9 червня. Пам’ятні дати

9 червня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня народився Іван Мар’яненко - український актор, педагог і театральний діяч.

Всього за свою 55-річну артистичну діяльність Іван Мар’яненко (1878-1962) зіграв понад триста ролей. Він створив величні образи Гонти, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Гната Голого, Пушкаря, Макбета, Стрижня, Вершиніна. Але серед зіграних ним ролей є і інші образи – побутові, жанрові, комедійні, від лукавого батрака Омелька до проникливого колгоспника Безштанька. Мар’яненко перший в українському театрі зіграв гоголівського Хлестакова. Йому пророкували провал, - не та, мовляв, акторська фактура: і ріст величезний, і голос як дзвін, але актор наважився – і вийшов переможцем. Навіть такий суворий критик, як Олександр Кугель, і той змушений був прилюдно визнати, що перший український Хлестаков вийшов і життєво переконливим і сценічно яскравим. Проте, досвід та розуміння професії прийшли до Івана Мар’яненка не відразу.

Його акторський дебют відбувся у 17-річному віці. Йшла п’єса Марка Кропивницького «Чмир». Мар’яненкові дали грати в ній невеличку роль Герасима – з кількома фразами. Іван вискочив на сцену сам не свій, подивився на публіку і завмер (наче подивився в очі Медузі Горгоні). Він утратив дар слова, руки і ноги скам’яніли. Партнерша подає репліку. Треба відповідати. Але він стоїть немов укопаний. Вже почали підказувати з-за куліс, а в актора язик не повертається. Суфлер кричить щосили, а остовпілий Герасим все мовчить. У залі почувся недвозначний смішок. Тоді партнерша, втративши самовладання, смикнула його за плечі і почала люто вигукувати: «Ти чуєш? Хоч би й до смерті тебе не бачити!» Остовпіння у дебютанта минуло, і він чужим, далеким, охриплим голосом нарешті вимовив: «Слухай, ти, молодице, ти чого ж так закопилила губу?» У залі – вибух сміху. Жмакаючи фрази, Мар’яненко договорив решту реплік і прожогом втік за куліси. З театру його за це не вигнали – Марко Кропивницький (рідний дядько Івана Мар’яненка) мав гарне почуття гумору…

У 1907 році актор вступив у перший постійний український театр у Києві, де працював до 1914 року. Наступного року Мар’яненко сформував товариство українських акторів, до складу якого увійшли як молоді актори, так і корифеї театру: Панас Саксаганський і Марія Заньковецька. У 1917 році він - директор і режисер Національного зразкового театру, в 1918 році - актор Державного драматичного театру. У 1926 році разом із театром «Березіль» переїхав до Харкова. Коли почалися гоніння на Леся Курбаса, Мар’яненко виступив на захист режисера, але безуспішно. Після розгрому театру в 1933-1934 роках залишився в трупі. У 1935-1958 роках - актор Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. Крім театральних є в Мар’яненка і кінороботи в стрічках «Наймичка», «Наталка Полтавка», «Злива», «Фата Моргана», «Коліївщина», «Прометей», «Любов на світанні».

Ювілеї дня:

133 роки від дня народження Олександра Янати (1888–1938), українського ботаніка. Член АН УРСР і НТШ, професор Інституту прикладної ботаніки Інституту рослинництва. З 1918 року – один з фундаторів сільськогосподарського комітету України при Наркомземі, організатор та редактор «Українського ботанічного журналу», засновник Українського наукового товариства. Особливий слід учений залишив у царині екології: він один із засновників заповідників у Конча-Заспі та Каневі; разом з колегами він розгорнув наукову роботу у заповіднику Асканії-Новій, заснованій німецьким бароном Фальцфейном. Наукова діяльність професора Янати була спрямована на створення української природознавчої науки, на видання науково-популярних праць з природознавства. Його перу належить близько 500 публікацій, більшість з яких втрачено. У березні 1938 року Олександра Янату звільнили з роботи. Чекістському формулюванню позаздрив би і Кафка і Орвелл: «за протягування буржуазних теорій у галузі боротьби з бур’янами»(!). Невдовзі вченого, як «ворога народу» та «куркульсько-петлюрівського адвоката» заслали на Соловки. Помер Олександр Яната на засланні.

Сьогодні 58 день народження святкує Джонні Депп (1963), американський кіноактор, продюсер, музикант, сценарист. Знімався у фільмах: «Едвард Руки-ножиці», «Взвод», «Сни про Арізону», «Ед Вуд», «Дон Жуан Де Марко», «Донні Браско», «Шоколад», «Одного разу в Мексиці», «Пірати Карибського моря», «Чарівна країна», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Розпусник», «Суінні Тодд – маніяк-перукар» (премія «Золотий глобус», 2008). Джонні Депп – актор, чия зовнішність не є втіленням голлівудської маскулінності – триразовий номінант на «Оскар», але жодного разу заповітну статуетку не отримав. «Пересічний», або ж масовий споживач кінопродукції знає Джонні Деппа, передусім, за кінороллю пірата Джека Горобця в серії пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря» (при цьому мало хто пам’ятає, що його дебют відбувся у фільмі «Кошмар на вулиці в’язів»).

Роковини смерті:

151 рік з дня смерті Чарльза Діккенса (1812–1870), видатного англійського письменника. Популярність Діккенсу приніс сентиментально-гумористичний роман «Посмертні записки Піквікського клубу». Крім того він є автором романів «Пригоди Олівера Твіста», «Домбі й син», «Девід Копперфілд», «Холодний дім» та ін. Діккенс прожив лише 58 років, але встиг за цей час надзвичайно багато – написав 20 романів, велику кількість оповідань, п’єс, есе, статей. Мова творів Діккенса надзвичайно яскрава, соковита, немовби створена для читання вголос. Письменник і сам був неабияким актором, читаючи власні твори. Перший його виступ відбувся у 1853 році в Бірмінгемі, де напередодні Різдва він зі сцени читав «Різдвяну пісню в прозі» та «Цвіркуна за пічкою». Відтоді публічні читання стали для Діккенса справою звичною і необхідною. Він їздив різними містами Англії, Ірландії, Шотландії, влаштовував благодійні читання в Парижі (1863) і під час другої мандрівки до Америки (1867-1868). Діккенсові виступи перетворювалися на справжній театр одного актора: він перетворювався в кожного персонажа, про якого читав. Його вважали одним із найяскравіших читців століття. Любов британців до Діккенса була безпрецедентною. Він був справжнім щасливцем літературної долі. Ніде протягом усього ХІХ ст. не існувало таких щиросердних взаємин між письменником та нацією. І недарма в 1853 році йому було присвоєно звання національного письменника Англії.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-