На росію чекає друга «суча війна»: дайджест пропаганди за 19 грудня
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 19 грудня.
- Алея «слави» пригожинських «героїв»
- Росія приросла ХерсКонською областю
- Поіменний список загиблих окупантів – понад 10 тисяч
- 20 цілей за 300 днів війни
Алея «слави» пригожинських зеків
Спікер Держдуми Володін зажадав 19 грудня поширити на завербованих у в’язницях для війни бойовиків «ПВК Вагнер» закони РФ щодо учасників бойових дій.
Так він відреагував на скаргу ватажка найманців Пригожина на адміністрацію Санкт-Петербурга, яка відмовилася ховати зека Дмитра Меньшикова на Алеї Слави місцевого Білоострівського цвинтаря. Пригожин назвав це «спробою принизити загиблих бійців».
НАСПРАВДІ, із зеків-«визволителів», чиї прізвища були озвучені в Україні, вже можна скласти власну «алею слави». Отже:
– Меньшикова засудили на другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого. Отримав 7,5 років за збут наркотиків. Згодом за пригожинським призовом він завербувався до лав ПВК, потім закономірно загинув в України.
– Костянтин Тулінов у 16 років отримав перший умовний термін, далі були лише реальні: за замах на вбивство, грабіж, наркотики мав кілька ходок.
– Найвідоміший (своєю смертю, а не життям) на сьогодні Євген Нужин відбував покарання за злочин, скоєний наприкінці 90-х, йому дали 24 роки, потім ще чотири за спробу втечі. Вбитий кувалдою колегами.
– Павло Ніколін (який на початку цього місяця опинився в Ростовській області з кулеметом Калашникова) був судимий щонайменше п’ять разів за кримінальними статтями. Востаннє його засудили 6 років тому за пограбування офісів мікропозик.
– Іван Непаратов, засуджений на 25 років за вбивства, розбій, викрадення, вимагання та інші злочини. Посмертно нагороджений Путіним медаллю «За відвагу» (її видають усім зекам).
– На початку грудня у Бахмуті був взятий в полон Олександр Болчев, який за його словами, сів у в’язницю за крадіжку барана.
– 19 грудня стало відомо, що воїни 54-ї ОМБр взяли в полон чергового зека-«вагнерівця» Івана Лузакова. Він відбував покарання у вигляді 12 років за вбивство людини.
Список, звичайно, буде поповнюватися. З цього приводу варто згадати «Сучу війну» в радянських буцегарнях, яка тривала 10 років (1946-1956).
У конфлікті тоді брали участь з одного боку так звані суки — засуджені, що терпимо ставилися до адміністрації виправної установи (зазвичай, учасники німецько-радянської війни) і бажали стати на шлях виправлення. А з іншого — злодії в законі, що сповідували старі правила та заперечували будь-яку співпрацю з органами влади.
«Злодійський закон» забороняв хоч найменшим чином співпрацювати з владою, включаючи і службу в армії. Злодії, які не брали участі в війні, вважали, що злочинці, колишні солдати, які пішли на співпрацю з владою, зрадили блатну ідею, тому називали ув’язнених учасників боїв «автоматниками», «вояччиною» або за своєю злодійською мовою «суками». Звідси походить і назва табірної «війни», що почалася з мовчазного схвалення адміністрації ГУЛАГу.
Воюючі групи навмисне розміщувалися разом, і охорона не одразу втручалася не лише в побоїща, а й у страти. З цих традицій родом і сумнозвісна «кувалда Пригожина».
Зважаючи на те, що останнім часом коїться із правомим ладом в Росії, можна сказати, що навіть злодійські закони в ній не працюють. Тому чергова «суча війна» вже не за горами. Хоча хто там цього разу буде «суками», хто «в законі», а хто вертухаями – не так і важливо. Бо в Росії всі вони давно перемішалися.
Росія приросла ХерсКонською областю
«Воно, що називається, не лізе, а його пхають і пхають». Саме так можна охарактеризувати усе, що робить Москва у відчайдушній спробі показати, що нехай вже й не Херсон, то хоча б шматок тимчасово окупованої Херсонщини «з Росією назавжди».
19 грудня стало відомо, що Федеральна податкова служба зареєструвала в своєму єдиному реєстрі «Управління Росреєстру по ХерсКонській області». Відповідний запис внесли до ЄДРЮО та надали організації реквізити. Помилку помітили цього ж дня і реєстрацію скасували. Але було запізно. Інтернет все запам’ятав.
НАСПРАВДІ, як усе почалося зі створення «ХерНР» для однієї людини, а потім продовжилося «непростим рішенням», так і закінчується підтримкою з останніх сил путінської «ілюзії перемоги» в той час, як її доїдають корупційні щури.
Намагаючись нівелювати програш, путінська пропаганда, крім фейків, вдалась й до свого іншого улюбленого жанру – маніпуляцій.
З цього приводу варто згадати нещодавню чергову невдалу спробу показати, як Херсону «при Росії» жилося краще, ніж «при Україні».
Йдеться про те, як нібито мешканці міста висловлювали невдоволення британським ЗМІ, зокрема Sky News, через те, що рівень життя в Херсоні значно погіршився після того, як місто повернулося під контроль України.
У статті зустрічається і конкретна фраза, в якій один із респондентів на питання, чи покращився рівень життя, зазначає, що «гірше, гірше: дають допомогу, але не всім». За неї й вхопилися росЗМІ.
НАСПРАВДІ, вони маніпулятивно використали цю цитату без відповідного контексту, що створює враження, ніби населення регіону дійсно жило краще в умовах російської окупації.
Але у статті Sky News зазначається, що внаслідок авіаудару, завданого російською армією, загинуло до 40 осіб, у тому числі одна дитина.
Атака завдала суттєвого удару й по інфраструктурі міста. У тексті наводяться слова в.о. мера міста Галини Лугової: «Вони (росіяни) бомблять нас щодня… гинуть невинні люди… але навіть, якщо ми голодні, замерзлі і без електрики, ми без росіян».
Цитата, використана у статті РІА Новини, як пише «Детектор міфів», належить Наталії Скибі, яка підійшла до Лугової і сказала, що їй болить око. Коли репортер запитав Скибу, чи покращилося її життя після закінчення окупації, вона відповіла: «Гірше стало, гірше. Дехто отримує допомогу, але не всі». Раніше на її закид мер зазначила, що населенню роздають «аптечки, і вони отримують сумку гуманітарної допомоги з усіма необхідними медикаментами».
У статті Sky News після цієї цитати описуються умови, в яких жили херсонці під час російської окупації, а саме, що їм доводилося перебувати у постійному страху перед арештом, тортурами та смертю.
Human Rights Watch підтвердила, що російська сторона катувала і садила до в’язниць місцеве населення. Після звільнення Херсона Human Rights Watch продовжує документувати злочини, вчинені російською стороною.
Незважаючи на труднощі, більшість згаданих у статті Sky News осіб були раді тому, що Україні вдалося повернути Херсон під свій контроль. Перший згаданий у статті респондент – Юлія Хомчук, яка у лютому виявила, що вагітна і народила вже після звільнення міста, зазначає, що радіє з того, що її дитина — «справжній українець, який народився без жодної окупації».
Тому Росію можна поздоровити з тим, що вона дійсно навіки приросла хіба що ХерсКонською областю.
Поіменний список загиблих окупантів – понад 10 тисяч
18 березня ми повідомляли про «Трішкін каптан» російської воєнної медицини, завдяки якій буцімто 97% поранених не просто виживають, а взагалі повертаються до строю. І все через те, що «до шпиталів вони потрапляють протягом доби».
В реальності, наприклад, у лікарнях тимчасово окупованого Луганська вже не вистачає найнеобхіднішого для поранених російських загарбників. Кількість госпіталізованих значно зросла, а забезпечення медзакладів — ні.
«Вже не вистачає найнеобхідніших речей. Тому додаткові інвалідні візки та протипролежневі матраци шукають у місцевих жителів», – заявили в ЛОВА.
А щодо втрат, то НАСПРАВДІ, вже підтверджені (зі встановленими іменами) втрати російської армії в Україні перевищили 10 000 осіб.
Їх фіксують Бі-бі-сі та «Медіазона» за участі волонтерів, які стежать за російськими цвинтарями у більш ніж 60 містах та селах РФ.
Реальні масштаби втрат окупантів набагато вищі. За найбільш консервативною (не пропагандистською) оцінкою, безповоротні втрати Росії в Україні — поранені, вбиті чи зниклі безвісти, — можуть складати, як мінімум, 90 000 осіб.
Офіційно, нагадаємо, РФ визнала лише 5937 загиблих військовослужбовців в Україні. За західними оцінками та даними Генштабу ЗСУ, втрати Росії вже досягли близько 100 000 осіб.
20 цілей за 300 днів війни
І наостанок про головний візит 19 грудня – Путіна у Білорусь, який очікували не тільки в Україні, а й в усьому світі. Відзначимо, що востаннє свій союзницький обов’язок провідувати Лукашенка в Білорусі Путін виконував три роки тому, у 2019-му.
З того часу людина, яка називає себе президентом Білорусі, працювала виключно «хлопчиком за викликом» і літала до РФ за клацанням кремлівського пальця.
Головну фразу зустрічі сказав саме Лукашенко, повідомивши, що «ми вдвох із Путіним співагресори, найшкідливіші, найтоксичніші люди на цій планеті».
НАСПРАВДІ, казав це білоруський диктатор з іронією, але поруч його російський колега кивав головою. І те, що вони визнають це і вже починають називати речі своїми іменами – добре.
Погано те, що на 300 день війни вони й досі не можуть визначитися чого, власне, хочуть від світу та України. Адже лише просте перерахування цілей війни може звести з глузду навіть здорових людей.
У цей ювілейний день варто нагадати принаймні 20 з них. По одній на кожні 15 днів:
- Демілітаризація та денацифікація
- Знищення біолабораторій
- Звільнення українців
- Захист усього російськомовного населення
- Захист лише громадян Донбасу
- Ліквідація антиросійського анклаву в Україні
- Повернення нових «історичних» територій
- Боротьба з розширенням НАТО
- Боротьба із Заходом
- Боротьба з ЛГБТ
- Недопущення створення Україною ядерної зброї
- Захист російської мови
- Захист пам’ятників Пушкіна
- Боротьба з київським режимом
- Боротьба з українським народом, який підтримує київський режим
- Помста українцям за присвоєння борщу
- Помста за Євромайдан
- Захист самої Росії
- Недопущення Третьої світової війни
- Десатанізація України і всього світу.
Перелічувати можна й далі. Але навіщо? Адже вся ця мішанина з взаємосуперечливих причин регулярно змінюється через поразки на полі бою. Справжнього, а не інформаційного.
Тому війну з Україною за Пушкіна та борщ проти ЛГБТ і біолабораторій Путін вже програв. І жодною 21-ю чи 121-ю ціллю він її вже не виправдає.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
