29 листопада. Пам’ятні дати

29 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня народився Григорій Косинка – український письменник-новеліст, перекладач доби «Розстріляного відродження»

Григорій Косинка (справж. прізвище – Стрілець; 1899-1934) – автор збірок новел і оповідань «На золотих богів», «Заквітчаний сон», «За ворітьми», «Мати», «Політика», «Серце». Косинку вважали найкращим українським прозаїком першої половини двадцятих років – поруч із Хвильовим і Підмогильним. Микола Хвильовий називав його «одним із наших найкращих майстрів слова». Восени 1929 року вождь більшовиків Станіслав Косіор назвав Косинку «буржуазним націоналістом», і вже на початку 30-х років ситуація різко змінилася – цензура заборонила розповсюджувати надруковану збірку «Серце». Офіційна радянська критика звинувачувала Косинку у сповідуванні «куркульської ідеології» та «націоналізмі». Косинка починає займатися перекладацькою діяльністю (переклав українською «Мертві душі» М. Гоголя), писати сценарії для фільмів, які так і не вийшли на екран.

У червні 1934 року, у Харкові, відбулася конференція письменників, на якій обговорювали – після тотального винищення українського селянства, Голодомору 1932-1933 років – успіхи колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, сказавши буквально таке: «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ». Віктор Домонтович згадує: «Замість обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою й запальною люттю він почав говорити на тему: «Братья писатели, в вашей судьбе что-то лежит роковое». Він говорив про те, що в умовах «соціального замовлення», коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. Це була не промова. Це була гістерія. Крик одчаю в самотній порожнечі пітьми. Комуністи зустріли промову Косинки свистом і вигуками обурення, в сутінках галереї письменника привітали бурхливими оплесками».

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік
Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік

4 листопада 1934 року Григорій Косинка був викрадений працівниками органів НКВС і ув’язнений. Він проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським. Усіх їх звинувачували у підготовці до скоєння замаху на життя комуністичних керівників. Григорія Косинку розстріляли 15 грудня 1934 року. З тюрми, вже перед смертю Косинка писав до дружини Тамари Мороз (українська письменниця, літературознавець): «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши – прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все…».

У цей день народилися

в Україні…

Григорій Квітка-Основ’яненко (справж. – Квітка; 1778-1843), основоположник художньої прози в новій українській літературі.

Найвищими досягненнями Квітки-Основ’яненка вважаються комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», яка за сюжетом і характером персонажів передувала появі «Ревізора» Гоголя, соціально-побутові комедії «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик», а також невмируща «Конотопська відьма». Кращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших репрезентували українську літературу в царській Росії та Європі. Він також брав участь у підготовці та відкритті Харківського університету, обіймав посаду директора Харківського театру, його стараннями був створений і видавався ряд журналів. Малим хлопцем Григорій Квітка бачив знаменитого на всю Україну мандрівного філософа Григорія Сковороду (якось одного серпневого ранку той забрів на баштан), а наприкінці життя познайомився з Тарасом Шевченком. Особисто митці не зустрічалися, а лише листувалися.

Тетяна Назарова (1960), артистка. Народна артистка України, Академік Національної академії мистецтв України.

Народилася у Бердянську. У 1982 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де викладає з 1991 року. Працює у Національному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки, брала участь у виставах Київського театру «Сузір'я». З 1991 року знімається у кіно: «Записки юного лікаря», «Леся Українка», «Маруся Чурай», «Цей симпатичний біс», «Роксолана», «День народження Буржуя», «Доярка з Хацапетівки» тощо.

Народна артистка України, Академік Національної академії мистецтв України.

…і у світі

Джоел Коен (1954), американський кінорежисер, сценарист, продюсер.

Джоел Коен з дружиною Френсіс Макдорманд
Джоел Коен з дружиною Френсіс Макдорманд

Старший із братів Коен (молодший Ітан), або ж як їх любовно називають друзі, «Двоголовий режисер». Брати Коен є постановниками фільмів «Виховуючи Арізону» (дуже смішна комедія, чудова акторська гра 23-річного Ніколаса Кейджа), «Бартон Фінк» (приз МКФ у Канні, 1991), «Фарго» (приз МКФ у Канні, 1996; премії «Оскар», «Золотий глобус», 1997), «Великий Лебовскі», «Людина, якої не було» (приз МКФ у Канні, 2001), «Брате, де ти?», «Старим тут не місце» (премії ВАFTA, «Оскар»; 2008), «Після прочитання спалити», «Справжня мужність», «Всередині Л’юіна Девіса» (приз МКФ у Канні, 2013), «Аве, Цезар!». Загалом кінорежисери є володарями чотирьох премій «Оскар», двох премій BAFTA, «Золотої пальмової гілки» Каннського кінофестивалю та ще понад 70 нагород провідних кінематографічних конкурсів і фестивалів. Фірмовий стиль від братів Коен – це повага до традицій та стандартів жанру, несподівані сюжетні повороти, а також неперевершений чорний гумор та сарказм.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-