Перспективи, біди та сподівання українського хокею

Перспективи, біди та сподівання українського хокею

408
Ukrinform
До підсумків виступу нашої збірної на ЧС-2018 в Каунасі

Наприкінці минулого тижня в спортивній столиці Литви закінчився чемпіонат світу з хокею у дивізіоні ІВ. Збірна України зіграла в ньому нерівно. Почавши з впевненої перемоги, продовжила двома прикрими поразками. Але опинившись перед загрозою вильоту, відразу ж змогла відібрати очки у фаворитів турніру, збірною Литви. І тут, здавалося б, спіймавши свою гру, зовсім безнадійно програла останній матч.

Докладно розбиратися в перспективах українського хокею та української збірної потрібно в спокійній обстановці, після аналізу її гри й поточного стану. А наразі – гарячі нотатки про щойно завершений турнірі.

Читайте також: Україна програла Японії та посіла 4 місце на чемпіонаті світу з хокею у дивізіоні 1В

РЕАЛЬНІСТЬ БУТТЯ Й ЕФЕКТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Чесно кажучи, до цього турніру я востаннє був на чемпіонаті світу з хокею за участю збірної України в 2007 році (Москва, Митищі). Нагадаю, що ми тоді ще грали в топ-дивізіоні, серед найсильніших команд світу. Україна тоді змогла здобути вольову перемогу 3:2 над Норвегією (яка нині сильніша нас на голову). Данії (яка цього року приймає турнір топ-дивізіону) ми програли у впертій боротьбі 3:4. Поразки в інших матчах були розгромними, зокрема й у вирішальній зустрічі – від Австрії 4:8.

Запам'яталося, що вболівальники збірної України були тоді дражливі, знервовані. Вони вже передчували катастрофу, що насувалася, але страшенно не хотіли вірити, що наша команда невдовзі залишить компанію найсильніших.

Пройшли роки. Опинившись в другому за силою хокейному дивізіоні світу, три роки поспіль Україна виборювала в ньому другі місця, тобто, трохи недотягувала, щоб повернутися в топ-лігу. Потім двічі вилітала з дивізіону IA і двічі після цього відразу вигравала турніри в дивізіоні ІВ, повертаючись з третьої ліги світу у другу. Але цього разу ми вперше «закріпилися» в ІВ, посівши четверте місце з шести наявних. І це не випадковість. Не варто займатися самолестощами, на сьогодні – це об'єктивний показник нашого рівня у світовому «табелі про ранги».

Більше того, після двох поразок від Естонії (0:2) і Хорватії (2:4), з'явився неприємний холодок у грудях – що я другий раз поспіль стану свідком того, як Україна на чемпіонаті світу з хокею займає останнє місце. Ця перспектива стала дуже реальною після того, як збірна Румунії в передостанньому турі таки спромоглася «зачепитися за очко», зігравши внічию в основний час з сильною командою Японії...

І отут будуть доречні кілька слів про Румунію. Не хочеться критикувати колег, але треба визнати, що українська преса частенько живе застарілими уявленнями про світовий хокей. До тієї ж збірної Румунії ставлення доволі легковажне, а внутрішню першість цієї країни називають «посередньою» (немовби наша сильніша).

При цьому наші збірники про цього суперника і про чемпіонат Румунії говорять з великою повагою. Показово також, що перед цим турніром румуни планували легалізувати одразу кількох колишніх українських збірників. Щоправда, як не дивно, саме в цій першості це зіграло нам на руку, оскільки права на участь в ЧС-2018 в Каунасі «нові румуни» так і не отримали. Відтак перший матч каунаського турніру Румунія грала в три п'ятірки проти наших чотирьох (це, звичайно, не головна причина нашої перемоги, але все ж важливий чинник). Пізніше, коли була дозаявлена і приїхала четверта п'ятірка, команда Румунії на рівних грала з призерами дивізіону ІВ цього року – Естонією та Японією, а у вирішальному матчі розбила Хорватію – 7:3. (В результаті хорвати опинилися на останньому місці в цьому турнірі і тому залишають його).

Тож хокей у сусідній країні розвивається, прогресує. І дивитися на це зверхньо не варто. Враховуючи приблизно однаковий рівень хокею (повторюся, все саме так – і не треба самолестощів), територіальну близькість, спільний кордон, а отже, зручну логістику, варто було б подумати про більш тісну взаємовигідну співпрацю, проведення спільних турнірів, кубків, що підвищило б рівень і нашої першості – дало б українським хокейним клубам змогу щосезону проводити більше напружених і напружуючих матчів.

Читайте також: Збірна України поступилася литовцям на чемпіонаті світу з хокею

ЗАГАДКОВА ЗБІРНА УКРАЇНИ

Гра нашої команди на цьому турнірі залишила вкрай дивне враження. Нерівна, нестабільна. Що тут довго говорити, простіше нагадати список недоліків нашої команди від нашого ж капітана Віктора Захарова: «Ми не дуже добре перепасуємося, забагато граємо в кутах майданчика, в атаці не використовуємо захисників біля синьої лінії, і занадто часто втрачаємо шайбу».

При такому вражаючому списку недоліків Україна по ходу турніру не дозволяла собі довго перебувати в критичній ситуації. Перемога 3:0 в першому матчі на якийсь час створила очковий запас міцності. Але після двох поразок і більш впевненої гри недавнього аутсайдера, збірної Румунії, коли перед нами постала загроза вильоту, наші хлопці показали прекрасну вольову гру вже в найближчому матчі з Литвою, господинею, лідером, фаворитом турніру (і, забігаючи вперед – його переможницею). До цього литовці при божевільній підтримці трибун легко і весело розбиралися з усіма суперниками. Але тут сталася закавика.

Україна впевнено розпочала зустріч, відразу ж показавши небездоганність литовського захисту. А пропустивши шайбу на 9-й хвилині, наші не «попливли», а зрівняли рахунок вже за три хвилини. У другому ж періоді Україна і зовсім вийшла вперед 2:1 (чого не вдавалося жодному супернику Литви). Втім, зберегти цей рахунок до перерви нашим не вдалося – під його кінець литовці реалізували чисельну більшість. І ще велике спасибі нашому воротареві Богдану Дяченку, що він впевнено переграв під час булліта литовського форварда Едгара Рибакова.

Але в третьому періоді Дяченко зробив рідкісну для нього помилку – програв «дуель на клюшках» Гінтаутасу – і рахунок став 2:3. За кілька хвилин литовці вдруге реалізували чисельну більшість. 2:4 в матчі з господарями турніру виглядало безнадійним рахунком. Здавалося, що здобувати так необхідні нам очки, доведеться вже в заключній грі турніру – з Японією.

Але тут відзначився, майстерно «вистріливши», Денис Петрухно з третьої п'ятірки (до цього закидали гравці тільки двох перших п'ятірок). І тоді з'явилася надія на порятунок – адже до кінця залишалося ще 4 хвилини 40 секунд...

І ось 59:14 ми нарешті заробили вкидання в зоні литовців. Наш головний тренер Олександр Савицький взяв тайм-аут і розписав сценарій атаки. Заміна воротаря на шостого польового гравця. У матчі з хорватами це номер не вдався. Тут же сталося інакше. Вигране вкидання, потужний натиск – і Дмитро Німенко закидає шайбу за спину литовського голкіпера Мантаса Армаліса. 4:4!

Але попереду залишалося ще 37 секунд. А литовцям, щоб максимально убезпечити себе перед вирішальною грою з естонцями, бажано було перемогти в основний час матчу. І вони спробували, організували натиск. Однак при цьому боялися занадто ризикувати. Основний час матчу закінчився внічию. А це означає, що Україна за тур до закінчення першості убезпечила себе від вильоту.

З іншого боку, тепер знову замайоріла надія поборотися за високе місце, за медалі. Незважаючи навіть на те, що в додатковий час ми литовцям все ж програли.

Принаймні, у післяматчевому міні-інтерв'ю герой гри, автор вирішального голу Німенко сказав мені, що тепер, після такої вольової гри з литовцями команда налаштована тільки на перемогу у зустрічі з Японією. Поставив я і незручне запитання – мовляв, серед уболівальників ходять розмови, що на дивовижну зміну збірної України в матчі з Литвою вплинув приїзд в Каунас керівництва Федерації хокею України. На що Дмитро відповів з деякою образою в голосі: «Цей приїзд ніяк на нашу гру не вплинув. Керівництво Федерації робить свою роботу, ми – свою. Після першої перемоги у нас було два невдалих матчі. А сьогодні, нарешті, змогли реалізувати свої шанси. І завтра постараємося підтримати той же рівень».

На жаль, матч з Японією почався з естонсько-хорватського сценарію. На восьму хвилину ми «горіли» 0:2 (в матчі з Естонією такий рахунок був на 9-й хвилині; у грі з Хорватією на 14-й хвилині ми програвали 0:3). Але вже наприкінці періоду Україна так потужно натисла, що японці заробили одразу два штрафи. І ми довго грали вп'ятьох проти трьох. Японці витримали. Але наші спокійно перенесли цю невдачу. І після перерви продовжили ту ж силову, атакуючу гру. Здалося, що суперник підсів фізично. Японці почали частіше помилятися, в тому числі, в своїй зоні. Та на третій хвилині другого періоду Андрій Міхнов скоротив відставання в рахунку – 1:2. Здалося, що у грі стався перелом.

Але ні, це було помилкове враження. Японці показали дивовижну снайперську точність. І в 2-3 періодах з дуже різних позицій влучали в «дев'ятки» наших воріт. Так до кінця зустрічі рахунок став дещо непристойним для нас – 1:7.

Отакі гойдалки-каруселі. Я не беруся передбачити, що буде з нашої збірної через рік. Отакі ми загадкові...

І наші вболівальники, до речі, за 11 років сильно змінилися. Тоді, у 2007-му, вони були дражливі, знервовані й нетерпимі. Тепер уже більш спокійні. В першу чергу, думається, тому що окрім спорту, який замінює війну, тепер є ще й війна. А на її тлі гостріше розуміння: хокей – це лише спорт. Не менше. Але і не більше. (До речі, на одну з ігор збірної України приїжджали і ветерани АТО).

ЛИТВА – ЧЕМПІОН! КАСПАРАЙТІС– ДРУЖЕЛЮБНИЙ ПРИВИД!

Організатори турніру вгадали з календарем. Останній матч Литва – Естонія став вирішальним. Переможець отримував усе. Тобто перше місце в чемпіонаті, а з ним – путівку в дивізіон IA. Причому, що важливо, оскільки Україна вирвала нічию в основний час матчу з Литвою, естонців влаштовувала будь-яка перемога, хоч по буллітах.

Зустріч почалася хвацько. Вже на п'ятій хвилині естонців вивів уперед Роберт Рооба (той самий, що закинув нам на перших секундах матчу). Але тут вже, у вирішальній зустрічі, литовці були більш зібраними, ніж у зустрічі з нами. Вони вийшли вперед вже в першому періоді. Далі в наполегливому протистоянні нарощували перевагу і перемогли 4:1. Після гри Рооба, мужній хокеїст, 24-річний атлет зростом 191 см, не зміг стримати сліз. Так сильно він налаштовувався на перемогу, і так боляче було йому зазнати поразки у вирішальному матчі.

Важко передати радість трибун після закінчення зустрічі. Тим більше, що Каунас, «Жальгіріс Арена» цього тижня взагалі стали щасливим місце для литовського спорту, оскільки баскетбольний «Жальгіріс», двічі перемігши тут грецький «Олімпіакос» здобув путівку у «Фінал 4-х» Євроліги (він пройде в Белграді 18-20 травня).

Звичайно, хочеться побажати Литві успіхів у дивізіоні ІА. Але, відверто кажучи, їй там буде ой як непросто, оскільки Казахастан, Італія, Словенія, Угорщина – дуже міцні команди, які зовсім недавно вельми гідно виглядали і в топ-дивізіоні.

Але це буде через рік. А поки – литовці-тріумфатори. І серед них – великодосвідчені суперзірки Дарюс Каспарайтіс (45 років) і Данюс Зубрус (39 років). Вони увінчані багатьма хокейними титулами. Але і тут раділи спільній перемозі, як у кращі молоді роки. Багаторічний капітан збірної Литви Міндаугас Керас сказав про їх внесок у загальний успіх: «Думаю, що одним із найбільших факторів нашого успіху була поява в команді Дарюса Каспарайтіса та Дайнюса Зубруса. Колись ми тільки читали про них, але їх не було в нашій роздягальні. У нас була хороша команда, але ці два хлопці дали їй інший рівень».

Мені вдалося поговорити з Каспарайтісом. Дізнавшись, що я журналіст з України, він зробив такий акцент у своєму монолозі: «Я дуже радий, що нарешті одягнув форму своєї країни. Землі, на якій народився, на якій виріс. Дуже приємно, що ми сьогодні виграли, і в останній грі, і у всьому турнірі. Так, у мене вже не той вік, що колись, але я щасливий бути тут, з нашою командою Литви. І в цілому задоволений тим, як ми тут відіграли. У майбутніх матчах також постараємося не розчарувати наших уболівальників».

Я нагадав Дарюсу його НХЛ-івське прізвисько «недружелюбний привид». І запитав, чи змінився він з роками, можна тепер вважати «дружелюбним приведом»? Він розсміявся і погодився: «Мабуть, так, тут у Литві я вже дружелюбний привид. Все-таки важко бути батьком шістьох дітей і залишатися недружелюбним. Тим більше... Як я тут вже жартував: дивно, що я ще досі не дідусь».

Що ж, вважається, ніби прізвисько «Каспер – недружелюбний привид» Каспарайтісу дав захисник «Нью-Джерсі Девілз» Скотт Стівенс. Але якщо тепер його будуть кликати «дружелюбним привидом», то прошу запам'ятати, що це прізвисько Дарюсу дав журналіст Укрінформу.

Олег Кудрін, Каунас

Фото: Олег Кудрін


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-