Міша Ан не лише голи забивав, а й прекрасні передачі організовував.
- Найбільш принциповими були поєдинки з «Кайратом»?
- Так, це справжні битви. Для наших партійних лідерів було принципово втерти ніс сусідам. Квитки на такі матчі були справжнім раритетом. Завжди був аншлаг – 40 тисяч глядачів на стадіоні. Та й на інші домашні поєдинки, коли «Пахтакор» грав у вищій лізі, менше 35 тисяч не приходило.
- Коли дізналися, що «Пахтакор» у повному складі розбився над Дніпропетровщиною в авіакатастрофі 1979-го, розгубилися?
- Для мене це був шок. Дуже важко все це сприйняв. До цього приїжджав раз на рік у Ташкент, зустрічався з хлопцями, розповідав про своє життя в Греції. А потім вже й зустрічатися було практично ні з ким – майже всі друзі загинули.
БОСМАН ГРЕЦЬКОГО РОЗЛИВУ
- Не шкодували, що через від'їзд до Греції вам довелося пропустити Олімпіаду в Монреалі?
- У футбольному плані багато втратив. Однак минулого не повернеш. Коли їхав, не знав, який рівень грецького футболу. В СРСР грав за олімпійську збірну. Пам'ятаю, у відбірковому турнірі до Ігор у Монреалі-1976 провів чотири матчі. Забив гол Югославії. Збірна тоді 3:0 перемогла. Двічі обіграли Ісландію – 2:0 в Рейк'явіку і 1:0 вдома, розгромили Норвегію 4:0. Достроково завоювали право зіграти в Монреалі. Приїхав до Греції – дивлюся, там рівень інший, менш якісний.
- А чому поїхали у провінційний «Іракліс», а не в столичні «Олімпіакос», «Панатінаїкос» або АЕК?
- «Олімпіакос» дуже хотів укласти зі мною контракт. Але вони пішли неправильним шляхом. Клуб зробив офіційний запит до Москви – щоб я переїхав в Афіни. Мовляв, Васіліс Хадзипанагіс – грек за національністю, хочемо, щоб він виступав за наш клуб. Тоді такі варіанти не проходили.
У Грецію я переїжджав не як футболіст, а як представник сім'ї іммігрантів, які поверталися на батьківщину. Мої рідні – бабуся, брати і сестри мами – жили в Салоніках. Тому й переїжджав у Салоніки. «Іракліс» одразу мені запропонував контракт. Я підписав.
- Одразу дали квартиру й машину?
- Так, це тоді вже вважалося своєрідним джентльменським набором. Але в 1970-х у Греції в футбольному плані панували жорсткі порядки. Гравці отримували невеликі зарплати. Заробити можна було лише на підйомних за підпис контракту. Однак і тут був свій нюанс.
Уклавши контракт із клубом, футболіст відразу ж пов'язував себе по руках і ногах. Тому що клуб володів правами на гравця протягом... 10 років! Це більша частина кар'єри. Я також потрапив у цю пастку. Підписав дворічний контракт. Не звернув уваги на пункт, що у клубу є право в односторонньому порядку пролонговувати угоду зі мною упродовж 10 років.
- Через два роки ви навіть судилися з «Іраклісом».
- І виграв суд. Став Босманом грецького розливу. Домігся того, що цивільний суд обмежив максимальну дію контрактів п'ятирічним терміном. У 1980-х вже навіть у Греції ніхто не підписував 10-річних контрактів. Але розірвати контракт з «Іраклісом» не вдалося. Клуб подав апеляцію, яку потім виграв.
ПРОЩАЛЬНИЙ МАТЧ ЗА ЗБІРНУ – У 45 РОКІВ
- Чому «Іракліс» не продав вас в один із клубів Західної Європи? Не було пропозицій?
- Пропозиції якраз були – від «Штутгарта», «Роми» і навіть лондонського «Арсенала». Американський «Космос» у 1976 році взагалі пропонував мені мільйон доларів за підпис під контрактом. Але я тоді вже собі не належав. «Арсенал» не хотів відпускати з Лондона. В Англії два місяці пробув. Спочатку відновлювався після травми меніска. Потім провів у складі «канонірів» кілька тренувань. Підійшов. Але керівництво «Іракліса» навіть чути не хотіло про мій продаж – фактично на мені одному трималося фінансове благополуччя клубу.
- Маєте на увазі продаж квитків на матчі?
- Так. Відвідуваність «Іракліса» до і після моєї появи в Салоніках – це різні речі. До моєї появи на домашні матчі приходили 2-3 тисячі уболівальників. Після мого приходу стали продавати по 15 тисяч квитків. Я був улюбленцем публіки. Ходили головним чином на мене.
- Навіщо продавати курку, яка несе золоті яйця – так міркували в «Іраклісі»?
- Саме так. Та й фанати клубу цього кроку не зрозуміли б. Вони, тільки-но заходила розмова про мій від'їзд до Західної Європи, казали: якщо Васіліс Хадзипанагіс поїде, рознесуть на шматки весь клуб. «Іракліс» зі мною у складі зробив якісний стрибок у результатах. Вже в моєму дебютному сезоні ми виграли Кубок Греції. У фіналі здолали «Олімпіакос» – цей матч потім в Америці та Австралії у кінотеатрах для грецької діаспори демонстрували. У нас же, як у вірменів, – 11 мільйонів греків живуть у Греції, 15 мільйонів розсіялися по всьому світу.
- Але чемпіоном Греції вам так і не судилося стати.
- Для «Іракліса» це було нереально. Ми двічі поспіль – у 1983 і 1984 роках – брали бронзові медалі. Хоча зіштовхнути з п'єдесталу трьох китів грецького футболу – «Олімпіакос», «Панатінаїкос» і АЕК – було вкрай непростим завданням. Я й у нападі грав, і в півзахисті – потрібно було, щоб паси вперед проходили. Хлопці в команді підтягнулися – при мені трьох гравців «Іракліса» в збірну Греції запросили.
- Причину, через яку ваш роман зі збірною Греції не склався, знаю. Але не можу зрозуміти, чому грецька федерація футболу вас не намагалася відстояти.
- Для мене це також питання. Втім, там невдалий збіг обставин вийшов. Я виступав у неофіційних матчах за національну збірну СРСР. Бєсков мені казав, що маю всі можливості закріпитися в національній команді. Їздив на два турніри.
Один із них проводився у Польщі. Грали тільки представники соцтабору – господарі, Румунія, Болгарія, СРСР. Минуло кілька місяців і 6 травня 1976 року мене в складі збірної Греції випускають на товариську гру проти... Польщі. Суперники мене відразу впізнали. Був скандал. У результаті ФІФА заборонила грати за збірну Греції.
- Але ви все-таки зіграли за еллінів ще один матч – причому в 45 років. Хто був ініціатором вашого запрошення на товариський поєдинок проти збірної Гани 14 грудня 1999 року?
- Федерація футболу Греції вирішила провести гру на мою честь. Це була свого роду сатисфакція за те, що не міг виступати за національну команду в свої найкращі роки. Хотіли, щоб ще раз одягнув футболку збірної Греції. Грали проти збірної Гани. Мене випустили на 25 хвилин. Я сумлінно готувався до цього поєдинку. І каші не зіпсував – віддав гольовий пас. Гра закінчилася нічиєю – 1:1.
15 ТИСЯЧ ГРЕКІВ
- У вашій біографії була гра за збірну світу в червні 1984 року. Здивувалися, коли вас запросили на цей матч?
- Був радий запрошенню. В Америці живе велика грецька діаспора. І коли мова зайшла, кого з футболістів запрошувати з Греції, представники діаспори сказали, що хочуть лише Васіліса Хадзипанагіса. Мовляв, якщо Вася приїде, обіцяємо, що квитки на матч куплять 15 тисяч греків.
Пам'ятаю, коментатор оголошував, що Хадзипанагіс – грек, який народився в СРСР і виступав за ташкентський «Пахтакор». Матч відбувся у США. Збірній світу протистояв нью-йоркський «Космос». Зі мною в команді грали Франц Беккенбауер, Маріо Кемпес, Кевін Кіган, Пітер Шилтон, Уго Санчес, Фелікс Магат. Я із Паоло Футре вийшов на останні 35 хвилин гри.
- Залишилися задоволені гонораром за гру в складі збірної світу?
- Заплатили 3 тисячі доларів. Нормально. Адже це був виставковий матч, виручка від нього йшла на якусь благодійну програму. А ось коли 15 тисяч етнічних греків встають і скандують твоє ім'я – це неймовірно. Всього на стадіоні було 40 тисяч уболівальників.
- Під час ігрової кар’єри ви забили шість м'ячів прямим ударом з кутового. Відпрацьовували «сухий лист» на тренуваннях?
- Так, причому дуже багато часу на це пожертвував. Але, якщо не помиляюсь, в офіційних іграх забив більше, ніж Валерій Лобановський. У сучасному футболі взагалі дуже рідко можна побачити результативний «сухий лист».
- Свою кар'єру ви закінчили 26 жовтня 1990 року матчем у рамках Кубка УЄФА з «Валенсією». Вам у той день виповнилося 36 років. Після цього «Іракліс» організував вам урочисті проводи. Образа на клуб, який так і не відпустив вас у топ-команду, залишилася?
- Який сенс ображатися? Мене люблять по всій Греції. Більше 10 років тому заснували клубну академію, яка працює під егідою «Іракліса». Це наш спільний проєкт. В академії тренуються хлопці з 6 до 14 років. Всього п'ять команд з різницею в два роки.
А ось проводи дійсно пишними були. «Іракліс» грав проти команди, в яку увійшли гравці збірної Греції й найкращі легіонери грецького чемпіонату. Проти мене мали зіграти Олег Протасов і Геннадій Литовченко, які тоді виступали за «Олімпіакос». Вони приїхали на першу гру в Салоніки. Але через проливну зливу прощальний матч перенесли на два тижні. Наступного разу вони чомусь не змогли приїхати.
- До речі, чому в Олега Протасова не склалася в «Іраклісі» тренерська робота?
- Йому просто не пощастило. «Іракліс» якраз потрапив у чорну смугу, команда програвала матч за матчем. Ось Олег і подав у відставку. Ми з ним розмовляли. Думаю, якби Протасову дали б ще трохи часу, він би стабілізував гру команди. Мені, до речі, сто разів пропонували тренувати «Іракліс», але до тренерського ремесла не тягнуло.
- Чим займалися після завершення ігрової кар'єри?
- Від футболу не відійшов. До академії три роки пропрацював у Федерації футболу Греції. Курував пошук молодих талантів для юнацьких і молодіжної збірних країни. Закінчився контракт, почав займатися будівництвом власної академії. Домовилися з «Іраклісом» реалізовувати цей проєкт разом.
ОСОБОВА СПРАВА:
Васіліс Хадзипанагіс народився 26 жовтня 1954 року в Ташкенті (Узбекистан). Радянський і грецький футболіст, півзахисник і нападник.
Виступав за команди: «Пахтакор» Ташкент (1972-75), «Іракліс» Салоніки, Греція (1975-1991).
За олімпійську збірну СРСР провів 4 матчі, забив 1 гол. У Вищій лізі чемпіонату СРСР провів 77 матчів, забив 18 голів. У чемпіонаті Греції провів 281 матч, забив 62 голи.
Володар Кубка Греції (1976). Фіналіст Кубка Греції (1980, 1986). Володар Кубка Балкан (1985). У 1983 році був визнаний найкращим футболістом Греції. У 2003 році визнаний найкращим футболістом Греції за останні 50 років (час існування УЄФА).
Максим Розенко, Київ
Фото – з особистого архіву Васіліса Хадзипанагіса