21 грудня. Пам’ятні дати

У сиву давнину, ще до запровадження християнства, наші пращури святкували в цей день «родини сонця», або «народження Коляди» – язичницького сонячного божества. Відсьогодні починали співати колядки – величальні пісні українських хліборобів. А ще казали: «Сонце повертає на літо, а зима на мороз». Щодо астрономії, то це явище пояснюється наступним чином: під час зимового сонцестояння в північній півкулі Землі Сонце найменший час залишається над горизонтом, займаючи найнижчу позицію над обрієм. 21 і 22 грудня – найкоротші дні в році, а ніч з 21 на 22 – найдовша. У такому положенні сонячний диск затримається впродовж трьох днів (звідки й походить власне назва «сонцестояння»), а потім почне поступово підніматися над горизонтом – його «небесний шлях» збільшуватиметься, а світовий день почне прибувати. Цей період вважається початком астрономічної зими і зміною зодіакального сузір’я – Сонце вступає до знаку Козерога і повертає на весну.

Події дня

21 грудня 1988 року здійснив перший випробувальний політ найбільший у світі транспортний літак АН-225 «Мрія».

Ан-225 «Мрія» розроблений київським КБ імені Антонова у 1985-1988 роках. На сьогоднішній день є найбільшим та найпотужнішим транспортним літаком у світі та існує в єдиному екземплярі. Літак-суперваговик міг взяти на борт 225 тонн вантажу, але під час першого польоту на його борту був лише екіпаж: провідний льотчик-випробувач цього літака Олександр Галуненко, другий пілот Сергій Горбик, штурман Сергій Нечаєв, провідний інженер по льотних випробуваннях Михайло Харченко. Перший пробний політ Ан-225 пройшов успішно. Приблизно через 75 хвилин суперлайнер приземлився на льотному полі ДКБ. За задумом конструкторів, «Мрія» повинна була стати першою сходинкою системи повітряного старту космічного корабля, літаючим космодромом, зі «спини» якого космічний «човник» із баком загальною масою в 170 т мав стартувати на орбіту. З самого початку основним завданням Ан-225 було перевезення різноманітних частин ракети-носія «Енергія» і космічного корабля «Буран». На рахунку «Мрії» з «Бураном» – 14 польотів у зв'язці загальною тривалістю 28 годин 27 хвилин. Але з розпадом СРСР фінансування програми «Енергія-Буран» припинилося. У 2000 році почалися роботи з модернізації Ан-225 з метою використання цього літака для перевезення комерційних вантажів. «Мрія» пройшла ряд сертифікаційних іспитів і з 2001 року й до теперішнього часу літак виконує комерційні перевезення в складі парку авіакомпанії «Авіалінії Антонова». На сьогодні він є найбільшим та найпотужнішим транспортним літаком у світі та існує в єдиному екземплярі. Наразі на рахунку «Мрії» – 240 світових рекордів. У тому числі перевезення найважчого вантажу: комерційного – 247 т, комерційного моновантажу – 187,6 т (генератор для електростанції разом із спеціальною рамою з Франкфурта в Єреван), плюс абсолютний рекорд вантажопідйомності – 253,8 т. Крім того, «Мрія» перевезла найдовший вантаж в історії повітряних транспортувань – дві лопаті вітряка завдовжки 42,1 м кожна.

У цей день народилися

в Україні…

Петро Величковський (1722-1794; чернече ім’я Платон, схимницьке Паїсій), релігійний мислитель, перекладач духовної літератури, чернець-аскет, святий.

Саме Паїсій Величковський відродив у ХVІІІ столітті чернече подвижницьке життя і традиції ісихазму на теренах України і всієї Східної Європи. Народився він у Полтаві в родині священика. 1734 року вступив до Києво-Могилянської академії. Дедалі більше відчуваючи потяг до чернечого життя, близько 1740 року залишає академію й стає послушником Любецького монастиря. Трохи згодом приймає постриг (з іменем Платона) у Медведовському монастирі, після його закриття оселяється в Києво-Печерській лаврі. Прагнучи тиші й усамітнення (ченцеві на ту пору був лише 21 рік), вирушає у мандри, знайшовши на кілька років притулок і духовне керівництво в монастирях і скитах Молдови. Влітку 1746 року оселяється на Афоні. Варто зауважити, що там молодий монах не знайшов того, чого шукав: духовних світочів, справжніх наставників на ту пору на Афоні не було, чернече життя ледве животіло. Це був найважчий період у житті Платона – час духовних випробувань, спокус, найважчою з яких була зневіра. Але він виявився справжнім духовним воїном і залишився до кінця відданим Богові. Після чотирьох років цілковитого усамітнення й аскези Платон приймає постриг з іменем Паїсія; 1758 рукопокладений у священики. Наступні роки веде життя старця у заснованому ним афонському Іллінському скиту й монастирях Молдавії – Драгомирнському, Сегульському, Нямецькому. У Нямецькому монастирі під керівництвом Паїсія перебували ченці 10 національностей, їхня кількість сягала декількох тисяч. То була одна з найбільших обителей Східної православної церкви. Учнями святого Паїсія було засновано близько 100 монастирів по всьому світі. Відійшов до Бога святий Паїсій у сані архімандрита, похований у головній церкві Нямецького монастиря (нині територія Румунії). Канонізований у 1988 році.

Євген Чикаленко (1861–1929), громадсько-культурний діяч, політолог, журналіст, меценат.

Чикаленко вкладав кошти у видання перших українських газет, журналів – «Громадська думка», «Селянин», «Рада», «Нова громада»; фінансував діяльність заснованого наприкінці ХІХ ст. у Львові Наукового товариства ім. Т. Шевченка; підтримував матеріально Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського; збудував у Львові Академічний дім для студентів – вихідців із Наддніпрянської України. І це ще не повний перелік тих добрих справ, що вдалося зробити цій людині. Це Чикаленку належить афоризм: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Цікаво, що у 1918 році Євген Чикаленко був одним із претендентів на гетьманство. Але він відмовився, бо вважав, що гетьманом має стати людина військова. Не раз пропонували Євгенові Харлампійовичу очолити уряд Скоропадського, стати міністром з аграрних питань. Він вагався, довго розмірковував і все ж відмовився. Згодом у «Щоденнику» він писав: «Прадіди наші казали – «до булави – треба праці й голови», а я свою голову не вважаю до того здатною і ненавиджу боротьбу, а люблю спокій, мир і тишу». Більшовицька окупація змусила Євгена Харлампійовича емігрувати. У січні 1919-го він разом з дружиною виїздить до Галичини, потім до Чехо-Словаччини, а звідти до Австрії, де жив в дуже скрутних умовах на невеличку допомогу Українського Громадського Комітету у Празі. З припиненням цієї допомоги в 1925 році знову переїздить до Чехо-Словаччини на скромну посаду голови Термінологічної комісії при Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Помираючи, він просив, щоб попіл його вивезли в Україну після її визволення і там розсипали по полю. Він не залишив дослідникам томів поезії та прози, але зоставив нащадкам свої спогади й щоденники, в яких його патріотичне слово, висока національна ідея зафіксували незнищенну в часі епоху культурно-духовного творення та будівництва в Україні. Ці матеріали стали своєрідним літописом тогочасної доби, в якому видавець, меценат і громадський діяч не лише осмислює власне життя, а й висвітлює діяльність тих угрупувань, товариств та видань, до яких був причетний. Цінним надбанням української культури, одним із важливих джерел до пізнання нашого народу початку ХХ століття є «Щоденники», опубліковані вже після смерті Чикаленка у 1931 році.

Стефан Таранушенко (1889-1976), мистецтвознавець і музеєзнавець, дослідник дерев’яної архітектури України, іконопису і малярства.

Народився в Лебедині (Харківщина) і саме в Лебедині вперше побачив храм св. Миколая, який потім досліджував і написав про нього монографію. Основною темою мистецтвознавця, вивченню якої він віддав 50 років життя, була дерев’яна монументальна архітектура Лівобережжя. На кожну пам’ятку, яку вивчали, треба було складати комплект креслень, фотографій, робити нотатки і виписки з рукописних та друкованих джерел. Таку максимальну документацію Стефан Таранушенко підготував більш ніж на 60 храмів, найцікавіших з мистецького боку (його дослідження і описи – це майже все, що від них залишилося після страшних 30-40 рр.). Він одним із перших дав аналіз народної писанки; вивчав і професійне мистецтво. У жовтні 1933 року був безпідставно репресований. Трійка ОДПУ УРСР засудила вченого до п’яти років виправно-трудових робіт. Після звільнення продовжував займатися науковою діяльністю. Крім монографії «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України» (над якою вчений працював з 1916 до 1968 року) видав «Житло старої Слобожанщини», «Український килим».

Більше інформації та фотографій тут: https://www.radiosvoboda.org/a/yak-u-1930-x-rokah-vcheni-riatuvaly-hramy-vid-zabuttia-ta-radianskogo-znyshennia/30782499.html

Ігор Павлов (1934- 2010), інженер-механік літакобудування, академік Інженерної академії України, заступник Генерального конструктора по технологічності Авіаційного науково-технічного комплексу імені Олега Антонова.

Народився у Донецьку. Після закінчення Харківського авіаційного інституту більше ніж 52 роки працював у київському ДКБ О. К. Антонова. Був інженером дослідного КБ, інженер-технологом, Головним технологом, а з 2001 року й до останнього дня життя – заступником Генерального конструктора АНТК імені О. К. Антонова. За його участі й під керівництвом розроблялися технології серійного виготовлення майже всієї лінійки літаків родини «Ан». Результати наукової і науково-технічної діяльності Ігоря Павлова викладено в 146 наукових працях.