Укріпляючи дух на звитяжнім шляху... Історія врешті зрушує з мертвої точки

Магічне мислення – це коли ти звертаєшся до вищих сил, і віриш, що вони тебе почують і укладуть з тобою угоду.

І ти, почутий ними, принесеш якусь жертву (відмовишся на місяць від розваг чи, пожертвувавши своїм вільним часом, вийдеш на пікет з плакатом: " Ні – сатані!"). Чи просто житимеш без гріха. Чи то щось випросиш, натиснувши на жалість. І вищі сили охоче виконають свою частину угоди..

Або ж кинеш виклик: "Поки триватиме така несправедливість, я відмовляю Тобі в своїй вірі". І вищі сили злякаються твого ультиматуму...

"Хай будуть прокляті у віках наші вороги!" – це з цієї опери. "Вони мають бути знищені всі до сьомого коліна!", " Клянусь Небом, вони всі помруть страшною смертю!" – несуться у мережі накази Вищим силам.

У тебе стільки внутрішнього вогню, що віриться: а ну як силою колективного егрегору ми всі разом вплинемо на тонкі матерії Всесвіту, і на ворогів виллються ріки вогню й сірки, налетять хмари сарани й спіткає якась холера.

...Іншим є мислення віруючої людини. Вона знає, що Небо не йде на домовленості з людиною. І Господь не пожежна команда за викликом. Він не виконує замовлень навіть від найсвятіших праведників, які денно й нощно моляться в Його славу. Що вже казати про нас грішних.

Бо "несповідними є шляхи Господні", бо "На все воля Твоя". І не омине чаша сія нікого. І не буде відповіді на волання: "На кого Ти мене покинув?!"

Бо Він дав людині волю самому творити справедливість і, якщо ти дійсно обраний, то відкриє тобі твою місію і вкаже шлях. І можна лише прохати, аби укріпив дух на тому звитяжному шляху.

...І можна мислити раціонально. Мати мужність зрозуміти, що живеш лише власним розумом. Знати, що у цьому світі нічого наперед не визначено, що жорна історії мелють невблаганно, але лише тому, що у тому механізмі є такий гвинтик, який носить твоє ім'я.

І той гвинтик – не якийсь унікальний всесвіт з безліччю надій, мрій і бажань. Не щось народжене для якоїсь виняткової місії, з міткою Бога в очах.

А просто один із безлічі атомів, на яких тримається Всесвіт.

І ти крутиш ті жорна у поті лиця, без злоби, заздрощів, ненависті. Ні на що не сподіваючись, нічого не прохаючи, й нічого не боючись.

Й історія якось зрушує з мертвої точки, бо ти віддаєш свої сили, чи віддав уже колись, чи ще віддаватимеш, поки не зірве різьбу. І тоді тебе замінять іншим.

А ти підеш не поміченим і не очікуватимеш ні раю після смерті, ні нагороди, ні пам'яті про себе.

Бо найкраща нагорода – це те, що ти жив на цьому світі, й крутився як усі, й не зламався раніше, аніж тобі знайшли заміну.

Євген Якунов
FB

Використані графічні ілюстрації Нікіти Тітова

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства