У суботу, 9 вересня, в Берліні на арені Max Schmeling Halle стартує World Boxing Super Series. Його відкриє бій між чемпіоном світу за версією WBO у важкій вазі українцем Олександром Усиком і також чемпіоном світу за версією WBO – німцем Марко Хугом.
Напередодні нелегкого бою з нашим спортсменом поспілкувалася кореспондент Укрінформу, дізнавшись про ставлення Усика до спорту і не тільки.
WBSS – ХОРОШИЙ ШАНС СТАТИ АБСОЛЮТНИМ ЧЕМПІОНОМ СВІТУ
- Олександре, яке ваше ставлення до Марко Хуга? Як його оцінюєте? Як вважаєте, чи не завадить у майбутньому поєдинку різниця у віці та життєвому досвіді?
- Різниця у віці – 2 роки.
Усі кажуть, що він досвідченіше за мене, що у нього більше поєдинків... Це ні про що не говорить.
Як ставлюся? Як до чергового своєго супротивника. До кожного супротивника я ставлюся з повагою. Але переоцінювати цих хлопців я не буду, тому що я знаю, чого я вартий!
- А яке ваше ставлення до 1/4 фіналу турніру WBSS? Це новий турнір, і багато хто вирішив не брати участь у ньому. Ви погодилися. Що стало вирішальним для прийняття такого рішення?
- Те, що свою згоду дали всі 4 чемпіони. Це гарний шанс об'єднати усі пояси і стати абсолютним чемпіоном світу. Плюс ти отримаєш кубок Мохаммеда Алі.
Тому що так домовитися з кимось про об'єднання поясів – це досить важко, кожен промоутер тримається за свого чемпіона, об'єднувати пояси не погоджуються. А цей турнір покаже одного справжнього чемпіона за всіма версіями. До того ж він буде володіти кубком Мохаммеда Алі.
- Як ви оцінюєте виступи українців на останньому Чемпіонаті світу, що завершився у Гамбурзі?
- Одне золото... Після тріумфу на Чемпіонаті Європи у Харкові...
Багато відмовок є з цього приводу, що команда не може вийти два рази на пік, що виклалися в Харкові, ще щось... Але Хижняк став чемпіоном Європи у Харкові, а потім чемпіоном світу, йому нічого не завадило.
Треба говорити прямо і правду: проблема не в дітях, а в тих, хто їх готує.
СТАРОМИСЛЯЧІ ТРЕНУВАННЯ НЕ ПРИНЕСУТЬ УСПІХУ
- А ви не вважаєте, що український бокс зараз переживає свій спад? Зокрема, після того, як ви, Ломаченко та інші пішли?
- На наше місце прийшли нові молоді хлопці. Так, ми 4 роки тому пішли. Ну рік може бути спад, ну два, ну три... Але можна ж потім якось...
Я б нікого не хотів засуджувати, але я думаю, що такі «старомислячі» тренування, вони нікому не потрібні. Ми у 21-му столітті живемо, багато технологій, і нам треба йти вперед – команди, збірні повинні розвиватися, дивитися вперед, у майбутнє. Тоді буде успіх.
- Як думаєте, чи встигнуть наші боксери набрати форму до Олімпіади 2020?
- Та я б дуже цього хотів. Тому що планка у 2012 році такою високою була. Я взагалі дуже хотів би, щоб український бокс процвітав, завжди були чемпіони. Але завжди так не буває.
- Як би ви описали український стиль в боксі. Можна порівняти, наприклад, з професіональним американським?
- Українському боксу з радянських часів залишилася дуже хороша школа. Це не тільки у нас, українців, це в усьому СНД. А у американців особливо школи немає. Їм як зручно. Ось стоять ноги якось: «Чи зручно тобі так?» «Зручно». «Все, боксує».
Є визначення: є школа боксу, немає школи боксу.
- Коли, на вашу думку, настає той точний момент, коли боксеру слід переходити з аматорського в професіональний бокс? Як ви це відчули?
- У мене була мета – Олімпійські Ігри 2012. Я її досяг.
Природно, я прям не те, що мріяв, я хотів боксувати з професіоналами.
Я досяг Олімпійського золота і пішов у професіональний бокс.
БУДУ БОКСУВАТИ, ПОКИ ЦІКАВО
- Щодо вашої кар'єри. Чи плануєте виходити на ринг до 40 і більше років, як наприклад, американець Джордж Форман, який виступав у тій же вазі, що і ви?
- Я буду виступати до тих пір, поки Боженька дає мені силу, і поки мені буде цікаво. Як тільки у мене зникне інтерес до того, що я роблю, я не буду себе змушувати. Я знайду рід діяльності, який буде мені подобатися більше, який буде мене надихати і вести вперед.
- Це може бути пов'язано з тренерською роботою? Ви тільки що сказали слова критики на адресу системи...
- Я не критикував, я сказав, що треба мінятися.
Знаєте, чого боятися люди? Вони бояться вийти з зони комфорту. Ось у них виходило тоді, і вони продовжують робити це 10 років, а через 10 років вони спіткнулися. Спотикаючись, вставайте, міняйте щось і йдіть далі.
Я нікого в жодному разі не засуджую, я кажу конкретно за себе. Що я в своїх діях щось міняю, якщо у мене щось не виходить.
Тренерська робота? Не знаю. У мене росте два сина. Але наскільки я хотів би їх бачити в боксі... Я хочу, щоб вони займалися спортом. Мені дуже подобається боротьба вільна, подобається футбол, бокс. Але це вони повинні обирати, я не буду їх примушувати. Я буду тільки сприяти та всіляко їм допомагати.
- Ви постійно в навушниках. Яку музику слухаєте? Що читаєте? Яким фільмам віддаєте перевагу? Які маєте хобі поза рингом?
- Слухайте, у мене троє дітей: двоє синів і старша донька. Я виховую дітей.
Я пишу вірші, у мене багато віршів.
Книжки читаю, в більшості це релігійна література.
Музика різна. Буває класична, але в основному я слухаю реп, у якого є сенс. Є така група 25/17, є хлопець-виконавець Баста. Я в їхній музиці чую сенс. Вони через музику доносять людям про хороше і погане, просто треба слухати.
ЛЮБЛЮ ПРОВОДИТИ ЧАС З ДІТЬМИ
- На дітей часу вистачає?
- Коли я приїжджаю після підготовки, боїв, я практично весь вільний час намагаюся перебувати з ними. Навіть якщо у мене є якісь справи вдома або зустрічі, іноді я їх просто скасовую, якщо це не дуже важливо, а іноді я можу взяти сина чи доньку з собою. Але в основному я дуже люблю проводити час з ними: гуляти, ходити вулицями, в парки – просто куди вони захочуть, то я їм дозволяю.
- Ви – хороший тато?
- Те, що мене іноді часто немає вдома, я себе за це критикую, кажу, що я – поганий батько. Але я дуже люблю своїх дітей, і те, що я роблю, я роблю це не тільки для себе, я роблю це для своєї сім'ї.
- А ви свою доньку в спорті бачите? Якщо так, то в якому?
- Вона у мене зараз пішла в школу, в перший клас. І вона позаписувалася на різні гуртки, і на гімнастику, і ще...
Хай вони вибирають. Я не збираюся змушувати їх займатися якимось видом спорту. Те, що сподобається, я буду їм допомагати. І я їм розповім, як це важко.
Але головне – це освіта.
Ольга Танасійчук. Берлін.
Фото: Павло Багмут, Олег Петрасюк, Данило Шамкін, Укрінформ