В Україні понад 90 тисяч людей офіційно вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. Частина з них – військові, частина – цивільні, які зникли на окупованих територіях. Як працює система пошуку та ідентифікації, скільки часу тривають ДНК-експертизи та чому родини зниклих часто стають жертвами шахраїв – у програмі “Є розмова”, що виходить на Ютуб-каналі Укрінформу, розповів уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.

- Нещодавно ви озвучили цифру – понад 90 тисяч зниклих безвісти. Чи підтверджуєте її зараз і звідки ці дані?

- Цифра, яку ми можемо озвучувати, – це дані з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ідеться про людей, які мають підтверджений статус зниклих під час участі у бойових діях, у зв’язку зі збройною агресією або на окупованих територіях. Переважно це дані, які стосуються періоду після 2022 року. Водночас у реєстрі є записи і про людей, які зникли ще з 2014 року. Реєстр запрацював у травні 2023 року, і тоді до нього внесли інформацію і про військових, і про цивільних за попередні роки. Таких записів небагато, але вони є. Ці дані ми звіряли з іншими державними органами – зокрема, поліцією та Службою безпеки України, які ведуть розслідування щодо зникнення людей. Саме тому ми говоримо: понад 90 тисяч осіб. Точні цифри під час війни не озвучуються – це прерогатива вищого військово-політичного керівництва.

- Скільки ДНК-профілів уже внесено до бази?

- У нас є взаємодія між Єдиним реєстром зниклих безвісти та електронним реєстром геномної інформації, який адмініструє експертна служба МВС. Ці реєстри обмінюються даними, і ми можемо бачити, чи внесені до бази ДНК-профілі родичів зниклих безвісти, а також профілі, отримані під час ідентифікації тіл. Станом на сьогодні таких записів – понад 150 тисяч. Це пояснюється тим, що щодо однієї зниклої людини, як правило, здають зразки щонайменше два родичі. Крім того, іноді зразки ДНК отримують з особистих речей зниклого. Також зараз існує практика, коли військовослужбовці добровільно залишають свій зразок ДНК під час проходження служби. Це значно спрощує можливу ідентифікацію.

- Скільки часу родини чекають результатів ДНК-експертизи?

- Якщо йдеться про дослідження зразка від родича, то в середньому це до одного місяця від моменту призначення експертизи. Але коли потрібно дослідити особисті речі або рештки тіл, процес може бути значно довшим. Усе залежить від стану матеріалу. Якщо тіло має значні пошкодження або зазнало впливу високих температур, може знадобитися кілька спроб дослідження. Одна така спроба триває приблизно півтора місяця. Тому інколи ідентифікація може тривати довше.

- Хто оплачує ДНК-експертизи?

- Для родин загиблих або зниклих безвісти ДНК-дослідження оплачуються державою. Це правило діє і тоді, коли експертизи проводять міжнародні партнери – вони роблять це за власний рахунок. Найбільш дорогі дослідження – це швидкісні ДНК-аналізи, які використовують під час масових трагедій. Наприклад, після ракетних ударів по житлових будинках або торгових центрах. У таких випадках мобільні лабораторії дозволяють швидко порівняти зразки від родичів зі зразками, отриманими з тіл.

- Чи можуть родини перевіряти ДНК у приватних лабораторіях?

- На практиці такі випадки трапляються. Родини іноді звертаються до приватних лабораторій, які зазвичай займаються тестами на встановлення батьківства. Після цього вони приносять результати слідчому і просять долучити їх до матеріалів справи. Однак важливо розуміти: доказом у кримінальному провадженні є висновок судового експерта. Тому такі приватні дослідження не завжди можуть бути використані.

- Чи вистачає в Україні лабораторій для проведення ДНК-експертиз?

- Сказати, що вистачає, – ні. Такого ніколи не буває. Найбільше лабораторій працює у системі МВС. Також вони є у Міністерстві юстиції та Міністерстві охорони здоров’я. Зараз планується відкриття нових лабораторій. Але навіть за наявності обладнання завжди виникає питання фахівців і часу. Наприклад, коли відбувається репатріація тіл – 500, 700 чи навіть тисячі одночасно – навантаження на систему різко зростає. Це робота для слідчих, криміналістів, судмедекспертів. І в таких умовах ми не маємо права на помилку.

- Нещодавно був резонансний випадок, коли військового помилково вважали загиблим, але він повернувся з полону. Як могла виникнути така ситуація?

- Зараз за цим фактом відкрито кримінальне провадження, і всі обставини перевіряються. Але загалом треба розуміти, що під час ідентифікації іноді виникає попередній збіг ДНК, яке ще не означає остаточного підтвердження. Після такого збігу обов’язково призначається повторна експертиза. Для цього можуть брати додаткові зразки у родичів або застосовувати інші методи дослідження. У тому випадку, про який ви згадуєте, ці рекомендації були виконані не повністю. Саме тому зараз перевіряються всі подібні випадки. Після цього також ухвалили нові інструкції: тепер перевірка має проводитися щонайменше двома способами.

- Що повинна зробити родина, якщо людину визнали зниклою безвісти?

- Перший крок – звернення до поліції із заявою про зникнення. Після цього правоохоронці починають досудове розслідування: збирають інформацію про людину, її особливі прикмети, фотографії, контакти, останнє місце перебування. Також від родичів беруть біологічні зразки для ДНК-дослідження. Далі інформацію перевіряють за двома основними версіями: загибель або можливий полон. Родини також можуть звертатися до Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу з питань військовополонених і до Міжнародного комітету Червоного Хреста.

- Цього тижня запрацювала система ідентифікації зниклих безвісти за татуюваннями. Як вона працює?

- Так, із цього тижня ми запустили додатковий інструмент ідентифікації – розпізнавання за татуюваннями. Йдеться про спеціальну базу даних, у якій фіксують татуювання людей, які розшукуються як зниклі безвісти. Коли проводиться огляд тіл або решток, експерти також фіксують наявні татуювання – фотографують їх і описують. Після цього ці зображення можуть порівнюватися з інформацією, яку раніше надали родичі або близькі зниклої людини. Татуювання часто є індивідуальною прикметою, яка може суттєво допомогти у встановленні особи, особливо у випадках, коли ДНК-ідентифікація є складною або потребує більше часу. Водночас важливо розуміти, що це допоміжний метод, який використовується разом з іншими способами встановлення особи – насамперед ДНК-експертизою.

- Чи допомагає розголос у соціальних мережах?

- Тут треба розрізняти різні речі. Акції родин, які привертають увагу до проблеми зниклих безвісти, – це важливо. Це підтримка одне одного і сигнал для міжнародної спільноти. Але публікація детальної інформації про військового – місце служби, підрозділ, обставини зникнення – може нашкодити. Ці дані можуть використовуватися проти родини або проти самого військового.

- Наскільки поширене шахрайство щодо родин зниклих безвісти?

- На жаль, це велика проблема. За минулий рік було понад 300 офіційних заяв до поліції від родин, які стали жертвами шахрайських схем. Часто шахраї використовують російські телеграм-канали або навіть технології штучного інтелекту. Вони підробляють фотографії чи відео полонених і виходять на зв’язок із родинами. Спочатку можуть просити невеликі суми – п’ять чи десять тисяч. Але інколи йдеться і про сотні тисяч гривень або доларів. Тому наша головна рекомендація – не вступати у комунікацію з невідомими каналами, особливо російськими. І всю інформацію передавати лише офіційним структурам.

Розмову вела Христя Равлюк

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform