Нинішня війна - це й битва за право давати явищам наші імена

«Новий етап війни за незалежність» - така назва лекції, яку провів викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, дослідник економічних і суспільних процесів Валерій Пекар. Вона присвячена роздумам про те, як має жити, думати та діяти українська спільнота, щоб перемогти у цій війні і щоб кожен з нас дожив до перемоги. Дослідник пояснює, чому рф неминуче зазнає поразки, прогнозує,  яким буде світ після війни. 

Укрінформ знайомить читача з найцікавішими месиджами, які пролунали під час лекції.  

ЧИСЛЕННІ ЗВ’ЯЗКИ МІЖ УКРАЇНОЮ І РОСІЄЮ НАТЯГНУЛИСЯ, ПОРВАЛИСЯ ТА ВИБУХНУЛИ КРОВ’Ю

Cвіт розвивається через стрибки, хвилі, які нібито накочують одна на одну. Ми маємо певні періоди історії людства, що слідують один за одним. Але кожна нова з цих хвиль історії покриває не всю планету одразу, залишається багато територій, які перебувають під іншою хвилею.  Різні місця планети проживають різні історичні періоди. З приблизно двохсот країн світу лише 35-40 перейшли в те, що ми називаємо сучасність чи модерн. Решта країн залишається в умовному середньовіччі.

Україна чи не століття вже дуже активно намагалася перейти до модерну. (Власне той процес, що відбувається зараз - це також процес модернізації України). І до нього долучилися дуже різні сили. Від комуністів до українських повстанців, від Сталіна до українських дисидентів. Все це разом з величезними стражданнями, кров’ю, руйнацією рухало нас по осі часу вперед, хоча і з дуже великим  жертвами. Активно процес модернізації триває останні вісім років.

Що я маю на увазі під “середньовіччям”? Це стан, коли в економіці панує рента привілеїв (просто тут барони це, по суті - олігархи). В політиці панують клани. Гроші заробляються не за рахунок технологій, а на експорті сировини, звідси - низька додана вартість. Тут живуть піддані, а не громадяни, соціальні ліфти закриті.

Модерна держава - це завжди національна держава. Тому модернізація пов’язана із націоналізмом. Наявність технологій та високої доданої вартості свідчать, що пастка бідності подолана. Модерн - це відкритий соціальний ліфт.

В 1991 році розпався Радянський союз, і Україна, і рф в той час перебували в одному стані, у такому “хорошому” радянському соціалізмі, який вже почав руйнуватися, і з того слід було кудись рухатися. І вони повільно рушили вперед.

Але в 2000 році їхні шляхи розійшлися. Україна, хоч і дуже повільно, рушила вперед, від середньовіччя до сучасності. А рф зробила крок назад - від середньовіччя до архаїки. Якщо середньовіччя - то такий собі феодалізм, рента привілеїв, то архаїка, в яку рф почала занурюватися, - це попередній, більш ранній соціальний лад. Це рента сили, коли всім керують силовики, коли олігархи не мають самостійної цінності - вони не олігархи, а просто тримачі спільної каси. Політика тримається навколо короля, імператора “сонця”. Держава - централізована імперія, а не складний баланс інтересів. Традиційні патерналістські цінності поступаються цінностям виживання і домінування.

З іншого боку, у такому ладі є єдина ідентичність. Росіяни це не національність, це ідентичність за вірністю лідеру. Якщо ти вірний путіну, то де б ти не був, ти “наш”. Росія це величезна тюремна субкультура: підлість, право сили, домінування. І навіть російські ліберали виросли у тій самій, тюремній субкультурі.

Тобто з 2000 року, коли Україна поволі рухається вперед, рф стрімко рухається назад. Відстань між ними збільшується. Це не означає, що ці країни, які попереду, завжди багатші. Але можна бути дуже багатою державою і дуже архаїчною. В рф все більше інсталюються архаїчні соціальні, економічні, культурні, релігійні практики. Україна продовжує рух вперед, рф продовжила рух назад, численні зв’язки між ними натягнулися, порвалися та вибухнули кров’ю.

Основна причина війни це те, що рф іде в минуле, а Україна іде в майбутнє. Ми - вперед, вони - назад, намагаючись затягнути нас в своє “назад” та “вниз”.

Отже, українська війна - це війна за незалежність. Національно-визвольна антиколоніальна, антиімперіалістична революція перейшла в війну, і в жодній країні світу така революція не могла оминути війну за незалежність. Коли Україна отримала незалежність, то ми  тішилися, що отримали її без війни. Але сьогодні ми розуміємо, що це була просто невеличка перерва. Нам була дана можливість підготуватися, і ми її змарнували.

Усе двадцяте сторіччя тривали національно-визвольні змагання українського народу, і вони не завершилися 1991 року. Вони не завершилися, бо для того, щоб вони завершилися, треба окрім прапору та гімну мати головне: щоб рішення стосовно твого майбутнього приймалися в нашій столиці. Такого не було перші 22 роки. 

Наша війна за незалежність - війна за виживання. Якщо ми рухаємося вперед по осі часу, а рф - назад по осі часу, то вона просто не дозволить нам жити.

ЧОМУ РФ ТАК ВЧЕПИЛАСЯ В УКРАЇНУ?

Чому Україна така важлива для рф? Тому що це ресурс. Це людський ресурс. У них падає кількість людей слов’янського походження, у них демографічна катастрофа. Там вже сьогодні серед прихильників війни лунають голоси: не слід знищувати всіх українців.  Хто ж буде працювати, коли ми, мовляв, переможемо Україну.

Це економічний ресурс. Україна має великий потенціал і на багатьох ринках конкурує із рф.

Це геополітичний ресурс - намагання через Україну проєктувати свою силу і надалі впливати на інші країни, які є далі на Захід від України.

Це внутрішньополітичний ресурс, можливість стверджувати, що нема ніякої іншої моделі для державності в рф окрім авторитарної ординської моделі. Тому альтернативну модель вони хочуть знищити.

І нарешті - семантичний ресурс. Я завжди наголошую, що ця війна багаторівнева. Є гаряча війна на фронті, є війна економічна, санкційна, судова, кібервійна, інформаційно-психологічна. І є семантична війна, яку російські стратеги вважають найвищим рівнем війни. Вона настільки важлива для них, що теоретик та практик семантичної війни Антон Вайно навіть займає посаду керівника адміністрації президента рф. Це фахівець із семантичної війни, який написав по ній дисертацію.

Семантична війна — це війна за право давати явищам імена. Це війна наративів, війна героїв, війна назв. І саме тому важливо, кому, яким героям стоять пам’ятники, якими іменами називають вулиці.

Україна є для рф джерелом усіх семантичних ресурсів. Тому що всі ідеї, на яких тримається рф - імперії, слов’янського братства, третього Риму чи давнього християнства, давньої державності та тривалості цієї держави - все походить з Києва.

Якщо у рф забрати Київ, то там нічого не залишається, тільки болото, на якому 1147 було засновано село.

Яка Україна потрібна росії? Росію влаштував би і білоруський формат, її б влаштував і багатовекторний формат (коли Україна не входить в жодні союзи, зависаючи між заходом та сходом), її влаштувала би і failed state, коли нема центральної влади, всі з усіма сваряться. Її влаштував би і заморожений конфлікт, який може вибухнути, і щось на кшталт минулої Фінляндії, коли Україна вимушено б грала за російськими сценаріями. І ще її влаштувала би Руїна - так в української історіографії трактується втрата української державності.

Україну влаштовує тільки один варіант — європейська незалежна захищена процвітаюча держава.

У них багато варіантів, у нас один варіант. І за цей варіант ми будемо битися.

СЦЕНАРІЇ ТА ФАЗИ ВІЙНИ: ПРО РЕАЛЬНЕ ЗНИКНЕННЯ ЗАГРОЗИ МИ ЗМОЖЕМО ГОВОРИТИ, КОЛИ В РФ ВІДБУДУТЬСЯ ЯКІСЬ ЗМІНИ

Російська операція була спланована, як свого часу нацистська. Швидка маневрена війна, щоб протягом двох-трьох діб захопити великі міста. Основою цього мав бути десант до Києва, морський - в Одесі. Бліцкриг провалився.

Вони розраховували, що спротиву не буде. І тому спочатку йшли не дуже підготовлені війська. До серйозної битви вже готувався другий ешелон. Поліцейський ОМОН та Росгвардія, які везли з собою автозаки та списки різних людей, підприємців,  священників, журналістів, громадських активістів, представників місцевої влади, яких слід було “вичистити”, щоб керувати обезголовленим народом. Це для того вони везли з собою мішки та мобільні крематорії.

Бліцкриг провалися, і на сьомий-десятий день рф перейшла до фази випаленої землі, яка була дуже добре перевірена в Чечні та на Близькому Сході. Мета тотальної війни проста — вбити максимальну кількість людей та максимально знищити інфраструктуру, щоб примусити народ та вище керівництво капітулювати.

Через місяць війни стало зрозуміло, що і цей сценарій провалився. І тому путін повернувся до сценарію щось відвоювати на Донбасі. І він дуже хоче щось продемонструвати до 9 травня.

Так чи інакше, Україна переможе (а я в це вірю), бо наші сили демонструють неабияку стійкість, а вони (рф — ред.) забирають солдатів звідусіль - з Центральної Азії, Вірменії, Далекого Сходу, недовчених кадетів з військових училищ. Зараз служать соціальні низи, і там бояться оголошувати масову мобілізацію, бо вона вдарить по промислових містах.

Зараз ми підходимо до третьої фази війни, яку правильно назвати - “ядерний шантаж”. У якийсь момент путін почне шантажувати Захід ядерною зброєю. Захід не дуже готовий реагувати, та я вірю, що до реального використання ядерної зброї справа не дійде. Але шантаж буде, знаєте, як поводиться шантажист: тримайте мене, я божевільний, всіх поріжу.

Будь-яка війна завершується переговорами. Здається, що переговори тривають і зараз, але насправді - ні. Це дим, туман війни, інформаційне прикриття. Позиції сторін категорично розходяться. Україна наполягає на виведенні російських військ, росія наполягає на невиведенні російських військ. Їм просто нема про що говорити.

Справжні переговори почнуться тоді, коли закінчаться активні бойові дії. Там будуть інші люди й інша динаміка. Зараз основний трек переговорів ведуть ЗСУ на полі бою. Це визначає, як ітимуть переговори за столом.

Але я не виключаю ще один варіант - бунт російських еліт. Бо рано чи пізно може виникнути бунт тих, хто сьогодні згуртувався навколо путіна. В рф не може бути ніяких майданів, революцій, бо це розпорошене, атомізоване суспільство, в якому лідерів нема. Тому там можливий тільки палацовий переворот, табакерка, шарф чи щось інше.

Втім виведення військ рф не означає перемоги, якщо путін залишається керівником держави. Така росія завжди становитиме загрозу для України. Просте виведення військ - це шанс для неї перепочити.

Мета війни - це мир, який кращий за попередній. Якщо ми отримаємо мир кращий за попередній, то ми перемогли. Справжній мир не перерва перед війною, для нас це ситуація, коли рф більше не становитиме загрози. Яким чином це виглядає? Усунення путіна, виведення російських військ, суд над військовими злочинцями (не лише путіним та шойгу, а всіма офіцерами, які виконували злочинні накази, і всіма солдатами, які їх виконували), репарації на користь України. Але про реальне зникнення загрози ми зможемо говорити, коли в рф відбудуться якісь зміни.

Денацифікація відбувається тоді, коли кожен в собі вбиває маленького Гітлера. У Німеччині це сталося через 25 років. Зараз всі росіяни об’єдналися навколо путіна. Депутінізація, як і денацифікація відбувається, коли кожен росіянин вб’є в собі маленького путіна, а це не швидше, ніж за одне покоління.

ПЛАН 7Д ДЛЯ РОСІЇ  

Для того, щоб рф припинила бути загрозою для України, їй треба пройти через сім фаз, які я називаю 7Д. Демілітаризація. Денуклеарізація (не повинна ця країна мати ядерну бомбу), децентралізація (повернення прав російським республікам), демократизація, декомунізація (засудження злочинів комуністичного режиму), десталінізація, депутінізація.

Чому рф зазнає поразки? Вона точно не може отримати миру кращого за попередній. Боротьба йде за те, щоб свою перемогу отримала Україна. (Бо можливе і таке, що у війні програють всі). Україна веде свою війну за майбутнє, вона рухається вперед по осі часу, росія назад по осі часу. Росія продовжує архаїзуватися, Україна - модернізуватися. Всі майстри науки та стратегії, починаючи з давніх китайців, пояснювали: війну за минуле виграти принципово неможливо.

Попри те, що санкції, які покликані залишити “на голодному пайку” російську військову машину, працюють, в рф нічого доброго не відбувається. Там нема громадянського суспільства, там нема нічого подібного на рух солдатських матерів, який був під час афганської війни. Нема антивоєнного руху. Суспільство не є суб’єктом, всі “хороші” росіяни обрали для себе стратегію, яка називається “перечекати зло”.

Щодо економіки. Давайте подивимося на ринок нафти сучасної рф як запоруку її добробуту. Ринок нафти потребує вкладень. Вимагає ринку капіталу, а якщо ринку капіталу нема, то економіка “схиляє країну до авторитаризму”. Тоді будь-який нафтовий бізнес апріорі є або державним або навколодержавним.

Всі країни, в яких є великі нафтові запаси (за винятком тих, у кого великі ринки капіталів, та Норвегії, яка перейшла до наступного етапу розвитку), вони всі авторитарні. У тому числі й так виглядає нафтове прокляття.

Але за лічені тижні в світі відбуваються колосальні розвороти. Німеччина змінила політику. Швеція та Фінляндія готові вступити до НАТО.

ЦІКАВІ ЗМІНИ В УКРАЇНІ

Але я хотів би поговорити про цікаві зміни, які відбулися в Україні. Українці дуже швидко об’єдналися навколо своїх питомих цінностей: свобода, самозарадність, волонтерство. Ми бачимо неймовірну стійкість громадян, стійкість бізнесу, стійкість держави.

Тільки тому, що український народ не захотів капітуляції, цієї стійкості набули і українське керівництво, і армія. Всенародна підтримка українців підживила українську перемогу. Україна швидко відновлюється. Як тільки Київ звільнили від облоги, в Україні повідкривалося все, що можна.

З’явилися речі, яких не було раніше. Єдність цілих регіонів. Більш як 93, а подекуди 98 відсотків опитуваних на ключові запитання досліджень щодо напрямку руху України та подій, що відбуваються, відповідають однаково - і навіть ті регіони, які вважалися проросійськими. Я не пам’ятаю у новітній історії України ситуації, коли припинилися чвари. Будь-які чвари. Саме ці чвари стали причиною, чому наші діди-прадіди втратили незалежність на початку ХХ століття.

Є ще одна зміна. Українці ніколи не мали довіри до держави. А сьогодні рівень довіри до неї зріс неймовірно.

Представники всіх етнічних груп та конфесій почувають себе частиною української нації.

Ще хотів зупинитися на почутті гумору. На тій неймовірній хвилі гумору, яка з’явилися з перших днів війни. Не було у сучасному світі війни, яка б породила таку хвилю гумору. Український сміх — джавелін семантичної війни, інструмент розпилення будь-яких ворожих сенсів, які до нас приходять.

І воно почалося потужним імперським: “Я русский военный корабль”.

І у відповідь чує коротке: російський воєнний корабль, іди... у відомому напрямку. І з цього моменту будь-який російський воєнний чи невоєнний корабель іде у цьому напрямку будь-де - чи у Тихому океані, чи у Каспійському морі. І скільки існуватиме російський флот, стільки часу всі російські судна будуть йти за цим першим кораблем у тому самому напрямку.

Так працює сміх, як деконструктор чужих сенсів.

ДЕ САМЕ МИ ЗАРАЗ, І ЩО ДАЛІ? 

Зараз ми стоїмо на великій розвилці. Що переможе: просвітництво чи інквізиція? Куди рух: вперед в майбутнє чи назад у минуле? Що таке теперішнє? Недосконале майбутнє, яке ми мусимо покращити, чи зіпсоване минуле, до якого треба повернутися та відновити? Цей вибір робить мільярд людей по всьому світу.

Світ після війни являтиме новий порядок і нову систему безпеки. Всі старі організації - ООН, ОБСЄ, НАТО показали, що вони вимагають величезних реформ або творення нових структур.

Рф після війни, як чорна діра, сама закриється. Під санкціями можна жити десятки років, як Іран. І в Північній Кореї люди живуть. Але це ніколи не дасть країні вийти на вищий щабель розвитку. І не забувайте, що насильники та мародери повернуться до російських міст і продовжуватимуть робити те саме.

Україну після війни чекає швидка відбудова, план Маршалла, над яким вже працює багато людей у різних куточках світу. І зараз бізнесменам варто почати продавати. Україна стала country-brand номер один в світі. Ми мріяли про це роками, але не вірили, що це станеться. І раптом вона стала номер один у світі. По всьому світі мотиваційні тренери проводять тренінги: як стати такими, як українці?

Тож все, що роблять бізнесмени, буде продаватися. Мода, IT, харчі, продукція, туризм — все буде продаватися. Але не можна бути на вершині уваги довго, за деякий час після перемоги інтерес згасне. Тож намагаймося вскочити в свої “5 хвилин”.

На перемогу працює величезна кількість чинників. Війна не спринт, а марафон. І певний час займе відбудова. Марафон — інше дихання, інша стратегія, інший метаболізм. Мусимо перемкнутися на повільний час.

А на майбутнє, щоб швидше пристосовуватися, муситимемо створювати кластери нового, посилювати темп руху.

Лана Самохвалова, за матеріалами лекції.