На четвертому році війни напередодні Нового року багато хто з нас ставить перед собою майже «гамлетівське» запитання: святкувати чи не святкувати, коли настрій геть не святковий.

Укрінформ вирішив переадресувати його соціальному та військовому психологу Олегу Покальчуку – і отримав своєрідний «холодний душ»: препарування «магії свят» і підведення до чесного висновку, що стан, якого ми прагнемо у святкові дні, часто потрібен нам не так для себе, як для демонстрації іншим.

Водночас, хоч яку б модель поведінки ми обрали – активність чи бездіяльність, важливо, щоб у підсумку вона дала хоча б невеликий «плюсик»: поліпшення фінансового стану, оптимізацію гормонального балансу або щось інше.

Отже, читаємо й робимо вибір – він точно буде правильним.

ФОРМУЛА «БЕЗ СВІТЛА, БЕЗ ЧОГОСЬ ІЩЕ, АЛЕ БЕЗ МОСКАЛІВ» – ЦЕ ХОРОШИЙ НАРАТИВ

- Пане Олеже, Президент Володимир Зеленський, коментуючи російські обстріли, свого часу сформулював політичну формулу: “Без світла, без води, без газу – але без вас”. Чи працює вона на рівні повсякденного життя?

- Думаю, так. Подібні формулювання достатньо «народні». Водночас, коли ми говоримо про суспільні настрої, треба враховувати кілька чинників – демографію, соціологію та актуальні політичні вподобання.

Формула «Без світла, без чогось іще, але без москалів» – це хороший наратив. У принципі, він себе виправдовує, адже адаптивні механізми в людей загалом дуже високі. Зазвичай ми їх недооцінюємо, бо розбалувані цивілізацією та сучасними стандартами життя.

Але коли доходить до діла, люди виживають – і роблять це дуже ефективно. Так, вони продовжують нарікати й жалітися, і це справедливо, бо саме так вони відчувають реальність. При цьому рівень їхньої адаптивності залишається дуже високим.

- Путін, напевно, не пропустить нагоди «привітати» нас із Новим роком черговою ракетною атакою. Чи можна якось психологічно до цього підготуватися?

- Ні, бо стрес є стрес, а війна – це війна. І вона почалася не вчора. Хто адаптувався, той адаптувалися. Тут, як і в будь-якому центробіжному русі, відбувається своєрідна сепарація людей за рівнем пристосування до викликів і загроз.

Я не хочу знецінювати переживання людей, але сам процес страждання і проживання біди підвищує нашу пильність та уважність.

І попри всі слушні рекомендації знижувати рівень переживань, люди часто інстинктивно в них залишаються. По-перше, ними легше обмінюватися – це спосіб комунікації з тими, хто переживає таку саму біду, спосіб відчути, що ми поділяємо одну точку зору. Тож ці переживання слугують комунікативним механізмом – болісним, але дієвим.

Другий момент – фізіологічний: в організмі виробляється кортизол, який підвищує нашу тривожність, але водночас посилює пильність, уважність та інші фактори, що сукупно дозволяють бути більш чутливими до загроз. Для психіки не має значення, уявні вони чи реальні.

Так, це виснажує. Але це та ціна, яку ми платимо за виживання.

ІДЕЯ «НОВОРІЧНИХ НАСТРОЇВ» Є ТРАДИЦІЙНО ПОЛІТИЧНОЮ

- У передноворічні дні влада нас попередила про можливе посилення обстрілів Росією. Чи це вимагає від нас бути, умовно кажучи, у постійній «бойовій готовності»? Як ми маємо переживати цю ситуацію?

- Так само, як переживали всі ці роки, не роблячи жодної принципової відмінності. Це важливий момент.

Сама ідея святкування Нового року або «новорічних настроїв» є традиційно політичною.

Вона взагалі виникла як політичне явище: 1 січня було закріплено у Римі ще у 153 році до нашої ери як день вступу консулів на посаду, тобто початок адміністративного циклу. Відтоді 1 січня є полем боротьби за символічний «центр часу».

Тому щойно ми вимовляємо словосполучення «новорічні свята», як потрапляємо в пастку уніфікації, яку вигадали не ми. До того ж, тут простежується ще й радянський контекст: Різдво було заборонене, тож Новий рік став секулярною заміною сакрального.

Ворог теж грає в цю гру, наповнюючи окремі дати демонічними смислами. Але для нас це не повинно мати вирішального значення, адже противник свідомо закладає сюди додатковий елемент ураження. Нам нав’язують очікування, що Новий рік має виглядати певним чином – з олів’є, промовами і всією іншою радянською хрінню, прошитою в нашій свідомості.

Але це лише календарна дата, повторюся, політико-економічна. Звернення влади, масові ритуали, ефект «чистого аркуша», ілюзія переходу в якийсь «новий відрізок» – усе це маніпуляція, якій десятки, а то й сотні років. Люди, отямтеся: у відрізок чого ви переходите?

Це традиція, але якщо ми сприймаємо її надто емоційно, вона радше підсилює тривожність. Натомість ті, хто обирає Різдво як точку переходу чи емоційного оновлення, апелюють до сакрального – любові, культури, традиції. Навіть якщо абстрагуватися від релігії, це краще виконує стабілізуючу функцію для психіки.

А Новий рік, навпаки, майже завжди прирікає на тривожність, – незалежно від того, є війна чи ні, бо вам сказали, що це свято, яке ви повинні святкувати.

Я ніде не чув, щоб різдвяний настрій комусь зіпсував обстріл. Я не кажу, що він додає щастя чи радості, але коли ми говоримо про це свято і кажемо «Христос рождається» , або «Христос народився», то маємо справу з речами, силу й велич яких неможливо порівняти з війною. Вони вищі й сильніші за неї.

Люди це відчувають і саме тому святкують. Так триває сотні років, принаймні в нашій культурі точно. Війна – це біда, яка приходить і минає, а віра залишається.

Тому, коли йдеться про культурні заходи під егідою Різдва, можливо, комусь і не вдалося відчути святковий настрій. Але, повторюся, особисто я такого не спостерігав.

ВАМ РЕАЛЬНО ТРЕБА ЧЕКАТИ НОВОГО РОКУ, ЩОБИ ЗРОБИТИ ДІТЯМ ДОБРЕ?

- Чи варто нам усе-таки якось себе стимулювати перед святами, щоби створити відчуття свята для себе й оточення?

- Ні. Ви починаєте надмірно фокусуватися на самих «святах» і робити акцент на всьому, що відбувається довкола. А це безглуздо.

Навіщо вам це збільшувальне скло для абсолютно банальних речей, які відбуваються і до свят, і після них? З якого дива ви розглядаєте повсякдення крізь призму свят, якщо з воєнної, кліматичної чи будь-якої іншої точки зору воно нічим принципово не відрізняється?

Чому ви надаєте особливого значення якійсь довільній календарній даті? Тому що вам сказали, що в цей момент потрібно поводитися «особливо»? Якщо ваше мислення колективне, ви й мислитимете як широкі народні маси.

Це не краща і не гірша модель поведінки, але вона має свої наслідки – і саме про них ви мене питаєте. Один із них – страждати разом з усіма.

А якщо ви хочете мати більшу конкурентоспроможність, залишатися індивідуальністю й знаходити рішення в ситуації, яка насправді не є несподіваною, – тоді ви виграєте. Принаймні виграє ваш настрій.

- Тобто не треба намагатися штучно створити святковий настрій?

- Святковий настрій більш стійкий і тривалий, якщо ви створюєте його для будь-кого – для себе, своєї родини, домашніх тварин – тоді, коли вам самим цього хочеться.

А коли ж ви залежите від когось іншого, цей «хтось» завжди може вам настрій зіпсувати. Ви, звісно, можете обрати чекати, що зовнішні обставини або інші люди зобов’язані забезпечити вам відчуття свята. А можете не чекати.

- Але принаймні діти чекають від новорічного свята якогось дива…

- Діти чекають подарунків! Сучасні діти дивляться у смартфони, вони хочуть гратися й отримати щось за гарну поведінку. Чому ви не даєте їм цього в інший день року? Вам реально треба чекати Нового року, щоб зробити своїм дітям добре?

- Ну, має ж Дід Мороз прийти. І якщо цього року він прийде в укриття, як пояснити це дітям?

- Якщо батьки реально мислять у цих категоріях, це означає, що вони цілий рік, так би мовити, збирають «на чорний день» залишки свого добра для дітей, а на Новий рік у вигляді Діда Мороза, прости Господи, це все «видають».

Тому робіть свято для дітей якомога частіше, поки вони здатні його сприймати, поки вони ще малі. Дуже погано прив’язувати це лише до однієї дати. Розумію, що традиція виникла з бідності, коли люди відкладали копійки й один раз на рік робили щось святкове. Був навіть відомий мем: «Не чіпай, це на Новий рік».

Так само і з добром – не треба чекати Нового року. Робіть його щодня.

БАЖАННЯ ЗБЕРІГАТИ ПЕВНИЙ СТАТУС-КВО У ЗОВНІШНЬОМУ ВИГЛЯДІ – ЦЕ ПРИРОДНО І ПРАВИЛЬНО

- Деякі жінки, напевно, готують собі новорічні обновки. На вашу думку, чи можна це вважати проявом нашої життєстійкості, як, наприклад, червона помада у Британії під час Другої світової війни? (На тлі інших побутових обмежень червону помаду не забороняли і не вважали марнотратством. А у 1941 році з’явився навіть відтінок “Victory Red”. – Авт.) Чи, можливо, від цього варто було б відмовитися?

- Як я можу обговорювати те, що потрібно жінкам? Ніяк! Вони можуть робити те, що хочуть, якщо цим нікому не заважають.

Бажання зберігати певний статус-кво у зовнішньому вигляді – в одязі, зачісці, макіяжі – це нормально, це свідчення ефективності. Звернення у складних життєвих ситуаціях до всіх цих ритуалів – косметики, гігієни, будь-чого іншого – є природним і правильним.

Я, чесно кажучи, не бачу тут предмету для обговорення. Ставлення до цього як якоїсь «проблеми» переводить нас у площину моралізаторства, а я точно не моралізатор від слова взагалі. Я категоричний противник того, щоб давати оцінкові судження поведінці інших людей, якщо вона не загрожує національній безпеці.

ЯКЩО У ВАС НЕМАЄ ВОДИ, ЗНАЧИТЬ, ПО НЕЇ ТРЕБА ПІТИ

- Чи працюють нині загальні поради психологів для українців на час війни на кшталт «зробіть паузу», «відпочиньте», «займіться рутинними справами»?

- Психологів, які роздають поради, – незліченні натовпи. Є ще й штучний інтелект, який також розповідає людям, що з ними не так.

Я можу сказати лише одне: стабілізація не завжди є нагальною умовою для того, щоб ми почувалися добре. Іноді потрібна динаміка. Це дуже індивідуальні речі. Комусь потрібно внутрішньо зачаїтися, заспокоїтися, сповільнитися. А комусь навпаки – рухатися, щось робити, кудись бігти.

Ні перше, ні друге не є кращим або гіршим. Усе залежить від типу особистості. Люди реагують по-різному. Питання лише в тому, яку модель поведінки ви для себе обираєте і що вона вам дає в результаті: покращення фінансового стану, оптимізацію гормонального балансу, виконання справ, які ви давно відкладали й нарешті зробили, чи щось інше.

Важливо, щоб у підсумку у вас був хоча б невеликий «плюсик» – від бездіяльності чи від активності.

- Але, наприклад, якщо людина не може приготувати їжу або прибирати через відсутність води чи електрики, чим можна замінити ці рутинні заспокійливі дії?

- Коли ми говоримо про пошук рішень, то часто хочемо, щоб вони відповідали нашим уявленням про те, «як має бути». Але реальність може бути іншою.

Якщо у вас немає води, значить, по неї треба піти. Або можна сидіти й переживати, що її немає.

Маючи дві ноги й дві руки, ви зможете повільно цю воду донести навіть на той поверх, на який вам дуже не хочеться її тягнути.

Немає електрики? Можна піти й купити туристичний примус із балончиком.

З року в рік, від зими до зими, повторюються одні й ті самі історії й ті самі поради: що робити, як себе забезпечувати, як поводитися в різних ситуаціях. А потім раптом виявляється, що ми знову не готові.

Написані стоси рекомендацій, зняті сотні відео на YouTube про те, як жити в цих умовах – не знаю, що я можу до цього додати.

Якщо ви принципово не хочете готуватися, бо вам це некомфортно, і ви вірите, що ігнорування реальності магічним чином змінить ситуацію саме у вашій квартирі – раптом з’явиться вода, світло, запрацює пилосос, – це ваш особистий вибір. У такому випадку я безсилий.

Але, зі спостережень довкола мене, люди загалом досить ефективно адаптуються.

- Тож якщо нам доведеться зустрічати Новий рік у метро чи в іншому укритті, з цього не варто робити трагедію?

- Можна подумати, що ніхто ніколи не сидів у метро під час обстрілів.

Люди по-різному переживають обстріли 2022 року й тепер – вони вже розрізняють їх за звуком, контекстом, наслідками. Жодної ескалації масового страху немає.

Повторюся: ви говорите про цю дату так, ніби вона справді має якесь особливе значення. З якого дива ми маємо очікувати від неї чогось надзвичайного?

Ми вже говорили про дітей, які чекають подарунків. Ви теж їх чекаєте? Можливо, час вийти з цього «дитячого садка» й перейти хоча б у «школу» – навчитися читати, писати, працювати зі складнішими сенсами, а не чекати під ялинкою якихось політичних подарунків.

Коли ви наділяєте будь-яку дату особливим, майже культовим значенням, ви наповнюєте її очікуваннями, про які сама ця дата нічого не «знає».

Реальність узагалі вами не цікавиться. В принципі.

ЯКЩО ВИ СПРАВДІ ПЕРЕЖИВАЄТЕ ЩОСЬ ХОРОШЕ, ВАМ НЕ ПОТРІБНІ ЧИЇСЬ «ЛАЙКИ»

- Пане Олеже, поділіться, за що ви піднімете келих на Новий рік?

- Це знову ж таки радянська традиція – усі ці застілля, новорічні тости, президентські промови. Для мене це історичне сміття. Для когось воно може бути цікавим, але для мене не має жодної цінності.

Я можу сказати лише «Христос народився», і це справді важливо. Усе інше порівняно з цим для мене особисто є другорядним.

- Президент у різдвяному зверненні сказав, що всі українці загадують одне бажання – «щоб він сконав», і ми розуміємо, про кого йдеться. У вас є таке бажання?

- Ну так, чому ні? І давно. Мені для цього не потрібні підказки президента. Це бажання з’явилося ще з тих часів, коли пропонували «подивитися в очі», «потиснути руку» і так далі. Для мене тут немає нічого нового. Це архетипічне бажання для багатьох українців. Не для всіх, до речі, але для багатьох.

- Але якщо ми всі разом подумаємо, може, Всесвіт нас почує?

- Це з серії шабашів на Лисій горі: процес – окремо, результат – окремо.

Ми можемо піднімати тости, можемо випивати коли завгодно і за що завгодно. Але серйозно сподіватися на якусь магію, яка потім не справджується? Таке з нами вже було і буває постійно. Бо все, що ми собі намріюємо, майже ніколи ні в кого не відбувається.

Я точно не та людина, яка роздає обгортки від цукерок, усередині яких нічого немає, – для цього існують блогери, політики, ютубери.

Я не кажу, що це погано. Це така собі забава, швидше мистецтво, аніж щось серйозне. Якщо люди хочуть у це гратися – будь ласка. Люди ж дивляться вистави, фільми, споживають культурний продукт, який є вигаданим.

У реальності, як правило, дуже мало сюжетів. А вигадані історії людям подобаються – така природа людини.

- От не хочете ви нас заспокоїти, а навпаки, поливаєте «холодним душем».

- Коли потрібно просто помити шкіру, тепла вода справді краща – вона щось розчиняє. А коли йдеться про глибинні процеси в біології нашого тіла, у кровоносній системі, то чергування звуження і розширення є корисним. У цьому випадку «розширювати» і так є кому. Я лише органічно доповнюю ту ейфорію, яка, можливо, в людей теж виникатиме. У них є в цьому потреба, є запит – на здоров’я!

- Якраз ейфорії, схоже, немає. Мені здається, що людей, навпаки, треба якось надихнути перед святами.

- Ні, ви не праві. Ви говорите про ті стани, які люди хотіли б маніфестувати й продемонструвати іншим як трофей. А це різні речі.

Коли ви переживаєте справді інтимно хороші моменти, ви ж не біжите ділитися ними з усім світом. Хоча нині, через соціальні мережі, це ніби стало нормою. Наскільки це корисно для психіки – я сильно сумніваюся, але така поведінка існує.

Люди переживають різні стани, але їм потрібне соціальне схвалення, підтвердження. А це означає, що вони не до кінця довіряють собі. Якщо ви справді переживаєте щось хороше, вам не потрібні чиїсь, прости Господи, «лайки» чи сердечка як додаткова оцінка.

Коли вам потрібне таке підтвердження, це означає, що ви не довіряєте собі. А коли довіряєте – живете з собою в гармонії, й у вашому «господарстві» в голові все більш-менш упорядковано. Якщо ж з’являються дурні думки, отже, в голові для них уже є «хатка», у якій вони можуть жити.

Надія Юрченко, Київ