Наприкінці травня Всесвітня організація охорони здоров'я зібралася для проведення Асамблеї. Але говорили на ній не лише про пандемію, а й про війну в Україні. Варто сказати, що очікування України від сесії виправдалися не повністю. З одного боку, ВООЗ ухвалила резолюцію, в якій засудила напад росії на Україну і закликала державу-агресора припинити обстріли медичних закладів нашої країни. А з іншого, до країни, яка займається фізичним знищенням іншої, включно з її медичною системою, не було застосовано жодних санкцій. росію не позбавили права голосу у ВООЗ і не виключили з виконавчого комітету. Про це, а також про згубні наслідки війни для української системи охорони здоров’я Укрінформ поспілкувався з головою Бюро ВООЗ в Україні Ярно Хабіхтом.
ВООЗ ЗАРЕЄСТРУВАЛА БЛИЗЬКО 300 НАПАДІВ НА СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
- Давайте почнемо з останньої Всесвітньої Асамблеї ВООЗ. Більшість членів проголосували за резолюцію, яку подала Україна. Але росія продовжує обстрілювати медзаклади, тим самим показуючи, що вона повністю ігнорує цю резолюцію. Зокрема нещодавно були жорстко обстріляні лікарні у Запорізький та Луганській областях. Що буде тієї червоною лінією, після перетину якої росією, Всесвітня організація охорони здоров’я все ж позбавить росію права голосу і виключить її з виконавчого комітету?
- ВООЗ з перших днів вторгнення в Україну закликає російську федерацію зупинити війну. Важливо і певною мірою унікально, що за сто днів війни, з 24-го лютого, ми маємо вже дві резолюції: одну, прийняту в регіональному комітеті від 10-го травня, другу – прийняту, кілька тижнів тому на Всесвітній Асамблеї Охорони Здоров’я. У обох йдеться про надзвичайний стан в системі охорони здоров’я України та агресію з боку російської федерації. Далі прерогатива держав-членів ВООЗ - прийняти наступні рішення.
Так, я погоджуюсь, що пошкодження і руйнування медзакладів є великими. ВООЗ зареєструвала близько 300 нападів на систему охорони здоров’я, проте реальні цифри набагато більші. Наша організація вже здійснила поставки понад 500 тон ліків, а також електрогенераторів, машин швидкої допомоги. Як лікар та людина, що працює в Україні, я бачу, що потреби є великими і ми маємо на них реагувати. Діалог між державами-членами продовжується, при цьому фокус зусиль ВООЗ в Україні – підтримувати сектор охорони здоров’я, працювати з державними органами, працювати з людьми на місцях, наскільки це можливо.
- Але все ж чи передбачаєте Ви, що найближчим часом у ВООЗ буде достатньо голосів, щоб забрати в росії право голосу?
- Багато дипломатів вже казали під час Всесвітній Асамблеї, що це не виключається, і резолюція залишає таку опцію, але це рішення держав-членів, а не лише ВООЗ.
- Ви згадали про резолюцію, прийняту Європейським комітетом ВООЗ ще на початку травня. У ній йшлося про те, щоб закрити один із офісів ВООЗ в росії. Україна навіть запропонувала перенести його в Київ, але цього не було зроблено. Чому?
- Коли ми подивимося на резолюцію, вона пропонує розглянути можливість перенесення офісу, який працює з неінфекційними хворобами, з Москви. Цю можливість має розглянути регіональний директор. В резолюції йдеться, що регіональний директор має розглянути опції, а також обговорити це з державами, що входять до складу Організації. І цю дискусію буде продовжено на найближчому регіональному комітеті, де наступного разу зберуться всі 53 країни-учасниці.
- Отже, давайте підсумуємо. Як все ж таки ВООЗ буде тиснути далі на росію, щоб та нарешті перестала вбивати нашу медицину і наших людей. Чи є той план дій, що буде далі, якщо росія буде продовжуватиме ігнорувати усі рішення ВООЗ?
- Ми маємо дві резолюції, одна прийнята 10-го травня на регіональному рівні та інша, від 26-го травня, - на Всесвітній Асамблеї Охорони Здоров’я. Там чітко зазначається, які дії потрібно виконати, а також засуджується наступ на систему охорони здоров’я, засуджується війна в Україні та є заклик про те, щоб зупинити війну. Отже, ці резолюції містять дуже чіткі дії. Дозвольте мені показати це на прикладі. Коли ми говоримо про війну та вторгнення в Україну, головною платформою обговорювань на цьому рівні є Рада Безпеки ООН, а також Генеральна Асамблея ООН у Нью-Йорку. І коли ми порівнюємо сектор охорони здоров’я з іншими секторами, то маємо визнати, що сектор охорони здоров’я один з перших прийняв дуже чіткі резолюції та зробив певні дії. І я сподіваюсь, що в усіх інших секторах ми побачимо подібний діалог у майбутньому.
- Все ж таки хочу уточнити, які можуть бути наступні кроки ВООЗ?
- Якщо ми подивимося на понад 100 днів війни та згадаємо керуючий орган ВООЗ, маємо визнати, що вже є дві резолюції. І якщо ви запитаєте: «Що робить ВООЗ в Україні?» Відповідь буде: «Надає щоденну гуманітарну підтримку, а також відновлює роботу системи охорони здоров’я». Таким чином, потрібно подивитися на політичну сторону та технічну сторону. Хоча вони взаємопов’язані, але ми також маємо розглядати їх окремо. Тому що, як Секретаріат ВООЗ ми керуємось рішеннями держав-членів.
ПОТРІБНІ ГУМАНІТАРНІ КОНВОЇ ДЛЯ ДОСТАВКИ ЛІКІВ
- Отже, перейдемо до технічної сторони. Є інформація, що на окупованих територіях гостра нестача медикаментів. Особливо загрозливо це для гормонозалежних, інсулінозалежних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Чи намагається ВООЗ якимось чином впливати на цю ситуацію і як саме?
- Ми постійно працюємо над забезпеченням доступу пацієнтів до ліків. По-перше, ВООЗ, разом з PEPFAR (Партнерство для подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні. – Ред.), Global Fund (Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. – Ред.) та іншими партнерами впевнились, що забезпечені достатні поставки антиретровірусних препаратів для ВІЛ-пацієнтів. Зараз ми також повинні гарантувати те, щоб ліки потрапляли до тих регіонів, куди важко дістатися. Якщо по всій Україні 92% медпунктів продовжують надавати лікування пацієнтам зі СНІДом, то, наприклад, в Луганську - лише 9%. На початку війни багато волонтерів та невеликі конвої їздили в міста, в які було важко потрапити. Але сьогодні основна проблема в тому, що нам потрібні гуманітарні конвої, щоб діставатися окупованих міст.
Те ж саме стосується й інсуліну. ВООЗ разом з іншими агенціями поставляє комплексні медичні набори для установ першої медичної допомоги, в які входить інсулін. Поставки цих наборів було організовано до східних та південних регіонів України. У такий спосіб ми створюємо там запас цих медикаментів і ділимося ними з партнерами на місцях. Отже, ми виступаємо за створення таких коридорів, ми працюємо з партнерами на місцях, і саме ми здійснили поставки понад 500 тисяч тон різноманітних медичних товарів, а також обладнання для підтримки інфраструктури. Але ви праві: ми всі маємо робити більше, щоб потрапляти в такі міста, як Маріуполь, Херсон та інші. Ситуація в Донецькій та Луганській області, в інших регіонах України, нелегка. Відтак ВООЗ відкрив офіс в Дніпрі, а ще ми відкриваємо офіси в Одесі, Полтаві для того, щоб розташувати всі ці медичні препарати поблизу певних територій та ближче до людей, які їх потребують.
- А чи маєте ви інформацію про те, яку частину медикаментів все ж вдалося доставити на окуповані території? Є якийсь зворотній зв'язок?
Скажімо так. Я чую розповіді, що вселяють надію, про те, що люди отримали ліки. Але також я чую багато історій про людей, які залишилися без інсуліну і мали передчасні ампутації. Тому гуманітарні коридори, доступ до ліків та лікування хронічних станів – це наразі надзвичайно важливо.
НА ГЛОБАЛЬНОМУ РІВНІ ПАНДЕМІЯ COVID-19 УСЕ ЩЕ ТРИВАЄ
- Про інфекційні захворювання. У Маріуполі прогнозується можлива епідемія холери. Чи відстежують міжнародні організації там інфекційну ситуацію?
- Нам вкрай важливо відслідковувати всі інфекційні захворювання, особливо під час війни. ВООЗ регулярно публікує аналіз ситуації щодо здоров’я населення. Вдруге цей аналіз було оприлюднено у квітні, де йшлось про високий ризик виникнення холери, але ми й зараз відслідковуємо ситуацію.
Станом на зараз ми поки що не отримали будь-якого повідомлення щодо випадків холери в Маріуполі. Не зважаючи на це, ми готуємося до можливого спалаху. По-перше, ми ведемо діалог щодо забезпечення наявності вакцин проти холери, а також їхньої реєстрації. По-друге, готуємо матеріали для інформування населення про ризики поширення холери. Передусім існує великий ризик виникнення холери, коли питна вода та каналізаційні стоки перемішуються. А значить вживати потрібно лише чисту воду. По-третє, ми намагаємося забезпечити наявність наборів для тестування холери в українських закладах охорони здоров’я. Найближчими днями вони будуть доставлені в місця, де ризик виникнення холери вищий.
- Ви сказали, що ВООЗ наразі працює над наявністю вакцини проти холери. Тобто вакцини на цей момент поки що немає в Україні?
- Вакцина проти холери відрізняється від звичайних вакцин, які ми використовуємо проти кору та інших інфекційних захворювань. Вона буде застосовуватися, коли ми зафіксуємо перші випадки, а також на території, де може з’явитися холера. Таким чином, зараз ми знаходимося у фазі підготовки, коли немає будь-яких сигналів щодо появи холери. Ми маємо вакцину близько до кордонів України, щоб скористатися нею в разі потреби.
- Не можу обійти тему COVID-19. З початком війни ця хвороба залишилася поза увагою, але все одно помітно, що вона стала менше поширюватися. Скажіть, COVID-19 переходить до розряду легших захворювань?
- Багато уваги громадськості зараз приділяється саме війні. Але ми все ще спостерігаємо випадки захворювання на COVID-19. Для багатьох, хто має COVID-19 та зараз знаходиться в лікарнях, перебіг захворювання не є легким. Щоправда, інколи хвороба менше виявляється тестами. Ми досягли піку захворюваності на штам Омікрон всередині лютого і відтоді бачимо зменшення кількості випадків. Але нам потрібно бути готовими до невеликих спалахів захворювання. Особливо вразливі зараз внутрішньо переміщені особи, які знаходяться в місцях великого скупчення людей. Там спостерігаємо підвищений рівень захворюваності на COVID-19.
Обнадійливим є той факт, що починає налагоджуватися вакцинація від COVID-19. Україна має запас вакцини, але водночас починають постачання міжнародні партнери, зокрема COVAX. Тож попри війну ми спостерігаємо, що надання медичних послуг починає відновлюватися, а це дозволить краще підготуватися до осені.
- Тобто ми не можемо говорити про те, що COVID-19 до осені буде подолано? Ризики залишаються і вакцинуватися потрібно?
- Передусім варто переконатися, що всі групи високого ризику зараз отримають щеплення. А також, що люди, які потребують бустерну дозу, будуть нею забезпечені. Нам також потрібно налагодити систему моніторингу, що дозволить побачити, коли і при яких умовах може збільшитися кількість випадків COVID-19 восени. На глобальному рівні пандемія COVID-19 усе ще триває.
- А яка загалом ситуація з COVID-19 у світі? Залишаються зараз осередки, які викликають занепокоєння?
- Наразі кількість випадків захворювання на COVID-19 у світі зменшилася. Але потрібно розуміти, що багато країн, як і Україна, проводить менше тестів. Тому нам потрібна потужна медична система, яка зможе виявляти спалахи серед окремих верств населення. Також зараз практично всі випадки у світі – це варіант, що викликає занепокоєння, який ми знаємо як Омікрон. Також це його підвид ВА.2 - «стелс-омікрон» - на який припадає майже 75% випадків зараження. Отже, зараз спостерігаємо зменшення захворюваності та основний штам, який викликає занепокоєння. Мені хотілось би бути оптимістом, але за умови, що пріоритетні групи мають бути вакциновані, а решта – зможуть отримати бустер в разі потреби.
БАГАТО ДІТЕЙ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ГОВОРИТИ
- Українці травмовані війною і як ви зауважили, ці наслідки для психічного здоров’я відчуватимуться протягом десятиліть. Що каже світовий досвід – як подолати психотравму від воєнних дій?
Коли ми дивимося на війну та гуманітарні умови на глобальному рівні, ми бачимо, що один з п’яти людей, що живуть у таких умовах, мають проблеми з психічним станом. Це може бути тривожність, відчуття безпорадності, загальний стрес, деякі не можуть спати. Перелік симптомів може бути досить великим. Необхідно надавати психологічну допомогу, до чого мають бути долучені медичні спеціалісти різних напрямів. Що ми можемо зробити зараз? Під час COVID-19 та перед ним, ВООЗ було розроблено багато матеріалів щодо психічного здоров’я в Україні, які потрібно застосовувати на практиці набагато частіше, ніж раніше. Ці матеріали різноманітні: книжки самодопомоги про те, як ми розмовляємо з нашими дітьми, як ми можемо отримати допомогу в пунктах первинної медичної допомоги, а також про особливу допомогу в спеціалізованих закладах. Також я був позитивно вражений від спілкування з Першою Леді, міністром охорони здоров’я Віктором Ляшко та всіма членами уряду. В країні є намір, а також перші кроки з великої програми допомоги щодо психічного здоров’я українців. Ця програма має бути спрямована на реальні випадки та охоплювати тих, хто дійсно цього потребує.
Всередині ВООЗ ми займаємося координацією цієї підтримки, тому що маємо більш ніж 20 партнерів: неприбуткові організації, міжнародні організації, які надають послуги з психічної допомоги. З ними я мав зустрічі, коли останні декілька місяців відвідував пункти первинної медичної допомоги. Також, дуже важливо здійснювати пошук спеціалістів, які можуть повернутися в Україну і надати підтримку. Це можуть бути українці, які знаходяться за кордоном та працюють лікарями, медсестрами, вузькими спеціалістами. Нарешті, оскільки криза в Україні триває з 2014 року, ми маємо багато передових практик та підходів, що були розроблені в Україні з того часу у сфері психічного здоров’я. Ці практики також можна застосовувати для соціально-психічної підтримки.
- Що особисто ви порадили б кожному українцю, котрий відчуває, що він травмований?
- Вважаю, що важливо попілкуватися з друзями, обговорити проблему та знайти допомогу у разі потреби. Але я знаю, що це занадто важко. Багато дітей відмовляються говорити. Багато батьків шоковані. Багато людей не звертаються до центрів первинної допомоги. На мою думку, все, що відбувається в Україні останніми місяцями, тим чи іншим чином впливає на всіх без винятку. Тому дуже важко надати загальну підтримку всім в одному повідомленні. Деякі люди відійшли від шоку за тиждень, інші за місяці, проте деякі все ще не можуть спати. А інші знаходяться в дуже важкому стані на сході та півдні України. Тому ми повинні визначити пріоритети надання психічної допомоги та знайти будь-які шляхи допомоги для кожного українця.
Юлія Горбань, Київ
Фото: Геннадій Мінченко