Безкоштовне пиво за перемогу Усика

21 липня, дев'ята вечора. Село Риботин Коропського району на Чернігівщині. У місцевих одна тема: Фінал Всесвітньої боксерської суперсерії. І земляк, 31-річний Олександр Усик, проти росіянина Мурата Гассієва. Бій проходить у Москві, в спортивному комплексі «Олімпійський».

«ЧОТИРИ ДНІ ПЕРЕД БОЄМ НЕ РОЗМОВЛЯЛИ»

61-річна Надія Петрівна, мама Олександра, вдома. Живе на краю села біля озера. 12-річна Яна, племінниця і хресниця Усика, метушиться у дворі, збирається у центр.

- Ой, навіть і не знаю, чи буду дивитися бокс, чи ні. Я по телевізору не дивлюся. Не можу. Виходжу під вербу, - показує мати рукою на велике дерево, що біля озера. - Ходжу, а мені з Києва після кожного раунду дзвонять, кажуть результати.

- Може, поїдемо в бар, подивимось разом? - запрошую Надію Петрівну.

- Ой, не знаю. У мене всередині все колотиться. То холодно, то жарко стає. Три рази митися ходила. Ціла раковина посуду за день назбиралася, а я ходжу, «Отче наш» читаю. З Яною бродим по хаті, по двору, не можем місця знайти. Сьогодні навіть ще не їли.

А оце хворіла, крапельницю треба було ставити, - переводить розмову, показуючи на залізну вішалку. - На неї і чіпляли. Так і стоїть на порозі. Вийду зранку, дивлюсь, сумка висить, а в ній линок. Пішла до сусідки, понесла їй рибину. Повертаюсь, а там щучка висить. Риби в озері багато, сусід, як котик мишок, мені їх носить.

Саша тут буває не часто. День-два. Востаннє був на батьківський день, поминали батька. А два місяці перед боєм тренувався.

До Москви полетів у понеділок, 16-го. Разом з ним шість охоронців з Києва. Катя, невістка, відвезла дітей до сватів, і полетіла разом з друзями у четвер. Багато наших поїхало машинами. 

Перед боєм чотири дні з сином не розмовляла. Та і за новинами прослідкувати не можу, тут Інтернет поганий.

- У Риботині кажуть, ви в Москву на бій збиралися.

- 14 липня були у Києві. Їздили до друзів у баню. Кажу: синку, мені б квиточок на бій. «Ні, мам, не буде квитка». А тренер Ломаченко каже: «Вам мало було бою у Ризі?» Бився він з Майрисом Бриедисом. Удар, піт на тебе летить. Катя, невістка, коло мене сидить: «Мама, не нервничайте, опустите руки. Он же боковым зрением все видит. Не на меня, на вас же смотрит». Хоч зима, хоч літо - після бою виходила мокра, штани поприлипали. А Саші важче. Кажу: «Саш, думаєш, я дома не буду переживать?» - «Я ж тебе там не бачу».

Ой, час вже підходить, колотить починає. У них день народження в один день, 17-го. Вага у обох однакова, по 89 кілограмів з хвостиком. Наш засушений, жилястий. А Гассієв плотнуватий. Та наш молодший років на чотири. Подруга Надя дзвонить. Кажу: певно, зараз дома нап'юся ліків і ляжу спати. А як все скінчиться, результат дізнаюся тоді. Яна кричить: «Бабулю, не вздумай.

СВАТ ПЕРЕЖИВАВ, ГОРІЛКА НЕ ВЗЯЛА

- А як боксував у Польщі, я не змогла поїхати, - перечислює попередні бої. - Вийшла на своє місце, на вулицю, під вербу. Сваха Іра зі сватом Михайлом якраз тут були. Внуки Кирюша і Лізка спали. Таня, його менеджер з Києва, не дзвонить. Забігаю на веранду. Сваха сидить, телевізор не дивиться, каже: «Чого ти бігаєш?» Я за себе, прилітаю в бар. Сидить сват за столиком надворі. На столі пляшка горілки і чарка. Кажу: «Ти що, п'яний?» - «Уявляєш, навіть не взяло. І не поняв, як випив ту бутилку».

Заходжу в бар, а люди як закричать, підскакують: «Петровна, не волнуйтесь, Саня выиграл». Тут Таня дзвонить: «Петрівно, завтра прилітають, щоб були зранку в аеропорту». Кажу, Мишо, треба їхати. Прийшли додому, з радості ще по чарці випили. Лягли спати, а на ранок сумки збираєм, летимо на столицю.

- Я буду вдома, перед телевізором сидіти, - заходить до двору сусідка Валентина Кокошко. - У бар не піду, стара баба. Щоб обходили мене, як гниле болото? Ну, з Богом, - проводить.

«ЗА ТРИ ГОДИНИ ДО БОЮ ДУМАВ ЇХАТИ НА МОСКВУ»

Під'їжджаємо до бару «У Сома». Стіни приміщення завішені великими банерами з Усиком. Є плакати з боксером, фотографії з автографами. Чорно-біле фото тата Олександра - Олександра Усика. Власник закладу Володимир Сом налаштовує «плазму».

- Подзвонив на Короп, у «Срібний Глобус», заказав, щоб повісили проектор, - каже Володимир Сом. - Збиралися їхати туди. Передумали. У знайомого теж є проектор. Хотів привезти, встановити під баром надворі, розставити стільці. А дружина, Наташа, мене збила. Каже, як дощ піде, що робити? Людей підведеш. Привіз з дому телевізор. Сьогодні хвилювання якісь не такі, як завжди. Тиск 220 скаче. Були думки скочити в машину і на Москву поїхати, до нього. Та не встигну.

Саню знаю з 2008 року. До цього я жив у Броварах. З першою жінкою розлучився, сюди приїхав на Десну відпочивати. Так і лишився. Влаштувався водієм до підприємця Олександра Нерети. Дякую йому, схуд. За п'ять місяців на 27 кілограмів. Тут жінку свою Наташу зустрів. З Усиками познайомився. Жодного бою по Україні не пропустив, усюди їздив. Оце Сашків батько, - показує на чорно-білу фотографію. - Дружили з ним дуже. Каву сильно жрали і курили. Йому першому зробили операцію на серці. А тоді і мені. Три роки з того часу минуло. Сані невдачно операцію зробили. Більше року прожив, помер.

Наш чемпіон з жінкою на два дні сюди приїде, а тоді на Київ треба срочно. В машинку до мене сіли - на Київ їх одпер. Інколи подзвоню, кажу: братику, так хріново на душі. Дві хвилини розмов - і легшає. У мене проблем вистачає, а у нього ще більше. Наді кажу: передай привіт Саші. А він їй: «Мам, скажи, он что, тупой? Не умеет на телефоне кнопку нажать?» Гроші, слава, у нього є. В Бога вірить і мене навчив.

- Телевізор сьогодні буде працювати? Бокс будем дивитись? - питають, заходячи у бар, риботинці. Беруть каву і не тільки.

- Коли приїздить сюди, дітвора за ним летить по автографи, - продовжує Сом. - Сусіди заходять. Було, і з Бахмача, Броварів їхали. А Саня хоче побути з родиною. Як їде, свою машину у мене в дворі ставить.

- Уже ж початок на десяту, а у нас телевізор не працює, треба якось до тюнера підключитись, - заходить жінка Володимира Івановича Наталія. Всі зібралися біля телевізора.

- О, пішов контакт, - кричать чоловіки.

КЛЕЇЛА АКЦИЗНІ МАРКИ, ЗАЙМАЛАСЯ «ПІРАТСТВОМ»

- З Москви на батьківщину приїжджаю кожного літа, - каже Наталія Белікова, подруга родини Усиків. - Болію за земляка. У 1984-му виїхала в Краснодарський край. Вийшла заміж за краснодарського казаха. Пожила трохи, втекла до Москви. В Балашисі, під Москвою, з 1998 року так і живу. Це як від Риботина до Коропа. Раніше ж бокс не дивилась. А тоді Клички були у цьому спорті. А за ними і Санька наш вискочив.

- Знаєш, яка у неї найперша робота була? - додає сестра Валентина Іванова. - В бараках розливали горілку, то і клеїла акцизні марки на пляшки.

- Думала, і задихнусь у тій горілці, - продовжує Белікова. - Тоді пішла хвиля «піратів». На складі штампували піратські диски з фільмами, музикою. Скільки разів нас накривали. Маски-шоу забігають - руки вгору. Обличчям ставили під стінку. З автоматами. Та на той час заробляли добре.

- Коли я отримувала 150 доларів, Наташа - по 400, - додає Валентина Іванова.

- Тоді це діло стало неприбутковим, - продовжує Белікова. - Товариш, з яким працювала, відкрив рекламне агентство. Хоч зараз на пенсії, та підпрацьовую у нього кур'єром.

- Наташо, неси коньяк, треба Надю, нещасну матір, трішки заспокоїти, - переводить розмову Валентина Іванова. - Ми з Надею зовні схожі. Раніше і колір волосся одного тону був. Їду селом на велосипеді, а мені кричать: «Привіт, Петрівно, класно в телевізорі виглядаєш». Повертаюсь: «Дякую, та то не я». Люди йдуть, здоровкаються, а я їх знать не знаю. З Надею путають. А Саша, як малий був, на риболовлю ходив. Іде вулицею у солом'яній шляпі, з вудкою на плечі. Рибачок який - волосся густе, світле, вигоріле на сонці.

- Ти знаєш, коли боксу немає, тут забите все. А сьогодні такі масштаби, і люди не сходяться, - переживає Сом.

- Багато хто поїхав на Короп, на великий екран. Кажуть, під барами з автівок дивляться, - продовжує Валентина Іваненко. - Мої діти дома лишились, дивляться. У них «плазма» велика. Молодьож теж по домівках компаніями сидить.

- О, хтось дзвонить, - дістає з кишені телефон Надія Усик.

- То Саня перед боєм поговорити хоче, - жартують подруги.

«НЕМА РИБОТИНЦЯ, ЯКИЙ НЕ ДИВИВСЯ БИ БОКС»

Навпроти бару «У Сома» - магазин-бар «Пармен». Зайнятий один столик. Перед «плазмою» зібралися друзі по школі: Олександр Максименко, Олексій Зима та Юрій Трихліб.

- Певно, немає риботинця, який би не дивився сьогодні бокс, - сміється Олександр Максименко. - Земляк. Всі сидять по хатах.

- Саня з Канади приїхав спеціально на бокс, - жартує Олексій Зима.

- На батьківщину, маму провідати, - продовжує Олександр. - У Канаді живу 18 років. Працюю керівником ІТ-проектів. У тебе є ідея, є гроші - ми її втілюємо. Вчився в Харкові. Дев'яності. Вирішили поїхати в Ізраїль заробляти. П'ять років там були, тоді до Канади переїхали. Інколи бувають моменти, коли хочеться сюди повернутися. Та на 10 днів приїхав - з головою вистачає. З дітьми Михайлом і Тимофієм. Там вони Майкл і Тіматі. Дружина поїхала до своїх батьків, у Черкаси. Тут мозок виключаю, за часом не слідкую. На Десну покупатися, на риболовлю. Та не розумію, як тут можна вижити. У дітей закордонне громадянство, вони тут не звикли. Малі, як уперше приїхали, взагалі риботинський суржик погано розуміли.

«АВТОГРАФИ НА КУХВАЙЦІ СТАВИВ. А ТЕПЕР У ДРАКУ ЛІЗЕ»

На екрані з'являється Олександр Усик. Крики, оплески.

- Вона ж майже ніколи на нього не дивилась по телевізору під час прямої трансляції, - каже Наталія Іванова про маму боксера. - Як вже знає результати, то передивляється на другий день.

- Щось і я переживаю, - заходить до «Сома» Віктор Михайловський, сідає перед телевізором. - А як же по-іншому? Сусід у драку лізе. Аби оце можна було туди, до нього. Ми наваляли б тому чуваку, Гассієву.

- Дак мотанись у Москву, поки битись не почали, - сміється Белікова.

- А ти бачила, які труси у мене є? - звертається Володимир Сом. - Боксерські. У Сані відібрав.

Перші два раунди будуть найважчими, - переводить очі на екран і Усика. - Саня дивиться, як веде себе противник. Відволікається - по голові отримує.

- Як малими були, він тут до шостого класу ходив, - розповідає Максим Ожожок. - Взимку на санках у перегони грали. І завжди Усик вигравав. У нього була з собою палка, якою відштовхувався. І як тільки хто обганяв, штурхав нею усіх.

- Мені він автограф на кухвайці поставив, - хвалиться Віктор Михайловський. - Ходив у ній по селу. Та діло в тому, що її попрали. Підпис стерся. Як приїде, треба попросили, щоб ще раз написав.

Бій. Гімн України. Всі розсілись по стільцях, замовкли. Двері бару зачинилися. Володимир Сом увімкнув кондиціонер.

- Ну, почалося, - прилип до екрана Володимир Сом. - Давай, братику, не підведи.

- Мені нашого Сома жальче всіх, - коментує Белікова, дивлячись на Володимира Івановича, який підійшов до кутка з іконами.

- На очах худне, - жартує Іванова. - От побачите, як Сашку виведуть, живота у Сома не буде.

- Поки це все дійство не скінчиться, чіпати його не можна, - каже дружина Наталія. - Щось є підозри, тьотю Валю, до десятого раунду Сашка не дотягне.

- Може його угрохать раніше. Бачиш, як він його... Шостий-сьомий раунд максимум, - робить ставки Валентина Іванова.

- І я чогось так думаю, - махає головою Надія Петрівна. - Сильний суперник. Є сумніви, що Сашка виграє цей бій, - відвертає обличчя вбік.

- Наче якийсь трохи товстуватий, боки є, - спостерігає за противником Белікова.

- Більше не можу, - махає рукою Надія Петрівна і виходить надвір. - Алло, ну, що ви? - відповідає на телефонний дзвінок. - Сваха з Криму дзвонить. Сидить з дітьми у сусідній кімнаті. А сват перед телевізором.

-Да, Танюша, - відповідає на дзвінок менеджера Усика. - Третій раунд наш. Четвертий наш. Головне, вистояти. Хай не нокаутує, але вистоїть.

Він же цей раз готувався до бою тихо, інкогніто. Ніде ніяких фото. Я йому вже казала: «Синочка, кинь це, дай пожити ще трохи» - «До 90 років будеш жити». З такими нервами хіба тут доживеш?

- У нашого 320, у того 112, - вибігає з бару Яна. - Шостий раунд почався.

- Краще б він і не підстроївся, - знов відповідає на дзвінок. - Таня каже, Гассієв у перерві тренеру сказав, що ніяк не може під Саню підстроїтись. Боже, поможи йому. Скільки він до цього йшов. Головне для нього - Кубок. Сказав, гроші не треба, зароблю. Хоча і вони лишніми ніколи не бувають. Багато хто каже: «Ти віриш у Бога, і б'єш людей. Так не можна». Та це ж спорт, його робота.

Вони ж переїхали з Катею і дітьми в Київ. На Печерську купили квартиру. Поки ремонт, живуть на зйомній. Ніяких дизайнерів, усім займається невістка. Там ще ніхто з нас не був. Каже, Лізка піде в школу з нашої квартири. У них вдома є плакат, на якому Катя пише побажання. «Хочу, щоб Саша виграв. Хочу, щоб у нас була така машина. Хочу поїхати за кордон», інші бажання. І всі здійснилися. Найменшому онуку Миші тільки-но зробили українське свідоцтво про народження. Народився ж  у Сімферополі. Саша з Катею теж російського паспорта не брали. До Криму (там живуть батьки дружини - агентство)  їздять по закордонному. Він про нас усіх дбає. І мене забезпечує. Пенсію поки не забираю. Все син.

- Візьме Кубок, куди далі?

- Нічого не знаю, далі буде видно. І лелеки на стовпі почали дзьобами клекотати. Знак? Що там сталось? - реагує на крики у барі.

- Порядок, тьотю Надю, - виходить Сергій Дворянинов. - Три раунди лишилось, та можна вже не переживати. По очках Саня в лідерах. Місяць тому з другом поспорив на 100 баксів, що Усик виграє. Він не може мене так підвести. Та думаю, що кореш мій підведе, грошей не віддасть. Я, правда, теж так зробив би, - сміється. - Та перемога понад усе. Не нокаутує, але по очках переможе.

- Саню, давай, жар його... Передвигайся... Уходь від удару, - кричить на телевізор Володимир Сом.

 «Урррррааааа!» - підірвалися зі стільців, почали обійматися риботинці. Усик став чемпіоном світу. Взяв Кубок Мохаммеда Алі.

- Красавчик, навішав йому. А я охрип, - сів на підлогу Михайловський. - Та то вже до лампочки.

До бару зайшла і Надія Усик. Стала перед телевізором, дивилася на сина. Усміхалася, витирала сльози. Закривала руками обличчя. Володимир Сом безкоштовно роздавав пиво за перемогу Усика.

Юлія Семенець, Риботин-Чернігів.

Фото автора