19 січня. Пам’ятні дати

19 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні християни східного обряду святкують Хрещення Господнє

19 січня християни східного обряду святкують велике дванадесяте церковне свято – Хрещення Господнє або Богоявлення. Це третє найбільше й завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. У народі воно має декілька назв: Водохреще, Водохрища, Водохрестя, Водощі, Йордан, Ордань.

Богоявлення – це тридення. Його, як і на Різдво, розпочинає пісна кутя на Святвечір; далі – день самого Водохреща – Йордан і наступний день – Іоанна Хрестителя. Цього свята згадується і прославляється Євангельська подія хрещення Ісуса Христа у річці Йордан святим Іоанном Хрестителем. У Святому Письмі сказано, що під час хрещення на Ісуса із неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух, і пролунав голос Божий, тому свято і називається Богоявленням.

У всіх храмах на Хрещення служиться Святкова Літургія, яка завершується великим освяченням води за таким же чином, як і освячення її напередодні, у Водохресний Святвечір.

Обряд освячення води виник ще з перших часів християнства за прикладом Ісуса Христа, який освятив води Йордана. Вважається, що вода, освячена 18 і 19 січня, називається Богоявленською або Йорданською і має однакову силу і застосування: нею освячують храми і домівки, дають пити тяжкохворим, зберігають вдома протягом року до наступного Водохреща. Одна з традицій цього свята – хресна хода до водохресної ополонки, яку називають Йордань, і масове купання в ній.

У народі існувало чимало прикмет, пов’язаних з Водохрещею. Якщо цього дня ясна й холодна погода – на посушливе літо, похмура й сніжна – на рясний урожай. Якщо ніч зоряна – вродять горіхи та ягоди. В давнину після свята Водохреща розпочинався новий весільній сезон, який тривав до Великого посту.

Події дня

Цього дня 2014 року, під час Революції гідності, протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову. 

Кількасот тисяч людей, обурених прийняттям «диктаторських законів» 16 січня, зібралося на народне Віче. Незважаючи на численні заклики лідерів опозиції до продовження мирного протесту, багатотисячна колона пішла до Верховної Ради, однак зіткнулася із кордоном «Беркуту» на вулиці Грушевського. Почалися сутички, які тривали усю ніч. У ході протистояння мітингувальники закидали міліцію камінням, фаєрами, «коктейлями Молотова». При цьому були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів шумові гранати і гумові кулі, а також водомет. За повідомленнями столичних медиків, в період з 16:00 19 січня до ранку 21 січня, за медичною допомогою звернулися 122 постраждалих, 50 з них були госпіталізовані. У той же час, згідно з даними медичної служби євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського були поранені 1400 чоловік. Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішнього керівництва України.

У цей день народилися

 в Україні…

Григорій Павлуцький (1861-1924), історик мистецтва, дослідник стародавнього українського зодчества, іконопису. Один із лідерів київської школи мистецтвознавства.

У 1886 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, слухав лекції у Сорбонні. У 1897 році, захистивши докторську дисертацію на тему «Про жанрові сюжети у грецькому мистецтві до епохи еллінізму», був обраний професором щойно заснованої кафедри мистецтвознавства, де працював до самої смерті.

Фахівець з класичного мистецтва, у кінці XIX ст. він активно включається у вивчення давнього українського церковного зодчества, зокрема дерев’яної народної культової архітектури. Його книга «Давнє дерев’яне церковне зодчество у південно-західному краї Росії» стало першим серйозним дослідженням цієї теми. На межі XIX – XX ст. вийшли його праці:

«Про походження форм українського церковного зодчества»,

«Про походження давньоруського живопису»,

«Дерев’яне і кам’яне зодчество України»,

«Найдавніші храми Києва і Чернігова»,

«Історія українського орнаменту».

У добу змагань за самостійну і незалежну Україну брав участь в розробці малого й великого гербів України, малюнків грошових знаків. Був серед тих, хто порушив питання про відкриття Української академії наук, Українського державного університету, Української академії мистецтв.

Григорій Павлуцький уперше ввів до академічного курсу цикли лекцій з історії українського мистецтва та з сучасного українського мистецтва. Виховання Павлуцьким цілої плеяди учнів визначило розквіт київської школи мистецтвознавства в 1910-1920-х рр.

Параска Павленко (1881-1983), найстаріша відома майстриня петриківського розпису і одна з найвідоміших майстринь цього напрямку на початку XX століття.

Параска Миколаївна згадувала, що її мати малювала квіти прямо на комині й стінах, і коли хату білили, то квіти не забілювали, і вони зберігалися на стінах по 2-3 роки. Її саму мати привчила малювати років з шести. Деякі фарби купували, інші виготовляли самі. Наприклад, коли не було зеленої купованої фарби, то її робили з молодого зеленого жита – розтирали його качалкою, сік відціджували, розмішували з жовтком – і фарба була готова.

У роботах Параски Павленко, як і в творах інших найстаріших майстрів Петриківки, зберігається ще багато спільного з давніми настінними розписами. Врівноважені тональні плями, злагоджена кольорова гама, легкий, віртуозний малюнок притаманні роботам Параски Павленко. 

Павленко накладає мазки не щільно, між ними завжди проглядає біле тло, і це вносить у розписи художниці мереживну прозорість і легкість. Найчастіше використовувала майстриня п’ять чистих анілінових фарб: червону, малинову, синю, зелену, жовту.

Параска Павленко прожила 98 років, створила тисячі робіт і виховала десятки учнів. Її доньки – Віра Павленко та Ганна Павленко-Черниченко стали відомими художницями і розвивали традиції петриківського розпису, працюючи на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі.

Ярослав Стецько (1912–1986), політичний та державний діяч, соратник Степана Бандери. 

«Замислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не зверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…» (Ярослав Стецько) 

Народився Ярослав Стецько у сім’ї священика. Згідно з записом про народження – у місті Тернополі. Але директор музею Стецька, співавтор біографічних досліджень Мирон Сагайдак зазначає, що, згідно з іншими джерелами, Ярослав Стецько народився у Великому Глибочку, у парафіяльному будинку, у якому нині розміщується музей. Ярослав закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-1934 роках право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Ще юнаком брав участь у національно-визвольній боротьбі, став членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних УВО (Української Військової Організації) та ОУН. У двадцять років Ярослав Стецько став членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних видань. У двадцять сім років він отримав членство Проводу ОУН, у двадцять дев’ять був обраний головою Державного правління (уряду) новопроголошеної Української держави. За відмову скасувати Акт був ув’язнений у нацистському концтаборі, випущений 1944-го. Між 1946 і 1986 роками керував Антибільшовицьким блоком народів, був організатором Світової антикомуністичної ліги (1967). На Тернопільщині вшановують пам’ять про земляка, який усе життя присвятив боротьбі за волю України. У селі Кам’янки Підволочиського району, де тривалий час жила сім’я Ярослава Стецька, уперше в Україні йому встановлено пам’ятник. У селі Великий Глибочок, що під Тернополем, названо вулицю і місцеву школу імені Ярослава Стецька. На родинній хаті Стецьків установлено меморіальну дошку, там діє музей.

Роллан Сергієнко (1936 -2020), режисер.

Народився на Чернігівщини у родині вчителів. Закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (майстерня О. П. Довженка). З 1963 р. працював на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка.

За совєтів фільми митця мали непросту долю. Фільм «Білі хмари» за романом Олександра Сизоненка був авторською спробою заговорити в шістдесяті роки про «соціалізм із людським обличчям», але через правдиве художнє відтворення того, що відбувалося насправді у роки колективізації і під час Голодомору, фільм було заборонено.

«Освідчення в коханні» – повнометражне документальне кіно чесно розповідає про трагічну долю жінок України за півстоліття совєтської влади. У ньому слово дають жертвам сталінських репресій, інвалідам Другої світової війни, колгоспницям, робітницям. У фіналі фільму жінки із Донеччини власноруч переносять і монтують рейки для будівництва залізничної колії.

Така правдивість обурила чиновників совєтського кінематографу. Україна поставала інакшою, ніж у пропагандистських агітках. Авторів фільму звинуватили в «нігілізмі» і в тому, що вони «викривили» радянську дійсність. Після численних переробок фільм все одно поклали на полицю. Єдина копія збереглася у Москві, в музеї Сергія Ейзенштейна.

Драматично склалася доля ще одного фільму «Відкрий себе»: після чотирьох нищівних переробок його «поклали на полицю». Ця кінострічка була присвячена 250-літтю з дня народження Григорія Сковороди. Через майже два десятиліття за цей фільм режисера було удостоєно званням лауреата Шевченківської премії. Подивитися фільм можна тут.

Світовий резонанс здобула серія фільмів Сергієнка про Чорнобильську катастрофу.

З досить своєрідними поглядами Сергієнка можна познайомитися в цьому інтерв’ю.

Анастасія Коженкова (1986), олімпійська чемпіонка з академічного веслування, чемпіонка світу та Європи.

Народилася у м. Ковель на Волині. Тричі ставала чемпіонкою Європи: у 2009 та 2010 роках у парній четвірці, у 2011 році в двійці. Чемпіонка світу-2009 в парній четвірці (Світлана Спірюхова, Тетяна Колеснікова, Анастасія Коженкова і Яна Дементьєва).

У складі парної четвірки (Анастасія Коженкова, Яна Дементьєва, Катерина Тарасенко й Наталія Довгодько) стала чемпіонкою на Олімпіаді 2012 року в Лондоні.

…і у світі

Поль Сезанн (1839-1906), французький живописець, представник постімпресіонізму. 

Серед найвідоміших робіт «П’єро і Арлекін», «Гравці в карти», «Акведук», «Купальниці», «Натюрморт з апельсинами та яблуками». Сезанн, як і Гоген та Ван Гог, справив надзвичайний вплив на розвиток живопису ХХ ст. Пікассо називав його своїм учителем. Син банкіра, не зважаючи на батьківську заборону, обрав долю художника. Останні роки Сезанн жив усамітнено в Ексі, куди до нього, як до гуру, приїздили молоді художники (в основному з оточення Гогена). Він одразу ж брав мольберт і вів їх на природу, кажучи, що «розмови про мистецтво майже зайві. Важливою є лише робота, котра допомагає людині досягти успіху в своїй справі, і вона є достатньою компенсацією за несприйняття і нерозуміння, яке виказують дурні»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-