Державники за покликанням
Багато років назад я зрозумів, що єдиним джерелом змін системи можуть бути тільки люди з новими цінностями. Причому не ті, хто декларує нові цінності чи вимагає від системи дотримуватись нових цінностей, а ті, хто спроможний їх втілювати у життя. Так я розпочав свій довгий і невдячний політичний шлях.
На цьому шляху мені траплялись різні люди і ситуації. Найчастіше ті, хто пропонував зразу багато заробити і “не страждати хернею про зміни”, таких я зустрічав при кожній владі без винятку. Часто попадались любителі повчити і розповісти, як і що треба робити, які здувались при першому виклику. Найбільшим же успіхом і честю було зустріти державників – людей, які ставили Україну вище свого інтересу. Насправді, зустріти таких людей настільки велика рідкість, що мова йде про одиниці за десятки років. І кожного з таких людей я виділяв, щоб в майбутньому допомагати їм, збирати їх разом.
У книзі “Будівництво державної спроможності” гарвардських дослідників запропонована модель змін, яку я на власному досвіді визначаю як єдину робочу для нашої держави. З практичного досвіду багатьох країн вони встановили, що здійснити масштабні комплексні перетворення неможливо. Тому вони запропонували модель масштабування локальних успіхів. Тобто спочатку команда реформаторів досягає успіху в одній важливій справі, тоді масштабується на більшу справу, і аж так до повної трансформації. Ідея полягає в тому, що кожний успіх створює лідерів з досвідом досягнення змін всередині системи, і масштабування цих лідерів є шляхом до будівництва державної спроможності.
У 2016 році я познайомився з Денисом Монастирським. Це був такий випадок, коли розумієш людину без слів, коли ваші погляди і цінності повністю сходяться. Найбільше, чим він вражав оточуючих, порядність і доброта. Від нього просто віяло цим. А ще скромність – риса абсолютно відсутня в нашому політикумі. За своє не довге і не коротке життя я можу сказати – таких людей 1 на мільйон.
Я розкажу вам історію, з якої ми часто сміялись. Денис був членом комісії по відбору в ДБР. Машина у нього була старий форд фокус. Якось він приїхав на цій машині на засідання комісії і це побачив інший член, який курив зовні. Побачивши Дениса він поплескав його по плечу і сказав “Красавчик, гарно замаскірувався. Спеціально купив таку машину, щоб не палитись на нормальній?” Денис розсміявся і сказав, що в нього немає інших автомобілів, окрім цього. Здивований член комісії просто зауважив “Тебе еще учится и учится жить”.
Коли Президент запропонував йому стати міністром, він взяв час подумати. Для нього це був не “успішний успіх”, а виклик і тягар. Ми багато радились. Я казав, що є команда, здатна справитись з цим викликом. Ми накидували бачення. Але ключове я казав, що це може стати тією локальною історією успіху, яку можна буде масштабувати. МВС – одне з найскладніших міністерств, особливо після “вічного міністра”, але в тому і більша ціна успіху. Досягнувши змін в МВС, їх можна буде досягнути будь-де. Він погодився. Але влада не стала для нього наркотиком. Вона весь час була некомфортним тягарем. Він до останнього дня зберігав свою порядність, скромність, і просто людяність.
Війна не дала запустити десятки підготовлених і розроблених проектів реформ і змін в системі, більшість з яких ініціював особисто він, оскільки за роки роботи експертом і депутатом добре розумів вади системи. Він також ніколи не торгував совістю і принципами. Незважаючи на шалений тиск, він передав справу Трухіна в ДБР, яке і має розслідувати злочини депутатів. Із останнього – він не погодився на призначення Татарова своїм заступником, на чому дуже вже наполягали деякі особи з ОП в останні тижні.
З Євгеном Єніним я познайомився в 2019-ому. Ми запропонували йому приєднатися до Інституту майбутнього. Я не думав, що він погодиться. Зарплати в нас були нижчі ринкових по громадському сектору, а на нього вже полювало кілька потужних юрфірм, які пропонували в 5 разів більше. Людина, яка змогла знайти і конфіскувати 4 млрд дол. банди Януковича, становить інтерес на глобальному ринку. Він же, навпаки, був дуже щасливий потрапити до нас. Тому що служити країні для нього завжди було найвищою честю. Коли я дізнався. за які операції його нагороджували, то гордість брала за те, що в нашій розвідці були такі люди. Він був дуже професійним і відданий служінню. Державник за покликанням, який отримував насолоду від того, що досягав чогось для держави, а не для себе. Як і Денис Монастирський, він не погодився на роботу в МВС відразу, навіть відмовив. І тільки розмовами про нову команду його вдалось переконати.
Юра, Таня, Міша – всі були світлими людьми, бо тільки такі могли працювати з такими керівниками, як Єнін і Монастирський. Десятки інших людей, які спільною командою втримували систему МВС, працювали не за корупцію, а саме за ідеї змін разом з командою нових цінностей і підходів. Було складно. Правоохоронна система сформована не роками, а десятиліттями, з яких і по сьогоднішній день найбільше припало на совок. Але нова команда показала, що молоді можуть бути професійними і порядними водночас, і що від цього нічого не рухне.
Денис і Женя – це були паростки нової еліти. Державників, які могли трансформувати систему, закласти нові цінності. Після призначення я часто чув від різних середовищ, що важко повірити на фоні всього, в прихід таких світлих людей в одне з найкорумпованіших і жорстких відомств. І таких людей дуже, дуже важко зустріти в своєму житті.
Ми з Денисом обожнювали гори. Для нас вирватись в похід було за щастя. Він часто казав, що саме брак можливості сходити в похід і провести час з сім'єю для нього найважче на посаді. Я не знаю, чи говорять на небесах про море, але про гори там просто зобов’язані розмовляти.
Ні, я досі не сприйняв того, що сталось. Я ще довго буду прокидатись і думати, що все це було просто страшним сном.
Ми йшли разом в темному захаращеному коридорі української політики. І вони освітлювали наш шлях своїм світлом і добром. Тепер цього світла не стало.
Віктор Андрусів
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама