![Я мав би гріх на совісті, коли б не зреагував Я мав би гріх на совісті, коли б не зреагував](https://static.ukrinform.com/photos/2022_07/thumb_files/630_360_1658926375-570.jpg)
Я мав би гріх на совісті, коли б не зреагував
Щоби вивести в люди мене малим хлопчиною моя вже покійна, але незабутня мати брала за руку до Церкви Св.Юра у Нью-Йорку під час Великого Посту на реколекції. У більшості я був там тільки фізично, але духово – зі своїми друзями на вулиці, де переважно робив збитки. Одначе був один блискучий момент, коли проповідник отець Софрон (Степан) Мудрий ЧСВВ мене заінтригував. Він говорив про гріх, про що я і сам багато знав. Але він сказав таке, що мене дуже зацікавило та залишилося на ціле життя. Він сказав, що коли ти бачиш що робиться зло, а не реагуєш, ти маєш гріх. Фактично ці слова зробили мене таким прикрим, як я є, одначе без гріха байдужості.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2022_07/1658926375-258.jpg)
Зло перемагає, коли добрі люди не діють. Це основа також історично великих світових трагедій. Отець Мудрий мав не тільки це на увазі. Він промовляв до звичайних людей у церкві і до дітваків, таких як я. Його місія була збудити совість і викликати реакцію, щоби кожен звичайний Християнин діяв за покликанням своєї совісті, але це совість мусить бути напрямлена життям і поученням Ісуса Христа. Ми інколи забуваємо, що Ісус – це фактична історична постать і його життєвий приклад – це не догматика одної чи другої релігії. Навіть атеїст повинен собі брати приклад з Ісуса і робити добро у боротьбі проти зла.
Ідучи за вказівками отця, пізніше владики Івано-Франківщини Софрона Мудрого, я мав би гріх на совісті, коли б не зареагував на останній Синод Української Католицької Церкви і понад 40 його постанов. Скажу тільки, чого там немає, а нема там бодай три справи, які робили з Церкви живе тіло Христове, тіло вірних цієї Церкви.
Немає там ні одного слова “Патріархат” чи “Патріарх”. Є тільки прикметники бездільні “патріярший” як у Соборі, “патріярша” як у комісії, літургії. Очевидно постанови видані за підписом “† СВЯТОСЛАВ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви”. Мій висновок, що не буде Патріярхату ні Патріярха так довго, як Святослав буде Верховним Архиєписком. Святослав молода людина. Він добра людина, але не Йосиф Сліпий. Я починаю внутрішньо з цим годитися.
Друга тема, мабуть, більш критична для життя нашої церкви теж відсутня. Це роль жінки у Церкві. У світі, де жінки є президентами, прем'єрами, тощо, у нашій церкві жінка не має переважно навіть доступу до вівтаря. Є парафії, правда, де місцевий владика дозволив дівчатам служити при вівтарі, але не у моїй одній чи другій. Я з жалем сміюся, що жінка може тільки приспівувати чи прибирати. Знаю чимало жінок, з найвищою освітою і величезними здібностями, які сказали мені, що вони рідко заходять до Церкви, бо там немає для них місця. Деякі вступили до інших Християнських церков, а інші знаходять Бога приватно.
Третя справа – це домовлення з нашими Православними братами і сестрами про спільний церковний календар Два календарі нас роз'єднують. Вже не говорю про єднання з антихристами-москалями. Тут зовсім бракує логічного підходу, оскільки римський цезар не має відношення до нашого церковного життя. До речі, ми цей календар зовсім відкинули у нашому повсякденному житті.
Оскільки справи Православної церкви України відносно упорядкована (за виїмком власності споруд, зокрема, одної і другої лаври, діаспорних українських православних церков) час настав конкретного діалогу з Православною Церквою України з цього питання. Один священник на моє запитання, чому Церква зовсім не діє у цій справі, відповів: нехай це питання вирішують вірні. Йому здавалось, мабуть, що він сказав дипломатично, а мені його відповідь звучала по-фарисейськи, знаючи дуже добре, що самі вірні сьогодні боязливі або байдужі і на звернення вірних і так не буде відповіді від ієрархії церковної.
Отже, останнє у нашій Церкві, про яке не сказати це гріх, – це брак відповідальності. Ієрархи нашої Церкви обрані ніким тільки самими собою не відповідають перед ніким тільки перед самими собою. Синод – це зачароване коло самообранців, які не відповідають перед живучим тілом Церкви – її вірним. Перед Перемишлянським Синодом я звернувся до Синоду у справі Патріярхату. Я не отримав жодної відповіді навіть від якогось секретаря. Гірше того – я відповіді і не сподівався.
Слава Ісусу Хресту!
Аскольд Лозинський
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама