За великим масивом бід, які несе російсько-українська війна, жах насильницьких дій окупантів стосовно кожної конкретної людини залишається мало публічним. Бо коли летять за одну добу десятки ворожих ракет та руйнуються міста і села, гинуть захисники України – цивільним про насилля говорити ніяково і навіть соромно. Як показує досвід, зокрема, воєнних протистоянь на Балканах у 1991-2001 роках, постраждалі від СНПК - сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, не поспішають розповідати свої історії болю і принижень. Власне, лише у серпні 2019 року Комітет ООН проти катувань, дослідивши факти насильства, у тому числі сексуальної наруги щодо цивільного населення колишньої Югославії, виніс вердикт: влада Боснії та Герцеговини має забезпечити матеріальну компенсацію та публічне вибачення жертвам сексуального насильства тієї війни.
Які перспективи мати юридичний і соціальний захист українцям, постраждалим від СНПК із 2014 року? Скільки таких людей? Як домагатися справедливих покарань кривдникам із країни-агресорки допомагає співпраця з ООН? На ці запитання Укрінформу відповідає Сергій Ніжинський, керівник громадської правозахисної організації «UA Experts», кандидат юридичних наук, громадський радник Офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
ЗА ДАНИМИ ООН, 90 ВІДСОТКІВ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛОНЕНИХ ЗАЗНАЛИ КАТУВАНЬ
- Пане Сергію, понад рік тому відбулося підписання рамкової угоди про співробітництво між Урядом України та ООН щодо запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах війни. Наскільки це важливо? Бо ж пам’ятаємо, що висновки представників цієї міжнародної організації щодо російсько-української війни не завжди співпадають із нашими реаліями.
- Дійсно, з одного боку, є випадки не однозначного трактування представниками Організації Об’єднаних Націй подій в Україні. З іншого боку, ми розуміємо, що без участі ООН процеси врегулювання багатьох процесів, пов’язаних із наслідками російської агресії, могли би відбуватися гірше і повільніше.
Буквально днями спеціальна доповідачка з питань застосування тортур Еліс Джердлас оприлюднила офіційну статистику ООН про те, що російські окупанти катували 90% українських військовополонених. І ця інформація вже є опосередкованим спростуванням твердження інших працівників ООН, які нещодавно казали, що геноциду в Україні немає.
Якщо ми маємо ці факти від ООН - що 90% українських військовополонених зазнавали катування, - то однозначно: серед них були і випадки сексуальних злочинів. Чи верифіковані вони українськими правоохоронними органами? Точно не всі. Чи відомі нам усі випадки СНПК, які були вчинені стосовно цивільних мешканців і продовжують відбуватися на тимчасово окупованих територіях, до яких не маємо доступу? На жаль, ні. Але важливою є оприлюднена міжнародною організацією інформація.
Ворог застосовує сексуальне насильство як один із методів ведення російсько-української війни в небачених раніше масштабах – зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях. Для оперативного реагування на ці злочини ще на початку травня минулого року Уряд України та ООН підписали Рамкову угоду про співробітництво щодо запобігання та протидії СНПК. А рік тому у вересні ухвалили план її реалізації.
- Давайте нагадаємо, що СНПК – воєнні злочини без терміну давності, до яких входить не тільки зґвалтування.
- СНПК включає у себе різні форми, найрозповсюдженішими серед яких є зґвалтування, а також каліцтво геніталій, зокрема ураження органів електричним струмом; примус до вступу у статевий зв’язок з іншою особою; примусове оголення; примус дивитися на сексуальне насильство іншої особи.
Тих, хто намагався вибратися на підконтрольні Україні території у лютому-березні 2022 року, трохи не кожного, на російських блокпостах у мінусову температуру змушували роздягатися. Цю інформацію надає Офіс омбудсмена з прав людини, представники якого від початку повномасштабного періоду війни проводять колосальну роботу з евакуації громадян із прифронтових територій.
Коли ми потерпілим кажемо, що примусове роздягання є одним із видів СНПК, - люди дивуються і починають по-іншому реагувати, бо не знали цього факту. У них з’являється бажання звертатися за допомогою. Повномасштабна агресія РФ, скоєння масових злочинів, у тому числі сексуального характеру російськими військовими проти цивільного населення України, кардинально змінили функції та завдання як державних органів, так і громадянського сектору у наданні комплексної допомоги постраждалим.
БІЛЬШІСТЬ ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД НАСИЛЛЯ НЕ РОЗПОВІДАЄ ПРО НАРУГУ НАД СОБОЮ
- За півтора року повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну кількість верифікованих злочинів СНПК щодо цивільного населення, за даними Офісу Генпрокурора, - 231 випадок (станом на 7 вересня). Вважається, що цю цифру слід помножити мінімум на 20-30, додати злочини рашистів на окупованих територіях, про які стане відомо згодом, - і тоді матимемо реальні дані. Тобто щонайменше 5 тисяч постраждалих ?
- Є справи передані до суду, ще не передані, по яких триває досудове розслідування. А є інформація, яка надходить в кол-центри і в Центри допомоги врятованим, де вона опрацьовується і вже за згодою потерпілого або передається у правоохоронні органи, або з потерпілою особою просто працює з психологами. Ми робимо акцент на соціальний ефект і аспект, які дають можливість людині розкритися. І це дає можливість наближатися до реального числа злочинів, які об’єднані у категорію СНПК.
Великим успіхом є ті ситуації, коли вдається створити умови, щоби могли розкритися свідки таких злочинів. Бо навіть ті люди, які бачили глумління не хочуть розповідати про це.
Такий приклад. У нас є працівники нашого проєкту, які булим в полоні. І ми відповідно володіємо інформацією, як себе потерпілі поводили, що там відбувалося чи були тортури. Однак 99% з цих людей не зверталися у правоохоронні органи щодо СНПК.
- Найпершим бар’єром, що змушує постраждалих мовчати, є психологічний?
- У всіх людей звернення до правоохоронних органів асоціюється із відкриття кримінальної справи та чисельними допитами. Однак ми пояснюємо, що перш за все, потрібно ключовим аспектом вважати рішення потерпілого/потерпілої про те, що вони діляться своєю історією. І в процесі спілкування з постраждалими максимально уникати ретравматизації.
Більше того, багато з них є опікунами. І ви знаєте, що робота з дітьми потребує відповідного захисту, належного спілкування з людьми і з правоохоронними органами, адвокатами в тому числі. Тому без належної опіки і піклування неможливо розпитувати неповнолітніх про СНПК. А ще є особи без громадянства, біженці, іноземці, особи, які мають статус додаткового захисту. Це ж взагалі окрема форма спілкування з цими людьми згідно законодавства і міжнародних конвенцій.
Тож поширення інформації від нашої громадської організації про те, які є способи звернення, яким чином можна отримати допомогу, що саме це дасть і фізичній особі, і державі - ключовий момент.
- Чи багато змін у закони і підзаконні акти потрібно вносити, щоби заохотити звертатися до правоохоронних органів постраждалих від насилля в умовах війни?
- Потрібно вносити зміни до інструкцій Міністерства охорони здоров’я та Міністерства соціальної політики, а також змінювати і створювати нові нормативно-правові акти. Скажімо, навіть у Цивільному процесуальному кодексі відсутнє взагалі поняття «кривдник», що створює певну юридичну невизначеність. Коли введемо його у нашу законодавчу площину, то легше буде формувати інші нормативні акти.
Коли в рамках ратифікації Стамбульської конвенції приводимо національне законодавство у відповідність, ми не знаємо багатьох норм. І навіть, коли переклали Стамбульську конвенцію українською мовою, - однак повинні її трошечки імплементувати до нашої кримінології.
- Скільки часу може знадобитися, щоб термін «кривдник» увійшов в українське законодавство?
- Думаю, що на кінець року законодавець може справитися з такою задачею.
Все залежить від волевиявлення парламентарів й активності громадянського суспільства. Зараз рівень громадської активності, бажання справедливості є колосальним. Наша ГО дуже активно працює в питаннях просування змін в законодавстві, які мають пришвидшити реагування на випадки СНПК та нарахування виплат постраждалим.
ПОТЕРПІЛІ ПРОТИ ТОГО, ЩОБИ ЇХ НАЗИВАЛИ «ЖЕРТВАМИ»
- Від цивільного населення щодо вчинення різного виду насильств за час війни на державні та неурядові кол-центри надійшли 93 тисячі дзвінків. Чи відомо, яка з них частина - звернення потерпілих від сексуальних злочинів та свідків таких дій?
- Загальне число звернень щодо насильства протягом війни у правоохоронні та правозахисні організації ще більше (стосовно СНПК, тортур військовополонених, домашнього насильства, яке, на жаль, не зникло). Про 17 тисяч дзвінків гендерно зумовленого насильства говорила Катерина Бороздіна, віцепрезидентка «ЛаСтради». У нас є дані про 2,6 тисячі звернень за безоплатною правовою допомогою на ресурсах центрів допомоги. Про 145 тисяч випадків повідомляли з МВС в інтерв’ю «Deutsche Welle». На сайті міністерства йдеться про 50 тисяч повідомлень про домашнє насильство за перше півріччя – кількість збільшилася на 40 відсотків, у порівнянні з минулим роком.
Інформація із кол-центрів правоохоронним органам для реагування про той чи інший конкретний випадок передається тільки за згодою потерпілого чи потерпілої, тому що захист персональних даних і особистості - це ключове.
Є ще один сегмент – потерпілі внаслідок торгівлі людьми. Дані комісії, яка надає такий статус, - закриті. Частина людей, які його отримали, я впевнений, могла би бути стейкхолдерами нашої тематики. Наприклад ті, хто перебував у полоні: їх російські солдати катували, примусово роздягали, безкоштовно експлуатували. Щоби не вмерти, за їжу, полонені змушені були все виконувати.
- Навколишні люди не завжди співчувають тим, хто постраждав від сексуального насилля. Як наелектризоване багатьма бідами війни українському суспільству переконати, що потерпілі від СНПК – постраждали?
- Потерпілі від СНПК – досить чуттєва кваліфікація. Ми зараз працюємо над тим, щоб допити у правоохоронних органах потерпілої чи потерпілого внаслідок сексуальних злочинів були мінімізовані, щоби не відбувалася ретравматизація. Більше того, ми хочемо, щоби спілкування відбувалося у форматі закритої відео конференції, коли потерпілий чи потерпіла знаходиться вдома. Тобто таким справам має присвоюватися відповідний гриф секретності. Тому що журналісти, з одного боку, хочуть володіти інформацією, а з іншого – права постраждалих є пріоритетними.
Також пропонуємо прирівнювати потерпілих внаслідок сексуальних злочинів під час війни до жертв війни, які матимуть право отримувати відповідні пільги. І дуже важливо відразу організувати процес соціального захисту таким чином, щоби не відбувалися сутички у відповідний орган державної влади пільговиків різних категорій: учасників бойових дій, цивільних полонених, матерів-одиначок, багатодітних і патронатних сімей із окремою категорією - потерпілих внаслідок сексуальних злочинів.
Ніхто не повинен знати, що ця жінка - потерпіла внаслідок сексуальних злочинів, але вона повинна бути у відповідному реєстрі Нацсоцслужби, Мінсоцполітики, які надають пільги. Тому що це люди, які своїм власним здоров’ям розплачувалися за тимчасову окупацію.
- Жінками, які зазнали сексуального насильства у російських застінках із 2014 року, з якими я спілкувалася, категорично проти того, щоби їх називали «жертвами». Вони позиціонують себе постраждалими, які травми змогли трансформувати у зростання особистості. Ініціатори законодавчого врегулювання зважатимуть на це?
- Безумовно. Ми вивчаємо досвід інших країн у цьому питанні. В той час, коли МЗС України застерігає від зустрічей на державному рівні державних службовців з організаціями Косово - найактивніші громадські організації України, Албанії, Косово не мають обмежень щодо зустрічей на користь потерпілих України. У серпні у Тирані відбулось підписання Меморандуму про співпрацю на користь українських потерпілих, внаслідок сексуальних злочинів під час війни з Росією. Нагадаю, що Косово приєдналося до декларації G7 щодо гарантій безпеки для України. З представниками громадських організацій ми постійно перетинаємось в ООН на різних платформах з обговорення українського питання та завжди підтримується українська сторона.
У Косовському реабілітаційному центрі зафіксовано більше 1700 потерпілих, які офіційно вже отримали відповідну допомогу від держави. Однак тільки нещодавно вони прирівняли до жертв війни всіх постраждалих внаслідок війни і у відповідних законодавчих актах закріпили їхні соціальні гарантії.
- Знову одразу давайте уточнимо, що від трагічних подій відділяють два десятиріччя…
- …А потерпілі й досі з’являються і відкриваються. Часто ці люди переїжджають в інший регіон, тому що, знаєте, зазнають булінгу від односельчан, особливо у малих населених пунктах.
Після спілкування у форматі телемосту ми проаналізували ситуацію і в Косово, і в Албанії, порівняли наші ініціативи з балканськими. Тепер, наприклад, хочемо змінити наказ МОЗ про те, щоб висновок гінеколога-акушера (верифікованого, зареєстрованого у відповідних службах) можна було вважати ключовим доказом. Знову, щоби додатково не ретравмувати потерпілих.
- Чи в України, де ще не закінчилася війна, такі ж шанси мати «невидиме покоління», як у тих же Балканських країнах, де збройні конфлікти відбувалися у 1991-2001 роках?
- Є історії в Сараєво, де дітям вже по 20 років, які були народжені зґвалтованими у період війни жінками. Часто вони були в соціальній ізоляції. Нам варто пробувати зробити так, щоби таких «невидимих» людей не було чи було якомога менше. Для цього статус постраждалих від СНПК варто робити конфіденційним.
УКРАЇНІ ВАЖЛИВО РАТИФІКУВАТИ РИМСЬКИЙ СТАТУТ
- Є діючих 11 Центрів допомоги врятованим - це достатньо на нинішньому етапі? Чому за кордоном такий перший відкрито у Празі?
- Зараз основний акцент, який ми робимо: намагаємося змінити фокус звернень, щоб потерпілий і свідок не думали, що вони зразу вступають в процес. Всі розуміють, що це гра в довгу і бояться цього. А ми хочемо, щоб потерпілі і свідки максимально давали інформацію відповідним службам, в «Центри допомоги врятованим», їх зараз 11.
Знаємо, яка кількість людей зараз за кордоном, які бояться приїжджати в Україну навіть не через бомбардування, через те, що тут йде ретравматизація. Якщо кампанія Першої леді зазначає, що у нас кожна друга людина має посттравматичний синдром, то уявляєте скільки українців за кодоном, які бояться проявити себе у тих чи інших сферах, десь засвітитися? І тому створення «Центрів допомоги врятованим» за кордоном чи систематизація цієї інформації і фізичним особам допоможе, і тим, хто працює з цими людьми.
Більше того, наша громадська організація ініціює розширення відповідних онлайн-порталів для консульських установ. Щоби консул, який спілкується з людиною, відразу мав алгоритм дій: куди людину направити, перенаправити і яку дати їй пораду, якщо вона стала свідком чи потерпіла власне від сексуальних злочинів. Ми зараз для МЗС в рамках робочої групи допомоги українцям за кордоном, яку очолює Ольга Стефанішина, ініціювали з консульським департаментом такі зміни, будемо допомагати у розширенні цих порталів і наповненні їх відповідною інформацією.
Чехія - це прикордонна країна і там на душу населення знаходиться більше українців, ніж де-інде, навіть у Польщі. Чехія була політично готова була відкриття центру. Польща може бути другою, так само як і інші країни.
- Діяльність ЦДВ спрямована на реалізацію Рамкової програми співробітництва між Урядом України та ООН щодо запобігання та протидії сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, Національного плану дій на виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року. Із 231 офіційно зафіксованого випадку СНПК – 82 постраждалими є чоловіки. Законодавчі норми до обох статей діють однаково на нинішньому етапі?
- Наслідки у потерпілих від СНПК чоловіка і жінки різні. Бо хтось може народити, а хтось – ні. Гендерний компонент присутній. Але закон має однаково захищати і жінок, і чоловіків.
- Яким був досвід роботи з постраждалими від СНПК під час АТО (ООС)? Скільки осіб у тому понад 7-річному проміжку зазнало сексуальної наруги? Це точно частина людей, які були незаконно ув’язненими, зокрема, в «Ізоляції» у Донецьку.
- Суспільство, по суті, після 2014 кілька років не реагувало у публічному просторі на сексуальні злочини на тимчасово окупованих територіях. Власне і війною події офіційно не називалися. Хоча, зокрема, були звернення від кримськотатарського населення, як потерпілих внаслідок злочинів окупаційної влади.
Після 24 лютого 2022 року є багато фактів про наругу над цивільними людьми, зокрема, на Київщині у Бучі. Багато свідків було, які знаходилися в погребах і підвалах. Вони підтверджували факти, коли кадирівці в стані афекту й алкогольного сп’яніння знущалися над українцями. Маємо ситуацію, коли наймолодшій жертві СНПК було 4 роки, а найстаршій 82… Таке вчиняли нелюди і вони повинні бути покарані.
- Чи заважає Україні наближати справедливе покарання російських воєнних злочинці, які вчиняли, зокрема, й СНПК, те, що дотепер у нас не ратифіковано Римський статут?
- Ми повинні ратифікувати якомога швидше Римський статут, бо це наша дорога в справедливість на користь потерпілим.
Це дало би можливість правоохоронним органам підключати міжнародні структури. А також отримувати відповідні дотації і гранти для спеціальних працівників. Нам треба ратифікувати Римський статут до нового року, інакше будемо мати негативні наслідки, кажу вам як правозахисник.
Валентина Самченко, Київ
Фото Кирила Чуботіна