9 жовтня. Пам’ятні дати

Саме цього дня 1874 року в столиці Швейцарії Берні був заснований Всесвітній поштовий союз (ВПС) – одна з найстаріших міжнародних організацій.

ВПС установлює правила міжнародного поштового обміну, надає рекомендації щодо стимулювання росту поштових об’ємів, а також і з підвищення якості обслуговування клієнтів. Нині членами ВПС є 192 країни, в тому числі і Україна, яка приєдналася до поштового союзу у 1947 році і представлена там «Укрпоштою».

За даними ООН, на сьогодні у світі існує близько 650 млн поштових відділень, в яких працюють понад 5,3 млн працівників.

У цей день народилися

Ігор Дмитрів (1983-2014), Герой Небесної Сотні.

Народився та жив у Калуші. Закінчив Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, а 2013 року — Національний університет «Одеська юридична академія».

Уперше приїхав на Майдан на початку лютого. Побув там чотири дні, патрулював місто. Вдруге поїхав разом з друзями 18 лютого.

Його товариш пригадує, що 18 лютого дорогою на Київ активісти читали новини. Говорили, що ні в кого немає зброї, екіпіровки. «Але в палатці ніхто лежати не збирався», — додає він.

Загинув Ігор одним з перших під час контратаки на вул. Інститутській від чотирьох вогнепальних поранень. 20 лютого близько 17:00 надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні №17 про те, що Ігор помер, його рани були несумісні з життям.

«Ігор міг заступитися за незнайому людину, якщо її хтось ображав. На запитання, навіщо це тобі, він розводив руками: хто, як не я? Був дуже прямолінійним», — згадує його товариш Володимир Шульган. Саме з ним 18 лютого Ігор вирушив на Київ.

 «Ігор любив гори. Там він із друзями міг бути тижнями. Також він любив землю», — розповідає його брат Микола. Річка, ліс, сад, город — усе це було його стихією. Аби бути ближче до землі, Ігор, який більшу частину життя прожив у Калуші, вирішив переїхати до села Копанки. Сусіди підкреслюють його роботящість.

«У селі самотужки звів будинок. Його мрія — оселити у будинку свою майбутню сім’ю і матір, яка роками була на заробітках в Італії, аби допомогти нам, синам, і хворому батькові», — розповідає брат.

Михайло Кравчук (1892-1942), математик, академік АН УРСР. Розробник української математичної термінології. Його праці використали американські автори першого у світі комп’ютера.

Народився майбутній вчений на Волині. Закінчив фізико-математичний факультет Університету Святого Володимира в Києві. Професор Дмитро Граве вважав його одним з найталановитіших своїх учнів і попросив залишити при університеті як професорського стипендіата для підготовки до наукової та викладацької роботи.

Михайло Кравчук був вчителем всесвітньо відомих у майбутньому конструкторів ракетної та космічної техніки, академіків Архипа Люльки, Сергія Корольова та Володимира Челомея.

Одна за одною з’являються друковані праці Михайла Кравчука. Ряд глибоких результатів з теорії білінійних форм та лінійних перетворень завершується докторською дисертацією «Про квадратичні форми та лінійні перетворення», яку вчений блискуче захищає 1924 року.

Це був перший в УРСР захист докторської дисертації. 1925 року Михайлу Кравчукові було присвоєно звання професора. Далі Кравчук займається питанням узагальненої інтерполяції. Доповідь про свої висновки він зачитав на ІІ Міжнародному математичному конгресі в Торонто в 1924 р. Через чотири роки український вчений їде на Міжнародний математичний конгрес в Італію.

У  1929 році Михайла Кравчука обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук. Він став наймолодшим академіком — у віці 37 років.

Михайло Кравчук — автор понад 180 наукових робіт, в тому числі більше десятка монографій з різних галузей математики. Його наукові результати дістали міжнародне визнання.

1937 року для української культурної і наукової еліти настали чорні часи. У республіканській пресі з’являються погромні статті проти професора Кравчука. Кравчука звинувачують у націоналізмі (ще б пак –математичні праці писав українською!), шпигунстві, антирадянщині. 21 лютого 1938 року його заарештували.

Вченого було засуджено до 20 років в’язниці та 5 років заслання. Судове засідання тривало пів години.

Остання адреса Михайла Кравчука: Магадан, Хабаровський край, 72-й кілометр, Інвалідне містечко. 9 березня 1942 року Михайла Кравчука не стало… Вже мертвого, вранці, його тричі бив наглядач металевою палицею, щоб ставав до роботи,  свідчив його сусід по нарах.

1956 року, за низкою раніше безуспішних клопотань дружини Михайла Кравчука, вченого було реабілітовано «за відсутністю складу злочину».

Відомо, що Джон Вінсент Атанасов при створенні першого комп’ютера користувався з наукового доробку вченого. Лише у 2001 році праці Михайла Кравчука були використані в Америці у 15 наукових статтях. Упродовж останніх років з’явилися несподівані, на перший погляд, застосування наукових здобутків Кравчука в прикладній математиці та комп’ютерних науках.

Микола Платонович Бажан (1904-1983), поет, перекладач, громадський діяч.

Ось короткий спогад Івана Дзюби: «Колись давно, чи не на початку 60-х, ми з Іваном Драчем піднімалися від Хрещатика до Археологічного музею вулицею, яка тепер зветься Богдана Хмельницького, а тоді звалася, як і належно, вулицею Леніна. По другий бік униз спускався Микола Платонович Бажан. Й Іван Драч вигукнув із захватом (і, як мені здавалося, з деякою заздрістю): «Подивися, як він гордо і владно топче землю!» Так, Бажан не йшов – він гордо і владно топтав землю! Але, чи не так само гордо і владно він топтав матерію життя, матерію слова, свою долю?».

Володимир Патик (1926-2016), художник, майстер пейзажу і натюрморту.  Народний художник України, лауреат Шевченківської премії.

Народився в селі Чорний Острів ( тоді – Львівське воєводство, Польща). Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.

Володимир Патик об’їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Прибалтиці, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття.

Його сприйняття світу кольорове і оптимістичне, художник вдається до контрастів червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технік — мозаїки, фрески, олійного живопису, пастелі, графіки.  

Своє 80-річчя митець відзначив черговою виставкою у Національному музеї. «За моє творче життя вимальовано 500—600 кг фарби, замальовано 1875 м полотна і зрисовано 1,5 тонни паперу, - сказав тоді художник. - І зараз я живу з повним відчуттям смаку до праці, до життя, до кохання, з незаземленими мріями…і не визнаю паспортного віку».

Дивитися твори Володимира Патика: https://sverediuk.com.ua/volodimir-patik-narodniy-hudozhnik-ukrayini/

Павло Вольвач (1963), поет і письменник.

Народився і зростав в Запоріжжі. Змінив багато професій і спеціальностей - був слюсарем, ливарником, сантехніком, художником-оформлювачем, продавцем...

Закінчив журналістське відділення філологічного факультету Запорізького університету. Працював редактором інформації на обласному телебаченні в Запоріжжі. Від 1999 року мешкає в Києві. Кореспондент у київському бюро української служби радіо «Свобода».

Перша збірка віршів «Марґінес» вийшла друком у Запоріжжі  1996 року. Далі були «Кров Зухвала», «Південний Схід», «Бруки і стерні», «Тривання подорожі», «Вірші на розі». Остання на цей час збірка поезій «У Києві» вийшла 2015 року.

Загалу Вольвач більше відомий як прозаїк, автор романів, які тематично поєднуються у трилогію.

Перший з них – «Кляса»  - був надрукований в журналі «Кур’єр Кривбасу»  2003 року. Це багато в чому автобіографічна розповідь про життя молодого хлопця в індустріальному російськомовному місті.

Другий – «Хрещатик-Плаза» (2013). Формально – це роман про одну з радіостанцій (а точніше – про її офіси), про одну з тисяч систем, зациклених на собі. Але насамперед це роман про людину, яка визирає через перегородку в ньюз-румі, щоб краще роздивитися місто, країну, світ.

Роман «Сни неофіта» (2017) розповідає, яким було життя в 90-і роки в Україні для поета-початківця та журналіста, коли в панорамі життя лише почали проступати до того невідомі та незвичні елементи.