«Чорні дошки» України. Що відомо про ті чорні справи радянського режиму?

Науковці доводять, що трагічні події в житті окремих націй впливають на їхнє майбутнє не лише безпосередньо через кількісну втрату окремих індивідів, знищення еліти, упокорення різних верств у конкретний момент, а й скеровують розвиток по-іншому – спрацьовує генетична пам’ять, коли про подію “пам’ятають” нащадки. Тому найбільші трагедії вивчають не тільки для того, щоб не допустити їх повторення, а й задля того, щоб зрозуміти глибинний вплив багатьох подій на шляху до формування народу.

Поступ української нації до омріяної незалежної держави сповнений непростими подіями. Одною з найбільших трагедій став Голодомор 1932-1933 років. Уже зараз багато країн світу визнали його як геноцид. До цього було докладено чимало зусиль не лише за межами нашої країни, а й в українському суспільстві, яке досі страждає від наслідків Голодомору.

Важливим фактором у справі подолання трансгенераційних наслідків Голодомору стала просвітницька і дослідницька діяльність Українського інституту національної пам’яті та Національного музею Голодомору-геноциду. Вже два роки поспіль у структурі останнього функціонує науково-дослідна установа Інститут дослідження Голодомору. Зовсім недавно побачила світ ґрунтовна праця його колективу – збірник документів і матеріалів «“Чорні дошки” України. Чернігівська область» (Упорядники: генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду, к.і.н. Олеся Стасюк, провідний науковий співробітник, к.і.н. Світлана Старовойт, старші наукові співробітники, к.і.н. Катерина Лук’янець та к.і.н. Дмитро Байкєніч). Видання опубліковане за підтримки Українського інституту національної пам’яті та Чернігівської обласної державної адміністрації.

Влада тоталітарного СРСР не гребувала найцинічнішими методами, щоб упокорити вільний дух українців і їхнє прагнення до незалежності. Зокрема, використовувала таку репресію як занесення на «чорну дошку». Ще за царського режиму її використовували у кадетських корпусах для оприлюднення прізвищ кадетів, які відзначались поганим навчанням і недисциплінованістю. Комуністичний режим скористався нею як потужним засобом психологічного тиску, морального терору і, врешті, прямого засобу вбивства. Найбільш непокірні села та цілі райони заносили на так звані “чорні дошки”, їхніх мешканців оточували спецзагони, які блокували виїзд селян за межі цих населених пунктів, забирали всі продукти харчування. У збірнику «“Чорні дошки” України. Чернігівська область» підібрано й опубліковано комплекс архівних документів і матеріалів регіональної преси Чернігівщини початку 1930-х рр. щодо застосування “чорних дощок” на її території. Як видно з документів збірника, тут застосовували не тільки “чорну дошку”, а й “чорний список” і “дошку ганьби”.

Чому ж було обрано саме Чернігівську область? Утворена останньою з семи областей у результаті адміністративно-територіальної реформи 1932 р. і найменша за територією, вона вирізнялась розвитком сільського господарства. І ця обставина дала унікальну можливість крізь призму архівного матеріалу і преси показати, що комуністичний тоталітарний режим використав “чорну дошку” під час Голодомору не лише як репресивний захід для хлібозаготівлі, а й у багатьох інших випадках, наприклад, за невиконання планів з оранки, збирання насіннєвих фондів, сінокосу, садіння тютюну, заготівлі лісоматеріалу тощо. Розповсюдження облігацій державної позики чи преси на селі, організація ясел не належать до сільськогосподарських робіт, але трапляються факти занесення на “чорну дошку” й за таке.

Давно відомо, що упродовж усього часу від Голодомору до розвалу радянської імперії відбувалося свідоме нищення документів, які фіксували деталі вчиненого злочину. Тож продемонструвати всю широту застосування “чорних дощок” вдалось через поєднання архівних документів і матеріялів тогочасної регіональної преси. У збірнику представлено архівні документи центральної та місцевої влади з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України і Державного архіву Чернігівської області. Тут є вже відомі в наукових колах постанови загальноукраїнського характеру “Про заходи з посилення хлібозаготівель” від 18 листопада 1932 р. та “Про занесення на чорну дошку сіл, що злісно саботують хлібозаготівлі” від 6 грудня 1932 р. Без них не було б повноцінної картини застосування цієї репресії. Це документи, якими введено режим “чорних дощок” (припинення завозу промислових товарів, величезна кількість різноманітних штрафів, кримінальна відповідальність за зрив хлібозаготівель, заборона виїзду поза межі населеного пункту), що призвів до масового вимирання українців. Також оприлюднено тексти 36 документів, раніше ніде не опублікованих.

Та левову частку у збірнику становлять матеріали періодичної преси – понад 600 різнопланових інформаційних дописів із чернігівської обласної та районної преси. Як доповнення до документів вони обрані не випадково. Їх шпальти використовували для оприлюднення “потрібної” інформації: урядових постанов, повідомлень про судові процеси, соціалістичні змагання за вивершення планів і для занесення на “чорну дошку” також. Під час Голодомору 1932-1933 рр. читання газет у хатах-читальнях чи на польових станах було справою обов’язковою. Саме ця практика допомогла створити атмосферу психологічного терору для незгодних із візіями майбутнього від комуністичного режиму. Завдяки газетним публікаціям бачимо чіткий зріз суспільно-політичного життя всередині країни на початку 1930-х рр. І лакуни, утворені через брак архівних документів, заповнено фактами, які виринають із-під нашарувань комуністичної пропаганди.

Наукову вагу збірнику додають розроблені упорядниками додатки та  ілюстративні матеріали. Серед них переліки колгоспів, сільських рад, сіл та інших адміністративних суб’єктів, а також людей, занесених на “чорну дошку” впродовж 1931-1934 рр. у Чернігівській області. Ці переліки значно розширюють відомий сьогодні реєстр населених пунктів, занесених на “чорну дошку”, створений в Українському інституті національної пам’яті.

Яскравим елементом, що візуалізує інформацію про “чорні дошки”, став спеціально створений блок кольорових картосхем. Тут можемо побачити відтворення у кольорі інтенсивності використання “чорних дощок” не тільки по всій Чернігівський області, а й по кожному району окремо. Представлено також усі варіянти їхнього застосування. Розміщені у збірнику ілюстрації вдало доповнюють документальну інформацію й допомагають зануритися в епоху.

Цінність видання «“Чорні дошки” України. Чернігівська область» – не лише в ґрунтовному науковому історичному дослідженні такої важливої теми, книжка стане в нагоді пересічному читачеві також. Можливо, для когось знайдена у збірнику інформація (назва рідного населеного пункту чи знайоме прізвище) стане поштовхом до з’ясування історії своєї родини.

Тетяна Пасович, журналістка, Львів

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства