3 жовтня. Пам’ятні дати

День учителя – професійне свято всіх українських освітян. Українська освіта має давні традиції та принципи, які сформувалися за часів Київської Русі та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави – це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти.

Втім, потрапивши під «братню опіку» імперій, майже всі здобутки в освітній царині були загублені. Після здобуття незалежності, в Україні ще довгий час використовувалась радянська система освіти.

Нині настав час змін. Передусім, вагомого значення набуває реформування середньої освіти, як центральної ланки в освітній системі та основи для успішного здобуття освіти наступних рівнів й самоосвіти протягом усього життя.

Крім того, сьогодні в Україні відзначається  День територіальної оборони, який встановлено згідно Указу Президента від 30 вересня 2020 року «Враховуючи важливість територіальної оборони у забезпеченні обороноздатності та територіальної цілісності України, роль складових сектору безпеки й оборони та інших суб’єктів, що залучаються до виконання завдань територіальної оборони, а також з метою подальшого розвитку сучасних військових традицій».

У цей день відбулося об’єднання Федеративної Республіки Німеччина і Німецької Демократичної Республіки – епохальна подія не тільки в історії Німеччини, але й усієї Європи кінця ХХ століття. Основою для об’єднання двох німецьких держав став Договір щодо остаточного урегулювання стосовно Німеччини.

Як відомо, після Другої світової війни територія Німеччина була розділена між країнами-переможницями (США, Великобританія, Франція і СРСР) на чотири зони окупації – радянську, французьку, британську і американську. У травні 1949 року німецькі землі, що перебували в західній зоні окупації, об’єднались у Федеративну Республіку Німеччина. Разом з тим, Західний Берлін став автономним самоврядним містом. У відповідь на це в жовтні 1949 року в радянській зоні окупації була створена Німецька Демократична Республіка. У серпні 1961 року німецьку столицю роз’єднали так званим Берлінським муром, який до 9 листопада 1989 року слугував державним кордоном Німецької Демократичної Республіки з Західним Берліном.

 Процес об’єднання Німеччини став наслідком загальної кризи соціалістичного ладу, зокрема гострої кризи в СРСР. В результаті об’єднання на території колишньої НДР було створено 5 нових земель - Мекленбург-Передня Померанія, Бранденбург, Саксонія, Саксонія-Анхальт і Тюрингія. Кордони земель ФРН не змінилися. Нова Німеччина стала членом ЄС і НАТО.

Події дня

У 1925 році прем’єрою «Сорочинського ярмарку» Модеста Мусоргського в Харкові відкрилася Українська державна столична опера, нині Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М.В. Лисенка.

Українська державна столична опера була відкрита на базі постійної оперної антрепризи, яка існувала у Харкові ще із 1880 року. Репертуар першого сезону української опери був традиційним: шість західноєвропейських опер і три російських. На жаль, жодної української національної класичної опери в репертуарі харків’ян не було. Саме репертуарна політика і викликала численні нарікання представників мистецької громадськості. Висловлювалися навіть думки, що новостворений театр – це не українська, а лише штучно українізована опера.

У цей день народилися

Киріак Костанді (1852-1921), живописець.

Член Товариства передвижників, член-засновник Товариства південноросійських художників, один із засновників Одеського художнього музею. З 1885 року – викладач Одеської рисувальної школи. Тридцять п’ять років життя і діяльності Костанді були пов’язані з цим закладом. Йому, педагогу і художнику, Одеська школа завдячувала своїм особливим стилем, що вирізняв її серед інших художніх шкіл. Костанді як вчитель дав путівку в життя багатьом видатним майстрам образотворчого мистецтва. Свої кращі твори художник написав у 90-ті роки ХІХ ст. («Старенькі», «Рання весна», «З пташиного польоту», «Літо (На терасі)»). Роботи Костанді, створені в цей період, відіграли значну роль в розвитку українського побутового і пейзажного жанрів. Сучасники називали Костанді співцем ранньої весни і духмяного бузку, поетом сутінку і тонкого вечірнього смутку. Так само, як Левітан відкрив поезію північної природи, так само Костанді – південної. Його учень, відомий художник Амшей Нюренберг (той самий, назву картини якого «Пурпурові вітрила» запозичив Олександр Грін для своєї знаменитої повісті) писав у спогадах: «Костанді відчув тонку й гарячу красу одеського пейзажу. І нині вся одеська природа неначе носить на собі легку печать його дивовижного ока, схвильованого серця…» Після смерті художника, восени 1921 року, група учнів і послідовників Костанді вирішила продовжувати його справу і організувала в Одесі Художнє товариство ім. К.К. Костанді, яке проіснувало до 1930 року і відіграло помітну роль в об’єднанні творчих сил міста. В 1924 році Товариство організувало першу посмертну виставку картин, малюнків і етюдів Костанді, на якій експонувалось понад 300 робіт. Крім цього, в Одесі щорічно проводився «День бузку» як пам’ять про Костанді – художника, який через все життя проніс чисту, велику любов до природи і людей.

Люко Дашвар (1957), письменниця, авторка романів про сучасне життя.

Справжнє ім’я письменниці – Ірина Чернова.

Народилася в Херсоні. Отримала дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості  та Академія державного управління при Президентові України. Працювала за інженерною спеціальністю, вийшла заміж, народила дітей. Потім звільнилася та пішла працювати обліковцем листів у газету. Так у 1986 році розпочалася її журналістська кар’єра. Через півроку стала заступником головного редактора.

Після розпаду СРСР обіймала посаду голови комітету у справах преси й інформації Херсонської облдержадміністрації. Звільнившись, заснувала власні дві газети у Херсоні. З 2001 року - головний редактор газети «Селянська зоря». Деякий час працювала журналістом і редактором жіночих журналів. З 2006 року займається виключно літературною та сценаристською діяльністю, українською пише романи і російською – кіносценарії до телефільмів.

Перший роман «Село не люди» вийшов у 2007 році й став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова 2007». Оскільки конкурс є анонімним, то рукопис треба було підписати псевдо. Тоді  і «народилася» Люко Дашвар.

Наступний роман «Молоко з кров’ю» став дипломантом «Коронації слова 2008» та переможцем конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі — 2008». Третій роман авторки «РАЙ.Центр» став дипломантом конкурсу «Коронація слова 2009» у категорії «Вибір видавців».

Восени 2010 року вийшов четвертий роман письменниці «Мати все». 2012 року конкурс «Коронація слова» надав письменниці відзнаку «Золотий письменник України», що надається письменникам, чиї твори продалися накладом понад 100 тис. примірників.

З 2011 по 2012 роки авторка презентує трилогію «Биті є» — серія, що складається з трьох романів, кожен з яких описує подальше життя одного з трьох хлопців — героїв роману «РАЙ.Центр» — Макара, Макса та Гоцика.

В доробку письменниці також романи «На запах м’яса», «ПоКров» та «Ініціація».

Загальний наклад книжок письменниці складає вже понад 300 тисяч примірників. У зв’язку з цим багато українських ЗМІ називає авторку «найтиражованішою письменницею країни».

Сергій Кузьминський (1962-2009), музикант, діджей, фронтмен легендарного рок-гурту «Брати Гадюкіни».

Народився у Львові. На музичній сцені працював з 17 років у складі філармонічних колективів.

У 1988 -1994 роках - лідер легендарного українського рок-гурту «Брати Гадюкіни», лауреат фестивалів «Червона Рута», «Сирок», «Таврійські Ігри».

У 1990 році працював у «Театрі Пісні Алли Пугачової», гастролював у Європі, США, Канаді.

Гурт «Брати Гадюкіни» розпався після від’їзду Кузьмінського до Брюсселя на лікування від наркотичної залежності, що він ніколи не приховував.

Після розпаду гурту займався електронною музикою, був діджеєм, промоутером, ведучим радіопрограми на радіо «Столиця» (Київ).

У 1999-2000 роках – продюсер програми «Трансмутация» на радіо «Станция 106.8» (Москва). 2002 року визнаний найкращим діджеєм Росії в жанрі psy-trance.

У 2006 році завершив кар’єру діджея, повернувся до Києва і повністю зосередився на написанні музики, яку можна віднести відразу до кількох стилів: psychedelic chillout, neojazz, tech house.

Про гурт «Брати Гадюкіни» та Сергія Кузьмінського, про їхнє місце в культурі Львова та українській рок-музиці:  https://zbruc.eu/node/71474

Послухати: https://www.youtube.com/watch?v=ikDqpVLsSfE