19 червня. Пам’ятні дати
Іван Драч лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976). Автор збірок поезій «Соняшник» (1962), «Протуберанці сонця» (1965), «Корінь і крона» (1974), «Теліжинці» (1985), «Противні строфи» (2005) та ін. Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота». Йому належать переклади поезій Ципріяна Норвіда, Поля Елюара, Фредеріко Гарсіа Лорки, Назима Хікмета. Очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, був народним депутатом, першим головою Народного Руху України. До слова, Драч ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг». Саме як і належить «трудящій бджолі», а не плигучій блосі. Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, в людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й сьогодні та надихає більш молодих. Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Поет Іван Драч – це легка іронія та філософічність без занудства. Він – справжній інтелектуал, що широко і в кольорах бачив світ і тонко розумів його. Але, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним поетом, чесним політиком, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.
Події дня:
19 червня 1789 року розпочалось повстання в селі Турбаї (нині Полтавщина) – одне із найбільших антикріпосницьких селянських виступів на Лівобережній Україні другої половини ХVІІІ ст. Повстання відзначалось довготривалістю, напруженістю і драматизмом, а поштовхом до його початку стало закріпачення селян. Усі жителі Турбаїв на початок ХVІІІ ст. були козаками, але згодом їх насильно перетворили у феодально-залежних селян. У 1776 році власниками Турбаїв стали поміщики Базилевські. Протягом багатьох десятиліть турбаївці через гетьмансько-старшинські та царські органи влади домагалися повернення до козацького стану. Проте державні інституції відповідали категоричними відмовами. У 1788 році Сенат визнав козацькі права і привілеї лише за 76 турбаївськими родинами (в селі проживало близько 2 тисяч чоловік). Це викликало обурення решти селян. На початку січня 1789 року вони відмовилися виконувати феодальні повинності та сплачувати податки на користь власників села і створили селянсько-козацьке самоврядування: обрали отамана, суддю і писаря, що зосереджували всю повноту виконавчої влади. Найважливіші питання вирішувалися на загальному сході жителів села. Досить скоро Турбаї випали з орбіти царських органів влади й управлялися виключно виборними представниками. Невдовзі сюди прибули царські урядовці, але турбаївці висунули вимогу: або всіх жителів записують у козаки, або вони швидше загинуть, але не визнають інших рішень, хіба що «всім царством прийдуть нас брати». 19 червня спалахнуло повстання. Селяни захопили чиновників земського суду, розправилися з поміщиками Базилевськими, конфіскували панське майно, примусили судових урядовців визнати їх усіх козаками. Протягом чотирьох років влада в Турбаях належала «Громадській збірні», яка здійснила перерозподіл угідь і майна поміщиків, вела переговори з царськими органами влади, відігравала велику роль у консолідації повсталих. Невдовзі до Турбаїв приєдналося й декілька довколишніх сіл. Царський уряд намагався спочатку владнати конфлікт без застосування військової сили (та й не до Турбаїв було – російсько-турецька війна, Французька буржуазна революція та ін.), але селяни не хотіли йти на жодні компроміси. Терпець у Петербурзі зрештою увірвався, й за вказівкою Катерини ІІ місцева влада вдалася до жорстоких каральних дій. У червні 1793 року в Турбаї ввійшли батальйон Бузького єгерського полку та 200 козаків полку Бокова. Найактивніших учасників повстання заарештували. З липня 1793 до кінця 1794 тривав суд над трубаївцями. Багатьох з них засудили до побиття канчуками і довічних каторжних робіт у Сибіру. Турбаї було перейменовано у Скорбне, а його жителів переселено в безводні степи Таврії. Назву селу — Турбаї, повернули у червні 1919 року.
Ювілеї дня:
398 років від дня народження Блеза Паскаля (1623-1662), найзнаменитішого мислителя французького класицизму, математика, фізика. Праці Паскаля стосуються проективної геометрії (теорема Паскаля), теорії чисел, комбінаторики, алгебри, теорії ймовірностей, атмосферного тиску, гідростатики тощо. Паскаль у дитинстві був геніально обдарованою дитиною. У шістнадцять років він написав трактат про конічні перерізи, який вразив Декарта зрілістю думки, і поставив юнака в ряд провідних учених світу; у вісімнадцять – сконструював першу обчислювальну машину, а з 23 років почав серйозно займатися фізикою, зробивши ряд важливих наукових відкриттів. Після смерті батька Паскаль залишив заняття наукою і поринув у вир світського життя – він стає членом гуртка «ліберантів», серед яких були серйозні вчені, послідовники філософії Гассенді, і світські люди, марнотратники життя. Втім, до кінця розлучитися з любою його серцю математикою він був не в силах, тому саме в цей період пише свій трактат про трикутник, що надзвичайно збагатив геометрію новими теоремами. З 1654 року починається абсолютно новий період в житті молодого вченого. Саме цього року тридцятирічний Паскаль переживає духовну кризу, раптове містичне «осяяння», релігійне навернення, яке спонукало його залишити мирське життя і піти в янсеністський монастир Пор-Рояль (поштовхом до цього стала дорожня аварія, внаслідок якої Паскаль ледве не загинув). У монастирі він прожив останні дев’ять років свого життя. Тут були написані його «Листи до провінціала», тут була задумана й розпочата головна книга життя «Апологія християнської релігії», яка залишилася у вигляді зв’язаних у пакунки аркушів паперу, на яких Паскаль записував власні думки. Після його смерті ці аркуші були зібрані і опубліковані під назвою: «Думки Паскаля щодо релігії та деяких інших питань». «Думки» Паскаля видані і українською.
84 роки від дня народження Андре Глюксмана (1937–2015), відомого французького філософа, політолога, письменника. Андре Глюксман народився в Парижі. Мати була активісткою лівого руху, батько – родом із Чернівців, підлітком перебрався до Відня. Як солдат австро-угорської армії воював у Першій світовій, проїхав Європу та Близький Схід. Батьки були серед засновників Комуністичної партії Палестини. 1937-го року від гестапо втекли в Париж. Батько загинув 1940-го. «Я не знав батька. Усе, що успадкував від нього, - це мандоліна та збірка казок Вольтера», - зауважив Андре Глюксман в одному з інтерв’ю. Мати разом з трьома дітьми залишилася в окупованій нацистами столиці Франції, сім’я ледве уникла депортації. Жінці запропонували перебратися до СРСР, але вона відмовилася й вони залишилася у Франції. Після визволення країни Андре жив у дитбудинку для єврейських дітей з усієї Європи. Закінчив філософське відділення Еколь-Нормаль (Париж). 1956-го з групою юнаків відмовився розповсюджувати комуністичну пресу, що схвалювала вторгнення радянських військ в Угорщину. За це виключили з Комуністичної партії. Був учасником студентської революції у Франції 1968 року. Працював у Сорбонні асистентом філософа-ліберала Раймона Арона. Досліджував тему загрози ядерної війни. Найвідоміша праця – «Куховарка і людожер, роздуми про державу, марксизм і концтабори» (1975), де він проводить паралель між нацизмом і комунізмом. Андре Глюксман підтримував дисидентські рухи в СРСР та країнах Східної Європи. Разом зі вдовою Андрія Сахарова Оленою Боннер написав книжку «На захисті свободи». У 2000 році відвідав Чечню. Відвідував і Україну (1970, 1990-1991), в тому числі виступав в інституті філософії НАН України. У книжці «Мовчіть: убивають», яку написав у співавторстві з Тьєррі Вольтоном, пояснює, чому Голодомор слід вважати геноцидом. Важко хворий філософ не зміг приїхати в Україну аби особисто підтримати українців під час Революції Гідності, тому написане ним звернення до українців 9 лютого 2014 року зачитала на Майдані письменниця Галина Аккерман. 10 листопада 2015 року Андре Глюксман помер від раку.
73 роки від дня народження Салмана Рушді (1947), відомого британського письменника індійського походження. Автор скандально відомої книги «Сатанинські вірші» (1988), яку в Ірані та в багатьох інших країнах Близького Сходу сприйняли як відверту образу пророка Мухаммеда. Саме завдяки цій книжці та скандалу, пов’язаному з нею, Салман Рушді став всесвітньо відомим. Іранський аятола Хомейні публічно прокляв письменника й закликав мусульман до його фізичного знищення. У відповідь Великобританія розірвала дипломатичні відносини з Іраном, а Рушді змушений був переховуватися. Найкращий твір Рушді – роман «Опівнічні діти», за який він отримав престижну «Букерівську премію» 1981 року. Крім того, він є автором романів «Сором», «Клоун Шалімар», казки «Гарун і Море Історій», автобіографічної книги. Критики класифікують творчість Рушді як «магічний реалізм», найяскравішими представниками якого є Маркес і Павич. До речі, саме «Сто років самотності» – улюблений роман Рушді. Письменник народився в Бомбеї в мусульманській родині. З 14 років мешкає у Великій Британії. Саме в цій країні він здобув вищу освіту (вивчав історію в Кембриджі) й зажив слави.
