МОВНЕ. *Втомлено* Гаразд, про фемінітиви.

МОВНЕ. *Втомлено* Гаразд, про фемінітиви.

Укрінформ
Там, кажуть, якась кобіта заявила, що її професійну гідність принижує, коли її звуть "психологиня", а не "психолог", зчинився рейвах, і кілька душ і 1 журналіст прийшли мене питати, що я з цього приводу думаю.

Ну ок, "най буде", - все ліпше, ніж про вбитих дніпрянських дітей думати. Тим більше, що це теж, певним чином, усе та сама війна.

Бо в цьому сюжеті насправді все дуже просто: людина, котра таке написала (і ті, котрі відчувають так само), тим всього лиш засвідчила, що вона, як казав про себе Сталін, "чєлаек рюскай культури", - навіть якщо на позір технічно досконало опанувала українську, вона її не відчуває. В даному випадку - не відчуває, що фемінітиви в українській не просто граматично правильні, а й оцінково нейтральні.

А в російській - от же ж в чім штука, ні. Не нейтральні. Тому "лікарка" - це жіночий рід іменника, а "врачиха" - пейоратив (образливе). "Редакторка" - жін. рід від "редактор" (і "головна редакторка" цілком норм. звучить!), а "редакторша" - атож, знецінення (відтінок залежить від контексту). От панійці і "психологиня" так принизливо звучить. Бо всі дєвочки, виховані на поезїї "Сєрєбрянного Вєка", змалечку запам'ятали, як пристрасно боролась Ахматова за те, щоб її визнали не за якусь там "поэтессу", а за цілого "поэта", і таки перемогла! (герой Андруховича таких літературних дєвочек уявляв з пенісом і тестикулами - бо, як на українськомовну прошивку, це дійсно смішна проблема, але це нам вона смішна, а в Росії це ні разу були не жарти...)

Чому так? та тому що, встонадцяте повторю Юрія Шевельова, "кожна мова є чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий ту мову вживає" (с). Тому що в нас були жіночі школи, жіноче право на володіння майном (материзна), завдяки чому в нас жінки, м.ін., фундували університети й академії, і шлюбна угода з обумовленим жіночим вихідним ("понеділкуванням") була, і ще ціла купа пундиків, які й не снились нашим сестрам навіть у просвіщенній Європі ("малороссы позволяют говорить женщинам!", - з жахом записав у кінці ХІХ ст. німець, що провадив реєстри переселенців в Оренбурзькі степи). От. А в Росії був "домострой", і невістка звалась "сноха" - та, себто, кого "сношає" чоловіча частина родини. І дві, здавалось би, близькоспоріднені слов'янські мови саме цю культурну прірву й відбили: коли в одній фемінітиви - це звичайна граматична функція роду, а в другій і в ХХ, і в ХХІ-му ще столітті - приниження, зашите глибоко в колективній пам'яті тицяння носом, що ти не людина, ти бабадура, дірка для злягання, соррі, сношанія ("сегодня я, с Божьей помощью, вы...л Керн", - як писав другові рос. класик, котрий досі вважається в них зразком куртуазности, бо іншої там не знали, - те, що їхня солдатня всюди, куди не влізе, масово ґвалтує жінок, є одним із віддалених наслідків цього самого споконвічного жіночого безправ'я, ). Ясно, що образливо, як же ж ні...

Відтак виникає два питання.

1) Що з цим робити? та просто, усвідомити, що ви тягнете в українську мову чужорідні культурні маркери: свою "травму снохи" намагаєтесь прищепити на нашу "материзну". Усвідомлення - як відомо з психології, перший крок до зцілення від травми. Добре, що проговорили, можете собі ще для практикуму щодня нагадувати, що Леся Українка не мала проблем Ахматової з "поетом" і "поетесою". Навіть її мама не мала. (Зате я мало не тридцять років нема-нема та й мушу виправляти в титрах під моїм іменем "письменника" на "письменницю" - бо наших журналістів переїхав у школі Сєрєбряний Вєк, і "письменниця" їм уже звучить "несолідно".) Як тільки ви цю різницю сповна осягнете, вам одразу попустить.

2) Чи "невроз фемінітивів" - це тільки реакція "російськокультурної прошивки"? Ні, не тільки. Буває й банальне хамство людей цілком собі українськомовних, але кепсько вихованих - яким мовні інновації (чи те, що вони такими вважають) ріжуть вухо, і вони лютують, як завжди обмежена людина на незрозуміле, й гигочуть, як підлітки, з "навіжених феміністок". Нічого, звикнуть. Мені також не всі впроваджувані фемінітиви до смаку, і дратує, коли їх механічно дочіплюють у множині до кожного збірного звертання (українська мова знає десятки способів зграбно звернутись до змішаної аудиторії, не обов'язково щоразу ґалантно додавати "і українки", "і захисниці", "і читачки" тощо - цитуючи ту-таки Лесю Українку, "сепаратизм сей трохи смішнуватий"), - але це все теми для фахових мовознавчих дискусій, а не для фейсбучних сеансів аґресії, скеруйте краще свою аґресію назовні, а не всередину і так щодня нищеної ворогом спільноти... І вчіть, будь ласка, мову - рідну мову треба вчити все життя, якщо ж ви справді вірите, ніби старе галицьке слівце "членкиня" щойно вигадали навіжені феміністки, це певний знак, що українську мову ви знаєте погано.

На цьому все, як кажуть наші бійчині - "доповідь закінчила".

Шануймося.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-