Одним з «методів» війни росії в Україні є обман і маніпуляції. Їх країна-агресор постійно намагається нав’язати у чутливій темі дітей, прикриваючись словами: «ми рятуємо», «ніколи нікого не змушували»... Насправді вороги свідомо вбивають цивільне населення України, а українських дітей – депортують під виглядом «усиновлення» або «відпочинку». Таким чином й опиняються неповнолітні, зокрема, в так званих «лагерях» у тимчасово окупованому Криму, в Чечні і ще десятках інших місць, де їх залякують, принижують за те, що українці, і змушують, наприклад, щодня годинами слухати російський гімн.

Точного числа вивезених на свою територію агресора українських дітей не знає ніхто – бо війна, а росія не дотримується норм міжнародного права і про цивілізоване інформування. У відкритих джерелах росія називає цифру – 744 тисячі. Підтверджених депортацій неповнолітніх, за даними нашого порталу «Діти війни» – 19 384.

Укрінформ говорить з Миколою Кулебою – екс-уповноваженим з прав дитини, засновником розгалуженого фонду Save Ukraine / «Спасемо Україну», який займається повернення депортованих росією дітей. Співрозмовник каже, що з 2014 року під впливом рф на її території та в умовах постійних обстрілів і руйнувань злочинними «асвабадітєлямі» в окупованих зонах опинилося близько 1,5 млн українських дітей, які стали заручниками. А це– близько 20 відсотків усього дитячого населення України, свідомість яких нині формує ворог. Протизаконне вивезення неповнолітніх громадян України у росію – той вид злочинів, за які Міжнародний кримінальний суду видав ордер на арешт путіна та російської уповноваженої з прав дитини львової-бєлової.

Про усі складності ситуації спілкуємося з Миколою Кулебою, коли великими зусиллями очолюваного ним фонду вдалося уже вп’яте завершити повернення з рф цього разу 31-ї української дитини.

І ДОРОСЛИХ, І ДІТЕЙ РОСІЯ ЗАЛЯКУЄ

– Пане Миколо, на який термін може розтягнутися повернення депортованих в росію українських дітей?

- Допоки ми будемо в стані війни, росія буде блокувати будь-яке повернення, маніпулювати і намагатися доводити, що рятує дітей, а не депортує. Ще навесні 2022 року, коли були намагання переговорів у білорусії, вірний помічник путіна мединський – сам з Черкащини, в Смілі народився – казав, що українська земля належить російським дітям. Тобто: або треба російських дітей привезти на українську землю, захопивши її, або з українських дітей зробити росіян, «промивши» їм мізки. Щоби досягти цієї мети, на окуповані території росія тоннами ввозила російські книжки, шукала колаборантів, які починали працювати, аби швидко перетворити українських дітей на російських.

- Що спільними зусиллями держави і громадського сектору треба робити саме зараз, щоби з росії повернути якомога більше депортованих дітей?

- Перше, що потрібно робити, – це зберегти тих дітей, які сьогодні є в Україні – там, де продовжується повномасштабна російсько-українська війна. Мають з’явитися програми, які не допустять продовження вивезення дітей в росію. Сім’ї, які проживають сьогодні на окупованих територіях або в зонах бойових дій, бояться, що коли вони евакуюються, то залишаться сам на сам зі своїми проблемами. Тому маємо створити для них належні умови.

Ми маємо сьогодні вимагати від ООН і Червоного Хреста виконання їхніх обов’язків – проводити переговори з росією щодо повернення українських дітей. Ми не можемо цього робити, бо рф – агресор, який прийшов нас вбивати, нищити. А міжнародні організації можуть стати перемовниками, виконати свої обов’язки щодо ідентифікації українських дітей на території нашого ворога та надання їм допомоги щодо повернення в Україну.

- Які конкретно українські відомства мають активізувати роботу міжнародних організацій у справі повернення депортованих росією дітей?

- Міністерство закордонних справ та Уповноважений з прав людини. Це дві основні структури, які мають займатися цими питаннями: проводити переговори, вимагати від ООН і Червоного Хреста виконання їхніх обов’язків.

Загалом переговори – це питання дипломатії. І Дмитро Кулеба, як на мене, – найкращий дипломат, який міг би це робити. Думаю, що в нього вийде домовлятися. Але тут питання не в МЗС, навіть. Власне, міжнародна спільнота не надто занепокоєна проблемою злочинних дій країни-агресора стосовно українських дітей. Наше завдання – підняти рівень цього занепокоєння в сотні разів.

- Тобто на всіх рівнях так само, як активно говорять про «Леопарди», «Хаймерси», іншу зброю, мають говорити про постраждалих від російсько-української війни наших дітей?

- Так. Тому я був у грудні в Конгресі США, зустрічався з конгресменами, сенаторами, постійно працюю з топ-медіа: СNN, CBC News, іншими. Бо що може бути для нашої країни гіршою ситуацією, аніж те, що півтора мільйона дітей на сьогодні знаходяться під впливом окупанта?

Із 2014 року скільки вже сотень тисяч українських дітей примусово отримали російське громадянство? Скільки вже вважають себе росіянами і скільки вже забули свою українську ідентичність? Скільки з них вже воюють в російській армії проти України, вважаючи, що ми вороги? Скільком росія вже зуміла нав’язати, що воюють вони «з НАТО, нацистами, бандерівцями»? Можу сказати, що ми втратили вже тисячі дітей, які подорослішали, яким уже виповнилося 18 років і більше, які живуть на території росії і вважають, що вони вже ніколи не повернуться в Україну.

- Київ 8 квітня зустрів 31 дитину. Їх росія намагалася будь-що залишити на своїй території. Чим особлива саме ця, п’ята місія повернення?

- Цього разу ми повернули найбільше число дітей, з Харківської та Херсонської областей. П’ята місія була, мабуть, самою складною, тому що цього разу багатьох дорослих, які поїхали в росію забирати своїх дітей, ФСБ у Москві допитувала по 14 годин. Декого так – по чотири рази! І я розумію, що в той час були задіяні не тільки провокації, залякування та пропозиції співпраці, а й намагання російських спецслужб отримати багато різної інформації: і про деталі організації проведення повернення дітей, і про розташування наших військових.

Багато з дорослих, які їздили цього разу забирати своїх дітей у росію, взагалі не захотіли співпрацювати з нашими органами, бо бояться почутих в рф погроз. Більше того, вони ще й своїх дітей налаштували на те, щоби вони не спілкувалися з нашими правоохоронцями. Тобто ми бачимо, що росія всіляко намагається викривити інформацію на офіційному рівні і залякати тих, хто знає реалії з власного досвіду. І після попередніх повернень, і тепер ми розуміємо, що дітей вороже налаштовують проти України. Країна-агресор маніпулює свідомістю і дорослих, і дітей.

ПРО БАТЬКІВ У ДЕПОРТОВАНИХ ДІТЕЙ В РФ НЕ ЗАПИТУЮТЬ

- Що найбільше гальмує повернення українських дітей з росії?

- Зрозуміло, що не всіх дітей нам вдається повернути. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, російські органи у період війни мали б повідомити принаймні Комітет Червоного Хреста, скільки дітей і хто саме з України знаходиться в рф, дати списки, передати ці списки Україні, щоб ми могли знайти рідних, близьких, щоби повернути дитину. Але львова-бєлова на останній своїй пресконференції сказала, що взагалі ніякі списки нікому не збирається давати.

- Чекає, щоби списки вивезених з України дітей попросили?

- Українська офіційна сторона попросила списки. Але обіцяють лише спробувати шукати українських дітей тільки після того, як російській стороні назвуть прізвище дитини та представлять батьків чи представників найближчого родинного кола (бабусі-дідусі, повнолітні брати-сестри). З одного боку, уповноважена з прав дитини львова-бєлова рапортує про те, що 730 тисяч дітей з України зареєстровано в росії після повномасштабного вторгнення. Утім коли її запитують «а де ж ці діти?» – вона говорить про те, що надання списків стане свідченням воєнного злочину. Для преси краще створити картинку «дєті прієхалі в лагерь». Неначе неповнолітні з країни, на яку напала росія, могли самостійно туди добратися…

- Суцільну брехню росія продовжує поширювати на всіх рівнях...

- Це не просто брехня, а цілеспрямована маніпуляція. Бо діти, які опинилися в росії, потім свідчать про те, що жодного разу ніхто навіть не намагався шукати їхніх батьків, ні разу ніхто не запитав про них.

- Еммануель Доуд, французький юрист, який подав позов до Міжнародного кримінального суду через насильницьке вивезення українських дітей до росії, в одному з інтерв’ю казав, що власне росія через своє маніпулятивне телебачення сама ж проти себе і свідчить – розповідаючи про свої злочини. Однак не просто знайти інформацію про кожну конкретну депортовану дитину з України. Як вона потрапляє до вашого фонду?

- Є дві ситуації: або ми знаємо про дитину, але не знаємо, де батьки; або до нас звертаються рідні дівчинки чи хлопчика, чиє місцезнаходження невідоме. Є ті, хто телефонує на гарячу лінію і звертаються через соціальні мережі. Щось розповідають діти, яких ми повернули. Нещодавно, наприклад, мене шукала людина з росії – регіону, де є українські діти, яких пропонують на усиновлення. Ще отримуємо інформацію від організацій та державних установ.

Співпрацюємо з усіма.

Є немала кількість дітей, у яких немає батьків: зникли безвісти, загинули чи раніше померли. У російські табори таку дитину часто відправила тітка чи дядько, яких ми або зовсім не можемо знайти, або вони не хочуть їхати за дитиною в росію, бо вважають, що це небезпечно. У таких ситуаціях виникає чимало проблем з поверненням.

Час при цьому має дуже серйозне значення: чим довше дитина перебуває в росії – тим більший вплив на її психіку залякуваннями та маніпуляціями. Якщо це дитина з бідної української сім’ї, яка не була не те що за кордоном, а в обласному центрі – її ведуть в зоопарк чи в магазин за одягом, і вже цим переконують, що забезпечать їй таке «прекрасне майбутнє» в країні, яка насправді 10-й рік веде війну в Україні. І це конкретні приклади, хоча я не можу розголошувати подробиць.

- Коли ви перейнялися поверненням депортованих дітей? Фонд має 10 хабів у різних місцях України для постраждалих від війни, тож працює чисельна команда.

- У 2014 році, після російського вторгнення в Україну, ще до призначення Уповноваженим Президента з прав дитини, я почав їздити на Донбас рятувати сім’ї з дітьми. Тоді вперше побував в Дебальцевому, ще до окупації, в інших населених пунктах, де точилися активні бойові дії і масово гинули люди. Потім прийшла ідея створити фонд Save Ukraine, який професійно займається порятунком людей від війни. Вже майже 2 роки я не працюю в державних органах. Як тільки почалося повномасштабне вторгнення, буквально наступного дня ми відновили роботу фонду. На сьогоднішній день врятували, евакуювали майже 90 тисяч людей, в основному це сім’ї з дітьми. З росії повернули 95 дітей. В останній обмін ще двоє не доїхали, бо після багатогодинних «бесід» з ФСБ не витримало серце їхньої бабусі, вона там померла, тож дітей не відпустили.

- Хто є донорами фонду?

- В основному це приватні особи зі Сполучених Штатів та громадські організації. Нашу «гарячу лінію» і кілька центрів підтримує USAID – Агентство США з міжнародного розвитку. Є німецькі партнери.

ОБОВ’ЯЗКОВА ЕВАКУАЦІЯ – ЦЕ НЕОБХІДНІСТЬ

- Наскільки вам допомагає те, що маєте досвід офіційної державної роботи із захисту прав дитини?

- Це є ключовим, тому що знаю як працює система, з легкістю можу домовлятися про зустрічі з посадовцями будь-якого рівня: парламентарями, представниками уряду і місцевої влади. Знаю, де система не працює, тому спрямував діяльність нашої ініціативи саме на подолання білих плям, які не дозволяють сьогодні ефективно допомагають в справі порятунку сімей та дітей під час цієї жорстокої війни.

- Які це білі плями?

- Повномасштабна війна вже триває понад рік, а тільки зараз, коли в Бахмуті посалися вуличні бої, Кабінет Міністрів схвалив механізм обов’язкової евакуації дітей із зон активних бойових дій. Наша команда мала проблеми з сім’ями з дітьми, які не хотіли виїжджати. Тепер рішення уряду спонукає до рішучіших дій. Наші працівники говорять, як і раніше, куди саме евакуюємо, яку конкретну допомогу надаємо. Щоби погоджувалися – не треба лякати словом «примусова», потрібно заздалегідь інформувати і надати належні умови для проживання в новому місці, інтегрувати в ту громаду, в яку люди виїжджають.

Евакуйовані потребують не тільки фінансової допомоги, працевлаштування, а ще й медичного супроводу, обстеження. Дітям, які отримали психологічні травми, потрібен психологічний супровід, соціальна допомога, відновлення документів. Хтось має взяти за це відповідальність. І тут державна система злагоджено не спрацьовує. Обов’язково має бути відповідна державна програма з виділеним або залученим фінансуванням.

- Упродовж якого часу евакуйовані чи сім’ї з повернутими з росії дітьми можуть перебувати у центрах вашого фонду?

- Багато залежить, в якому регіоні знаходиться хаб. Якщо це Донецька область, Покровськ – люди там навіть на ночівлю не залишаються, мають зразу переїхати в безпечне місце. У Харкові можуть бути до місяця.

Є тримісячна програма «Центр надії та відновлення», щоби подбати про здоров’я людей, яких ми евакуювали, навіть арт-терапевти працюють. У п’яти таких центрах проживає більше, ніж півтисячі людей, з них 70% – це діти і їхні сім’ї. Допомагаємо також працевлаштуватися, відновлюємо документи. Далі ми відправляємо сім’ї жити на рік і більше в будиночках у безпечних місцях, їх по Україні вже побудували 104, тобто цією програмою охоплюємо нині 104 сім’ї. Ще для приблизно такої ж кількості сімей орендуємо житло. І діють 15 денних центрів для дітей і сімей. Харків, Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг, Львів, Київ і область, Івано-Франківськ. Діти там навчаються і харчуються. У нас близько 100 працівників і близько 300 волонтерів, які працюють в усіх наших програмах.

- За вашими підрахунками, скільки депортовано в росію українських дітей?

- Достовірних цифр на сьогодні немає. Ви їх не знайдете, тому що росія всіляко приховує свої злочини. Хоча рішення того ж Міжнародного кримінального суду було зроблене, зокрема, на основі тих очевидних доказів, які сама львова-бєлова надала публічно через засоби масової інформації. Вона маріупольських дітей, чиїх батьків росіяни вбили, просто крала з Маріуполя, літаками їх доставляли в росію. Це і стало підставою до притягнення так званої уповноваженої з прав дитини і власне путіна до відповідальності.

Ми ще з минулого вересня почали привозити з росії дітей – свідків цих військових злочинів і працювати з Міжнародним кримінальним судом. Це також стало підставою або доказовою базою того, що росія вчиняє в Україні військові злочини. І це верхівка айсберга. Бо маємо брати до уваги все з 2014 року. Повторюся, на території російської федерації і на окупованих територіях, за моїми підрахунками, близько півтора мільйона українських дітей опинилися в заручниках. І це свідчення військових злочинів, геноциду.

- Систематично федеральний уряд росії переселяв щонайменше 6000 дітей з України до мережі установ для перевиховання та усиновлення в окупованому росією Криму та на материковій частині рф, такий висновок зробили експерти Лабораторії гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров’я (HRL). Дослідники виявили 43 об’єкти, де утримували дітей з України після вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року. Чи тепер, перед літнім сезоном, варто знову очікувати активізації росією маніпулятивно-пропагандистського «оздоровлення» українських дітей з підконтрольних країні-агресорці територій у так званих «лагерях», де підлітки перебувають замість обіцяних двох тижнів – до півроку, а то й більше?

- Так. Після 2014 року така діяльність рф набула масового характеру. Зараз це не тільки літні табори, а військово-патріотичні, де «виховання» відбувається в радянському дусі, з обов’язковим «промиванням» мізків. Ця проблема вийшла на поверхню лише тому, що сили оборони України звільнили частину території. Думаю, що згодом нам стане відомо про ще більший масштаб таких злочинів.

Валентина Самченко, м.Київ

Фото Геннадія Мінченка