Три українські золоті вершини Білих Олімпіад

Три українські золоті вершини Білих Олімпіад

Блоги
1516
Ukrinform
Їх підкорили фігуристи Віктор Петренко та Оксана Баюл і жіноча естафетна команда в біатлоні

Україна не належить до країн з високим розвитком зимових видів спорту. Ось і в південнокорейському Пхьончхані наша команда розраховує на високі місця головним чином у біатлоні і якоюсь мірою у фрістайлі. Тим часом в історії Білих Олімпіад є й українські золоті рядки: тричі нашим спортсменам вдавалося підніматися на найвищу сходинку найпрестижнішого для спортсменів світу олімпійського п’єдесталу. Україна пам’ятає ці видатні перемоги і пишається ними.

АЛЬБЕРВІЛЬСЬКИЙ ТРІУМФ ВІКТОРА ПЕТРЕНКА

Перед зимовою Олімпіадою 1992 року перестав iснувати Радянський Союз, розпалися Варшавський договiр i вся соцiалiстична система, об’єдналась Нiмеччина i наближалося роз’єднання Чехословаччина. Цi та iншi геополiтичнi перемiни, звiсна рiч, не могли не позначитися на шiстнадцятiй за лiком зимовiй Олiмпiадi, яку в 1992 роцi доручено було провести французькому гiрськолижному центру Альбервiль.

Головною проблемою став виступ олiмпiйцiв колишнього СРСР. Вирiшено було, що вони складуть одну об’єднану команду Спiвдружностi Незалежних Держав пiд олiмпiйським прапором. З’явилось у зв’язку з цим i ряд iнших питань, у тому числi й щодо фiнансування збiрної СНД, однак i їх вдалося розв’язати.

Віктор Петренко
Віктор Петренко

На фоні всіх цих перемін і породжених ними проблем стався дуже приємний для українських прихильників спорту, для всієї України сюрприз. Його автором виявився фiгурист з Одеси Вiктор Петренко. Для нього це була друга Біла Олімпіада. За чотири роки до Альбервіля, в олімпійському Калгарі, перед Віктором поставили завдання потрапити в шістку найсильніших. Але він «перевиконав план», вигравши бронзову медаль.

В Альбервіль він вже їхав визнаним, досвідченим фігуристом і націлювався на олімпійське золото. І всі від нього чекали тільки перемоги, через що Віктор, за його словами, відчував велику нервову напругу. Тиснув на нього і той факт, що на змаганнях перед Іграми йому ніяк не вдавалося випередити свого головного конкурента канадця Курта Браунінга.

Але все склалося добре, навіть блискуче. Впевнено, майстерно, на одному подиху виконавши свої програми, Петренко зiйшов у змаганнях чоловiкiв на найвищу сходинку олiмпiйського п’єдесталу. Це була прекрасна i заслужена перемога вихованця одеської школи фiгурного катання, зокрема чудового тренера і педагога Галини Змієвської (на її дочці Оксані згодом одружився Віктор. Правда, Галина Яківна спочатку була проти їхнього одруження, бо вважала Віктора ловеласом).

Галина Змієвська
Галина Змієвська

«Після перемоги в Альбервілі я відчував себе абсолютно щасливою людиною, – сказав Віктор Петренко в інтерв’ю для української газети «Ведомости». – Що не кажіть, а олімпійський чемпіон – це назавжди! Хоча відчуття якоїсь недомовки тоді все таки було. Адже ми приїхали на турнір як об’єднана команда незалежних держав, без свого прапора, без гімну… При цьому всі ми вже розуміли, що кожен з нас захищає честь окремо взятої країни. Я, наприклад, добре запам’ятав, як після моєї перемоги глава НОК України Валерій Борзов приніс до нас у кімнату синьо-жовтий прапор, тим самим давши зрозуміти, якій країні належить ця медаль. В той же час у ті дні у Верховній Раді ніяк не могли вирішити, чи посилати Віктору Петренку вітальну телеграму, чи ні. Словом, безладдя вистачало…

Оксана Баюл
Оксана Баюл

ДРАМАТИЧНА ПЕРЕМОГА ОКСАНИ БАЮЛ

Зимова Олiмпiада в норвезькому Лiллехаммерi вiдбулась пiсля попередньої не через чотири, а через два роки: Мiжнародний олiмпiйський комiтет прийняв рiшення «розвести» лiтнi й зимовi Iгри, запровадивши мiж ними дволiтнiй iнтервал.

Українським спецiалiстам i прихильникам зимового спорту Iгри 1994 року в Лiллехаммерi запам’яталися особливо. Передусiм через те, що вперше в iсторiї Бiлих олiмпiад Україна була представлена окремою олiмпiйською командою. А, по-друге, її дебют увiнчався завоюванням двох медалей, одна з яких була найвищої проби.

Про те, що шiстнадцятирiчна днiпропетровчанка Оксана Баюл, вихованка, як i Вiктор Петренко, одеської школи фiгурного катання, створеної тренером Галиною Змiєвською, претендуватиме на олiмпiйське золото, стало ясно ще напередоднi олiмпiйських стартiв. Перед Iграми Оксана красиво i впевнено виступила на чемпiонатi Європи. Однак на ньому не виступали (й не могли виступати) заокеанськi фiгуристки, насамперед улюблениця i надiя Америки Ненсi Керрiган.

Оксана-Баюл. Сльози радості
Оксана-Баюл. Сльози радості

Поєдинок мiж українкою i американкою, пiдiгрiтий ЗМI, супроводжувався небаченим ажiотажем. Кульмiнацiєю напруги стало болiсне зiткнення Оксани Баюл з нiмецькою фiгуристкою Танею Шевченко пiд час розминки. Нiмкеня розсiкла своїм ковзаном Оксанi гомiлку. Тiльки мистецтво наших лiкарiв i мужнiсть самої фiгуристки повернули її на лiд. Баюл не просто завершила змагання, а, блискуче виконавши довiльну програму, заслужено зайняла «золоту» сходинку олiмпiйського п’єдесталу. Обидвi спортсменки на п’єдесталi не приховували слiз: в Оксани це були сльози радостi, а в Ненсi – гiркого розчарування.

Другу медаль, цього разу бронзову, завоювала в бiатлонi на дистанцiї 7,5 кiлометра стрiляюча лижниця з Сумщини Валентина Цербе. I це теж був безсумнiвний успiх, особливо якщо врахувати зростаючу конкуренцiю в жiночому бiатлонi. Золотий медалiст Альбервiля Вiктор Петренко виявився за крок до медалi, зайнявши четверте мiсце.

Оксана Баюл і Віктор Петренко
Оксана Баюл і Віктор Петренко

…Спогад із журналістських доріг. На початку березня 1994 року, через кілька днів після Олімпіади в Ліллехаммері, відбувся офіційний візит до Сполучених Штатів Президента України Леоніда Кравчука. Візит викликав у США підвищений інтерес. І значною мірою тому, що до складу української делегації були включені Віктор Петренко і Оксана Баюл. Моє місце в салоні президентського літака було поруч з ними, і за довгі години польоту до Вашингтона та під час повернення до Києва ми в розмові торкалися різних тем і, насамперед, проблем розвитку зимового спорту в Україні, у тому числі фігурного катання. Мої співрозмовники з гіркотою говорили про те, як занедбані в Україні зимові види спорту і якби не такі ентузіасти і високі професіонали-тренери, як Галина Змієвська, то б не було і їхніх перемог. А що буде, коли такі, як вона, втомляться від цієї неуваги і приймуть пропозиції із зарубіжжя продовжити там підготовку спортсменів високого класу (а таких пропозицій не бракувало, і, зрештою, у 1996 році Змієвська таки прийняла запрошення тренувати фігуристів у США).

Повертаючись до візиту Леоніда Кравчука. Ще в ірландському аеропорті Шенон, де літак приземлився на дві години для дозаправки перед польотом через океан, Оксана Баюл потрапила в тісне кільце місцевих репортерів і аеропортівських чиновників. Усі хотіли її привітати, з нею сфотографуватися, взяти інтерв’ю. У Вашингтоні і Нью Йорку цей ажіотаж був ще більшим. Тонкосльоза американська публіка прагнула зблизька, на власні очі побачити українську тендітну дівчинку, яка зуміла перемогти їхнього кумира Ненсі Керріган. Ми тоді між собою жартували, що це був скоріше візит до Сполучених Штатів Оксани Баюл за участю Леоніда Кравчука.

У БІАТЛОНІ – МЕДАЛІ НАЙВИЩОЇ ПРОБИ

Рівно двадцять років довелося чекати Україні третього «зимового золота». За цей період була срібна нагорода української біатлоністки Олени Петрової в Нагано (1998 р.), дві бронзові нагороди в Турині 2006 року стріляючої лижниці Лілії Єфремової і танцювального дуету Олени Грушиної та Руслана Гончарова і, на жаль, безмедальні Солт-Лейк-Сіті 2002 р.  та Ванкувер  2010-го.

У Сочі-2014 українська олімпійська команда нарешті виграла золото. Сталося це в біатлоні, виді зимового спорту, з яким пов’язані наші найбільші надії. Цього великого успіху досягла наша жіноча команда у складі сестер Віти і Валі Семеренко, Олени Підгрушної і Юлії Джими. Саме такий склад українського квартету біатлоністок  займав у ті роки призові місця на чемпіонатах і кубках світу. На Іграх у Сочі вони не тільки використали на вогневих рубежах мінімальну кількість додаткових патронів, лише п’ять, а й показали високі швидкості на лижні. Їхні найближчі суперниці – росіянки і норвежки – відстали приблизно на півхвилини.

Золота естафетна команда
Золота естафетна команда

Причому цього разу все складалося для наших спортсменок благополучно на всіх етапах естафети. Українська команда зусиллями Віти Семеренко, яка на той час виграла бронзу в спринті, вийшла в лідери вже після першого з них. Вважалося, що найбільш серйозні наші суперниці – німкені і француженки, але падіння і невдала стрільба Франциски Пройсс не залишили німецькому квартету жодних шансів. Нещасливою виявилася біатлонна траса і для французької команди: після падіння її головної надії Марі-Лор Брюне вона припинила боротьбу.

Залишалися норвежки і росіянки. Юлії Джимі, яка прийняла естафету від Віти Семеренко, потрібно було зберегти відрив. Слід сказати, що до Сочинської Олімпіади Юлія підійшла у відмінній формі. Головне було підкріпити це точною стрільбою. В індивідуальних гонках їй це не завжди вдавалось. Але естафета – особливе змагання. Тут, за словами спортсменок, по особливому настроюєшся і намагаєшся на трасі і вогневому рубежі максимально мобілізуватися, аби не підвести подруг по команді. У даному разі саме так пройшла свій етап Юлія Джима, не допустивши жодного промаху.

Кульмінаційним для наших біатлоністок виявився третій етап, який було доручено пройти Валі Семеренко. У стрільбі стоячи вона допустила три промахи. Залишалась надія на три запасних патрони. Права на помилку вона не мала. І Валя зуміла приборкати нерви, уникнувши штрафного кола.

Олена Підгрушна почала заключний етап з випередженням норвежок і росіянок на 28 секунд. Вона не тільки відмінно бігла, а й стріляла. Перед самим фінішем з трибун російські вболівальник кричали: «Падай!» Але Олена не спіткнулась, не впала і, переможно завершивши естафету, потрапила в обійми своїх подруг, що чекали її на фініші.

            *   *   *

Як складеться для української олімпійської дружини Олімпіада у південнокорейському Пхьончхані? Відповіді на це питання ми отримуватимемо кожного дня: огонь Олімпійських Ігор вже запалено і змагання почалися. Побажаємо нашим 33-ом атлетам, які завоювали ліцензії (і це вже для кожного з них – безсумнівне досягнення), успіхів у Південній Кореї, заповітними вершинами яких є олімпійський п’єдестал і найбільш бажана його найвища сходинка.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-