Попри війну, що триває, в Україні звершується правосуддя. І йдеться не лише про раптові смерті на території Росії керівників операцій із захоплення Маріуполя, чи тих, хто допомагав окупації Херсона.

День за днем у новинній стрічці з’являються вироки: кату з «Ізоляції», правоохоронцям Криму, які переконували та тиснули на військових переходити на бік ворога, чиновникам, які зорганізовували населення на голосування по так званому «референдуму».

Судові процеси у Верховному Суді, в яких ідеться про злочини проти основ національної безпеки, тривають мало не в щоденному режимі.

Це не дуже помітна широкому загалу, але важлива сторінка життя Верховного Суду і суспільства. Напередодні річниці вторгнення Укрінформ поговорив про ці важливі аспекти боротьби з ворогом із заступником голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталією Антонюк.

ЛЕВОВА ЧАСТКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ НАЦБЕЗПЕКИ – ДЕРЖАВНА ЗРАДА І КОЛАБОРАЦІОНІЗМ

- Як війна та повномасштабне вторгнення змінили кримінальне судочинство?

- Війна серйозно вплинула на всі сфери нашого життя, не обійшла стороною і кримінальну юрисдикцію та здійснення судочинства у цій сфері. Мені видається, що й громадяни України зрозуміли, що боротьба з агресором ведеться і в юридичній площині теж. Так, своєчасне виявлення й притягнення до відповідальності державних зрадників, колаборантів, тих людей, які бачать своє майбутнє з агресором і активно йому допомагають, – це фактично сфера кримінальної юстиції.

Маємо й велику кількість вчинених воєнних злочинів. Ідеться про катування наших військовополонених, вбивства і зґвалтування цивільних, примусове переміщення дітей, обстріли лікарень та інших цивільних об’єктів. Навіть складно сказати, який із відомих юристам варіантів воєнних злочинів ще не було вчинено Російською Федерацією.

Тож якщо підсумувати спрощено, то після початку повномасштабного вторгнення різко зросла кількість злочинів проти основ національної безпеки України та воєнних злочинів.

- Які категорії справ становлять найбільшу частку серед злочинів проти основ національної безпеки?

- Левова частка проваджень проти основ національної безпеки становлять державна зрада та колабораціонізм. Так за статистичними даними, якщо у 2015 році за державну зраду було притягнуто до кримінальної відповідальності 2 осіб, то у 2024 році – 300, а у 2025 році – 422 особи.

Мені видається, що сьогодні вже всі добре усвідомили, що державна зрада – один із найбільш небезпечних злочинів і зрозуміли, що за такі дії має наставати кримінальна відповідальність.

Державна зрада не завершується лише цією поведінкою. Вона далі тягне за собою більш масштабні наслідки. Вочевидь, що люди, які допомагали Росії, не з’явилися нізвідки саме у 2022 році. Багато хто з них жив і системно допомагав ворогу значно раніше. Саме вони стали опорою ворога, його очима й вухами в тилу та на лінії фронту.

У кримінальному праві і кримінології правники ведуть мову про усвідомлення рівня суспільної небезпечності певних дій. От мабуть саме на прикладі державної зради чітко видно як суспільство, кожний громадянин України, переосмислили небезпеку держзради.

Якщо порівняти оцінку звичайним пересічним громадянином дій по збору місць дислокації, кількості наших військових, детальної інформації про кількість і види озброєння в далекому 2010 році та сьогодні, то така оцінка точно буде різною.

У 2010 році частина людей взагалі байдуже ставилися до того, що хтось вчиняє такі дії. А зараз усі усвідомлюють, що це чутлива інформація, збереження якої важливе для національної безпеки України.

І навіть після завершення війни кожен український громадянин буде розуміти, що інформація про розміщення, види, кількість військ тощо – це не просто звичайна інформація, і якщо хтось такі відомості збирає, то ця людина точно викличе підозру не лише у правоохоронців.

- Які тенденції ви могли б виділити у таких справах?

- Контакти зі спецслужбами Російської Федерації у багатьох фігурантів справ з’явилися задовго до початку повномасштабного вторгнення. Ці люди чекали ворога та з перших днів гарячої фази війни розпочали активну допомогу російським спецслужбам і військовим.

- Як обвинувачені поводяться на суді? Чи було рішення, яке для суддів і колегії було морально важким?

Запам’яталися кілька кримінальних проваджень, у яких засуджені за державну зраду безпосередньо в суді висловлювалися про те, що вони не вчинили цього злочину, бо не вважають нашу державу незалежною. Дехто із засуджених до довічного позбавлення волі взагалі висловлював жаль через те, що більше не може допомагати ворогу.

Як зараз пригадую справу, в якій колишній український правоохоронець розміщував так звані фотопастки вздовж залізничної колії на Одещині, в портах Одеси й Чорноморська і передавав цю інформацію в режимі реального часу російським спецслужбам. Тобто він зробив систему «оповіщення» про переміщення техніки, військових залізницею. Деякий час ця «система» успішно працювала і ворог отримував важливу інформацію.

У суді першої інстанції фігурант цієї справи чітко заявив, що шкодує лише про факт його затримання, адже він сподівався, що принесе більшу користь ворогу. На момент перегляду цього провадження касаційним судом, з матеріалів провадження було видно, що він хотів бути обміняним у рамках обмінів між Україною та Росією. Однак Росія не була зацікавлена в його обміні й він так і залишився відбувати покарання в Україні.

- Чи відчувають судді зовнішній або суспільний тиск у таких справах?

- Ні, я вважаю, що судді вміють «занурюватися» в обставини кримінальної справи і дивитися, чи достатньо доказів для встановлення винуватості особи, не залежно від того, про який кейс ідеться. Не головне заслухати справу і просто констатувати, що хтось винен. Це стосується абсолютно всіх справ, в тому числі справ про злочини проти основ національної небезпеки. Який сенс позбавити волі того, хто не вчинював злочину?

У справах про ДТП теж суд бачить дві сторони. І в тих провадженнях, де хтось загинув у результаті ДТП, теж включаються абсолютно протилежні інтереси потерпілих і особи, яку притягують до відповідальності.

Якщо ви маєте на увазі оцінку судових рішень суспільством, то, на моє переконання, українські громадяни з часу відновлення незалежності вже пережили стільки складних історичних подій, що більшість із них розуміють важливість засудження саме винної особи, а не будь-кого іншого.

- Справи про колабораціонізм. Як воєнний стан трансформував підходи кримінальної юрисдикції до розгляду та розслідування справ про колабораціонізм?

- Це дуже складна категорія справ. Власне, складним є питання про оцінку суспільної небезпечності дій, про те, чи діяла особа за власною волею, чи під примусом. Так, для прикладу, очевидно, що медики, які надають допомогу на тимчасово окупованих територіях чи надавали таку допомогу на звільнених нашими воїнами територіях під час їхньої окупації, не можуть притягуватися до відповідальності.

Але є достатньо прикладів, де громадяни України йдуть на співпрацю з ворогом і тоді виникає запитання про оцінку таких їхніх дій.

На жаль, маємо досить багато справ, у яких засуджені займали посади у створених окупаційною владою правоохоронних органах – так званій «народной міліції», прокуратурі, в судах.

В одній зі справ засуджений займав посаду заступника прокурора незаконно створеного окупаційною владою правоохоронного органу. Він був засуджений до 15 років позбавлення волі і Верховний Суд залишив вирок без змін. Чому такий вирок? Допомога ворогу у побудові вертикалі влади на окупованих територіях – це дуже критична й необхідна допомога, і водночас – це серйозна шкода національній безпеці України. Якщо б не було «місцевих», які чекали ворога й допомагали йому, то довелося б завозити із Росії спеціалістів. Але якщо є «місцеві», які хочуть допомогти ворогу, – то йому значно простіше в організації фактичних інституцій влади.

Чому окупанти з перших днів прийшли в суди й у правоохоронні органи? Тому що вони розуміли, що ці інституції представляють Україну.

Тож ті, хто став працювати в тимчасовий військових адміністраціях ворога, суді чи прокуратурі, інших інституціях, які утворюють вертикаль влади – це ті, що будують і утверджують владу ворога на тимчасово окупованих територіях, це ті, хто може бути фігурантом справи про колабораціонізм чи про державну зраду.

- Чи можна говорити про формування нової судової практики саме в умовах війни?

- Звісно, це особливо чітко видно правникам. Якщо пригадати березень-квітень 2022 року, то в правоохоронців, суддів були тисячі запитань – як діяти у кожній ситуації. Зараз з’явилися нові питання, на які ми спільно шукаємо відповіді.

Категорії справ про воєнні злочини і про злочини проти основ національної безпеки уважно вивчаються правниками з інших держав. Для прикладу, я розповідала досить детально колегам-суддям з Німеччини, Польщі та Литви, які юридичні питання у нас виникають, які ми бачимо шляхи для їх вирішення, і європейцям важливо зрозуміти наш досвід.

- Що саме цікавило європейських колег?

- Передусім їх цікавило, як узагалі можна було працювати і не зупинити здійснення судочинства, оскільки це і масові переїзди людей, і доступ до кримінальних справ, їх потенційна втрата, і негайні вирішення питань про тримання під вартою або звільнення тих, хто утримується в місцях позбавлення волі… ну й сотні інших питань.

Однак українські судді – такі самі українці, як і всі наші громадяни. А наші громадяни, незалежно від професії, в надзвичайно складних умовах, які щоразу «модернізуються» ворогом, працюють. Тому і ми працюємо.

Коли до Києва у Касаційний кримінальний суд приїжджають учасники, вони чудово бачать умови нашої робити. Учасники бачать, скільки зусиль докладається для того, щоб належно працювала «відеоконференція» з тими, хто поза залою суду, як тривожно, коли чергова тривога, однак сторони наполягають на продовженні судового розгляду. З цими речами ми живемо і я нічого нового, не відомого українським громадянам не скажу.

З юридичної точки зору, правники й судді з держав Європи цікавляться, як ми оцінюємо докази, особливо новий вид доказів, який набув поширення під час війни – отримання даних зі соціальних мереж, отримання відеозаписів від громадян, які перебувають на тимчасово окупованій території. Це складні речі, оскільки треба переконатися, що це не фейк, а правдиві дані.

Насправді є достатньо механізмів, які дозволяють з’ясувати, чи правдива певна інформація. Звісно, суд спирається на думку спеціалістів у цій сфері, передусім на висновки експерта. Однак завжди переглядаються відеодокази на диску чи з іншого носія. У деяких справах певні відомості є у вільному доступі. Щоразу суддя має можливість додатково переконатися в існуванні того чи іншого відеоматеріалу й оцінити – як, ким, у якому порядку він був отриманий.

Є таке юридичне поняття , як «ланцюг доказів», і він має бути збережений. Не буду заглиблюватися, бо це справді складні юридичні питання, деякі з яких нові і для нас, і для колег з-за кордону. Але вони поки спостерігають, а ми творимо практику.

- Наскільки складно довести умисел у справах про колабораціонізм?

- Це умисний злочин, тому доведення умислу є необхідним. До того ж необхідно з’ясувати, чи особа не діяла під примусом. В одній зі справ директорка школи на території, яка була тимчасово окупована, повідомляла у суді, що її примушували працювати на цій посаді й проводити навчання за освітніми стандартами Росії. Однак у цьому провадженні свідки стверджували, що вона без будь-якого примусу зайняла цю посаду, після того, як попередня директорка української школи відмовилася співпрацювати з окупаційною владою. Засуджена організувала набір дітей у школу і забезпечення їх російськими підручниками, рюкзаками, які надала окупаційна влада. Суди констатували, що своїми діями ця фігурантка забезпечувала організацію і функціонування навчання за російськими стандартами в українському місті.

НАЙБІЛЬШЕ ЗАПАМ’ЯТАЛАСЯ СПРАВА КОЛИШНЬОЇ НАРОДНОЇ АРТИСТКИ, ЯКА ВИСТУПАЛА НА КРАСНІЙ ПЛОЩІ ЗА УЧАСТЮ ПУТІНА

- Скажіть, які з цих справ вам запам’яталися найбільше?

- Найбільше запам’яталася справа про засуджену за колабораціонізм колишню народну артистку України (Ружену Рубльову, – ред.). Ця жінка з такою гордістю виступала на мітингу-концерті за участю Путіна, який проводився на Красной площі, що це складно було не помітити. Мені як одній із суддів колегії слід було переконатися, що дійсно мав місце цей концерт, що він мав політичний зміст і що саме ця колишня народна артистка на ньому виступала, підтримуючи й вихваляючи включення Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до складу Росії. Тому було необхідно послухати достатній фрагмент концерту, щоб переконатися у достатності доказів її вини.

Ця справа слухалася in absentia. Це означає, що участі обвинувачена у розгляді не брала, оскільки перебуває на території Росії.

- Якими мають бути критерії успіху держави у цій категорії справ: кількість вироків чи якість доведення і стійкість рішення?

- Безумовно, головне для судового рішення – справедливість, законність і мотивованість. Я часто використовую фразу: «Кількість не означає якість». Нікому не потрібні просто цифри і кількісні показники. Головне – дієва боротьба з державними зрадниками і колаборантами. Національна безпека держави не посилиться від тих судових рішень, які викликатимуть сумнів. Тому критерій успіху держави – це незалежний суд, який може ухвалити справедливе рішення.

Олена Мігачова, Київ

Фото: пресслужба Верховного Суду