14 лютого. Пам'ятні дати

Щороку, 14 лютого, в світі відзначається День святого Валентина, або День усіх закоханих. В Україні це свято з’явилось відносно недавно, і відразу стало дуже популярним.

Історія походження Дня святого Валентина оповита численними легендами та міфами. В одній із них ідеться про те, що начебто був такий собі простий римський священик Валентин, якого під час гонінь на християн імператором Клавдієм у 269 році схопили, піддали жорстоким тортурам, а потім стратили. Начебто він не тільки проповідував християнство, але й вінчав за християнським звичаєм молодят. Згодом понівечене тіло Валентина християни поховали в катакомбах біля Фламінієвої дороги.

Вже в 350 році на місці його могили спорудили базиліку. В 496 році папою Геласієм був встановлений день пам’яті цього святого (14 лютого), однак у 1969 році дата була викреслена з календаря католицької церкви, оскільки Валентина визнали постаттю міфічною.

Наприкінці середніх віків в Англії з’явився звичай у день святого Валентина надсилати коханій записку з освідченням у коханні. Такі послання почали називати «валентинами», і дівчата навзаєм відповідали коханим, називаючи їх Валентинами. Не в останню чергу це було пов’язане зі стародавнім повір’ям, що саме 14 лютого паруються птахи.

Згодом вигадали ще одне пояснення: буцімто у стародавньому Римі був звичай серед підлітків писати імена своїх коханих на записках, які присвячувалися богині Юноні (був подібний звичай, чи не був – теж достеменно невідомо). Так чи інакше, але звичай обмінюватися «валентинками» зберігся і до сьогодні.

Разом з тим, цього дня Римо-католицька церква вшановує пам’ять Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи.

День пам’яті Пантелеймона Куліша (1819-1897), українського письменника, літературного критика, фольклориста, етнографа, історика, мовознавця, культурно-освітянського діяча, перекладача.

«Гарячий Куліш», – як прозвали його сучасники за суперечливість та пристрасність. Іван Франко писав: «У Куліша друга половина думки б’є першій у пику». Співець романтики козацького життя, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), де з любов’ю та захопленням змальовано саме героїзм козаків, – Куліш згодом, починаючи із 60-х років ХІХ ст., тлумачив історію козаччини як безперервний розгул насильства, сваволі, дикунства і антидержавності. Щоправда, сумнозвісний Емський акт 1876 р., а також заборона «Хуторской философии…» цензурою і вилучення її з продажу значно похитнули його промосковські ілюзії 1-ї половини 70-х років. У «Зазивному листі до української інтелігенції» (1882) він осудив шовіністичну політику російського уряду, закликав усі верстви українського народу до національної згоди і ненасильницької («правом науки і словесності») боротьби за збереження рідного слова, національної культури.

Куліш негативно ставився до міської цивілізації («це все неукраїнське»). Відомими є його різкі випади проти тодішньої Західної Європи: «В них в Європі людина, перш за все, – міщанин; історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту. Місто там – ціле лігво, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток». В історії, вірив Куліш, ніщо безслідно не зникає: ні зле («Щодня ми виплачуємось за все, що зробимо недоброго з давніх-давен, і мусимо відплачуватись»), ані добре («Всі ми отут у громаді і всюди, де святиться в нас ім’я Божої правди, робимо діло безсмертне»).

Куліш разом із Іваном Пулюєм уперше переклав Біблію українською мовою і був родоначальником української перекладацької справи. Як поет Куліш свідомо орієнтувався на художні зразки європейської класики, тому його можна вважати предтечею українських «неокласиків», Миколи Хвильового. Варто також зауважити, що в поезії він широко запровадив замість коломийкових ритмів такі розміри, як п’яти- і шестистопний ямб, анапест, дактиль, використовував розмаїті види строф, більшість з яких увів в українську поезію уперше: двовірш, александрійський вірш, терцину, октаву та ін. Усе це відкрило нові перспективи для дальшого розвитку української літератури. Поезія Михайла Старицького, Івана Франка, Агатангела Кримського, Лесі Українки та ін. виростала переважно з тих пагінців ритмомелодики і строфічної організації, які прищепив українському віршуванню Куліш. За словами Богдана Лепкого, «поки поети пробували переспівувати нібито легкий склад Тарасових віршів, доти не було великого хісна для нашої поезії, а як стали приглядатися до поетичного ремесла Кулішевого – явилися нові справжні Мистці, – одним з перших Іван Франко».

Європейский день допомоги хворим на епілепсію

Починаючи з 2011 року проводиться щорічно у 2-й понеділок лютого. Разом із глобальною кампанією ILAE/IBE/WHO по боротьбі з епілепсією «Поза тіні», Європейський день епілепсії покликаний зміцнити цілі та завдання IBE щодо покращення життя хворих на епілепсію (ILAE – це Міжнародна ліга боротьби з епілепсією, IBE – Міжнародне бюро з епілепсії та WHO – Всесвітня організація охорони здоров'я).

Епілепсія є одним з найпоширеніших неврологічних захворювань в глобальних масштабах. Це не інфекційне захворювання – у більшості випадків точна причина хвороби невідома, у деяких людей епілепсія виникає внаслідок черепно-мозкової травми, інсульту, пухлини головного мозку, зловживання ліками чи алкогольного отруєння.

Головною особливістю епілепсії є те, що напади практично завжди несподівані для самого хворого і часто шокують інших присутніх, хоча саме їх обізнана реакція може бути критично важливою для порятунку. Для багатьох людей, які живуть з епілепсією, нерозуміння оточуючих та дискримінацію подолати буває складніше, ніж самі напади.

Більше дізнайтеся тут: https://mozok.ua/epilepsiya/article/2494-napad-epleps-persha-dopomoga

Події дня:

Цього дня, у 1907 році, у Львові засновано галерею мистецтв – нині один з найбільших художніх музеїв України.

Загальна кількість експонатів становить понад 62 тисячі. Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у1897 році. У 1902 році першими експонатами стали твори художників: В. Леопольського («Смерть поета Ацерна», «Скупий»), Я. Стики, Ф. Вигживальського, Я. Матейка, Е. Окуня. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва українського цукрового магната з села Ситківці (помилково вважають село Сутківцями) на Поділлі Івана Яковича, до якої входило близько 2 тисячі експонатів, в тому числі понад 400 картин. 14 лютого 1907 року ця колекція була перевезена до Львова і ця дата вважається початком музею. У Ситківцях довгий час працювали відомі художники, запрошенні родиною Потоцьких та робили численні копіювання відомих та знаних витворів мистецтва.

У 1914 році для галереї було спеціально придбано будинок по вулиці Оссолінських, 3 (нині вулиця Стефаника), що належав професору Львівського університету, історику та колекціонеру В. Лозинському. До новоствореної галереї увійшли збірки, подаровані Львову М. Топфером у 1905 році та Б. Ожиховичем у 1919 році. У 1920-ті-1930-ті роки фонди музею поповнювалися переважно за рахунок робіт польських художників. Після реорганізації львівських музеїв у 1939–1946 роках галереї були передані частини колекції музею імені Любомирських, Ставропігійського братства, Бібліотеки імені Баворовських, Історичного музею. Значних втрат картинна галерея зазнала у часі Другої світової війни. Протягом 1960-их-1990-х років Львівська картинна галерея перетворюється на значний музейний центр з кількома філіалами. 23 жовтня 2009 року Львівська галерея мистецтв отримала статус національної. 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім’я Бориса Возницького.

У 2005 році троє працівників PayPal заснували відеохостинг YouTube.

YouTube – популярний відеохостинг, що надає послуги розміщення відеоматеріалів. Заснований 14 лютого 2005 року в американському місті Сан-Бруно, Каліфорнія трьома працівниками PayPal: дизайнером Чадом Герлі, програмістами Стівеном Чені та Джаведом Карімом. Перший відеоролик тривалістю 19 секунд під назвою «Я в зоопарку» з'явився на сайті 23 квітня того ж року. Після ряду нововведень, включно з можливістю залишати коментарі до роликів і вставляти відеоролики з YouTube в записи на інших сайтах, блогах, кількість відвідувачів сайту почала стрімко зростати і за рік зросла до 100 мільйонів, що, за даними YouTube, становило 60 % усіх переглядів онлайн-відео в інтернеті.

На сайті використовувалася технологія Flash Video (FLV), що дає змогу отримати гарну якість запису за невеликого обсягу переданих даних. У березні 2006 року сайт почав вивішувати контекстну рекламу, однак витрати на сервіс перевищували доходи. У листопаді 2006 року була завершена купівля YouTube компанією Google за 1,65 мільярда доларів. Угода стала найбільшою покупкою Google Inc. за всю історію компанії.

У червні 2007 року були запущені дев'ять локальних версій YouTube у Великій Британії, Франції, Іспанії, Італії, Нідерландах, Ірландії, Польщі, Бразилії та Японії. У наступні роки сервіс був локалізований у кількох десятках країн світу і перекладений десятками мов. 30 вересня 2010 року з'явився україномовний користувацький інтерфейс.

2014 року, під час Революції Гідності, на Майдані відбулася акція до Дня Святого Валентина. Дівчата роздавали «валентинки», зроблені у стилі Євромайдану, печиво та цукерки бійцям Самооборони Майдану.

Цього ж дня у Генпрокуратурі повідомили, що останній із 234-х протестувальників був звільнений із-під варти – суди пом'якшили запобіжні заходи всім затриманим учасникам акцій протесту, посадивши їх під повний чи частковий домашній арешт.

У зв'язку з цим майданівці оголосили про часткове звільнення вулиці Грушевського і навіть готовність звільнити будівлю КМДА, проте з умовою закрити всі кримінальні провадження.

Із таким рішенням були згодні не всі. Близько 18-ої години на Грушевського знову горіли шини. Сюди почали підтягуватися мітингувальники. Однак ближче до ночі ситуація нормалізувалась.

14 лютого глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет, Української греко-католицької церкви Святослав та Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської-п'ятидесятників Михайло Паночко закликали владу закрити всі кримінальні провадження проти протестувальників, а майданівців – добровільно звільнити адміністративні будівлі і розблокувати вулицю Грушевського. Окрім того, представники духовенства наголосили на необхідності владі, опозиції та авторитетним представникам громадянського суспільства (наприклад, ініціатива «Першого грудня») якнайшвидше узгодити модель врегулювання кризи.

Цього дня народилися

в Україні…

Юзеф Богдан Залеський (1802–1886), польський поет, представник «української школи» в польській літературі.

Народився на Київщині. Навчався у школі при католицькому монастирі в Умані. 1820 р. переїхав до Варшави. Учасник польського повстання 1830-1931 років, у 1832 емігрував до Франції, де й жив до самої смерті. Один із засновників «Слов’янського товариства». Окремі твори написав українською мовою. Його романтичні поезії створені за мотивами українських народних пісень та історичних дум («Третій штурм Ставищ», «Русалки», «Чайки (Спів запорожців при поверненні з морського походу Конашевича»). У багатьох творах Юзефа Залеського відображені природа й історія України. До його поезії з великою прихильністю ставився Тарас Шевченко.

Овксентій Корчак-Чепурківський (1857-1947), український гігієніст і епідеміолог, міністр УНР.

Як приват-доцент (потім професор) гігієни Київського університету заклав основи соціальної гігієни, гігієни праці та епідеміології в Україні.

В незалежній українській державі, під час Гетьманату, він очолив санітарний департамент Міністерства народного здоров'я і опікування. Під час Директорії він працював міністром народного здоров'я Української Народної Республіки. В радянський час він організував в Академії наук кафедру охорони народного здоров'я (пізніше перейменовану в кафедру гігієни і санітарії) АН УРСР (1921–1934 роки), основою дослідження якої були статистичні методи. Потім очолив відділ Інституту демографії і санітарної статистики АН УРСР, де працював протягом 1934–1938 років.

Численні публікації Корчак-Чепурківського присвячені епідемії дифтерії, іншими інфекційним хворобам, санітарії та історії земської медицини. Під його головуванням у 1920 році вийшов «Російсько-український медичний словник», в якому максимально повно подавалася питома народна українська лексика або, в разі відсутності потрібних українських слів, терміни творилися з морфем української мови, максимально уникаючи запозичень. Але в 1930-ті роки цілі низки українських медичних термінів підпадали під заборону.

Батько українського демографа Юрія Корчак-Чепурківського.

Микола Василенко (1866-1935), український учений-історик, громадський та політичний діяч. Член Товариства українських поступовців (ТУП).

1917 року – член Української Центральної Ради, куратор Київського шкільного округу. За Гетьманату 1918 року – виконувач обов'язків отамана Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного Сенату. Взяв участь у відкритті українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. Від 1920 року – співробітник Української академії наук (УАН). У 1921–1922 роках – голова-президент Української академії наук. У квітні 1924 року Миколу Василенка засуджено до 10 років позбавлення волі в сфабрикованій НКВС справі «Київського обласного центру дій». Під тиском наукової громадськості вирок було переглянуто й наприкінці 1924 року вченого звільнено. Він повернувся до наукової діяльності, однак стан його здоров'я погіршувався з кожним роком.

Володимир Йосипович Пірадов (1892–1954), український диригент, народний артист Казахстану (1943), народний артист України (1947).

Закінчив Тбіліське музичне училище. Працював у містах Закавказзя, Казахстану, Росії. З 1936 – в Київському театрі опери та балету (з 1950 – головний диригент). Професор Київської консерваторії. Поставив опери «Іван Сусанін» («Життя за царя») М. Глинки (1939), «Наймичка» М. Вериківського (1944), «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1951, перше виконання). Працював з такими видатними українськими співаками, як Б.Гмиря, М.Гришко, П.Белінник, Є. Чавдар, Л.Руденко, Ж. Любимова, М. Литвиненко-Вольгемут та І. Паторжинський та інші. Батько народної артистки України Елеонори Володимирівни Безано-Пірадової.

Наталія Юргенс (1932-2014), народна артистка України.

Народилася в дворянській родині. Батько був репресований. Пережила ленінградську блокаду.

Працювала в Томському драматичному театрі. З 1969 року – в Донецькому російському драматичному театрі (Маріуполь), якому віддала 45 років життя. За цей час Наталя Юргенс зіграла майже 150 ролей. Серце актриси не витримало наприкінці весни 2014 року, коли на сході нашої країни розпочалася війна. Провести в останню путь улюблену артистку, яку називали «не такою, як усі», прийшло чимало маріупольців.

…і в світі

Гаррієт Андерссон (1932), шведська актриса

Її творча індивідуальність сформувалася у фільмах Інгмара Бергмана («Літо з Монікою», «Вечір блазнів», «Урок любові», «Жіночі мрії», «Усмішка літньої ночі», «Фанні та Александр»). Саме Бергман і відкрив талант молодої актриси, зустрівши її в театрі міста Мальме в 1953 році. Одна з найкращих її ролей – Агнес у фільмі «Шепіт і крики». Загалом фільмографія актриси складає близько 90 фільмів. До того ж, вона відома театральна актриса – грала у п’єсах Ібсена, Піранделло, Шекспіра. Як і всі інші актори трупи Бергмана, Гаррієт Андерссон мало знімалася в інших кінорежисерів. Найвідоміші результати такої співпраці – це роль у «Смертельному романі» Сіднея Люмета і в «Догвіллі» Трієра. Актриса у шлюбі з відомим фінським політиком і громадським діячем Єрном Доннером – найстарішим із нині діючих політиків Фінляндії.

Анна Герман (1936-1982), польська естрадна співачка і авторка пісень.

Лауреатка фестивалів у Монте-Карло, Вісбадені, Братиславі, Сан-Ремо, Неаполі, В'яреджо, Каннах, Остенде, Сопоті, Ополі, Колобжегу, Зеленій Гурі Народилась в Ургенчі (Узбекистан). Її мати – нащадок голландських колоністів, поселених Катериною II на козацьких землях. Батько – Ойґен Герман –етнічний німець з Лодзі (Польща) був звинувачений у шпигунстві, репресований і розстріляний НКВС у Ташкенті. Анну, її брата і матір депортували до Киргизії. Вдруге мати Анни вийшла заміж за офіцера Війська Польського, що дозволило їй 1945 року виїхати до Польщі. Там Анна вступила до Вроцлавського університету на факультет геології. Як співачка дебютувала 1960 року в студентському театрі «Каламбур». Отримавши стипендію від італійського уряду, на кілька місяців виїхала до Риму.

Справжню популярність Анні Герман принесла 1964 року пісня «Танцюючі Евридики». У серпні 1967 року, перебуваючи в Італії на гастролях, потрапила в автомобільну катастрофу і на кілька років утратила можливість виступати. Повернулася на естраду в 1970 роках і здобула «Золотий диск» за довгограючу платівку «Людська доля» (пол. Człowieczy los). Гастролювала у різних країнах, зокрема, сотні концертів дала у СРСР.

До 30 річниці з дня смерті співачки зняли біографічний серіал, створений у співпраці з Україною, Польщею та Хорватією «Анна Герман. Таємниця білого янгола».

Алан Паркер (1944-2020), британський кінорежисер і сценарист.

Зняв фільми «Стіна» (за мотивами однойменного альбому Pink Floyd), «Птаха», «Міссісіпі у вогні», «Евіта», «Серце ангела», «Життя Девіда Гейла». Найбільше визнання в кіносвіті – оскарівські номінації в категорії «кращий фільм» і «кращий режисер» – отримала його жорстка драма «Опівнічний експрес», основана на реальних подіях, історія молодого британця, що опинився в турецькій в’язниці. Режисер з однаковим успіхом працював як у себе на батьківщині, так і в Голлівуді, створюючи на рідкість гармонійні картини, вдало поєднуючи кращі традиції європейського кінематографа з голлівудською видовищністю. Загалом фільми Алана Паркера отримали дев'ятнадцять нагород BAFTA, десять Золотих глобусів і шість Оскарів.