Свято Хрещення: від святкувань з Кирилом до української молитви в Лаврі
28 липня Україна святкуватиме 1035 років Хрещення Руси-України, “підсилене” три роки тому ще й святом Української державності. Ну ми звикли, що це свято три в одному: День пам’яті Хрестителя святого Володимира, день Хрещення та День Української Державності.
Ми святкуватимемо його 28 липня востаннє, бо через календарну реформу ПЦУ, зміни якої влада врахувала та внесла в державний календар, вже з 2024 року святкування всіх трьох дат переносяться на 15 липня. За ці п’ятнадцять років, відколи День Хрещення існує, як державне свято, воно по ходу стало чи не найяскравішою ілюстрацією однієї з “битв за ідентичність”. Москва мало того, що услід за Києвом оголосила це ж свято державним, мало того, що Кирило чи не щроку приїжджав його святкувати на територію України, але вони вклали неймовірну кількість зусиль, аби довести, що це свято однієї “триєдиної держави”, “збільшуючи” свою християнську історію на 1000 років за наш рахунок. (У ці дні в Інтернеті гуляла смішна картинка: ікона рівноапостольного князя Володимира з надписом: “Я Москву не хрестив. Про який Московський патріархат ти говориш, синку?”
Так вийшло, що урочистості Хрещення в Україні у ці роки збігалися із дуже з важливими і з драматичними подіями. Ми вирішили розповісти, як ці півтора десятки роки Москва намагалася вкрасти разом зі святом святого Володимира українську християнську історію, і як їй це не вдалося.
2008: ВІЗИТ ВАРФОЛОМІЯ ТА КИРИЛО НА МАЙДАНІ
І от після того, як на вечірньому Майдані на публічному концерті російський гурт ДДТ добре розігрів публіку, її соліст Шевчук представив наступного гостя: на той момент митрополита Калінінградського та Смоленського Кирила.
“Доброго вечора, Київ. З 1020-річчям Хрещення Руси”, - проголосив майбутній патріарх РПЦ, якого в Україні через 15 років називатимуть не інакше, як кривавим.
Майбутній очільник РПЦ, не знімаючи митрополичого головного убору, в стилі діджея у своєму привітанні коротко виклав тези русского міра: “Святая купель Хрещення народила прекрасний народ, до якого ми належимо. Росія, Україна, Білорусь — це є все святая Русь”. Він ритмічно в мікрофон сказав це тричі, так як повторюють тричі славослів’я Трійці, наче запроваджуючи новий догмат). А свята Русь, мовляв, це не імперія, це ідеал добра, краси, сили, непереможності. І це все ми з вами.
Те перше святкування хрещення Руси-України в Україні було дуже символічним. Його запровадили указом Віктора Ющенка 2008 року якраз напередодні візиту до України патріарха Варфоломія.
Якщо ви пам’ятаєте, це був перший підхід (перша спроба) вже у новітній час проголосити автокефалію української православної церкви. Патріарха Варфоломія та й інших представників помісних церков зустрічали на вищому рівні, приїжджали очільники та вагомі персони. Натомість у (спочилого нині) патріарха РПЦ Алексія було своє весілля. Він в аеропорту проголосив промову про непорушність зв’язку «трьох братніх народів», а супроводжуючий його митрополит Кирило конкретизував це вже на вищезгаданому концерті. Мовляв, у хрещеньскій купелі народився один (ну триєдиний) народ, ми з вами. Що там було з триєдиним не знаємо, але перше державне свято хрещення для українського народу не вдалося. Тоді невизнані церкви так і не отримали автокефалію.
Але історія свята Хрещення продовжилася.
ХРЕЩЕННЯ В ЧАСИ ЯНУКОВИЧА СТАЛО ВИКЛЮЧНО СВЯТОМ “СПІЛЬНОЇ КОЛИСКИ”
Услід за Україною Російська Федерація теж проголосила День Хрещення святом. 2010 рік став роком перемоги Януковича на президентських виборах. І тоді українська влада почала святкувати цей день з іншим акцентом і в іншому товаристві. Хрещення зі свята християнизації та європейського вибору України перетворилося виключно на святкування “спільної колиски трьох братніх народів”.
З 2010 по 2013 роки на урочистості приїжджав Кирило (власне Кирило з 2008 року постійно приїжджав в Україну, де служив молебень на Хрещення та постійно просував тезу про триєдину Русь). Часом він об’їжджав із «несвятою гастроллю» монастирі УПЦ МП, вручав церковні нагороди проросійським олігархам Фірташу та Бойко, служив молебні в Лаврі.
Апофеозом стало святкування Хрещення 2013 року у Криму. Там і Янукович був, і Путіна - перший сказав, що Хрещення виявляється є святом «єднання російського та українського народів», а другий, що свято нагадує про «спільне коріння українців та росіян, зміцнює дух єдності та змушує рухатися далі»... А «далі» була анексія Криму, яку Путін пояснив тим, що саме в Криму охрестився київський князь. Купель Володимира Святославовича — чим не привід відторгнути територію? Тим більше народи-то “братні”...
З усіх свят, історій, легенд, інтерпретацій, якими вправно спекулювала Росія, Хрещення було особливим. Хресні ходи, запроваджені в 2008 року для УПЦ МП стало демонстрацією чисельної переваги перед на той час невизнаними автокефальними українськими церквами. Хресні ходи, по ідеї, мали проводитися у кожній єпархії (церковній області), втім все перетворилося на велике шоу в столиці, з доставкою автобусами або “ пішим марширування” за участі стареньких і молодших, екзальтованих вірян МП до Києва. Хресний хід, який закінчувався на Володимирській гірці молебнем, призводив до величезного скупчення людей. Там досить було однієї димової шашки, щоб спровокувати паніку…
Хресні ходи МП щедро оплачувалися організаторами (транспорт, в деяких роках – гроші на харчування учасників), інформаційно все супроводжувалися проросійськими каналами.
Головним рушієм «мас московського патріархату» тоді був послух батюшці. На всіх молебнях шикувалися монахи, авторка подавала їм записки за упокій з українськими героями, просила помолитися, зазначивши, що ці люди належали до автокефальної церкви. І кожного року, починаючи з 2015-го, з трьох монахів тільки один погоджувався молитися за людей з тогочасного Київського патріархату.
Востаннє велика хода на свято Хрещення була у 2018 році, перед отриманням Томосу новоствореною ПЦУ. Вадим Новінський дуже тоді хотів продемонструвати масове небажання українців отримати автокефалію. Цікаво, що вже через чотири роки віряни, які тоді тримали в руках плакати «Варфоломій — єретик», з такою ж безпосередністю почнуть вимагати у святійшого патріарха Варфоломія взяти їх у підпорядкування, щоб не бути з Москвою, але й не доєднуватися до ПЦУ...
ТОМОС, ВІЙНА, РЕЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ: НІКОЛИ ЗНОВУ З МОСКВОЮ
Насправді, останнє — сумна історія того, наскільки церква типу «не МП» євангелізацією та освітою вірян не займалася. Замість просвітницьких проектів (по великому рахунку Хрещення цих земель великий багаторічний процес зі своїми особливостями, цікавими історіями) УПЦ МП, йдучи в річищі побажань Москви, організовувала щороку пропагандистську акцію, нехай і молитовну, але із явними політичними підтекстами. Хресні ходи на Хрещення були й у автокефальних церков, менш чисельні, бо митрополії ніколи не зациклювалися на тому, щоб вони були якомога більш масовими. Але на тих ходах завжди були військові, волонтери, інтелігенція, і ніколи віряни не несли портретів царської родини.
Втім, для України це свято завжди було чимось на кшталт чи то самопізнання, чи Богопізнання, бо давало імпульс медіа розповісти про події. День хрещення — еталонний приклад, як Москва намагалася битися за символічний спадок Русі-України і як вона битву цю програла.
За півроку до вторгнення 2022 року Президент Зеленський проголосив День Хрещення, День рівноапостольного князя Володимира днем, - ще й Днем Української державності. Указ про святкування було підписано у 30 річницю Незалежності, 24 серпня 2021 року. Тоді на Майдані, на трибуні для почесних гостей під час військового параду сидів Глава Церкви Матері, Вселенський патріарх Варфоломій.
А потім було велике вторгнення, війна, битва за столицю та звільнення Київщини, початок демонтажу Моспатріархату та довгоочікувана календарна реформа. Вона, окрім астрономічної логіки, ще й розводить, нарешті, наші дати релігійних святкувань із біснуватим сусідом.
…Втім, у цьому році свято Хрещення й день Державності востаннє святкується 28 липня. Нещодавно, на прохання ПЦУ влада перенесла державні свята, які «вкорінені» в церковні на два тижні, узгодивши їх з новоюліанським календарем.
Це останнє святкування теж символічне, бо вперше в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври, вже майже звільненої від МП, лунатиме молитва за Україну, за її владу, за ЗСУ, за полонених, за волонтерів, за народ, за нашу Перемогу. Це свято — період неймовірної ясності, коли на площі біля собору вже не стоятиме кривавий патріарх, який нині чи не щодня благословляє вбивство українців.
І цей день назавжди буде не лише святом христового просвітлення України, а святом битви за свободу та життя, за право усвідомлювати себе спадкоємцями великого минулого, в якому народився не “адін народ”, а прабатьки славної на весь світ, неймовірної української нації.
Лана Самохвалова, Київ
