Команда Лобановського грала в футбол XXI століття

Команда Лобановського грала в футбол XXI століття

Блоги
Укрінформ
Сорок п’ять років тому київське «Динамо» завоювало європейський Кубок кубків, а 2 травня 1986-го  повторило це досягнення

На інформаційній стрічці нашого агентства 30 квітня вийшло повідомлення про те, що популярне у спортивному світі англійське видання «FourFourTwo», яке спеціалізується на футболі, у своєму свіжому випуску склало рейтинг із ста кращих футбольних тренерів за всю історію цієї найпопулярнішої на планеті гри. І в першій десятці рейтингу – легендарний наставник команди «Динамо» (Київ) Валерій Лобановський.

У ці травневі дні минає сорок п’ять років, як ім’я Лобановського вперше гучно прозвучало у футбольному світі – динамівці столиці України під його керівництвом переконливо виграли Кубок володарів кубків європейських країн, а через кілька місяців – і континентальний Суперкубок, подолавши у двох матчах мюнхенську «Баварію», на той час володаря Кубка європейських чемпіонів. Через одинадцять років після цього команда Лобановського у блискучому стилі знову завоювала Кубок кубків.

КРУТІ ПОВОРОТИ НА ТРЕНЕРСЬКИХ ШЛЯХАХ

Тренерська доля мінлива. Круті повороти в ній інколи трапляються нежданно-негадано. Ось одна з таких історій. Десяте жовтня 1973 року. Очолювані Олександром Севидовим динамівці Києва грають у фіналі Кубка СРСР з єреванським «Араратом». У погоні за вірменською командою в чемпіонаті кияни відстали, і тепер надія на Кубок. Гра проходить під їхню диктовку. Вони й ведуть у рахунку – 1:0. До завершення матчу залишається три хвилини. І тут Севидов приймає дивне рішення: робить заміни. І міняє не кого-небудь, а ключових гравців – Олега Блохіна і Леоніда Буряка. Відчувши послаблення в рядах суперників, єреванці кидаються на останній штурм їхніх воріт, і на 89-ій хвилині Левон Іштоян зрівнює рахунок, а в додатковий час забиває переможний гол. Здавалося б, виграний фінал через помилку головного тренера був сенсаційно програний. Вже наступного дня відбулося засідання Спорткомітету України, на якому Олександра Севидова звільнили з роботи з обтічним і поширеним у ті часи формулюванням – «за послаблення виховної роботи».

Чому ми згадали саме цю історію? Бо продовженням її стало призначення на пост головного тренера «Динамо» (Київ) Валерія Лобановського, який до того, з 1968 року, був біля керма «Дніпра» і вивів команду з другої групи у вищу лігу, де у 1972 році серед грандів радянського футболу дніпропетровці посіли шосте місце. Прийшовши, а точніше буде сказати, повернувшись у київське «Динамо», де він виріс як висококласний гравець, Лобановський взяв курс на реформування команди, прищеплення їй на основі високої фізичної підготовки прогрессивного стилю і сучасної тактики гри, яка, зокрема передбачала застосування пресингу і універсалізацію завдань і дій підопічних. До здійснення цієї перебудови він запросив свого друга і однодумця Олега Базилевича, який тоді був головним тренером донецького «Шахтаря».

Оле Блохін у матчі з Ференцварошем
Оле Блохін у матчі з Ференцварошем

Ось як пригадував Валерій Лобановський цей крутий поворот у його житті й тренерській долі: “У жовтні мене викликали до Києва. Напевне, на чергову нараду, подумав я тоді, на день-два, не більше. Прогуляюсь по рідному осінньому місту, де бував рідко, наїздами і за яким нудьгував, де б не знаходився. Прогулятися не довелося. “Ми давно стежимо за вашою роботою в Дніпропетровську і пропонуємо вам очолити київське “Динамо”, – ошелешили мене. – Подумайте. З “Дніпром” ми всі питання полагодимо”. Я зателефонував Базилевичу і сказав: Петрович, схоже, є можливість попрацювати разом. – “Розумію, – з притаманним йому гумором відповів він, – тебе виганяють з “Дніпра” і ти просишся в “Шахтар”, який у турнірній таблиці вище, – “Якби так, – мені було б не до сміху. – Йдеться про київське “Динамо”. – ??? – “Саме так, мені щойно повідомили про це”, – сказав я. «Відмовлятися немає сенсу», – відповів Базилевич.

Чим увінчалось об’єднання їхніх зусиль – загальновідомо. Вже наступного сезону динамівці виграють Кубок СРСР, а потім і золоті медалі чемпіонату. Тоді ж вони впевнено стартують в Кубкові володарів кубків європейських країн, двічі обігруючи сильний в ту пору німецький клуб “Айнтрахт” (Франкфурт-на-Майні) – 3:2 у гостях і 2:1 у Києві, а також болгарський ЦСКА. Наступної весни успішний похід за Кубок володарів кубків триває і, врешті-решт, завершується блискучою перемогою в фіналі: “Динамо” не залишає іншому фіналісту, угорському “Ференцварошу”, жодних шансів – 3:0, і Кубок УЄФА вперше в історії радянського футболу “прописується” в СРСР, у столиці України.

Ще більш почесний трофей – Кубок європейських чемпіонів – виграє весною 1975-го мюнхенська “Баварія”. Причому виграє два роки поспіль, їй немає рівних серед клубних команд континенту. Але в матчі за Суперкубок київське “Динамо” впевнено перемагає і “Баварію”: на виїзді –1:0 і в себе на полі – 2:0. Всі три м”ячі у ворота мюнхенців у прекрасному стилі проводить Олег Блохін. Особливо запам’ятався всім гол Блохіна у Мюнхені. Свого часу в розмові з Олегом Володимировичем я попроси його поділитися спогадом про той незабутній епізод. Ось його коментар: «У другому таймі тривала в’язка позиційна боротьба. На 67-ій хвилині наш захист відбив чергову атаку господарів. М’яч потрапив до мене, коли я ще був на своїй половині поля. Віддати пас було нікому, і я прокинув м’яч собі на хід, пройшов на швидкості до штрафного майданчика господарів. Навколо мене було п’ять гравців “Баварії”. І жодного нашого. Мої партнери відстали. Льоня Буряк тільки перетинав середину поля. Я навіть від досади руками розвів. Вибору не було. Я змістився до центру, обвів спочатку двох захисників, а потім третього і доки не перетнув мені шлях четвертий, пробив у дальній від Зепа Маєра, кут воріт. Він перед тим зробив рух мені назустріч, а тому виявився безсилим».

“Я б глибоко “заліз” у фінансову кишеню клубу, щоб мати у складі “Баварії” такого форварда”, – зізнається відразу після повторного матчу в Києві головний тренер баварців Дітмар Крамер. А на запитання журналістів, кого б іще з киян він готовий взяти у свою команду, Крамер відповідає однозначно: “Всіх”, додавши, що динамівці грають у футбол майбутнього.

Нагадаємо, що за підсумками того сезону Олег Блохін став найкращим футболістом Європи, а в опитуваннях Міжнародної Асоціації спортивної преси київське «Динамо» було визнане найкращою у світі командою з усіх командних ігрових видів.

Лобановський і Базилевич. Під однією парасолькою
Лобановський і Базилевич. Під однією парасолькою

Здавалося, що у 1976-ому цей вражаючий поступ продовжиться. Але після перевантажень попереднього сезону, в якому динамівці виграли все що могли, у грі киян наступив спад, накопичилася втома. Лобановському і Базилевичу (а кому ж іще!) довіряють очолити національну збірну країни. З нею трапилась перша осічка: у двораундовому плей-оффі із збірною Чехословаччини за вихід у півфінал чемпіонату Європи вона поступається. І те, що саме чехословацька збірна стала після цього чемпіоном континенту, було слабкою втіхою. Дуетові динамівських тренерів дали ще одну спробу, оголосивши головною метою сезону – перемогу олімпійської збірної СРСР у Монреалі. Правда, при цьому палець об палець не вдарили, щоб підтримати команду. Вона з великою натугою перемогла олімпійців Канади й Ірану, але в півфіналі поступилася амбітній збірній НДР. Бронзові медалі, здобуті у матчі за третє місце з командою Бразилії, були визнані партійним і спортивним керівництвом СРСР як велика невдача. Хто винен? Звісно, тренери. Лобановського вдалося відстояти. У відставку відправили Базилевича.

Коло пошани з Кубком кубків. 1975 рік
Коло пошани з Кубком кубків. 1975 рік

СХОДЖЕННЯ НА НОВУ ЄВРОКУБКОВУ ВЕРШИНУ

Шлях до неї команди Лобановського тривав після тріумфу 1975-го одинадцять років. На ньому, як і в тренерській долі Валерія Васильовича, теж не бракувало крутих поворотів. Динамівці за ці роки виграли чотири чемпіонати СРСР, тричі перемагали в Кубку СРСР, двічі виходили у півфінал Кубка європейських чемпіонів. Це не могло не колоти очі московського керівництва (команди з Москви безповоротно втратили гегемонію в радянському футболі). І воно придумало хитрий хід: відірвати Лобановського від «Динамо». Йому доручили очолити збірну СРСР з умовою, що він передасть віжки управління клубною командою кому-небудь іншому. Варіант був безпрограшний: здобуде збірна під орудою Лобановського якісь лаври – то й добре, ні – великого горя не станеться, зате київське “Динамо” без нього навряд чи підніметься.

Варіант спрацював. Очолюване Юрієм Морозовим, до цього тренером ленінградського “Зеніта”, київське “Динамо” зайняло в сезоні-83 лише сьоме місце. Не склалася турнірна доля і в збірної СРСР, яка в групі з поляками, фінами і португальцями виборювала єдину путівку на Євро-84. Головним суперником команди Лобановського виявилася збірна Португалії. У Москві вона була буквально розгромлена – 5:0. Зате в Лісабоні завдяки сумнівному пенальті, призначеному за порушення, що було за межами штрафного майданчика, португальці вирвали перемогу, а з нею і право виступати у фінальній вісімці європейського чемпіонату. Ну, а Лобановському тоді дісталося від його давніх “доброзичливців”. Які тільки звинувачення не вислухав він у ті дні. Вершиною зловтіхи був вердикт Держкомспорту СРСР: «визнано недоцільним використовувати в подальшому В. Лобановського в якості тренера збірних команд країни».

Але залишався ще Київ. І там йому вірили. Вірили навіть тоді, коли після повернення Лобановського із збірної динамівці в сезоні 1984-го зайняли тільки десяте місце. Із спадом у грі динамівців знову постала проблема кадрових перемін. Зміна динамівського складу відбувалась “на ходу”, з одночасним гартом новобранців у горнилі союзного чемпіонату та єврокубків і без знижок вимог до фізичних кондицій. Наприклад, тендітний Ігор Бєланов, який перейшов у “Динамо” з одеського «Чорноморця», після тренувань буквально падав від утоми, а одного разу навіть повернувся в Одесу. Лобановський особисто їздив до нього переконувати в необхідності повернутися. Та поступово, крок за кроком, нова команда міцніла і утверджувалась. На перші ролі в ній, поруч з Блохіним, Заваровим, Дем’яненком, Безсоновим, Балтачею, Євтушенком, почали все впевненіше виходити Кузнєцов, Рац, Яковенко, Яремчук, Бєланов, Михайличенко. На фініші тогорічного чемпіонату все вирішував матч у Москві проти незмінного суперника киян “Спартака”. Виграли кияни, і розрив з найближчим переслідувачем зріс до п’яти очок. Все стало на свої місця: київське “Динамо” знову перше.

А паралельно динамівці набирали розгін у Кубку володарів кубків: в 1/16-ій фіналу за сумою двох матчів вони “проходять” голландський “Утрехт”, в 1/8-ій – обігрують румунську “Університатю”, у чвертьфіналі і в гостях, і вдома з великим рахунком перемагають віденський “Рапід”, а у півфіналі – празьку “Дуклу”.

Фінал “Динамо” (Київ) – “Атлетико” (Мадрид) відбувся у тривожний час, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Саме після цього матчу фахівці європейського і світового футболу визнали, що кияни грають у футбол ХХІ століття. У Ліоні, де був зіграний фінальний матч, торжествувала техніка, тактика, стиль, спосіб ведення гри однієї команди – “Динамо” з берегів Дніпра. На табло після фінального свистка горіли більш ніж переконливі цифри – 3:0 на користь “Динамо”. Та найбільш переконливою була фантастична гра, продемонстрована динамівцями. Її бачив і високо оцінив увесь футбольний світ.

Кубок кубків. Друга перемога
Кубок кубків. Друга перемога

ДИНАМІВСЬКИМ СКЛАДОМ – НА ЧЕМПІОНАТИ СВІТУ І ЄВРОПИ

Не могли не бачити цього тріумфу і у високих чиновницьких кабінетах. Держкомспорт СРСР начисто “забуває” про свій височайший циркуляр заборонити Лобановському очолювати збірні і за лічені дні до чемпіонату світу у Мексиці призначає його головним тренером збірної СРСР, увільнивши від цих обов’язків ідеолога “щирого футболу” Едуарда Малафєєва.

Практично тим же динамівським складом, що переміг 2 травня у фіналі Кубка кубків, збірна СРСР виходить 2 червня в мексиканському місті Ірапуато проти команди Угорщини і вчиняє їй справжній розгром – 6:0. Зігравши потім внічию з чемпіонами Європи французами (1:1) і перемігши збірну Канади (2:0), наша команда Лобановського у чвертьфіналі несподівано поступається збірній Бельгії 3:4. Ми добре запам’ятали шведського арбітра Фредрікссона, який зарахував два м’ячі бельгійців, проведені з офсайдів. Але річ не тільки в промахах арбітра. Нижче свого рівня зіграв цілий ряд футболістів збірної. Зате приємно вразила всіх гра на мексиканських полях Ігоря Бєланова. Навіть у програному матчі з бельгійцями він боровся до кінця, провівши у ворота суперників три м’ячі. За підсумками футбольного сезону Бєланов удостоївся призу найкращого футболіста Європи. Київське “Динамо” було названо другою після збірної Аргентини, командою планети, а Валерій Лобановський зайняв друге місце серед найкращих тренерів світу.

На вістрі атаки - Ігор Бєланов
На вістрі атаки - Ігор Бєланов

І ще про один чемпіонат варто в цьому контексті згадати – про першість Європи 1988 року. Збірну СРСР у фінальну частину європейського чемпіонату вивів Валерій Лобановський, і основу її знову становили київські динамівці. Варто нагадати, що путівку до фінальної вісімки радянська збірна здобула, двічі обігравши сильну команду Франції, попереднього чемпіона континенту. Вирішальні матчі Євро-88 відбувалися на полях Німеччини. Вісім команд були розбиті на дві групи. Суперниками збірної Союзу виявилися збірні Голландії, Ірландії та Англії. Другу групу склали ФРН, Іспанія, Італія і Данія.

У першому матчі групового турніру на очах “оранжевих трибун” (стадіон практично заповнили уболівальники у футболках кольору голландської збірної) радянська команда сенсаційно перемагає Голландію. “Результатом ми задоволені, але якістю гри в першому таймі – ні”, – підсумовує максималіст Лобановський гру своїх підопічних. Збірну Англії команда Лобановського перемагає більш впевнено – 3:1. І тільки з непоступливою збірною Ірландії наші розходяться миром – 1:1.

Лобановський. Фінал Чемпіонату Європи-88
Лобановський. Фінал Чемпіонату Європи-88

А в півфіналі команда СРСР не залишає жодних шансів збірній Італії – 2:0. “Я ще раз переконався у тому, що ви велика команда, – сказав після матчу в роздягальні радянської збірної колишній тренер італійців, чемпіонів світу 1982 року, Енцо Беарзот. – Ви граєте в сучасний футбол на швидкості 100 кілометрів на годину. Пресинг, який я сьогодні побачив, – прояв вищої майстерності. Фізична форма радянських гравців – це плід виняткової, відмінної роботи”.

Вдруге перемогти голландців, тепер уже в фіналі, радянській збірній не вдалося. Видно, вони зробили ретельний аналіз причин своєї поразки в групі. До того ж, у їхньому складі було що не ім”я, то зірка. Гулліт, Куман, Ван Бастен. Райкаард, Ван Брекелен, Ваутерс, Мюрен, Ваненбург. Два фантастичні голи Гулліта і Ван Бастена та нереалізований пенальті Бєлановим схилили терези в бік неповторних голландців. Але й вихованці Лобановського – срібні призери євро-88 – виявились на висоті.

*  *  *

Барселона - Динамо. Радість перемоги
Барселона - Динамо. Радість перемоги

Ті хто днями в авторитетному футбольному журналі «FourFourTwo» включили Валерія Лобановського до десятки кращих тренерів за всю історію футболу, не могли не врахувати і його повернення в київське «Динамо» в другій половині дев’яностих років та створення ним нової потужної команди, яка в ті роки була незмінним чемпіоном України, дійшла у 1999 році до півфіналу найпрестижнішого на континенті змагання Ліги чемпіонів, перемагала в Євролізі в різні сезони «Барселону», мадридський «Реал», мюнхенську «Баварію», «Манчестер Юнайтед», лондонський «Арсенал», голландський «Ейндховен»…

Вісімнадцять років тому, 13 травня, Валерія Лобановського не стало. Це була непоправима втрата не тільки для українського, а й усього світового футболу. В публікації на офіційному сайті УЄФА відзначили особливий, новаторський тренерський стиль Лобановського, заснований на атлетичній і фізичній підготовці і на універсалізмі кожного гравця. Цією концепцією пізніше захоплювались багато тренерів, зокрема, такі відомі, як Марчелло Ліппі та Свен-Горан Еріксон. «Лобановський залишає по собі цілу плеяду колишніх гравців, які продовжують слідувати його тренерській філософії", – відзначалось у публікації.

Газета "Гардіан" називала Валерія Лобановського тренером, який впродовж чверті століття був однією з найбільш помітних постатей серед тренерів світу, здійснивши значний вплив на розвиток футбольної теорії і практики. А популярне французьке видання «Екіп» озаглавило свою статтю про Лобановського «Футбольний новатор і уособлення України».

Різні повороти траплялися на життєвому і спортивному шляху Валерія Лобановського. Але тому й був він за життя Великим Тренером і тому й залишився в світовій історії спорту №1, бо шукав свій образ і стиль гри, послідовно й уперто відстоював і втілював свої ігрові концепції і принципи, не схилявся перед псевдоавторитетами і мужньо тримав «удари долі».

Лобановський назавжди
Лобановський назавжди

Вже вісімнадцять років його немає в нашому футболі, в рідному йому «Динамо», і ця відсутність досі болюча і відчутна.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-