Олена Костевич, олімпійська чемпіонка 2004 року

Олімпійські ігри треба проводити у розвинених країнах

16.09.2016 09:00

Літні Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро були особливими. Завдяки спортсменам, які щойно повернулися додому, ми змогли з перших вуст дізнатися про бразильські нюанси організації найпопулярніших у світі спортивних змагань, атмосферу, яка панувала там, й отримали відповіді на інші запитання. До розмови кореспондент Укрінформу запросила найтитулованішу чернігівську спортсменку, заслуженого майстра спорту України з кульової стрільби Олену Костевич, для якої Олімпіада в Ріо була вже четвертою, та її особистого наставника, заслуженого тренера України Ігоря Чередінова.

ОЛІМПІАДА БУЛА ДИВОВИЖНОЮ: ФАВОРИТИ ПРОГРАЛИ, НОВАЧКИ «ВИПЛИВЛИ»

- Під час Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро в Інтернеті можна було прочитати багато різних припущень щодо причин невдалих виступів українських спортсменів. Аналітики посилалися на слабку тренувальну базу, вплив загальної депресії в суспільстві, війну, необ'єктивне суддівство... А що ви можете сказати з цього приводу?

Чередінов: - Всі названі вами причини, звичайно, позначаються на готовності спортсмена, на тому, з яким настроєм він виходить на старт. Впливає і ситуація в країні, й незадовільний стан спортивних баз... Якби ці питання у нас були на належному рівні, спортсмени показували б кращі результати. Для нас, стрільців, наявність баз підготовки - основне. А от питання суддівства, слава Богу, не настільки важливе, тому що достоїнства пробоїни визначає електроніка. Скільки попав - усе твоє. Судді вже не втручаються в результати, можуть трішки позаважати, зробити якесь зауваження по ходу стрільби, але це не суттєво.

Ми дуже хотіли порадувати своїх уболівальників, оскільки останні три Олімпіади були з медалями - то штангісти, то стрілки їх здобували. Цього разу, на жаль, вийшло не так, як хотілося, і ми, повірте, засмучені так само, як і ви. Але життя не закінчується, і Лєна як була в першій десятці світового рейтингу, так і залишилася. Отже, будемо готуватися до наступної Олімпіади в Токіо.

- А як щодо створення достойної тренувальної бази в Чернігові? Стільки років, знаю, ви просите про це обласну владу.

Чередінов: - На жаль, розмови, про будівництво тиру в Чернігові тривають ще з 80-х років, коли Геннадій Авраменко виграв чемпіонат світу. Тоді в місті навіть виділили землю навпроти обласного диспансеру, там, де зараз міліцейський госпіталь. Потім у керівництва щось не вийшло, потім була ще медаль Галі Авраменко, золото Лєни Костевич, потім іще медалі... Нібито й успіхи є, а тренувальної бази досі немає, і всі цьому дивуються. Вважаю, однією з причин того, що ми трішки психологічно не впорались на Олімпійських іграх, є те, що ми надто мало готувалися вдома. Півроку практично працювали на виїзді. Умови там були більш-менш нормальні, але душа, на жаль, не відпочивала. Тому що ні їжу приготувати, ні виспатись нормально, ні попрати. Близькі люди - далеко, зв'язок, звичайно, є, але цього замало.

Костевич: - Якби в нашій країні все було ідеально, то, певно, знайти причину наших невдач було б неможливо. Військові дії, звісно, впливають на розвиток усіх видів діяльності. Відсутність підтримки спорту ми особливо відчули, коли на відкриття Олімпійських ігор не прибули перші особи нашої держави. Від України був лише міністр спорту, для якого це - прямий обов'язок. Тобто не було навіть моральної підтримки, не те що фінансування і всього іншого.

- Натомість був високий рівень підготовки кожного спортсмена-олімпійця. І кожен, гадаю, їхав, щоб виграти, підняти свій рейтинг і, врешті-решт, заробити грошей. Це не допомогло відкинути якісь морально-психологічні запити?

Костевич: - Звичайно, ми їдемо на Олімпіаду, щоб викластися, готуємось до цих стартів упродовж чотирьох років. Кожен із 205 українських спортсменів їздив туди з метою виступити на максимальному рівні і здобути олімпійську медаль.

- То що, рівень суперників був такий нездоланний?

Костевич: - Насправді Олімпіада була дивовижною. Бо ми навіть не думали, що таке може бути. Що фаворити не зможуть показати результатів, на які вони спроможні. Що "випливуть" ті, хто донедавна нікуди не потрапляв. У нас виграла 20-річна дівчина, юніорка, вона взяла золото і в іншій вправі - бронзу. Однак, якщо порівнювати нас двох, то я була набагато сильніша за неї. Тобто комусь посміхнулося більше удачі, хтось краще впорався.

Так само і я, можна сказати, "випливла" на Олімпіаді в Афінах у 2004 році, коли мене ніхто не знав. Коли ж приїжджаєш фаворитом, то на тебе дивляться зовсім інакше, чекають від тебе досягнень. Є такий морально-психологічний аспект.

- Можливо, впевненість фаворита в своїх силах спрацювала проти нього, а палке бажання перемогти зіграло на руку новачку?

Костевич: - Може бути. І бажання перемогти, і завзятість, і навіть якесь нахабство. І, звичайно, коли на тебе ніхто не розраховує, не ставить, ти певний період тренуєшся спокійно. А мені під час останніх зборів довелося щодня давати інтерв'ю. І скільки я не намагалася відволіктися, все одно поверталася до цього. А молодь ніхто не чіпає, і вона собі спокійно готується.

Я подивилася, що в нашому виді спорту перше місце дісталося 20-річній, друге - 33-річній, третє - 47-річній спортсменці. А я мала медалі в 19 і 27 років. Ще запасу трохи є (сміється). Мене надихає, що я ще можу повиступати і поборотися за медалі. Не завжди перемагає молодість, нерідко перемагає й досвід.

БРАЗИЛІЯ ПРИЙНЯЛА ОЛІМПІАДУ ПОПРИ КРИЗУ: ТА ЇМ ТРЕБА ПАМ'ЯТНИК СТАВИТИ!

- Якими були особливості Олімпіади в Ріо? Чим вона відрізнялася від інших?

Чередінов: - Всі Олімпіади - різні. Має значення часовий пояс, клімат, температура повітря... Я був на чотирьох Олімпіадах, і всі вони проходили в різних місцях: у Греції, Великобританії, Китаї й тепер от у Бразилії. В Ріо зараз була зима. За їхніми мірками - холодно, а для нас 20 градусів - цілком комфортно. Часовий пояс у той бік легше переноситься, тому що доводиться раніше лягати спати і раніше вставати, це нормально. Різниця 6 годин відчувалася, але терпимо. А от в інший бік - коли у Пекін летиш, то просто жахіття, все з ніг на голову стає. Вночі не спиш, вдень ходиш сонний, акліматизація проходить дуже важко.

Костевич: - Спогади про Олімпіаду в Лондоні 2012 року ще досить свіжі, і мені є з чим порівнювати. В Ріо, на жаль, не було тієї безпеки, якої хотілося б, - щоб можна було спокійно вийти в місто прогулятися. Було відчуття, ніби нас в Олімпійському селищі закрили. Нас попереджали, щоб ми зайвий раз нікуди не виходили, не було відчуття свободи і можливості відволіктися. Я мала два вихідних і не могла провести їх так, як хотіла, тому що години повернення в селище були обмежені. Навіть таксі нам радили не брати, бо це теж небезпечно.

У самому селищі було кілька неприємних випадків, пов'язаних із крадіжками. Криза в Бразилії тривала вже місяців вісім до Олімпіади, і людям, які працювали в Олімпійському селищі, не платили зарплату. Одного разу в будинку поряд з нами, де проживала австралійська команда, спрацювала пожежна сигналізація. Всі мусили вийти. А коли повернулися в номери, то не знайшли ні техніки, ні електроніки. Тож розслабитися й відпочити було неможливо.

Коли ми тільки-но приїхали, то тиждень до початку Олімпіади в наших кімнатах ніхто не прибирав. Було брудно, ми навіть уже збиралися самі це робити. Тобто порівняно з іншими Олімпіадами умови дуже відрізнялися.

У Лондоні було спокійно, поруч був торговельний центр або метро, можна було доїхати до центру міста. А в Ріо придумали спеціальний швидкісний автобус, який ходив по відгородженій полосі. Але він до кінця так і не запрацював, деякі станції так і не були відкриті. Ось такі дрібниці створюють загальне враження неорганізованості. І лише коли ми приїжджали на свій об'єкт, на стрільбище, то потрапляли у своє середовище - тим паче, я там уже колись була.

- Все це пов'язано з бразильським менталітетом чи низьким рівнем життя?

Костевич: - Бразильці просто більш розслаблені, розкуті, живуть сьогоднішнім днем. Зазвичай це властиво жителям спекотних країн.

- Яким було ставлення до учасників Олімпіади в Ріо? В соціальних мережах "гуляло" відео, на якому бразильці закидували сміттям спортсменів, які несли вулицями Олімпійський вогонь. Такого, мабуть, не було ніде й ніколи.

Чередінов: - Вони просто живуть своїм життям, такий менталітет у них. Там нема такого ажіотажу, як, приміром, у Лондоні, Греції чи в Пекіні, що Олімпіада - це понад усе. Було, підходили там... Але щоб закидати чимось спортсменів - я такого не бачив жодного разу. І з нами такого не траплялося.

Костевич: - Я бачила це відео і сприйняла його з розумінням по відношенню до місцевого населення. По-перше, маршрут був обраний не дуже коректно. Тому що в Ріо є райони, де проживають дуже бідні люди. І їм ця Олімпіада - як кістка в горлі, їм більше потрібні поліклініки. Я розмовляла з місцевими, і вони казали: нам ні чемпіонат світу з футболу не був потрібен, ні Олімпіада. Нам треба піднімати соціальну сферу, а не спорт.

До речі, їхня футбольна збірна Олімпійські ігри виграла. Бразильці - дуже спортивна нація, вони масово катаються на роликах, велосипедах, всі грають у футбол, навіть на пляжах бігають люди різного віку. У них скрізь збудовані волейбольні і футбольні майданчики. Можливо, на це вплинуло проведення в Ріо Олімпіади.

- Отже, виходить, одна частина населення була категорично проти Ігор, а інша, навпаки, - надихнулася на спорт.

Костевич: Так. Бразильці самі були не в захваті від організації. Адже їхнім уболівальникам до спортивних об'єктів доводилося 3-5 км іти пішки, тому що під'їхати було неможливо. Тобто заради забезпечення безпеки обмежили потрапляння глядачів, уболівальників на об'єкти.

- Попри це крадіжок там, кажуть, було надзвичайно багато. Зустрічала інформацію, що в поліцію стояли велетенські черги.

Чередінов: - Ну, а що ж ви хочете, якщо там 10 млн жителів офіційно і ще 10 млн - неофіційно. Якщо там 50% людей - безграмотні. І ця країна провела Олімпійські ігри. Та їй пам'ятник треба ставити за це! За те, що вони стільки об'єктів побудували, дороги проклали. Звичайно, в сім'ї не без виродка, всяке буває, але... Не треба ходити там, де не треба. Так, у бразильців дуже низький рівень життя, й ці затрати на Олімпіаду для них дуже відчутні. Але оскільки вони взялись і довели справу до кінця, то вони - молодці.

- А як ви думаєте, чим керувався Міжнародний олімпійський комітет, обираючи Бразилію і Ріо для проведення Олімпійських ігор?

Чередінов: - Скоріше за все, бажанням долучити до цього усі континенти, розвивати і пропагувати спорт на всій планеті.

Костевич: - Це була перша Олімпіада в Латинській Америці, і я теж думаю, що МОК вирішив долучити до олімпійського руху цей континент. Але надалі, думаю, вони ретельніше відбиратимуть міста, тому що спортсменам і вболівальникам з різних країн треба гарантувати безпеку.

Ми приїжджали туди у квітні цього року і вже тоді відчували до себе неоднозначне ставлення. Виходиш о шостій ранку на пляж, а там уже гуляють "гопники", які можуть нахабно запитати, чи є в тебе телефон. Багато ЗМІ писало про те, що там стріляють і ланцюжки знімають... Організатори Олімпіади мають враховувати такі речі і обирати для Ігор більш розвинені країни - щоб це було достойно, щоб це було мирною подією.

РОЗЦІНЮЮ ОЛІМПІАДУ ЯК ВДАЛУ, БО БЕЗ ПАДІНЬ НЕ БУВАЄ ПЕРЕМОГ

- Якою була загальна атмосфера на Олімпіаді в Ріо? Що вразило і запам'ятається?

Чередінов: - Олімпіада - це завжди велика подія, і вражень завжди море. Мені сподобалось Олімпійське селище. Це був окремий мікрорайон, 20 з лишком 18-поверхових будівель, величезна їдальня. Все працювало нормально, мені все сподобалося. Люди, звичайно, в Бразилії дуже колоритні, жваві. Правда, ми не ходили по місту і мало з ними спілкувалися.

Костевич: - Мені, звичайно, запам'ятається знайомство з Дімою Митрофановим (боксер-олімпієць із Чернігова - авт.), для нього це була перша Олімпіада. А загальна атмосфера всередині Олімпійського селища була традиційно робоча і спокійна. Особливо коли почалися виступи. Завжди цікаво спостерігати, як у їдальню заходять переможці, особливо у командних видах спорту, а їх усі вітають оплесками. Тому що всі стежать за різними видами спорту. Відчувається дружня атмосфера, єднання усіх країн.

Ми теж дивилися відкриття Олімпіади разом з Яною Шемякіною і Олегом Верняєвим, потім вболівали одне за одного. Ще я вболівала за наших дівчат-фехтувальниць, за наших борців, бачила, як Жан Беленюк виборов срібло. Трішки не вийшло у Валери Андрійцева. Бачила, як вигравав Юра Чебан, за всіма слідкувала.

- Все це, мабуть, надихало.

Костевич: - Надихало і заряджало позитивною енергією. Бо коли твій результат не призовий, настрій - відповідний. У таких випадках треба вміти себе перебороти, залишитись оптимістом, зберегти в собі чемпіонський дух.

- І все ж, що ви винесли з цієї Олімпіади?

Чередінов: - Кожна Олімпіада - це новий старт. І до кожної треба готуватися по-новому, придумувати щось нове. Ніщо з того, що раніше нам приносило успіх, на наступній Олімпіаді вже не працює. Це як у прислів'ї: не можна увійти в одну річку двічі. І тому потрібен зовсім інший план підготовки. Можливо, це стосується тільки нашого виду спорту.

Костевич: - Я розцінюю цю Олімпіаду як удачу, тому що без падінь не буває подальших перемог. Тому, я думаю, для мене це шанс відновитися, відпочити (що в мене не виходило багато років), пожити спокійно півроку чи рік, побути вдома, можливо, народити дитину, якщо Бог дасть, вивчити ще одну іноземну мову. Хочеться зараз пожити особисто для себе.

Наталія Потапчук, Чернігів