Благословляю мою другу Вітчизну – Польщу

1. Із 2020 року я існую в обставинах особистої трагедії, коли життя моє – перед тим успішне й щасливе – скінчилося: майже водночас померли мій син Ярослав і дружина Марія, з якою прожили ми 62 роки(!), пішли з життя багато родичів, друзів і знайомих. Я спізнав темряву, розпач і самотність, не розуміючи – чому Бог залишив мене при житті, давши змогу одужати після тяжкого COVIDy й дожити до 24 лютого 2022 року, коли росія за наказом путіна розпочала криваву війну на знищення моєї держави Україна, мого українського народу.

Брами смерті відчинилися для України того дня, й мої особисті болі зблякли і змаліли перед трагедією мільйонів людей в Україні, коли мирні люди – жінки, діти, старі й немічні інваліди були вбиті, розтерзані, спалені, викинуті зі своїх домівок, стали біженцями, блукачами, вимушеними емігрантами, що страждають на посттравматичний синдром, на тяжкі психічні і фізичні розлади.

Разом з мільйонами українців я, свідок Другої світової війни, страшних її картин, був змушений наприкінці свого життя опинитися далеко від свого київського дому – у Польщі.

Ні в страшних своїх снах, ні в найзухваліших літературних фантазіях (я написав кілька публіцистичних книжок і романів-антиутопій, в яких пророкував неуникненність російської агресії проти України) я не міг уявити такого масштабу катастрофи мого народу і, звичайно, такого повороту власної долі.  

2. На початку березня 2022 року я, як і мільйони моїх співвітчизників, опинився у Польщі за декілька десятків кілометрів від міста Глівіце, колишнього Гляйвіц, тої сумнозвісної радіостанції (колись я тут був), з якої почалася в 1939 році Друга світова війна. 

Ці місця, де народилася моя дружина Марія, де жила її родина, де я зупинився, якнайкраще надавалися для роздумів про роль Польщі в моєму житті. А спогади про Другу світову війну породжували думки про війну Третю, розпочату росією. Про війну глобальну і, можливо, ядерну, яку, в разі своєї поразки, розпочне путін – цей мстивий соціопат, охоплений ненавистю до українців – як гітлер до євреїв та поляків.

Свого часу Польща увійшла в моє життя не тому, що мій дід-поляк  Домінік Слоневський (батько моєї мами), син шляхтича Лукаша, засланого до Києва після січневого повстання 1863 року – бо діда свого не знав, а сім'я, застрашена сталінськими репресіями проти поляків 1937 – 1938 рр., воліла не згадувати про своє польське коріння.

Моя польська пригода почалася взимку 1941 – 1942 рр. в морозному засніженому Саратові, де ми з старшим братом Миколою з великим здивуванням побачили офіцерів у незнайомій нам елегантній уніформі. Це були військові з армії Андерса. Пізніше брат дістав унікальну книжечку - «Spiewnik Polski», з якої почалося моє вивчення польської мови. 

Потім була перша поїздка до Польщі в 1957 році в складі делегації совєтських студентів, захоплення польською літературою, журналістикою, малярством, самим духом польської свободи й боротьби проти поневолення.

У 1958 році я зустрів у Києві худеньку чорняву сірооку польську студентку Марію з невідомого мені Шльонська, покохав її й ми побралися – й з того часу жили в Києві нерозлучно до фатального року 2020.

3. Російська агресія 2022 року спричинила гігантський, воістину біблійний вихід (Exodus) мого народу до Польщі та інших сусідніх країн. Втратили житло й змушені були виїхати з насиджених місць понад 12 млн. українців. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (14.06.2022) межі України залишили 7,5 млн.  українців, з них 3,3 млн. одержали статус «тимчасового захисту». У липні 2022 року щодня територію України полишали до 40 тис. біженців – переважно молоді жінки з дітьми.

Рухаючись дорогами України у безкінечних потоках автобусів й легковиків, стоячи в довжелезних пробках на блокпостах, я думав про масштаби національної катастрофи, що спіткала Україну: адже виїжджало за кордон майбутнє нашого народу – чудові, гарні, добре освічені діти, частина з яких, ще не розуміла, що сталося – думали, що це така цікава нова гра; але багато уже несли в собі страх і печаль, бо побачили руїни, смерть близьких, прощання з рідним домом – і цю травму вони пронесуть через усе життя. Якщо моє покоління було «дітьми війни» Другої, це – покоління війни путіна: вони згадуватимуть це страхіття в році 2090-му, коли ім'я путіна – російського нащадка гітлера-сталіна – буде проклято на сторінках світової історії.

4. Наближаючись до польського кордону в районі Рава-Руської, я перебував у болісних роздумах про власну долю, простягнену між Другою і Третьою війнами. Залишившись сам, я не збирався нікуди виїжджати з Києва, очікуючи своєї зустрічі з рідними у вічності. Але Хтось спланував інакше: абсолютно не очікувано, у спосіб таємничий і незбагненний, відбулося моє повернення до Польщі, до рідного дому Марії. Моя люба дружина, перебуваючи на небі, забрала мене з Києва в час смертельної небезпеки й привела до Польщі, до її рідного дому, в якому я не був з 2010 року. Як сказано в Євангелії – «Невідомі присуди Його» (Павла до римлян, 11:33).

5. З перших хвилин російської агресії Польща стала найближчим і найвірнішим союзником України в політичній, військовій, економічній, інформаційній та гуманітарній сферах. 

Думаю те, що відбулося в польсько-українських відносинах з 24 лютого 2022 року, не має аналогій у сучасній історії. Кажу це як наочний свідок та учасник цього безпрецедентного явища – справжнього народного вибуху співчуття поляків до сусідів, приязні, бажання допомогти, нагодувати, приголубити дітей, зняти страшні стреси, вирішити питання з освітою та працевлаштуванням.

Українські біженці були вражені, побачивши, що вся Польща увішана синьо-жовтими прапорами, диктори різних каналів польського TV удекоровані стрічками в наших національних барвах, а в центрах прийому біженців їх зустрічають волонтери, що володіють українською мовою, уважна опіка, харчування й подарунки – дитячі речі, предмети косметики. 

Мене вразив великий костел-монастир в Паневніках, передмісті Катовіц, прикрашений українським прапором; монахи-францисканці моляться тут за Україну. А хіба не зворушує те, що Іга Швьонтек – польська суперзірка світового тенісу, вигравши турнір у США, в промові згадує страждання України!

Перебуваючи в Польщі, я по десять годин на день дивився польське телебачення: слухаючи виступи польських керівників – президента А. Дуди, прем'єр-міністра М. Моравецького, міністра закордонних справ Зб. Рау та інших високих державних достойників – їхні пристрасні аргументи на підтримку українсько-польських особливих відносин, я думав не лише про сьогоднішній день спільної боротьби проти російського агресора, а й мріяв про день прийдешній, коли переможемо росію. Думав про відносини наших країн, які стануть наріжним каменем нової архітектури безпеки в Європі.

6. Пам'ятаю, як у 1999 році на одному з прем'єрних показів у Варшаві дивився мудрий і гіркий фільм мого друга Єжи Гофмана «Вогнем і мечем». При мертвому мовчанні аудиторії, на екрані розгорталася драма братовбивчої польсько-української війни ХVІІ століття. Запам'яталися останні титри фільму: війною, що зруйнувала Річ Посполиту, але не принесла щастя Україні, скористалася вповні росія, знищивши як козацьку Україну, так і польську державу…

Фільм кричав, благав, попереджав: зробіть висновки, єднайтеся, бо лихо вам буде… Далеко не всі в Україні та в Польщі почули цей меседж. Були й такі, що робили все, щоб розбратати наші народи.

І ось тепер маємо шанс залишити історикам непросте минуле, а державам нашим - об'єднатись, щоб протиставити нашу волю і силу зазіханням московської орди.

… Я вдихаю польське повітря, слухаю польську мову, зустрічаю старих і нових польських друзів, відчуваю підтримку братнього, близького українцям за історією і ментальністю народу – і благословляю мою другу Вітчизну – Польщу.

Не тільки я, але й мільйони українців. 

Нашим спільним сенсом існування є безсмертне гасло: За нашу і вашу свободу!

Юрій Щербак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства