30 вересня. Пам’ятні дати
Щороку, 30 вересня, відзначають Всеукраїнський день бібліотек.
Перші бібліотеки у Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після прийняття християнства. Найбільшою й найбагатшою у той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 році Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість.
На сьогодні бібліотечна мережа України складається з мережі публічних (у т.ч. спеціалізованих для дітей, юнацтва), технічних, сільськогосподарських, медичних, академічних, освітянських бібліотек та бібліотек вищих навчальних закладів, а також бібліотек для сліпих.
Сьогодні, в християнське свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, в Україні відзначають й День усиновлення. Це день усіх усиновлювачів, опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів, котрі прийняли до своїх родин дітей-сиріт.
Цього ж дня, з ініціативи ООН, відзначається Міжнародний день перекладу.
Ця дата обрана не випадково, адже саме 30 вересня 420 року у Віфлеємі закінчив свій земний шлях Блаженний Ієронім, один із чотирьох латинських отців Церкви, письменник, історик, філолог, перекладач, аскет. До найбільших і найважливіших здобутків Ієроніма належить переклад латиною Біблії (Вульгати).
Мета Дня - підтвердити, що професійний переклад як ремесло і мистецтво відіграє важливу роль в зближенні народів, сприянні діалогу, взаєморозумінні та співпраці, забезпеченні розвитку та зміцненні міжнародного миру і безпеки. До речі, в Україні з 1972 року існує щорічна премія імені Максима Рильського, яка присуджується за найвищі досягнення в галузі перекладу українською мовою творів світової літератури.
У цей день народилися
Михайло Драгоманов (1841–1895), публіцист, історик, філософ, економіст, публіцист. Засновник українського соціалізму, ідеолог українців-автономістів.
 |
Драгоманов – представник інтелектуальної еліти українства. Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки, Михайла Косача й Оксани Драгоманової. Батько Світозара Драгоманова, Лідії Шишманової, Аріадни Труш.
Народився у м. Гадячі на Полтавщині. Батьки Михайла Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. У Полтавській гімназії Михайло вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. У 1863 році став членом товариства «Громада», національно-культурного осередку тодішньої української інтелігенції.
У його статтях — історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних — все більше відбувається зміщення акцентів на політичне підґрунтя тих чи інших явищ.
Після звільнення з Київського університету виїхав з країни. У 1876 році створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада», головне завдання якого було дати щонайбільше матеріалів для вивчення України та її народу, його духовних починань і прагнення до свободи та рівності серед світової спільноти.
У 1889 році став викладачем кафедри історико-філологічного факультету Софійського університету, де працював до самої смерті.
Ім’я Михайла Драгоманова надовго було викреслене з історії. Царизм і більшовизм однаково ненавиділи і боялися його вільнодумства, національного духу й заклику до просвітництва, відродження і розвитку національної культури, демократизму та народовладдя.
Валентин Сильвестров (1937), композитор.
Народився в Києві, закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція – вчився у Бориса Лятошинського.
З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують О. Криса, Ґ. Кремер, О. Любимов, І. Монігетті, О. Рудін, Г. Рождественський, І. Блажков та інші.
У 1960-ті роки Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої, всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії західноєвропейської музики та опановуючи сучасні композиторські техніки. У 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «метамузикою» («метафоричною музикою»). У творах цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої.
Попри занурення у творчу роботу, композитор не лишається осторонь подій у країні і не ховається за гаслом «мистецтво поза політикою».
Валентин Сильвестров підтримував акції протесту в Києві 2004 і 2013—2014 років, пояснюючи це так: «Я все ж таки, як і будь-яка інша творча людина, більше індивідуаліст по своїй природі. Але наступає такий момент, коли просто неможливо не вийти».
У доробку композитора - 9 симфоній (перша була створена 1963 року, прем’єра останньої на цей час відбулася 2019-го року), 7 симфонічних концертів, кілька десятків камерних творів і творів для хору.
Також Валентин Сільвестров створив музику до 4-серійного фільму «Сад Гетсиманський» режисера Ростислава Синька, стрічок «Чеховські мотиви», «Настроювач» та «Одвічне повернення» Кіри Муратової, «Час прощання» Франсуа Озона.
Сторінка в ФБ, присвячена композитору: Валентин Сильвестров – Valentin Silvestrov
Цікаві думки композитора:
https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/valentin-silvestrov-chitayte-shevchenka-doki-ne-pizno
Слухати:
https://www.youtube.com/watch?v=SYhvglIa2T0
