«Останній день визвольних змагань 1919-1921»? Насправді, то був початок!

«Останній день визвольних змагань 1919-1921»? Насправді, то був початок!

Укрінформ
100 років тому, 21 листопада 1921 року, розстрілом українських військовиків під містечком Базар було остаточно задушено тодішню незалежну Україну

Трагедія до трагедії, а до них ще одна трагедія, з того й історія українська складається? Так можна думати, але не треба. Хоча те, що сталося 21 листопада 1921 року під містечком Базар, що на півночі Житомирщини, теж належить до трагічних сторінок української історії. Так само, як Крути, Холодний Яр та багато інших. Відчайдушна спроба повернути втрачене, сподівання підняти повстання по всій Україні, обернулася поразкою. Не на це сподівалися українські військовики, виступаючи в Другий Зимовий похід. Але ж надто нерівними були сили, та й політичну ситуацію не можна назвати сприятливою. Додавалися й інші чинники. Після виснажливих боїв, 21 листопада 1921 року біля містечка Базар червоними було розстріляно 359 українських військовополонених. Визвольні змагання УНР 1917-1921 років добігли кінця.

Зважитися на відчайдушний крок

Другий Зимовий похід (або Листопадовий рейд, Льодовий похід) – рейд військ Армії Української Народної Республіки, який відбувся в жовтні – листопаді 1921 року Правобережною Україною з метою надання допомоги українському партизанському рухові, підняття збройного повстання проти більшовицької влади та відновлення української державності.

Територія України була поділена на 5 повстанських груп і 22 повстанські райони
Територія України була поділена на 5 повстанських груп і 22 повстанські райони

Підготовчу роботу проводив створений на початку1921 року на території Польщі за наказом Головного Отамана Симона Петлюри партизансько-повстанський штаб. Згідно з планом, територія України була поділена на чотири повстанські фронти, реорганізовані навесні у 5 повстанських груп і 22 повстанські райони.

З інтернованих на території Польщі українських військ було сформовано повстанську армію у складі трьох груп: Волинської, під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника; Подільської (командир – полковник Михайло Палій-Сидорянський; після його поранення – полковник Сергій Чорний), та найменшої, Бессарабської (командир – генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко, сформована на території Румунії).

Керівники Походу: Михайло Палій-Сидорянський, Юрій Отмарштейн, Андрій Гулий-Гуленко
Керівники Походу: Михайло Палій-Сидорянський, Юрій Отмарштейн, Андрій Гулий-Гуленко

Загальна кількість вояків не сягала і 2 тисяч чоловік. Озброєння катастрофічно не вистачало, командування сподівалося здобути його під час походу. Вояки були фактично роздягнені і роззуті. У декого не було навіть чобіт, ішли в постолах. Загальне командування повстанською армією здійснював Юрій Тютюнник, начальником генштабу був полковник Юрій Отмарштейн. За планом, Бессарабська (південна) група мала вести відволікаючі бойові дії у напрямку Тирасполь – Одеса з подальшим поширенням на південний захід України. Подільська – діяла на Поділлі, а згодом мала об’єднатися в трикутнику Житомир-Коростень – залізнична станція Тетерів з головними силами Волинської групи, яка виступала через Волинь на Київ.

Розстріляні, але нескорені

Наказ про початок повстання було дано 24 жовтня 1921 року. Втім, Бессарабська група майже одразу змушена була відступити на територію Румунії. Подільська група вийшла в рейд 25 жовтня з Гусятина. Вона пройшла майже 1500 км. Розгромивши кілька червоних кавалерійських частин, вона дійшла в район містечка Бородянка (нині райцентр на Київщині). Однак їй не вдалося з’єднатися з головними силами армії УНР. Загони повернули на захід і 29 листопада перетнули польський кордон.

Волинська група військ – головна і найбільша – вирушила в похід 4 листопада. 7 листопада їй навіть вдалося на короткий час захопити містечко Коростень. Але чималий обоз, велика кількість поранених і обморожених, глибокі сніги, постійні важкі бої значно ускладнювали її мобільність. Більшовицькі війська, які значно переважали чисельністю і озброєнням, доволі скоро блокували район рейду. 17 листопада 1921 року біля села Малі Міньки (Житомирщина) українські військові прийняли нерівний бій з кіннотою Григорія Котовського. Частину повстанців було вбито в бою, частину – взято в полон.

За рішенням «надзвичайної п’ятірки» 359 полонених українських старшин і козаків було розстріляно біля містечка Базар (нині село Народицького району) 21 листопада 1921 року. Полоненим запропонували перейти на бік Червоної армії, але вістовий Степан Щербак за всіх відповів, що України вони не зречуться. Приречені до страти заспівали «Ще не вмерла Україна…». За розстрілом спостерігали зі сльозами на очах місцеві селяни.

З оточення змогли вирватися трохи більше 100 повстанців, зокрема й штаб на чолі з Юрієм Тютюнником. 20 листопада вони перейшли польський кордон. Таким чином, завершився період збройної боротьби Армії УНР за українську Державність.

Похід відчаю чи авантюра керівництва УНР

Сучасні історики кажуть, що Листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх. Радше, це був похід відчаю і акт героїзму. Надто багато було несприятливих чинників. На той час територія України була пошматована. Велика Україна була під більшовицькою Росією, Закарпаття під Чехословаччиною, Бессарабія і Північна Буковина належали Румунії, а Волинь і Галичина – Польщі. В Росії завершувалася громадянська війна між червоними і білими. Червоні у цій битві перемогли, у них з’явилися додаткові резерви і засоби тиску на Україну. До того ж, закінчилася і польсько-радянська війна. Між Польщею і Російською федерацією навесні 1921 року було підписано мир. Поляки, попри те, що декларували підтримку українцям, опинилися в непростій ситуації. Навесні 1921 року Ленін запровадив Нову економічну політику: продрозкладку замінили на продовольчий податок – селяни, на підтримку яких так сподівалися очільники повстання, знову повірили більшовикам. Українські загони були вкрай погано озброєні; червоні значно перевищували їх чисельністю.

Тютюнник і Петлюра (кадр з радянського фільму
Тютюнник і Петлюра (кадр з радянського фільму "ПКП"). У ролі Тютюнника - сам Юрій Йосипович Тютюнник

А ще між керманичами УНР, зокрема між Симоном Петлюрою і Юрієм Тютюнником, який власне й очолював цей похід, були, м’яко кажучи, напружені стосунки. До того ж, у другій половині 1921 року південь України почав душити страшний голод (Голодомор 1921-1923 років). Все це грало проти українських вояків.

Ця трагічна дата збігається з Днем Гідності та Свободи. І це не дарма

Багато у нас відомо про ті трагічні дні? Хоча пам’ять полеглих під Базаром українські патріоти й вшановують з 1991-го року. За Радянського Союзу про подібне не можна було і мріяти. Місцева совєцька влада навіть забороняла встановлювати хрест на братській могилі. Лише наприкінці 1991-го року у дні, коли Україна готувалася до доленосного референдуму 1 грудня, з’явився дерев’яний хрест і табличка, на якій написано триста п’ятдесят дев’ять прізвищ.

Імена загиблих увічнено на пам'ятнику
Імена загиблих увічнено на пам'ятнику

У серпні 2019 року почесне найменування на честь героїв Першого і Другого зимових походів отримала 28-а окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу.

І зверніть увагу, трагедія Базару співпала по даті з Днем Гідності та Свободи. Тому, мабуть, і сторіччя Другого зимового походу і розстрілу українських героїв пройшло майже непоміченим. От і ми публікуємо цей матеріал із запізненням на кілька днів. Але це не відміняє символізму цього збігу. Так само, як і 100 років тому, точиться запекла боротьба між українцями і московитами. 100 років тому головорізи Котовського розстріляли українських борців за незалежність, але їхню віру в Україну та в її незалежність вони розстріляти не змогли. 30 років тому вона перемогла, як і 2004-го і 2014-го… Перемагатиме й надалі.

Марко Назаренко, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-