17 липня відбулися чергові зміни в українському уряді, що торкнулося і структури міністерств. Зокрема, до обов’язків Мінсоцполітики додалися напрямки «сім’ї» та «єдності України». Нове міністерство очолив Денис Улютін – фахівець у галузі держуправління та фінансів із понад 20-річним досвідом, колишній перший заступник міністра фінансів.

Уже за кілька тижнів після призначення міністр презентував план роботи на 100 днів. Серед пріоритетів – реформа пенсійної системи, нова модель підтримки ВПО, допомога сім'ям.

Про підходи до соціальної політики та її впровадження у зазначених галузях Укрінформ поговорив із очільником Мінсоцполітики.

БЕЗ СТАЛОЇ ФІНАНСОВОЇ МОДЕЛІ БУДЬ-ЯКА ПОЛІТИКА ЗАЛИШИТЬСЯ СЛОВАМИ

- Пане Денисе, ваша кар’єра була пов’язана з фінансовою сферою, зокрема з відповідним міністерством. Як цей досвід стане у пригоді в галузі соціальної політики?

- Ми як держава маємо чітко розуміти, де наші громадяни потребують підтримки, і надавати її таргетовано. Мій попередній досвід дає змогу оцінити, як запропоновані ініціативи можуть втілюватися на практиці. Адже без реалістичної та сталої фінансової моделі будь-яка обіцянка залишається тільки словами. А якщо ми формуємо у людей завищені очікування, не підкріплені реальними можливостями, – це неминуче призводить до розчарування і втрати довіри.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА – ПЕРЕДУСІМ ПРО ГІДНІСТЬ ЛЮДИНИ

- Тобто для вас соціальна політика є передусім чіткою фінансовою моделлю?

- Не зовсім. Так, фінансова модель – це важливий елемент, але соціальна політика насамперед має бути людиноорієнтованою. Вона не має зводитись тільки до виплат.

Соціальна політика має бути адресною – відповідати на реальні потреби людини. І в основі цього підходу лежить не тільки фінансова допомога, а й цілий набір інструментів, які підтримують гідність людини і її впевненість у завтрашньому дні. Соціальна політика має бути передусім про підтримку гідності людини.

Тож наша мета – діяти на випередження, підхопити людину якомога раніше, коли з’являються лише перші ознаки складних життєвих обставин, і запропонувати найбільш підхожу допомогу. Якщо ж ми обмежимося тільки виплатами, то це не розв'яже проблему, а лише її відкладе. Людина опиниться у глибшій соціальній вразливості, і врешті-решт – у ще більшій залежності від держави.

- Пане Денисе, акцентуйте, чому ви погодились на посаду міністра соціальної політики?

- Для мене це – можливість впровадження реальних змін, які безпосередньо вплинуть на життя людей. У фінансовому секторі між стартом реформи та видимим результатом часто минають роки. Це складні процеси, які зрозумілі лише вузькому колу фахівців. Соціальна політика ж більш прикладна, результат люди оцінюють відразу.

ГРОМАДЯНИ, ЯКІ НАРАЗІ ВИЇХАЛИ, ВІДІГРАВАТИМУТЬ ВАЖЛИВУ РОЛЬ У ПОВОЄННІЙ  ВІДБУДОВІ

- Міністерство, яке ви очолили, у своїй назві містить три компоненти: «соціальну політику», «сім’ю» та «єдність України». Поясніть, що передбачає третій складник?

- Робота в цьому напрямку, зокрема, обертатиметься навколо відповідей на питання: «як повернути українців, які виїхали у 2022 році?», «як зараз зберегти з ними зв’язок і залучити до розвитку країни?», «як використати їхній досвід для повоєнної відбудови?».

Сьогодні весь наш внутрішній фінансовий ресурс спрямовано на сектор безпеки й оборони, а міжнародну допомогу – на соціальні та гуманітарні потреби. Після війни ця допомога може зменшитися, адже партнери зосередяться на інвестиціях, а ми повинні будемо самостійно забезпечувати стабільність публічних фінансів. Саме тому нам критично важливо повернути людей, які могли б стати частиною цього відновлення, – через роботу, сплату податків, активну участь у житті країни.

Від Міністерства національної єдності ми успадкували низку інструментів для підтримки містків, наприклад, хаби, Агенцію єдності, певні політики. Однак попереду ще дуже багато роботи. Погодьтесь, ті, хто виїхав, повертатимуться в зовсім іншу країну. Україна 2022 року й Україна 2025 року – це вже дві різні держави. Ми швидко змінюємося, розвиваємося у багатьох сферах.

Тому завдання Хабів єдності за кордоном полягає у комунікації з нашими співгромадянами. Треба показати, як змінюється країна, що чекає на них тут.

ХАБИ ЄДНОСТІ ЗА КОРДОНОМ ПРОДОВЖАТЬ ФУНКЦІОНУВАТИ ЯК КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКІ ЦЕНТРИ 

- Тобто хаби залишаться? Якою ви бачите їхню функцію?

- Ми не маємо дублювати функції консульств чи МЗС. Хаби – це більше про взаємодію з нашими людьми через просвітницькі проєкти, дозвілля, психологічну підтримку. Особливу увагу треба приділяти дітям – вони не мають втрачати зв’язку з Україною. Ми також повинні забезпечити їм доступ до базових державних послуг.

ДО 2027 РОКУ В УКРАЇНІ ПЛАНУЮТЬ ЗАПРОВАДИТИ МОДЕЛЬ СУПРОВОДУ ПІД ЧАС ПРОТЕЗУВАННЯ

- Одним із актуальних напрямків соціальної політики є підтримка ветеранів. За даними з відкритих джерел, у серпні 2023 року в Україні діяло понад 80 підприємств із виготовлення протезів. В умовах тривалої війни попит на ці послуги зростає. Які кроки держава впроваджуватиме для розширення мережі виробників протезів?

- Зараз багато людей потребують протезування, при цьому рівень невдоволення державною політикою в цій сфері є високим.

Після мого призначення на посаду міністра ми провели зустріч із державними та приватними організаціями у галузі протезування й реабілітації, як-от Superhumans, Unbroken тощо. Разом ми окреслили ключові проблеми, з якими стикається людина після поранення і до моменту реабілітації. На мій погляд, найбільшою з них є фрагментованість та відсутність супроводу бійця на всьому шляху від поранення до повернення до активного соціального та економічного життя. Людина, яка віддає найцінніше на війні, своє здоров’я, не має відчувати розгублення.

Ми ініціювали міжвідомчу робочу групу, яка напрацює зміни до підходів протезування.  Туди увійдуть представники Міністерства охорони здоров'я, Міністерства ветеранів, Мінсоцполітики, Міністерства внутрішніх справ, громадських організацій і виробники. Ми готові вислухати всіх. Ми прагнемо зрозуміти, як зробити цей процес максимально комфортним для людей.

Ми вже маємо чіткий план заходів із часовими рамками та конкретними відповідальними особами. Концепцію моделі супроводу під час протезування плануємо розробити приблизно за місяць. За два місяці вийдемо з нормативною базою. Зрозуміло, що все це не запрацює повноцінно з 2026 року: нам потрібний перехідний етап, зокрема з боку фінансування, бюджетування, налагодження всіх процесів. В ідеалі – повний старт моделі відбудеться у 2027 році. Цьогоріч ми маємо завершити всю підготовчу роботу. Зокрема, будуть розроблені критерії для виробників протезів, щодо самої послуги, а також щодо оцінки функціональності штучних кінцівок після їх встановлення.

Окрім цього, ми запровадимо систему моніторингу якості протезування. Вона враховуватиме функціональні результати та функціональні можливості військовослужбовців, які отримали поранення чи травми. Система спиратиметься на наявні оцінки, зокрема мультидисциплінарне клінічне тестування.

Протези оплачують з держпрограми – це близько 6,4 млрд грн. На високофункціональні протези понад мільярд гривень виділяється. Ми як держава маємо знати, що ці кошти витрачено ефективно і людина задоволена послугою.

- Чи вже маєте уявлення, яку суму варто закладати на протезування в бюджет на наступний рік?

- Точно не менше, ніж цьогоріч, – це пріоритетна лінія.

Проблема в тому, що наразі ми не можемо точно спрогнозувати потребу. Ми знаємо, скільки людей звернулися, – і всіх, хто звернувся, ми забезпечили. Але нам не відомо, скільки ще людей ще не дійшли до етапу протезування. І це – головний виклик: держава може діяти лише тоді, коли людина подає заявку або купує протез самостійно й просить компенсацію. Але тих, хто ще не звернувся, ми статистично не бачимо.

Ба більше – є ще категорія цивільних, які зазнали ампутацій через війну, а також людей із медичними показаннями, не пов’язаними з бойовими діями. Вони теж потребують протезування й реабілітації, і ми маємо забезпечити їхнє право на це.

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОПОМАГАЮТЬ ВИЯВИТИ ПРОБЛЕМИ ГРОМАДЯН НА РАННЬОМУ ЕТАПІ

- Ви згадали про співпрацю з громадськими організаціями у сфері протезування. А загалом – якою ви бачите роль цього сектору в розвитку соціальних послуг?

- Громадські організації працюють безпосередньо на місцях і першими бачать проблеми, з якими стикаються люди. Кожна організація має свій фокус, свій досвід – і це дуже цінно.

Водночас важливо, аби на місцях реалізовувалась узгоджена соціальна політика і забезпечувалась синергія між зусиллями держави, громадських організацій та приватного сектору.

- Почути про актуальні проблеми можна й через Центри життєстійкості.

- Дійсно, Центри життєстійкості є одним із інструментів, які дають змогу вчасно виявити проблеми, бо туди люди приходять із конкретними запитами. І головне, що там людину можна підхопити на ранньому етапі.

Я думаю, що цей проєкт, який міністерство реалізує як складник Всеукраїнської програми ментального здоров'я «Ти як?» першої леді Олени Зеленської, необхідно масштабувати та зробити частиною системи соціальних послуг по всій країні. Адже Центри життєстійкості – це приклад того, якою має бути сучасна соціальна політика: людиноцентричною та комфортною. Там все побудовано навколо потреб людини – від інтер'єру до ставлення працівників.

- У вашому плані на 100 днів значна увага приділяється підтримці ВПО, зокрема, створенню «єдиного вікна» для отримання послуг. Як це має працювати на практиці?

- Ми плануємо переглянути політику щодо ВПО і створити чіткий шлях від евакуації до інтеграції у громаду, забезпечити соціальну адаптацію та економічну самостійність. Один із перших кроків – забезпечення житлом: держава покриватиме перший внесок за кредитом, а також частину щомісячних платежів упродовж року. Головна умова – офіційна зайнятість.

- На початку року держава запровадила субсидію на оренду житла. Скільки людей нею скористалися?

- Насправді – небагато. І ми опрацьовуватимемо цю програму також, щоби зрозуміти, чому вона не спрацювала.

Проблема в тому, що ринок оренди дуже тінізований. Для участі в програмі потрібно офіційно укласти договір і передати його в податкову, адже держава компенсує податок, який мав би сплатити орендодавець. Але багато з власників осель не хочуть офіційно показувати, що здають в оренду житло.

І тут – питання довіри до держави. Ми розуміємо: треба змінювати філософію взаємодії між громадянами й державними інституціями. І це серйозний виклик.

Загалом наша мета – дати людям вибір. Якщо хтось не готовий брати участь у кредитній програмі, ми хочемо вдосконалити механізм орендної субсидії. З іншого боку, для тих, хто хоче придбати власне житло, ми пропонуємо кредитну модель із компенсацією першого внеску. У цій справі ми також розглядаємо можливість співфінансування з боку місцевої влади – адже громади зацікавлені, щоб люди залишались, працювали, народжували дітей. Це вже питання не лише житла, а демографії та економічного розвитку.

НАПРЯМОК ЗАХИСТУ ДІТЕЙ Є ПРІОРИТЕТНИМ ДЛЯ ДЕРЖАВИ

- Зараз в Україні смертність превалює над народжуваністю майже у три рази. Які заходи у галузі соцполітики дадуть змогу підвищити народжуваність у наших умовах?

- Наразі подано проєкт закону про підтримку сімей, який змінить як підходи, так і обсяги виплат. Передбачено разову виплату 50 000 грн при народженні дитини, а також щомісячну допомогу впродовж першого року – на рівні фактичного прожиткового мінімуму, тобто близько 7 000 грн.

Після першого року батьківства буде доступна підтримка «єЯсла» або компенсація за няню, щоби мама чи тато могли вийти на роботу. Наше завдання –  забезпечити підтримку від народження дитини до її повноліття.

ДИТИНА ПОВИННА ЗРОСТАТИ З БАТЬКАМИ – І ДЕРЖАВА МАЄ ВСІЛЯКО ЦЬОМУ СПРИЯТИ

- Які  питання у сфері захисту дітей ви плануєте вирішувати передусім?

- Проблем багато: від допомоги дітям у складних життєвих обставинах до деінституціоналізації, розвитку сімейних форм виховання, раннього втручання, підтримки родин із дітьми.

Ми як держава маємо активніше говорити про дітей. Ми чуємо голоси ВПО, чорнобильців, але голоси дітей мають чути не менше. Адже основне завдання держави – захистити тих, хто сам себе захистити не може.

Особливо, коли йдеться про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Сьогодні, якщо дитина залишається без родини, держава часто реагує старим, ще радянським способом – просто відправляє її в інституцію. Це не рішення.

Розв'язання багатьох питань ми вбачаємо у цифровізації процесів, а також у розвитку патронатних сімей. Потрібно не лише шукати охочих, а й навчати, підтримувати, супроводжувати ці родини.

Дитина повинна зростати з батьками – і держава має всіляко цьому сприяти.

- Міністерство анонсувало розроблення Соціального кодексу. Коли плануєте представити перші напрацювання громадськості?

- Так, ми дійсно розпочинаємо роботу над Соціальним кодексом. Якщо все піде за планом, то перший драфт підготуємо до кінця року. Хоча це – дуже амбітна ціль.

Зараз у соціальній сфері діє величезна кількість розрізнених законів, підзаконних актів, нормативних документів. Це створює складнощі як для громадян, так і для фахівців. Соціальний кодекс має об’єднати цю мозаїку в єдину, зрозумілу систему. Подивіться хоча б на пенсійну галузь – там кілька десятків різних нормативних документів.

ДЕРЖАВА ГАРАНТУВАТИМЕ БАЗОВУ ДЕРЖАВНУ ВИПЛАТУ ВСІМ, ХТО ДОСЯГ  65 РОКІВ

- Поговорімо про пенсійну реформу. У чому сутність вашого підходу? Ви відмовитеся від бальної системи, над якою працювали ваші попередники?

- Пенсійна реформа – це виклик не лише для Мінсоцполітики, а для всієї держави. Ще в Міністерстві фінансів ми думали над цим питанням, тому що воно створює досить серйозні ризики дисбалансу фінансової системи.

Відсутність сталої моделі пенсійного забезпечення також породжує недовіру людей, знеохочує їх сплачувати внески. Звідси й маємо: дефіцитність пенсійної системи, низькі пенсії, велику кількість спецпенсій, відсутність накопичувальної частини.

Що ми пропонуємо? По-перше, гарантувати базову державну виплату всім, хто досяг 65 років, незалежно від трудового стажу. Людина не має залишитися без підтримки.

По-друге, зробити солідарну систему справді солідарною: скільки людина внесла – стільки отримала.

І головне: ми хочемо розподіляти лише той обсяг коштів, який реально зібрано через ЄСВ у конкретному році. Це дасть змогу створити бездефіцитну систему.

Звісно, важливим компонентом має стати запровадження накопичувальної пенсійної системи – без неї ми не зможемо забезпечити гідну пенсію в довгостроковій перспективі.

В УКРАЇНІ НЕОБХІДНО ПОВЕРНУТИ ДОВІРУ ДО ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ

- А як убезпечити накопичення? Адже вони можуть знецінитися, особливо в умовах війни.

- Дискусія навколо накопичувальної системи завжди впирається в одне – як і куди інвестувати кошти, щоб їх зберегти й примножити. Якщо ми просто візьмемо внески, вилучимо їх із публічних фінансів, а потім через державні цінні папери повернемо назад, ми не створимо доданої вартості. Це фактично повторення логіки солідарної системи, тільки з відтермінованим дисбалансом.

Тому тепер наше головне завдання – визначити надійні інструменти інвестування. Ми наразі активно консультуємось з міжнародними партнерами щодо розроблення спільних механізмів для захисту пенсійних заощаджень.

- Якщо накопичувальну систему таки буде запроваджено, внески до неї підуть із уже існуючого ЄСВ, чи передбачаються додаткові збори?

- Накопичувальна система має стимулювати молодих людей і роботодавців інвестувати у своє майбутнє – через зрозумілі надійні інструменти. Це не має бути обов’язковим відрахуванням, як у солідарній системі, а додатковою опцією, яку людина обирає свідомо.

- Чи плануєте змінювати пенсійний вік?

- Ні, не йдеться про підвищення пенсійного віку.

У рамках того, що ми плануємо, вхід у солідарну систему буде можливий тільки після досягнення необхідного стажу. Особа не зможе зайти в солідарну систему, якщо за спеціальними законами має право виходу на пенсію раніше. Для цього буде окремий закон, де спеціальні пенсії переведуть у професійні, які будуть фінансуватись з додаткових джерел.

Ми прагнемо захистити солідарну систему, повернути до неї довіру.

СОЦІАЛЬНІ ПРОГРАМИ МАЮТЬ БУТИ УНІФІКОВАНІ

- Загалом в Україні досить розгалужена система соціальної підтримки, особливо фінансової. Як із фінансуванням соціальної сфери на наступний рік?

- Ми комунікуємо з Міністерством фінансів, щоби донести важливість соціальних програм, що видатки на цю галузь матимуть економічний ефект.

- Плануєте залучати зовнішніх партнерів?

- Гроші партнерів так само проходять через державний бюджет. Це ж не просто допомога – це ресурс, який потребує чіткого обґрунтування. Партнерам треба пояснити, чому ми впроваджуємо ту чи іншу політику, і який результат вона дає.

Тобто наше головне завдання – прокомунікувати нові політики, їх цілі та обсяг необхідних ресурсів.

Водночас, зі свого боку, ми маємо забезпечити краще адміністрування своїх програм. Сьогодні у нас є 57 різних видів допомог, пільг і субсидій. Ми хочемо перейти до моделі, яка базується на реальній потребі людини, а не на формальному переліку виплат. Система має бути зрозумілою, прозорою і результативною.

Розмову вела Світлана Ткачук