Що робити: В Ірпені набудували стільки житла, що діти навчаються в коридорах
Ірпінь, якщо хто не знає – це курортне містечко під Києвом, засноване 122 роки тому, просто в лісі на березі однойменної річки. Тому Ірпінь здавна і вважали «містом в лісі», і славився він дитячими таборами й санаторіями. Таким і застав його будівельний бум 2000-х. Ірпінь став мегапопулярним серед забудовників завдяки насиченому хвоєю повітрю і дуже вигідному розташуванню: від нього до київського метро електричкою – усього-то 15 хвилин.
За 10 років населення міста зросло більш, ніж на 20 тисяч осіб (у статті на Коцюбинське.com.ua згадано, що в 2011 році Ірпені проживало близько 41 тисячі осіб). Станом на 01.01.2021, за інформацією сайту Мінфіну, в Ірпені живуть 62 456 осіб. Тож не дивно – це проблема давно відома – об’єктів соціальної інфраструктури не вистачає. І першою чергою, це позначається но освіті. На своєму чаті ірпінські батьки пишуть, що у школах міста діти сидять один в одного ледве не на головах, у переповнених класах, навіть, в облаштованих під класи коридорах. Навчання організоване у дві, а то і в три зміни, як у Ірпінській СЗОШ І-ІІІ ст. №2, наприклад.
Ми вирішили подивитися на власні очі, як вчаться школярі в Ірпені.
Директори стараються, як можуть
У двір Ірпінської ЗОШ І-ІІІ ст. №17 ми зайшли під час перерви. Перше враження від шкільного подвір’я – цілком приємне: чисто, є велопарковка. Школа збудована за типовим проектом, кілька десятків років будівлі, але вікна й вхідні двері – новенькі, металопластикові.
Поблизу майданчик для занять фізкультурою, з десяток дітей грають м’ячем. Крізь вікна вестибюлю видно, як всередині усе вирує дітьми. Можна сказати, що Укрінформу пощастило – є з ким поговорити: молодші школярі вже одяглись і, немов кольоровий бісер, висипали у двір, їх зустрічають батьки.
Пан Олександр, батько учня другого класу, каже, що навчання в коридорі – не міф: «У нас було одного разу таке, що навчались у коридорі на англійській. Більше тридцяти дітей у класі. Навчаються у дві зміни, тобто перші-другі класи – в першу, а з третього-четвертого – майже всі. Це незручно для батьків, ми ж на роботі, та й не підеш нікуди з дитиною нормально зранку», – каже Олександр.
Наталія Миколаївна Гук, мама п’ятикласника, каже, що її сину теж в цьому році англійську викладають в коридорі. «Парти і дошки в прохідному темному приміщенні в новому корпусі я бачила ще 2 роки тому», – говорить жінка. А ще вона демонструє Укрінформу скріншоти спілкування у чаті батьківського комітету з директором школи Іваном Мироновичем Пташником.
З приводу навчання в коридорі директор, наполягає, що робить усе можливе: «Про те, що нам потрібна нова школа, навіть не корпус, я постійно говорю. Про наші проблеми вони (Ірпінська міська влада. Ред.) знають, планують паралельно з дитячими садочками. Поки вони планують, я шукаю вирішення проблеми і бачу його так», – відповідає він батькам на їхні претензії.
У себе кабінеті Іван Миронович не заперечує, що класів багато, але в класах – підкреслює він – учнів не надто багато: «У нас в класах, в середньому 33 дитини. А так, щоб по 40 дітей – такого немає. Педагогічний колектив ми забезпечили, всі мають відповідне навантаження», – каже Укрінформу директор. Іван Миронович сподівається, що місцева влада вирішить питання з нестачею шкіл: «Нам добудували 4 роки назад один корпус, але ми звертаємось і будемо звертатись ще. Переповнена кожна школа в Ірпені, не тільки сімнадцята. Якщо будуєте нові мікрорайони, то мають бути заплановані й навчальні заклади».
Нарешті, директор зізнається, що сам прийняв рішення влаштовувати заняття з англійської мови в коридорі. І що тут скажеш? Практика розділяти класи на уроках іноземної мови – давня, інакше не навчиш. Чим менше дітей, тим краще засвоюється матеріал, тим більше уваги можна приділити учням. А де взяти приміщення для занять? «Нам не вистачає двох кабінетів на англійську мову. Це була моя ініціатива таке зробити. Я знаю, що у міському Управлінні освіти думають, як нам допомогти з металопластиковими конструкціями для цих приміщень», – говорить директор.
Людмила Іванівна, вчителька географії, вважає, що більше 30-ти дітей у класах таки забагато: «Важко, по-перше, тому, що велике скупчення дітей і мало свіжого повітря. А по-друге, немає можливості достатньо часто опитувати всіх. І це все впливає на навчання. Вчитель просто не в змозі охопити зором усіх дітей. І, звичайно, набагато важче вчителю з ними спілкуватись», – каже пані Людмила. – Нам треба обов’язково нове приміщення».
Вже незабаром мав пролунати дзвоник. На жаль, далі вестибюлю і директорського кабінету нас не пустили. Директор пояснив: ми батькам зараз не дозволяємо ходити по школі, тому й вас не пустимо. Коронавірус – це серйозно: журналістка вирішила не сперечатися.
Ще є проблема: психологічного характеру. Психологиня Олена Лук’яненко вважає, багато дітей у класі – це додатковий тиск на учня: «Це завжди емоційно давить. Навіть якщо в класі дружні відносини, все одно – це навантаження на нервову систему. Діти стають роздратованими, плаксивими. Хтось затикає вуха, хтось, буває, намагається вийти з класу. Особливо у молодшій школі, бо у них ще слабка нервова система. Це відображається і на навчанні, адже увага знижується, діти гірше вникають у матеріал, стають агресивнішими».
Що тут додати? Відповідно до статті 12 Закону «Про повну загальну середню освіту…», у класах молодшої школи кількість учнів взагалі не повинна перевищувати 24 особи. Що ж до середньої та старшої шкіл, то там у класі має бути не більш 30-ти учнів. Очевидно, що ірпінські школи змушені перевищувати нормативи, адже не можуть відмовити дітям у праві на освіту.
«Школи треба будувати!»
Олена Дмитрівна Ілляшенко, директорка школи №1 каже, що у цьому році перших класів вдвічі більше: аж 10, тоді як у минулому було 5. В класах близько 30 учнів. За словами директорки, у школі №1 діти в коридорах не навчаються.
Школа №2. Лана Іванова, бабуся одного з учнів, висловилася напрочуд просто і чітко: «Шкіл дуже мало для такої кількості населення. А що буде через рік-два… В класах від 37 учнів. Прибудови – ніщо! Школи треба будувати», – каже Лана Іванова.
Ірина Германівна Бєлова, директорка школи №2. Вона каже, що в початковій школі кількість учнів відповідає нормі, але в різних класах по-різному: «Сорок зараз нема ніде, але є паралелі, де по 34-35 учнів у класі. Пара груп на англійській, в перезмінку, коли одночасно заходять усі учні школи (у нас всього 1700 дітей), проводять уроки в коридорі. Там усе обладнано», – розповідає Ірина Германівна.
Кількість учнів постійно зростає. Наприклад у школі №17 за рік показник зріс на 662 «одиниці». Фактична кількість учнів цьогоріч – 2374, 1712 – у минулому. В інших школах учнів теж більшає: згадаймо 5 перших класів школи №1 у минулому році – і 10 у цьому.
Людмила Першин, мама учня школи №17, одна з активісток, які боряться за вирішення проблеми, показала нам минулорічні звіти Ірпінської міської ради. У них зазначені проєктні потужності закладів загальної середньої освіти й фактична кількість учнів у кожній школі. На світлині видно, що деякі навчальні заклади переповнені майже вдвічі. Школа №2, наприклад, розрахована на 900 учнів, а навчаються 1671. Перевищення кількість учнів і у школі № 12: 2182 дитини, замість 1728. Також переповнені перша і чотирнадцята школи.
На жаль, Укрінформу не вдалося добути відповідну інформацію від Управління освіти і науки Ірпінської міської ради щодо планів будівництва житла і навчальних закладів. На запит нам відмовили, обґрунтовуючи це тим, що ми попросили непублічну інформацію, яку треба «збирати персонально». На скрішот цієї відписки читач може помилуватися особисто. Між тим, нам було достатньо надати контакт з людиною з адміністрації міста, уповноваженою компетентно говорити на цю соціально гостру тему. Яку шкоду наносить громаді подібна «комунікація» - годі й говорити.
Тож ми повторюємо наразі «непоставлені» запитання публічно, адже на цій інформації немає грифу секретності.
- Які умови (зокрема, щодо будівництва об’єктів інфраструктури) фіксуються в документах при передачі забудовнику ділянок під забудову? І як вони виконуються забудовниками?
- Якщо йдеться про передачу в оплату за землю коштів (або квартир у новобудовах), то де саме громада і преса можуть ознайомитися зі звітами про використання цих ресурсів?
- Які конкретні плани існують щодо ліквідації розриву між «квадратними метрами» і місцями за партами та у дитячих садках в Ірпені?
А поки що на ірпінському сайті ITV ми з’ясувати скільки закладів освіти було збудовано в Ірпені за 6 років будівельного буму. Виявилось, що йдеться про два об’єкти: в школі №2 надбудували третій поверх корпусу, а в школі №17 звели новий триповерховий корпус на 19 класів. Наразі закінчується будівництво нового навчального корпусу для школи №1 на 800 учнів. Також пишуть,що будується новий спортзал для цієї школи.
Ще було відкрито два ліцеї: «Astor School», Ірпінський ліцей інноваційних технологій та Ірпінський академічний ліцей. Але це – приватні навчальні заклади.
Катастрофа чи все ж перебільшення?
Наш підсумок? Наразі, ситуація і Ірпені – під контролем досвідчених педагогів. І це важливо
А ще – напевно, багато киян пам’ятають 60-ті роки, коли будувалась Борщагівка, або 70-ті – Оболонь, чи 80-ті, коли розбудовували Троєщину. На цих житлових масивах тоді були такі самі проблеми: не вистачало шкіл, на паралелях були десятки класів, у кожному з яких під сорок учнів.
А якщо зазирнути ще глибше у минуле, то виявиться, що і сто років тому в класах бувало і 35, і 40 учнів. Наприклад, в Уманській гімназії у 1920 році в класах і навчалося по 35-40 учнів. У книзі «Дослідження українського голодомору, 1932–1933…» Джеймса Мейса і Леоніда Гереца є свідчення Юрія Булата (1915 року народження: у них в класі було 40 учнів. А в Жмеринської ЗОШ-ліцеї №2 у повоєнні часи в класах було по 45-47 учнів – про це можна прочитати в історії школи.
Тобто ситуація не нова. Але це не значить, що з тіснотою в школах і «уроками в коридорі» треба миритися. На те і ХХІ століття на дворі – з новими можливостями для фінансування робіт, і новими будівельними технологіями. Той же корпус для школи №1, як пишуть колеги, було збудовано за лічені місяці. Тож все просто: «школи треба будувати»! Бо якщо населення в тому ж Ірпені зростатиме, а нових шкіл не будуватимуть, становище буде ще гіршим. Гарантій реальних треба вимагати від забудовників з гарантованими санкціями у разі їх невиконання. А інакше – нічого не буде.
Анна Гетьман, Київ
