«Здоров'я батька підірвала критика з московських кабінетів»

«Здоров'я батька підірвала критика з московських кабінетів»

Фото
Укрінформ
 Світлана Лобановська згадує батька і великого тренера таким, яким ми його не бачили.

6 січня Валерію Лобановському виповнився б 81 рік. Близькі та знайомі великого тренера розповіли, яким він був за межами футбольного поля.

Коли Лобановський здавався найщасливішою людиною на світі

Світлана, донька Валерія Васильовича, досі не може звикнути до думки, що батька більше немає.

«Можливо, таке відчуття від того, що бачила тата дуже рідко – він постійно перебував на зборах, виїздах, іграх. Вдома батько був, напевно, м'якший, ніж на роботі. Але кардинально своїх принципів не змінював. Вважаю, це було пов'язане з манерою виховання батька моєю бабусею – його мамою, яка також була досить сувора.

Ймовірно, батько на собі оцінив перевагу такого стилю виховання і тому дотримувався його. У нас навіть сімейні дні народження не відзначалися. Він міг просто зателефонувати, привітати. Я, до речі, народилася, коли "Динамо" грало у Тбілісі зі своїми одноклубниками. Причому диктор на стадіоні оголосив, що у Валерія Лобановського народився син. А тато потім жартома казав, мовляв, із цього моменту і почалися всі мої неприємності», – припускає Світлана Валеріївна у розмові з автором цих рядків.

Світлана і Аделаїда Лобановські
Світлана і Аделаїда Лобановські

Після рекордної, 13-ї за рахунком перемоги «Динамо» в чемпіонаті СРСР, тренер поїхав на Близький Схід, прийнявши збірну ОАЕ. Світлана Лобановська розкриває деталі цього вояжу.

«Активну участь у переговорах, що передували переїзду, взяв сирієць, який закінчував у Києві інститут фізкультури. Батько добре його знав – араб проходив практику на базі Динамо. В ОАЕ тато їхав разом з ним – сирієць прекрасно знав мову, футбольну термінологію і менталітет країни.

В іншому випадку, думаю, тато б не поїхав у таке далеке й екзотичне на ті часи відрядження. Місцевий шейх намагався диктувати батькові умови. Але тато не міг піти на компроміси. Шейх «порадив» залишити в команді тих футболістів, які грали ще до його приходу. Батько прямо сказав, що такі гравці йому не потрібні. На цьому тлі у них виник розлад», – згадує Світлана Валеріївна.

На думку Лобановської, здоров'я великого тренера підірвало не стільки багаторічне відрядження в ОАЕ і Кувейт, скільки... критика на його адресу – переважно з московських кабінетів.

«Критика, дуже часто огульна, на батька йшла просто хвилями. Майже півтора десятиліття. Тата звинувачували в тому, що він не дає дорогу молодим тренерам. Але, перепрошую, Володимир Кличко теж багато років закривав дорогу іншим. Просто не знайшлося боксера, який міг виграти у українця. Так і в СРСР не знайшлося тренера, спроможного зробити щось подібне.

На перший погляд, батько не звертав увагу на цю критику. Але насправді вона його боляче вражала. У підсумку, наприкінці 80-х у батька з'явилася аритмія, він вже не мав можливості підтримувати своє здоров'я, тренуючись разом із командою. При цьому, перебуваючи в ОАЕ і Кувейті, він уважно стежив за подіями в Україні. І коли повернувся до Києва, в одному з інтерв'ю сказав: «Мені здається, я нікуди і не виїжджав». У нього завжди був інтерес до того, що відбувається на Батьківщині і в його улюбленому «Динамо», – вважає Світлана Валеріївна.

При цьому Лобановський не відразу прийняв пропозицію тодішнього президента клубу Григорія Суркіса повернутися до Києва. Є думка, що багато в чому це було пов'язано з першим президентом «Динамо» Віктором Безверхим, з яким у Лобановського були дружні стосунки. Зміну влади у «Динамо» тренер спочатку не сприйняв.

«До всього нового батько ставився з обережністю, Коли клуб очолили Григорій Михайлович та Ігор Михайлович, тато стежив, що вони принесуть в клуб. Побачивши помітні позитивні зрушення у «Динамо», він прийняв пропозицію братів Суркісів», – підтверджує цю версію Світлана Валеріївна.

Лобановський полюбляв цитувати афоризми, багато з яких мали філософський підтекст.

«Тато не терпів бовдурів, У розмовах зі мною часто-густо повторював: «Думай». Робив паузу, а потім продовжував: «Якщо можеш». У такий спосіб він задавав своєрідний напрямок. Мовляв, ти увесь час повинен бути в роботі, не можна просто бездумно проводити час. Або: «Все буде так, як повинно бути. Навіть якщо буде інакше», – не приховує Світлана Валеріївна.

Світлана Лобановська
Світлана Лобановська

Також батько говорив: «У шахи грає багато хто, але розбираються не всі. У футбол грають не всі, але розбираються всі». І: «Ми з розумінням ставимося до вашого нерозуміння». Він міг однією фразою пояснити ситуацію, пом'якшити бесіду. В одному з розіграшів єврокубків «Динамо» вдома поступилося супернику. Батько був незадоволений грою хлопців. Але в роздягальні кинув фразу: «Молодці, що програли. Тепер в Європі нас будуть менше боятися».

Лобановська заперечує, що в останні роки свого життя тренер зловживав алкоголем: «Після аритмії батькові просто не можна було пити. Іноді тато міг пригубити коньяк».

Лобановський був урівноваженою людиною. Але після вдалих матчів «Динамо» дозволяв емоціям вийти назовні.

«Досі не забуду 1975 рік, коли 6 жовтня «Динамо» у Києві в рамках матчу-відповіді Суперкубка Європи у присутності 102 тисяч глядачів обіграло «Баварію» 2:0 і здобуло престижний континентальний трофей. Коли тато прийшов додому, він здавався найщасливішою людиною на світі», – згадує Світлана Валеріївна.

Читайте також: Можна копіювати Лобановського, але це не значить мислити і діяти, як він

Кого боялися діти

«Головним тренером він став у 29 років, і зумів подати себе так, що до нього ставилися не тільки з повагою, але й зі страхом, Дуже рідко усміхався, завжди ходив із суворим обличчям. Не повірите, але діти футболістів ховалися, коли лунав вигук «Лобановський йде!».

Дисципліна була для нього на першому місці. Витримати його щодня було дуже складно. Ми намагалися страйкувати. У 1972 році навіть хотіли його зняти – він дістав усіх. Але мистецтво тренера – передбачити подібні ситуації.

У Валерія Васильовича виник конфлікт із нашим нападником Романюком – хотів Вітю відрахувати з команди. Ми готували повстання. Але прийшов другий тренер Архипов, поговорив з нами. Ми порозумілися і напруга спала. У підсумку, в дебютному сезоні у Вищій лізі посіли шосте місце, на одне очко відставши від київського «Динамо», яке фінішувало другим!

А ось у житті Лобановський був іншою людиною. Із приголомшливим почуттям гумору, любив анекдоти, жарти. На неважливий з точки зору турнірної таблиці гостьовий поєдинок із «Зенітом» дозволив футболістам взяти з собою дружин і дітей. І коли жінки побачили його стосунки із дружиною Адою, всі ахнули. Аделаїда Панкратіївна також була прикладом для дружин. Прилітала вранці з Києва, щоб чоловікові наварити їсти. Погодує його і назад летить. До речі, Лобановський тоді дуже подобався жінкам – багато хто на нього задивлявся. Але сім'я для Валерія Васильовича – це святе.

Він був дуже забобонним. У «Дніпрі» нашого водія автобуса Миколу Сергійовича вважав фартовим. Якось водій пішов у відпустку. То його через наполягання Валерія Васильовича розшукали у Євпаторії і повернули до Дніпропетровська – щоб він повіз команду із бази на стадіон. Відвіз, потім знову вирушив догулювати відпустку. Матч той ми, до речі, виграли», – згадує Леонід Колтун, якого Лобановський запросив у «Дніпро» в 1970 році.

Читайте також: Лобановський увійшов до топ-50 кращих тренерів в історії футболу - 90min

«Їду з ярмарки...»

«30 жовтня 2001 року «Динамо» зіграло свій останній домашній поєдинок в рамках групового турніру Ліги чемпіонів при Лобановському. Після матчу ми збиралися за столом. Залишилися тренери, адміністратори, з журналістів – я один. Випивали, розмовляли. У розпал посиденьок Валерій Васильович несподівано сказав: «Хлопці, ну що, я вже їду з ярмарку. Але мені буде цікаво спостерігати за вами збоку – чи не будете ви поводитися, як павуки у банці».

Через півроку Лобановського не стало. Я в той час працював на радіо. Вирішив зробити репортаж із похорону. Прийшов на стадіон, труна стояла за воротами. Натовп людей йде, йде, йде. Дивлюся, прилетіли голуби. Сіли на ворота, трохи посиділи там і полетіли.

Минуло 40 днів. На стадіоні Динамо відбувався матч. У перерві поєдинку знову прилетіли голуби, сіли на перекладину, подзьобали щось і полетіли. Окрім цих двох випадків, на стадіоні взагалі ніколи не бачив голубів. Прилітали хіба що ворони. До речі, в молоді роки у Валерія Васильовича був голуб'ятник. Зараз, коли відзначаємо чергову річницю смерті великого тренера, спеціально замовляємо зграю голубів, випускаємо їх...», – згадує журналіст і шоумен Олександр Липенко.

Максим Розенко, Київ

Фото – з особистого архіву Світлани Лобановської

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-