Прощальне слово Афанасьєву - воїну, колишньому бранцю кремля та фсб

21 грудня стало відомо, що загинув колишній український політв'язень у росії Геннадій Афанасьєв – на Луганщині, в районі Білогорівки. Він воював у загоні Тероборони.

Порився у своєму архіві та знайшов його фотографію. Зараз, після загибелі, вона виглядає не просто зворушливо, а символічно. Це фото було зроблене у грудні 2016 року у київському “Кримському Домі” під час заходу, організованому нинішнім представником Президента в АР Крим Тамілою Ташевою. Згодом ще десь перетиналися із Геною у Києві, фотографував його – у вишиванці на тлі сонячної зелені. Але ця світлина зараз краща, точніша.

І пригадується сьогодні історія Афанасьєва, драматична, тепер уже завершено голлівудська. (Гадаю, фільм про нього колись з'явиться, як і про десятки, сотні, тисячі інших наших Героїв).

Отже, Справа Сенцова-Кольченка, сфабрикована фсб після захоплення Криму у 2014 році. Спершу важливим пунктом звинувачення були свідчення, вибиті з Афанасьєва. Геннадій пішов на угоду зі слідством і отримав «маленький» для путінських часів термін - 7 років.

Українських політичних ув'язнених у росії у 2015 році було ще не так багато, як через рік-два. І я тоді встигав поспілкуватися практично з усіма їхніми адвокатами.

Наприкінці липня 2015-го у Ростові-на-Дону щодня тривав суд у справі Сенцова-Кольченка. 30 липня я поговорив з адвокатесою Олександра Кольченка – за підсумками засідання і про те, чого чекати завтра. За її словами, на засіданні Афанасьєв тримався розкуто, зухвало, відмовився від адвокатів. З огляду на це вона робила свої припущення про причини такого куражу: «Думаю, на завтрашньому засіданні Афанасьєв усіма силами звинувачуватиме Сенцова та Кольченка. Ймовірно, йому пообіцяли "хорошу відсидку" та УДЗ. Тому завтра, борючись за своє життя та свободу, він топитиме Олега та Сашу».

Але наступного дня, 31 липня, все сталося навпаки. Зрозуміло, звідки такий відчайдушний блиск в очах. Гена відмовився від своїх свідчень, заявивши, що вони були надані під тортурами. Захисники, які брали участь у цій справі, були вражені. А вони в радянсько-пострадянських умовах «інженери людських душ» перевершать навіть письменників.

Постфактум адвокат Кольченка так прокоментувала те, що сталося: «Сьогоднішня заява Афанасьєва стала сенсацією. Цього ніхто не очікував. Але після цього мужнього вчинку Геннадію потрібен особливий захист. І ми вже зробили деякі дії у цьому напрямі. Однак поки що я не можу озвучувати їх у публічному просторі».

І це так. фсб не дарма зажила слави безжальної контори (щоправда, зараз російський ФСВП зі шваброю та ПВК «Вагнера» з кувалдою їх наздогнали). Усі побоювалися за здоров'я та життя Афанасьєва. Забігаючи наперед, можна сказати, що ці побоювання були не марними – під час етапування в Сиктивкарі наприкінці 2015 року в'язню кремля забезпечили зараження крові. А вже в колонії нічого не робили для його лікування.

Але повернімося до часу суду. 10 серпня 2015 року Дмитро Биков у своїй щотижневій віршованій рубриці у «Новой газете» випустив вірш у прозовому записі «Одическое», присвячений вчинку Афанасьєва. 

Гідна робота, яку зараз не гріх згадати. Принаймні початок і фінал:

«Наши славно умеют ломать, Афанасьева знатно ломали: мол, погибнет в аварии мать, мол, и сам он подохнет в финале; донимали посредством битья и посредством зловонного кляпа… Дорогая спецслужба моя! Докажи мне, что ты не… (Тут у рукописі пропущене. Може, «растяпа»?) Напряглись. Постарались блеснуть, чтоб не рыпнулся крымский охальник. Били — страсть. Не давали уснуть. Обещали засунуть паяльник. То есть весь джентльменский набор, все уменья проверенных катов, неизменных с малютиных пор (но не знал про паяльник Скуратов!). Все признал террорист. Поделом! Знай противника, юноша прыткой! Но какой он устроил облом, заявив, что признался под пыткой.

<…>

Нам привычен онегинский сплин и уверенность в вечности ада. Вы мне скажете: он же один! Я отвечу: а много не надо. Начинается все с одного, с маргинала, с того, на котором потерявшее ум большинство в первый раз обломалось с позором. Вспоминая про весь этот бред и нимало его не подкрасив, вся страна через несколько лет и тебя назовет, Афанасьев. Всем потребны основа и ось, и надежда, и честь, и опора. Так запишем: с тебя началось.

Жаль, нескоро.

А может, и скоро».

Прекрасні політичні вірші «на злобу дня». Але є в них щось, що сьогодні особливо шкребе. Ось це припущення, що щось рішуче та революційне в росії має початися саме з українця (нехай і з російського прізвища). Сьогодні з того зерна виросло розлоге дерево російської опозиції – що позитивні зміни в їхній країні можуть настати лише після перемоги України. Ну, хоч так…

І знову повернемось у 2015 рік. Ситуація навколо Афанасьєва була тривожною, побоювання за його безпеку – великі. Про це, до речі, і у вірші Бикова добре сказано:

“«А когда он вернулся в тюрьму, проявивши такое коварство, местный опер, дававший ему все инструкции, прямо взорвался. Ну, сказал он, держись, террорист. Уничтожить тебя не рискую, но скажу тебе честно: молись. Ты поедешь на зону такую, что раскрасят тебе, лоботряс (Тут якесь інше слово, але воно нерозбірливе), твой решительный гордый хлебальник. Вспомнишь ты с ностальгией не раз симферопольский добрый паяльник… И еще до финала суда, не дождавшись последнего слова, Афанасьев исчез в никуда. То есть просто пропал из Ростова».

У таких випадках для більшої безпеки потрібна максимально можлива публічність, щоб прізвище фігуранта не зникало з інформаційного поля. І я вирішив зателефонувати до Бикова – чи не захоче він продовжити тему Афанасьєва, наприклад, у форматі інтерв'ю? Щоправда, на той час ми вже кілька років, як не спілкувалися (через мою статтю про Діму у «Вопросах литературы»). Але тут сподівався, що через важливість приводу особисті образи вдасться відкласти убік. На жаль, у розмові з Биковом не вдалося навіть дійти до суті питання.

Тож сам зробив інтерв'ю з Афанасьєвим, який сидів у колонії в російській республіці Комі. Воно вийшло в Укрінформі на Різдво, вийшло світлим, добрим, теплим. По ньому і не скажеш, як важко було Гені у колонії, чого ми побоювалися (і побоювання підтвердилися).

Тим часом ситуація зі здоров'ям Афанасьєва залишалася складною. Але 14 червня 2016 року надійшла радісна новина. Україні вдалося обміняти двох ув'язнених у росії – Афанасьєва та 73-річного Юрія Солошенка (у якого проблем зі здоров'ям накопичилося ще більше).

Геннадію ж було лише 26 років – багато часу, щоб шукати себе та знаходити. Окастий, кругловидий хлопець, який захоплювався фотографією, на вигляд – хлопчисько, хоч і з борідкою. Щоправда, після спілкування з російською гебухою очі змінилися. Стали не просто дорослими, а, здається, старечими.

З початком повномасштабної війни він пішов у Київську ТРО і після відступу окупантів з Київської області продовжив воювати за Батьківщину.

У фіналі нашого інтерв'ю-2016 Афанасьєв сказав: «Діду Морозу в дитинстві не писав, тільки просив через маму передати йому, що мені було найпотрібніше. У зрілішому віці став просити у Святого Миколая про одне й те саме – щоб дарував здоров'я батькам, а мені – дружину та дітей».

Святий Миколай дослухався до його прохання – подарував дружину Людмилу та дочку Квітославу. Сьогодні – співчуваємо їм.

І ще, звісно ж, горює за Геною його мати Ольга…

Попрощатися з Афанасьєвим хочеться останніми словами з нашого інтерв'ю:

– Що б ви хотіли побажати своїм близьким у Новий рік та Різдво?

- Нічого не боятися і ніколи не здаватися. І пам'ятати, що світом править Любов.

Олег Кудрін