26 січня. Пам’ятні дати

26 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні Міжнародний день митника – професійне свято всіх працівників митних служб планети

День відзначається з 1983 року. У листопаді 1952 набрала чинності Конвенція про утворення Ради митного співробітництва, а 26 січня 1953 року у Брюсселі відбулася перша сесія цієї Ради, яка згодом (у 1994 році) отримала сучасну назву – Всесвітня митна організація (WCO). На ній були представлені головами своїх митниць 17 країн Європи. Через 30 років саме цей день було обрано для щорічного святкування Міжнародного дня митних служб. Ідеї митного співтовариства отримали чималий відгук. Досить швидко зі скромної організації, що об’єднувала обмежене число європейських держав, Рада митної співпраці перетворилася на авторитетну організацію міжнародного масштабу. В даний час Всесвітня митна організація об’єднує 183 держави-члена, які керують понад 98% всієї міжнародної торгівлі. Три чверті з них є країнами, що розвиваються. Міжнародний день митника є приводом не тільки для прояву міжнародної солідарності митних служб всього світу, підбиттям підсумків роботи за рік і складання планів на майбутнє, а й для залучення уваги громадськості до значущості ролі митниці в економічному і соціальному розвитку суспільства. Україна приєдналася до Всесвітньої митної організації у 1992 році.

Сьогодні національне свято Австралії – День Австралії. 26 січня 1788 року перші британські поселенці на чолі з офіцером Королівського флоту, капітаном Артуром Філіппом прибули на Зелений континент на 2 воєнних, 9 вантажних і 6 транспортних кораблях і водрузили на місці нинішнього Сіднею прапор Великої Британії. Особовий склад експедиції становив приблизно півтори тисячі осіб, з них майже половина – засланці, решта – морські піхотинці, охорона конвою та адміністративний склад майбутньої колонії. Артур Філіпп дістав уповноваження від уряду на заснування першої на австралійському континенті каторжної колонії і був призначений її губернатором. Назва країни походить з латинської Terra Australis, що означає «південна земля», а перше поселення Сідней було назване в честь міністра колонії Великобританії лорда Сіднея.

Нині Австралійський Союз входить до складу Британської Співдружності Націй і складається з 6 штатів і 2 самоврядних одиниць. Найвища законодавча влада належить федеральному парламентові, до складу якого входять король (королева) Великої Британії, що його (її) представляє призначений ним (нею) генерал-губернатор і дві палати: палата представників і сенат. Виконавча влада належить генерал-губернатору і кабінету (уряду). Штати Австралійського Союзу мають свої конституції, парламенти і губернаторів. Австралійський Союз є федерацією. Місцевими справами відають органи самоврядування – виборні ради, які перебувають під наглядом урядових органів.

Дипломатичні відносини між Україною та Австралією були встановлені 10 січня 1992 року. Посольство України в Австралії було відкрито 14 квітня 2003 року. З 1992 року Австралія була представлена в Україні послами за сумісництвом. Урочисте відкриття першої дипломатичної місії Австралії в Україні відбулося в березні 2015 року. В Австралії мешкає понад 40-тисячна українська діаспора. Поселення українців в Австралії можна вважати «наймолодшим» - «українська колонія» починає своє існування від розселення «переміщених осіб» після закінчення Другої світової війни, точніше від 1948 року. Українську спільноту в Австралії можна вважати політичною еміграцією, адже ніхто не їхав на цей континент з метою поліпшення свого матеріального стану. Українська еміграція в Австралії ніколи не була заробітчанською. Люди, які сюди приїхали після Другої світової війни, не хотіли вертатися на батьківщину виключно з політичних мотивів – вони не хотіли жити в комуністичній системі.

Події дня

В ніч з 25 на 26 січня 2014 року, під час Революції гідності, ареною протистоянь між мітингувальниками Євромайдану та силовиками став Український дім. 

Після інформації про те, що у разі намагання влади зачистити вулицю Грушевського спецпризначенці зможуть атакувати людей з тилу, а саме з приміщення Укрдому, значна кількість протестувальників зібралася біля нього. Були зведені барикади. Розпочалися облога та штурм будівлі. О четвертій ранку 26 січня силовики покинули приміщення і Український дім став територією Євромайдану. Згодом на даху Українського дому евромайданівці виявили набої до автомата Калашникова та карабіна Симонова.

Цього ж дня в багатьох регіонах України проходили масові акції протесту. Крім західних областей вони охопили також центральну Україну, зокрема Чернігів, Черкаси, Полтаву.

26 січня у Києві та Дніпрі попрощалися з Сергієм Нігояном та Михайлом Жизневським, застреленими на Грушевського 22 січня.

Сергія Нігояна поховали в його рідному селі Березнуватівка на Дніпропетровщині. Вшанування пам’яті загиблого євромайданівця провели в різних містах Дніпропетровщини, зокрема у Дніпрі, Кривому Розі та Нікополі.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані. Панахида за загиблим пройшла у Михайлівському Золотоверхому соборі. Після панахиди тіло Михайла пронесли вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького та Хрещатиком повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського. Тоді ж вперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.

Михайла Жизневського поховали 28 січня на цвинтарі біля селища Стяг Праці у Гомельському районі Білорусі.

Пам’яті Героїв Небесної Сотні

Свій 33 день народження відзначив би сьогодні Михайло Жизневський (1988-2014), білоруський активіст Євромайдану, член Самооборони Майдану, один із перших героїв Небесної сотні і одна з перших жертв злочинного режиму. 

Народився Михайло Жизневський у білоруському Гомелі. В Україні жив спочатку в Донецьку та Кривому Розі, потім у Києві, в останні роки життя винаймав житло у Білій Церкві. Він рано полишив рідну домівку, сам заробляв собі на життя, але завжди пам’ятав про батьків, час від часу надсилаючи їм хоч якісь кошти. Працював зварником, монтажником вікон. Був позаштатним кореспондентом газети «Соборна Київщина». У дитинстві мріяв стати священиком, захоплювався історією. Був аполітичним, але співпрацював з УНА-УНСО, оскільки та мала гарну страйкбольну команду, а Михайло займався страйкболом. Загинув 22 січня 2014 року.

У цей день народилися 

в Україні…

Валентина Тишковець (1915-1977), кінооператорка, одна з перших жінок в цій професії в СРСР.

Крайня справа – на зйомках фільму «Максимко», 1952
Крайня зліва – на зйомках фільму «Максимко», 1952

Народилася у Києві, закінчила ВДІК (кіноінститут, Москва). Працювала кінооператором на кіностудії імені О. Довженка у Києві. Була першою жінкою-кінооператором в Україні та одною з перших у СРСР.

Зокрема, була оператором фільмів «Педагогічна поема», «Чарівна ніч», «Якщо любиш…», «Наталя Ужвій», «Серед добрих людей», «Сумка, повна сердець», «Циган», «Анничка». Автор текстів пісень до стрічки «Морська чайка».

Під час Німецько-радянської війни 1941-1945 рр. працювала у фотоательє, створеному в окупованому Києві кінооператором Всеволодом Ковальчуком.

Під приводом фотозйомки вони їздили по концтаборах й за можливістю рятували людей. На студії Валентина друкувала фото, які пізніше використовувалися як свідоцтва фашистських звірств.

Павло Бедзір (1926-2002), художник-графік.

Народився на Закарпатті у родині священика. 1946 року закінчив Ужгородське училище прикладного та декоративного мистецтва.

У 1950-60-х рр. в Ужгороді навколо митця сформувався неформальний «клуб авангардистів», де збиралися закарпатські художники, а також митці зі Львова, Києва, Риги, Ленінграда. Серед гостей і знайомих Бедзіра були іменитий кінорежисер Параджанов, народні художники Яблонська та Якутович, відомий мистецтвознавець Островський. За вільнодумство і нетиповий спосіб життя був переслідуваний радянською владою (від цькування в пресі до арешту за зберігання забороненої літератури).

Свій шлях в образотворчому мистецтві Бедзір розпочинав із реалістичного живопису та малюнку, але з часом перейшов до графічного символізму. Найвідомішою і найтривалішою серією творів художника, яка ідентифікує його як видатного майстра графічного мистецтва, став цикл робіт під назвою «Із життя дерев».

Більше інформації та фотографій тут: https://life.pravda.com.ua/culture/2015/05/30/194685/

…і у світі

Вейн Грецкі (1961), легендарний канадський хокеїст. Один із найвідоміших спортсменів XX століття. 

Іноді журналісти називають Грецкі Пеле хокею – мабуть для тих, хто не надто знається на хокеї, а про знаменитого бразильця все ж таки чув, адже футбол, як не крути – наймасовіший вид спорту. Але Грецкі – це Грецкі, і жодних порівнянь він не потребує. В 1978-1988 роках спортсмен виступав за клуб «Едмонтон Ойлерз», з яким чотири рази вигравав Кубок Стенлі. В Національній хокейній лізі, де Грецкі отримав прізвисько «Великий», він установив 61 рекорд і неодноразово завойовував індивідуальні призи Ліги (включно з 9-ма призами найціннішому гравцю і 10 – кращому бомбардиру сезону). Був серед 5 спортсменів, які запалювали вогонь Олімпіади-2010 у Ванкувері. Єдиний з представників північноамериканського хокею увійшов до символічної збірної сторіччя «Centennial All-Star Team» Міжнародної федерації хокею з шайбою. Його ім’я увічнено в Залі хокейної слави (Торонто). Номер 99, під яким він виступав протягом усієї своєї професійної кар’єри, закріплений за ним у НХЛ навічно, і жоден хокеїст у НХЛ більше не одягне светр з цим номером – теж неабияка честь. Елегантний, завжди усміхнений Грецкі надзвичайно вплинув на формування іміджу канадського хокею, адже до того існував стереотип похмурого вайлуватого здорованя, не надто культурного й не надто привітного. Нині знаменитий спортсмен активно займається бізнесом. Цікавий факт: дід Вейна Грецкі був білорусом, а бабця – українкою. Між собою подружжя розмовляло українською мовою; батько Вейна теж чудово знав українську.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-