Три гри з «картатими»

Три гри з «картатими»

Аналітика
2632
Ukrinform
Як українці з хорватами підкорювали футбольну Європу.

24 березня на загребському "Максимірі" відбудеться одна з ключових для футболістів збірної України відбіркових зустрічей чемпіонату світу-2018. Суперник - лідер групи збірна Хорватії.

Після 4-х турів наші відстають від балканців на два очки (відповідно 8 і 10), тому матч має колосальне турнірне значення. Цікавий він і в "історично-статистичному" плані. Адже нічийна серія "синьо-жовтих" з "картатими", триває майже 20 років - з осені 1997 року.

Шлях до футбольної Європи в обох команд однаковий. Росія стала правонаступницею збірної СРСР, незважаючи на те, що бонуси до її скарбнички багато років здобувало київське "Динамо". Українській національній команді довелося починати із самих низів. Уперше до участі у відбірковому турнірі (чемпіонат Європи-1996) її допустили наприкінці 1994 року. У схожій ситуації після розпаду іншої абревіатури - СФРЮ опинилися й хорвати, які дебютували у тій самій відбірковій кампанії, що й ми. (Неофіційна статистика у них, щоправда, ведеться аж з 1907 року).

Першу зустріч, товариську, українці з хорватами зіграли 1993 року у Загребі. Господарі перемогли - 3:1. Решта шість поєдинків - це матчі відбору на чемпіонати Європи та світу. Двічі в них перемагали "картаті" (4:0 і 2:0), одного разу "синьо-жовті" (1:0), плюс вже згадані нами три нічиї з 1997 року і донині (1:1, 0:0, 2:2).

Головний герой роману геніального англійського письменника-фантаста Герберта Веллса "Машина часу" відправлявся до якогось неймовірного 802 701 року, а ми відвідаємо минуле, правда, не настільки далеке - 90-і роки. Завітаємо до Київа та Загреба - саме там билися українці з хорватами.

Автор цих рядків свідомо акцентує увагу на трьох із семи матчів - двох київських та одному загребському. Як журналісту, довелося спостерігати за ними на власні очі. Вони були показовими та корисними для становлення нашої збірної. В одній з цих ігор ми все ж перемогли, а у двох інших, стикових, сюжет був закручений так хвацько.

Для екзотики зберігаю, коли це можливо, репортерську стилістику того часу і, напевно, незвичний у 2017-у певний "футбольний пафос". Але ж це було тоді, не зараз. У 90-і ми лише прагнули до футбольних "Європ" та "світів", оскільки туди ніколи не потрапляли. І, вибачте, дуже хвилювалися.

Отже, матч перший, київський, 1995 рік. Дебютний і для України, і для Хорватії відбір до Євро-1996 (група 4).

"Дев'ятка" від Калитвинцева

УКРАЇНА - ХОРВАТІЯ - 1:0              

КИЇВ, 11 червня 1995 року. Республіканський стадіон, 25 тисяч глядачів.

УКРАЇНА - Олег Суслов, Ігор Жабченко, Віктор Скрипник, Олександр Головко, Юрій Максимов, Геннадій Орбу, Євген Похлебаєв, Юрій Калитвинцев, Олександр Паляниця (Сергій Нагорняк, 76), Володимир Горілий, Тімерлан Гусейнов (Андрій Шевченко, 46).

ХОРВАТІЯ - Тончі Габрич, Дубравко Павличич (Мар'ян Мрмич, 29), Роберт Ярні, Звонімір Сольдо, Нікола Єркан, Славен Білич, Альоша Асанович, Младен Младенович, Давор Шукер, Звонімір Бобан (Дарко Буторович, 39), Ален Бокшич.

Гол: Калитвинцев (13).

Попередження: Похлебаєв (45), Горілий (74) - Павличич (18).

Вилучення: Габрич (27).

Арбітри: суддя в полі - Курт Ретлісбергер, лайнсмени - Марк Моранді та Мауро Бьянчі (усі - Швейцарія).

Тімерлан Гусейнов в матчі Україна - Хорватія (1:0, 1995)

Напевно, мало хто із численних шанувальників української команди, які прийшли цього літнього вечора на Республіканський стадіон (так тоді називався НСК "Олімпійський"), вірив в успіх нашої збірної. Надто вже невиразною була її гра в шести попередніх відбіркових зустрічах, і, навпаки, надзвичайно високим був авторитет суперників з Балкан. У попередніх поєдинках хорвати втратили лише два очки, перемогли в гостях "Скуадру Адзурру", а в березні 1995-го розгромили у Загребі й українську команду - 4:0.

Цього разу у складі збірної Хорватії через травму не грав гравець іспанського клубу "Ов'єдо" Роберт Просінечкі - головна фігура хорватського ансамблю у середині поля. Без визнаного диригента підопічні Мирослава Блажевича втратили потужність, хоча все одно демонстрували під час матчу свої фірмові атаки - з прекрасною культурою пасу, несподіваними виходами у вільні зони.

Тодішній наставник нашої команди Анатолій Коньков пішов на експеримент: поставив у центрі оборони разом із Ігорем Жабченком з "Чорноморця" досвідченого Володимира Горілого, який ще в союзні часи виступав за київське "Динамо", а в ті роки захищав кольори "Дніпра". Цей оборонний тандем зіграв досить переконливо. Принаймні, грізним хорватським форвардам Бокшичу та Шукеру, розгулятися поблизу воріт Суслова вони не дали.

Гарний м'яч забив Юрій Калитвинцев (батько нинішнього відомого українського хавбека Владислава Калитвинцева). Сталося це на 13-й хвилині після однієї зі швидких контратак. Отримавши по центру м'яч метрах у п'яти від штрафного майданчика суперників, хавбек, не роздумуючи, потужно пробив у "дев'ятку". Гол не на жарт розпалив гостей. На 24-й хвилині, здавалося б, зрівнює рахунок гравець "Мілана" Бобан, але Суслов, який бездоганно відстояв всю зустріч, дивом парирує м'яч на кутовий.

На 27-й хвилині стався епізод, що кардинально вплинув на увесь хід гри. Хорватські захисники прогавили ривок Гусейнова, і за фол останньої надії арбітр вилучив з поля воротаря гостей Габрича. Цікаво, що у попередній зустрічі хорватів зі словенцями така ж доля спіткала й основого голкіпера команди Дражена Ладича.

Природно, навіть граючи у меншості, команда такого класу, як збірна Хорватії, ніколи не змириться з поразкою. У час, що залишився, гості багато атакували. Чимало неприємностей нам завдав своїми фланговими проходами Роберта Ярні з "Ювентуса". Кілька разів небезпечно бив по воротах Младенович з австрійського "Казино". А у нас вся контргра йшла через швидкого донеччанина Геннадія Орбу.

На післяматчевій прес-конференції Коньков визнав, що його команді "дуже пощастило із вилученням" і подякував своїм футболістам за таку довгоочікувану перемогу над сильним суперником.

Блажевич: "Україна виграла цілком заслужено. Ще до початку кампанії ми розглядали вашу збірну разом з італійцями нашими основними конкурентами. Українська команда невдало провела перші матчі і вже не зможе здобути путівку на Євро-1996 в Англії. Однак ваша команда молода, надзвичайно перспективна, і вболівальники мають бути терплячими".

Після цієї перемоги Україна наздогнала литовців (по 10 очок). Хорвати залишилися лідерами (16), 13 стало в італійців. У підсумку ж той відбір наша команда завершила лише на 4-му місці (13 очок), поступившись Хорватії (23), Італії (23) та Литві (16). За нами - Словенія (11) та Естонія (0).

Без Шевченка і без фарту

ХОРВАТІЯ - УКРАЇНА - 2:0

ЗАГРЕБ, 29 жовтня 1997 року. Стадіон "Максимір", 30 тисяч глядачів. Плей-офф за вихід до фінальної частини ЧС-1998, матч перший.

ХОРВАТІЯ - Дражен Ладич, Роберт Ярні, Славен Білич, Роберт Просінечкі, Давор Шукер, Звонімір Бобан (Крунослав Юрчич, 68), Зоран Станич (Альоша Асанович, 59), Даніель Шарич, Горан Влаович (Ігор Цвітанович, 82), Даріо Шимич, Горан Юрич.

УКРАЇНА - Олександр Шовковський, Юрій Дмитрулін, Віктор Скрипник, Олександр Головко, Владислав Ващук, Андрій Гусін, Юрій Максимов (Іван Гецко, 87), Сергій Нагорняк (Геннадій, Зубов, 60), Віталій Косовський, Сергій Ателькін (Дмитро Михайленко, 53), Сергій Ребров.

Голи: Білич (11), Влаович (49).

Попередження: Влаович (29), Білич (90) - Максимов (12).

Арбітри: суддя в полі - Ален Сар, лайнсмени - П'єр Ренанден та Мішель Ле Бурвеллек (усі - Франція).

Віталій Косовський в матчі Хорватія - Україна (2:0, 1997)

У середині 80-х років у нас була дуже популярною польська авантюрна ретро-комедія "Ва-банк" з довоєнного життя. У цій ексцентричної стрічці є епізод, коли добрий пан Данчик говорить доброму пану Квінто після поразки своєї національної збірної таке: "На жаль, у фіналі чемпіонатів світу Польща гратиме років через сорок....". З подачі режисера Юліуша Махульського час дебюту поляків на мундіалях (середина сімдесятих) було "передбачене" точно...

Кінопередмова ця зовсім не для красного слівця. Участь будь-якої країни на світових футбольних форумах - подія не стільки спортивна, скільки політична, і щоб досягти футбольної еліти часом потрібно багато років. Грати в фіналах - це імідж країни та честь для футболістів. Для нашої молодої незалежної держави це, хай вибачать мене політики, набагато важливіше за гучні фраза на кшталт "пріоритетні відносини" або "входження до структур". Під час Мундіалю або Євро українські прізвища та кольори нашого національного прапора на видноті усього світу.

На ЧС-98 до Франції ми мали можливість пробитися з першої ж спроби, і хорвати нас туди не пустили. Всупереч прогнозам песимістів, ми успішно подолали "групу смерті". Головні конкуренти за 2-е місце - португальці ще довго не могли повірити в те, що українці залишили їх за бортом. Перемогли у груповому відборі німці - 22 очки, Україна мала 20, Португалія - 19, Вірменія - 8, Північна Ірландія - 7, Албанія - 4.

За крок до омріяної Франції-98 сліпий жереб вибрав нам суперника потужного, сильного своїм національним духом і, разом з тим, дуже незручного. В Хорватії, яка пройшла важке випробування війною, футбол – це елемент державної політики. І присутність на цьому матчі президента країни Франьо Туджмана - найкраще підтвердження цьому. Місцевим уболівальникам, які завжди несамовито підтримують своїх улюбленців, було ким пишатися: найсильніші хорватські футболісти представляли топ-клуби Італії, Іспанії, Німеччини.

Якщо у відборі до Євро-96 ми не мали шансів на рівних тягатися з хорватами, то в нинішній кампанії вірилося, що зможемо взяти реванш. Тієї осені виблискувало київське "Динамо" - в іграх Ліги чемпіонів проти "Барселони", ПСВ "Ейндховен". Біда була лише в тому, що набралося цих матчів безліч (у багатій біографії "Динамо" такого напруженого графіка ще не було). Але ж у футболі трапляються і травми, і жовті картки, врешті-решт, часом просто навалюється втома. Втім, хорватські зірки перебували приблизно в таких же умовах.

Звичайно ж, на такий невдалий результат в Загребі вплинула й та обставина, що через перебір "гірчичників" наша команда вийшла на поле "Максиміра" без плеймейкера Юрія Калитвинцева та форварда Андрія Шевченка. Юрій Максимов, який узяв на себе функції диспетчера, дуже старався, проте працював не зовсім у своєму амплуа. В тій збірній Максимов цінувався насамперед як "результативний асистент" свого тезки Калитвинцева.

Безперечно, не втрачав часу перед грою і головний тренер хорватів Мирослав Блажевич. Видавши у Києві масу компліментів "Динамо", він вибрав на матч у Загребі саме київсько-динамівську тактику: жорсткий пресинг по всьому полю, аритмія. Хорвати виконали це завдання на всі сто, продемонструвавши, окрім бойового духу, надзвичайні фізичні кондиції. Розмови про те, що хорватські зірки "поважчали і втратили запал", не підтвердилися.

З перших секунд господарі вдалися до тактики силового тиску, і їм пощастило зі швидким голом. Після подачі кутового Білич застав Шовковського зненацька. Підкручений головою м'яч, вдарившись об стійку, зрикошетив у ворота. Після цього ініціатива на деякий час перейшла до наших: 16-та хвилина - дальній удар Скрипника, 19-та - м'яч, пущений з близької відстані, застряг у ногах захисників. На 32-й хвилині, як підкошений, впав у штрафному суперників Ребров, але свисток французького арбітра промовчав.

Приблизно з 40-ї хвилини знову домінують хорвати. У нас випадає з гри Ателькін, явно нервують захисники, "кульгає" правий фланг, де не найкращий свій матч проводить Дмитрулін. На 44-й хвилині Шовковський парирує підступний удар "міланця" Бобана, але через чотири хвилини після перерви виправити чергову помилку оборони Олександр не зміг. "Іспанець" Влаович ефектно обіграв останнього захисника Головка і пробив зі зручної позиції перед воротами. Не менш чудову можливість мав на 73-й хвилині й визнаний технар Просінечкі, проте, вийшовши віч-на-віч із Шовковським, зіграв не у притаманному йому стилі.

Наших не врятували й заміни: ані Зубов, ані Михайленко, ані Гецко гостроти не додали. Щоправда, на 79-й хвилині після прекрасної подачі з правого флангу Скрипника ефектно б'є головою Максимов. 2:1 - це вже надія! На наш превеликий жаль, цей гол не зарахували. На думку арбітра, секундою раніше у боротьбі на "другому поверсі" правила порушив Михайленко. Фінальний свисток констатував: 15 листопада у Києві, на НСК "Олімпійський", нашим футболістам доведеться нелегко. Тепер вони, без перебільшення, приречені на спортивний подвиг. Інакше - пролетимо, як фанера над Парижем-98.

Головний тренер нашої команди Йожеф Сабо заявив після гри, що це був найслабший матч його команди у всьому відбірковому циклі. "Хорвати перемогли цілком заслужено. Наші гравці виглядали на полі змученими, у них ноги за думкою просто не встигали. Контргри практично не було. Нашого браку вистачило б на п'ять ігор. Проте, катастрофи немає. У Києві буде інший футбол", - сказав Йожеф Йожефович.

Вже повертаючись додому, у загребському аеропорту, вдалося поговорити із Сергієм Ребровим, до якого у тренерів, напевно, було найменше претензій. "Думаю, хорвати добре вивчили нас, зокрема, останній матч "Динамо" з "Барселоною", в якому ми перемогли 3:0. Нічого, у Києві наш пресинг буде не гіршим, ніж у них сьогодні", - пообіцяв Сергій і зазначив, що без Шевченка йому було на полі "менш затишно".

А ще в аеропорту, у черзі на отримання посадкових талонів, ми опинилися поруч із Валерієм Васильовичем Лобановським. Він взимку 1997-го підписав контракт із "Динамо", а потім очолив тренерську раду Федерації футболу України. ("За сумісництвом" з національною збірною наш футбольний метр став працювати 2000-го).

Так ось, побачивши на стіні аеропорту табличку з написом Pozor!, що з хорватської можна перекласти як "Увага!", "Обережно", Валерій Васильович мимоволі вголос скаламбурив російською з наголосом на другому складі: "Позор... Да, позор...". І зрозуміло: настрою після програшу такої важливої гри не було у всієї нашої делегації. Надії залишалися на друге побачення, на Київ. Там вже точно зіграє кривдник "Барселони" Шевченко. До речі, три "сухих" м'ячі у ворота каталонців команда Лобновского забила у Києві рівно за тиждень до гри у Загребі, а ще через тиждень була друга розгромна серія "Динамо" на "Камп Ноу "- 4:0.

Педерсен почав, Бокшич довершив

УКРАЇНА - ХОРВАТІЯ - 1:1

КИЇВ, 15 листопада 1997 року. НСК "Олімпійський", 70 тисяч глядачів. Плей-офф за вихід до фінальної частини ЧС-1998, матч другий.

УКРАЇНА - Олександр Шовковський, Олег Лужний, Сергій Беженар, Олександр Головко, Сергій Попов, Юрій Дмитрулін (Дмитро Михайленко, 63), Андрій Гусін (Валерій Кривенцов, 87), Юрій Калитвинцев, Віталій Косовський, Андрій Шевченко, Сергій Ребров.

ХОРВАТІЯ - Мар'ян Мрмич, Роберт Ярні, Альоша Асанович (Ігор Тудор, 90), Давор Шукер, Звонімір Бобан, Ален Бокшич (Горан Влаович, 86), Звонімір Сольдо, Даніель Шарич (Ніко Ковач, 57), Даріо Шимич, Крунослав Юрчич, Горан Юрич.

Голи: Шевченко (4) - Бокшич (27).

Попередження: Бобан (6), Сольдо (11).

Арбітри: суддя в полі - Руне Педерсен, лайнсмени - Торі Ааланд, Ерік Раестад (Норвегія).

Ален Бокшич проти Андрія Гусіна та Сергія Беженара в матчі Україна - Хорватія (1:1, 1997)

І друга спроба вийти до фінальної стадії футбольного форуму (цього разу світового) Україні не вдалася. Наша команда мала просто відмінний шанс пробитися до "вищого світу", швидко привчивши нас до того, що для неї немає безвихідних ситуацій. З "групи смерті" у відборі ми ж вийшли.

"Хитрий лис" Блажевич, як називають наставника хорватів, напевно, все ж  здивував наших тренерів у першому матчі плей-офф, використавши фірмовий "український" пресинг та аритмію. Ця обставина, а також факт відсутності лідерів - Шевченка та Калитвинцева - зробили свою справу. Здавалось, відігратися з 0:2 у матчі проти такої команди практично неможливо.

Але про це всі забули у перші хвилини київської гри. Дії української команди на "Олімпійському" принесли нашим симпатикам футболу справжню насолоду. Десять київських динамівців та захисник "Зеніту" Попов, який замінив травмованого Ващука, просто приголомшили суперників. На 4-й хвилині із другої спроби Шевченко добив м'яч у ворота Мрмича після удару Калитвинцева. Дістають попередження "італієць" Бобан та "німець" Сольдо. На 8-й хвилині "Олімпійський" знову тріумфує. Після сольного проходу й удару того ж Шевченка другий м'яч, який зрівнює шанси, забиває Косовський. Втім, із незрозумілих причин норвежець Руне Педерсен гол не зараховує.

А в середині тайму сталося найдивніше. Бокшич з римського "Лаціо", який не грав у загребському матчі, перебуваючи на солідній відстані від нашого штрафного майданчика, зважився на, здавалося б, безнадійний удар. М'яч, проте, зачепивши ногу захисника, опинився у протилежному від Шовковського куті воріт.

Давайте скажимо прямо: гол Бокшича надломив нашу команду морально. Звичайно ж, у цій зустрічі могли ще "за інерцією" забивати Ребров, Попов, Шевченко, проте важелі гри були вже у суперників, які поступово оговталися після жахливого старту. У хорватів могли відзначитися той же Бокшич, Шукер, Влаович.

Сабо: "Протистояння з хорватами ми програли у Загребі. Сьогодні хлопці знайшли в собі мужність на важкому мокрому полі грати на найвищих швидкостях, пресингувати. Не можу зрозуміти, чому не зарахували другий гол у хорватські ворота. Арбітр після матчу заявив, що в нас був офсайд, однак, як не старався, не зміг пояснити, хто ж з футболістів перебував "поза грою".

Блажевич: "Не вважайте це лицемірством, але мені дуже жаль, що Україна не потрапила до фіналу чемпіонату світу. Вона була б у Франції однією із кращих команд. Я вже тридцять років працюю футбольним тренером, але такого страху, як сьогодні на початку гри, не відчував, особливо - після другого голу в наші ворота. На щастя, арбітр не зарахував взяття воріт".

Епізод цей зі скасованим голом Педерсена досі і на слуху, і на відео. В курсі й зовсім молоді фанати. Прізвище Педерсен стала ім'ям називним. Не перехопив у нього пальму першості навіть угорець Віктор Кашшаї, який не помітив голу Марко Девича у ворота англійців на Євро-2012.

А тоді, наприкінці 90-х, один знайомий уболівальник напівжартома-напівсерйозно зауважив мені про суддівство: "І куди ми там пройдемо, якщо нас в одній грі судить Педерсен, в іншій - Дуркін". Хай вибачить мені британський рефері Пол Даркин (англ. Paul Durkin). Він також зробив "подарунок" українським шанувальникам футболу, додавши сім хвилин до матчу в Турині "Ювентус" - "Динамо" в чвертьфіналі ЛЧ 4 березня 1998-го (1:1). Гра та йшла взагалі без зупинок (окрім, звісно, замін).

Що чекає Україну на "Максимірі"-2017?

Насамперед, як завжди між старими знайомими,буде пристрасна боротьби за результат. Хорвати спробують відірватися у турнірній таблиці, наші прагнутимуть випередити (тобто перемогти), або хоча б зберегти статус-кво, читай - зіграти на чужому полі внічию.

У хорватів знову зірковий склад. Срна, який завершив виступи за "картатих", в одному з останніх інтерв'ю зауважив: "У Хорватії завжди були й будуть топ-футболісти". У нас цього разу Шевченка та Реброва немає, команда знову нова, знову молода і знову перспективна. Є досвідчені гравці захисного плану, серед атакуючої групи - це хіба що Ярмоленко. Коноплянка, на жаль, без ігрової практики.

На думку спеціалістів, господарі гратимуть з нами за схемою 4-2-3-1, а якщо потрібно зможуть і посилити напад - 4-4-2. У центрі поля повинні диригувати  Модрич та Бадель, на лівому фланзі півзахисту - Манджукич, а на вістрі - наш добрий знайомий Калинич. У хорватів - розумна й досвідчена команда, яка не кидатиметься в атаку з перших хвилин, а постарається намацати наші слабкі місця. Для українців же на перший план традиційно виходять бажання та самовіддача. І ще важливо - не відкривати зон і не заробляти стандартних положень біля власних воріт. Модрич із Ракитичем вміють забивати після штрафних ударів.

Юрій Щербак, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-