Для столиці, яка регулярно живе під загрозою ракетних і дронових атак, це ще раз повертає в центр уваги питання, про яке часто згадують лише після чергового прильоту: що робитимуть цивільні в перші хвилини після поранення, якщо медики або рятувальники ще не можуть дістатися до місця?

У момент надзвичайної ситуації першими поруч із постраждалим найчастіше опиняються не медики. І в окремих випадках саме від їхніх дій залежить, чи доживе людина до приїзду швидкої. Домедична допомога в умовах війни перестала бути вузькою навичкою для медиків, військових чи рятувальників. Для цивільного населення це елемент базової безпеки - на рівні знання правил поводження під час повітряної тривоги та маршруту до укриття. Особливо це стосується людей, які щодня працюють із великою кількістю відвідувачів або перебувають у місцях масового скупчення. Після удару саме вони можуть першими побачити людину з пораненням і опинитися в ситуації, коли чекати професійної допомоги доведеться довше, ніж хотілося б.

Що змінила війна у першій допомозі?

У мирному житті розмови про першу допомогу часто зводилися до непритомності, СЛР, побутових травм чи ДТП. Повномасштабна війна зробила значно актуальнішими інші сценарії: масивні кровотечі, вибухові та проникаючі поранення, опіки, травми грудної клітки, синдром тривалого стискання.

МОЗ окремо затвердило порядок надання домедичної допомоги при масивній зовнішній кровотечі. Це важливо, бо критична крововтрата може розвиватися дуже швидко, ще до того, як професійна допомога опиниться поруч.

Тому сьогодні цивільному потрібно знати не лише номер 103, а й алгоритм дій до приїзду медиків.

Що має вміти людина без медичної освіти:

● Швидко оцінити небезпеку і стан постраждалого, не наражаючи на ризик себе.

● Зупинити масивну кровотечу: правильно накласти турнікет, виконати тампонування рани або використати тиснучу пов’язку.

● Подбати про дихальні шляхи, дихання та тепло, адже переохолодження після важкої травми погіршує стан постраждалого.

● Викликати екстрені служби та передати їм чітку інформацію: де людина, що сталося, які травми є та що вже зроблено.

Без практичних навичок навіть правильно укомплектована аптечка може виявитися марною. Людина може розгубитися, накласти засіб неправильно або втратити дорогоцінний час на пошуки того, що потрібно саме зараз. Саме тому навчання має передбачати реальне відпрацювання: турнікет не просто показують на слайді, а накладають; тампонування не описують словами, а тренують; алгоритм виклику допомоги проговорюють до автоматизму.

Чи має навчання стати обов’язковим?

Саме тут виникає питання, яке війна вже не дозволяє відкладати: чи доцільно зробити базове практичне навчання з домедичної допомоги обов’язковим для всіх дорослих, а навички - поступово частиною системної освіти дітей та підлітків? Сьогодні навчання в Україні вже передбачене для окремих категорій і в системі цивільного захисту, а для працівників навчання діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим.

Проте це не означає, що кожна людина вміє зупинити критичну кровотечу або користуватися турнікетом. Між формальним проходженням інструктажу і здатністю діяти під час реальної атаки є принципова різниця. Один із можливих підходів - базовий курс для населення без багатоденних лекцій, але з практикою та періодичним повторенням. Головне тут не сертифікат, а відпрацьована дія: побачив масивну кровотечу, відкрив аптечку, наклав турнікет, викликав допомогу. Таке навчання має сенс лише за умови єдиних стандартів і достатньої кількості практики. Інакше обов’язковість легко перетворюється на формальність.

А що з аптечками у місцях, де є сотні людей?

Є ще одна проблема, яку часто залишають за кадром. Навіть якщо людина навчена, потрібні доступні засоби для допомоги. У разі обстрілу постраждалі можуть опинитися у торговому центрі, на АЗС, вокзалі, в офісній будівлі, супермаркеті чи іншому публічному місці.

Тому питання має звучати не лише як «чи є в будівлі аптечка?», а як «чи можна швидко знайти аптечку і чи є в ній те, що реально потрібно при важкій травмі?».

Аптечка зачинена в кабінеті, про яку знає лише один працівник, мало допомагає в момент масового поранення. У людних місцях логічно мати чітко позначені й доступні комплекти для домедичної допомоги, а персонал має знати їх розташування та базовий алгоритм дій. Для торгового центру чи АЗС таке спорядження має бути доступним не лише охороні або адміністратору, а фактично тому, хто опинився поруч із постраждалим. Не менш важливо регулярно перевіряти терміни придатності, цілісність упаковок і наявність засобів після використання.

Що не так із вмістом аптечок?

У багатьох побутових аптечках досі можна знайти те, що добре знайоме з довоєнних часів: зеленку, пластир, марлевий бинт, йод, вату. Проблема не в тому, що ці речі взагалі не потрібні, а в тому, що вони не закривають головний ризик при бойовій травмі - критичну кровотечу.

Навіть офіційні рекомендації для домедичної допомоги на місці події містять турнікет, перев’язувальний пакет із кровоспинною серветкою, оклюзійну пов’язку та інші засоби, яких у старих цивільних наборах часто немає.

Тому сучасна аптечка в публічному місці має бути не символом «турботи про безпеку», а робочим комплектом, який регулярно перевіряють, поповнюють і замінюють за потреби. Вона повинна відповідати реальним сценаріям, з якими стикаються цивільні під час обстрілів: масивна кровотеча, поранення грудної клітки, опіки, уламкові травми. І головне - люди мають розуміти, де саме цей комплект знаходиться.

Що має бути в такій аптечці:

Сертифіковані турнікети - бажано кілька, зокрема для одночасного надання допомоги кільком постраждалим.

Гемостатичний бинт для тампонування ран.

Тиснуча пов’язка або ізраїльський бандаж.

Оклюзійні наліпки для поранень грудної клітки.

Атравматичні ножиці, термоковдра, нітрилові рукавички та маркер.

Окремо важливо мати зрозуміле маркування: людина в стресі не повинна витрачати хвилини на пошуки потрібного засобу.

Що може змінити систему?

На рівні держави дискусія може охоплювати мінімальний стандарт базової домедичної підготовки для цивільних, вимоги до аптечок у місцях масового перебування людей та єдині підходи до якості навчання.

На рівні міст і громад - доступні курси, підготовка працівників ТЦ, АЗС, вокзалів, комунальних установ, офісних центрів, закладів освіти та інших місць, де щодня перебувають десятки або сотні людей.

На рівні конкретної людини - практичний курс і перевірка власної аптечки. Бо в перші хвилини після обстрілу питання часто звучить не «хто має це робити?», а дуже просте: «хто зараз поруч?». І саме ця людина може мати лише кілька хвилин, щоб зробити те, що дасть постраждалому шанс дочекатися професійної допомоги.

Лідія Дмитрусь, юрист, адвокат, керівник Громадської платформи "УКРТАКМЕД"

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства